336/6675/17-к
1-кп/336/168/2018
3 травня 2018 року
Шевченківський районний суд м.Запоріжжя у складі головуючого судді ОСОБА_1 ,з участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,прокурора ОСОБА_3 ,потерпілого ОСОБА_4 , обвинуваченого ОСОБА_5 ,захисника ОСОБА_6 ,розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження по обвинуваченню
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,уродженця м.Запоріжжя ,громадянина України, з вищою освітою,зареєстрований та мешкає за адресою АДРЕСА_1 ,раніше не судимого
у вчиненні кримінального правопорушення,передбаченого ст.125 ч.1 КК України,-
07.07.2017 р.в період часу з 16.30 год.до 17.00 год., ОСОБА_5 ,маючи умисел на спричинення тілесних ушкоджень,знаходячись біля входу до під*їзду № 2 будинку № 90 по вул.Магістральній м.Запоріжжі,під час раптово виниклого конфлікту на грунті особистих неприязних відносин з ОСОБА_4 ,наніс останньому не менше одного удару ногою в пахову область,чим спричинив згідно висновку експерта КУ «Запорізьке обласне бюро судово-медичної експертизи» № 1977МДд від 07.08.2017 р.тілесні ушкодження у виді синця в ділянці правого стегна,що кваліфікується як легке тілесне ушкодження.
Допитаний в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_5 у вчинені інкримінованого йому кримінального правопорушення винуватим себе не визнав.Пояснив,що з того часу,як у 2008 р.його на громадських засадах було обрано старшим по будинку № 90 по вул.Магістральній м.Запоріжжі,між ним та мешканцем цього ж будинку ОСОБА_4 виникли неприязні відносини,а з 2015 р.після створення ОСББ та обрання ОСОБА_5 його головою,конфлікти між ними виникали постійно.У липні 2017 р.на підставі рішення правління ОСББ злісним боржникам,в тому числі ОСОБА_4 ,електриком обслуговуючої компанії було відімкнено електропостачання.07.07.2017 р.приблизно о 16.30 год. ОСОБА_5 розклеював оголошення на під*їздах,біля під*їзду № 2 до нього підійшов ОСОБА_4 та запитав про підстави відключення електрики,на що ОСОБА_5 дав відповідь,знаходячись спиною до потерпілого,нахилився взяти оголошення та скоч,в цей момент відчув удар,який ОСОБА_4 наніс йому палкою по спині.Підвівшись, ОСОБА_5 став до потерпілого обличчям,але той намагався піти та розвернувся до обвинуваченого спиною, ОСОБА_5 замахнувся правою ногою та навздогін наніс потерпілому один удар по сідниці.Потерпілий від удару не падав,з місця події пішов, ОСОБА_5 продовжував клеїти об*яви та вважав конфлікт вичерпаним.Очевидцями цих подій були мешканки будинку ОСОБА_7 та ОСОБА_8 ,проте вважає,що ОСОБА_9 під час свідчень була нещира,оскільки в силу негативного ставлення до обвинуваченого приховала той факт,що потерпілий першим почав бійку та наніс йому удар палкою по спині.Вважає,що від його дій у потерпілого не могло виникнути тілесного ушкодження у виді синця на правому стегні,встановленого висновком експерта,оскільки його удар ногою поцілив потерпілому не у стегно,а у сідницю.
Цивільний позов ОСОБА_4 про відшкодування матеріальної шкоди в розмірі 1374 гр.58 коп.не визнав з тих підстав,що під час вчинення тих дій,що ставляться йому за провину,він тілесних ушкоджень потерпілому не спричинив,потерпілий,згідно наданих виписних епікризів та чеків на придбання ліків,витратив кошти на лікування захворювань,що не пов*язані з подією 07.07.2017 р.,тому не має обов*язку компенсувати ці витрати .
Цивільний позов ОСОБА_4 про відшкодування моральної шкоди в розмірі 48000 гр.не визнав з тих підстав,що морально постраждав не менше останнього,оскільки першим зазнав від потерпілого удару та вдарив його лише у відповідь,а за роки їх конфліктних відносин постійно потерпав від образ та лайок з боку ОСОБА_4 ,безпідставних скарг та наклепів.
Всебічно вивчивши всі обставини кримінального провадження та оцінивши кожний наданий доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів-з точки зору достатності та взаємозв*язку, суд дійшов висновку про доведеність винуватості ОСОБА_5 у вчиненні інкримінованого йому злочину, виходячи з наступного.
В судовому засіданні потерпілий ОСОБА_4 показав,що він тривалий час проживає у буд. АДРЕСА_2 ,де з 2016 р.було створено ОСББ,а ОСОБА_5 обраний його головою.З питань оплати комунальних послуг ОСОБА_4 ,між ним та ОСОБА_5 виникали конфліки,склалися неприязні відносини.07.07.2017 р.приблизно о 16.30 год. ОСОБА_4 знаходився біля під*їзду № 2 буд. АДРЕСА_2 ,де спілкувався із сусідками ОСОБА_9 та ОСОБА_8 ,до під*їзду підійшов ОСОБА_5 ,тримав у руці папір та скоч, розклеював оголошення. ОСОБА_4 підійшов до ОСОБА_5 з питанням,на якій підставі йому за кілька днів до цього було відімкнено постачання електрики,на що ОСОБА_5 без відповіді та без причини ногою вдарив потерпілого між ніг,потерпілий присів,а ОСОБА_5 вдарив його вдруге,після чого пішов до іншого під*їзду.На місце події потерпілий викликав поліцію,приїзду якої ОСОБА_5 не дочекався.Внаслідок дій ОСОБА_5 потерпілому було заподіяно тілесне ушкодження,на лікування якого він витратив власні кошти,проте обвинувачений навіть не вибачився.Агресивних дій з боку потерпілого відносно ОСОБА_5 не було,як і не існує підстав для його обмовляння.
При проведенні слідчого експерименту з його участю 13.11.2017 р.,потерпілий ОСОБА_4 пояснив обставини,за яких 07.07.2017 р.приблизно о 16.30 год.між ним та ОСОБА_5 виник конфлікт,в процесі якого обвинувачений ,знаходячись на відстані приблизно 1 м.від потерплілого,правою ногою наніс ОСОБА_4 удар в пах,від якого останній відчув сильний біль,допомоги потерпілому не надав,пішов з місця події до приїзду поліції,про що був складений протокол з додатком DVD-R диском.
В судовому засіданні був відтворений відеозапис слідчого експерименту із потерпілим ОСОБА_4 на DVD-R диску,на якому зафіксовано пояснення потерпілого ОСОБА_4 під час проведення слідчого експерименту з його участю.
В судовому засіданні свідок ОСОБА_9 показала,що вона є мешканкою будинку по АДРЕСА_2 ,де також проживає ОСОБА_4 , ОСОБА_5 раніше обіймав посаду голови ОСББ,взаємини між свідком та обвинуваченим недоброзичливі.Як обвинувачений,так і потерпілий є особами із складним характером,між ними одразу виникла неприязнь,кожна їхня зустріч завершується сваркою на підвищених тонах.07.07.2017 р.у денний час ОСОБА_5 розвішував на під*їздах оголошення,в тому числі на під*їзді № 2,біля якого на лавці відпочивали свідок та сусідка ОСОБА_8 ,нині покійна.З під*їзду на вулицю вийшов ОСОБА_4 ,між ним та ОСОБА_5 почався конфлікт,розмова тривала 2-3 хвилини.Чи зробив щось ОСОБА_5 потерпілий ОСОБА_4 ,свідок не бачила,в той момент,коли потерпілий та обвинувачений стояли на невеликій відстані, ОСОБА_4 нижче біля сходів у під*їзд,та майже розвернувся спиною до ОСОБА_5 ,обвинувачений ногою вдарив потерпілого в пахову область,потерпілий не падав,сів на лавку. ОСОБА_4 викликав поліцію,до її приїзду ОСОБА_5 пішов.
Свідок ОСОБА_10 в судовому засіданні показав,що разом з сім*єю він проживає в під*їзді № 2 буд. АДРЕСА_2 ,де також мешкає ОСОБА_4 ,з часу створення ОСББ між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 ,якого обрали головою ОСББ,виникли конфліктні відносини.07.07.2017 р. в денний час свідок приїхав додому на обід,попрямував в під*їзд № 2,на двері якого ОСОБА_5 клеїв оголошення,поблизу нього знаходився ОСОБА_4 ,між ними тривала розмова на підвищених тонах.Свідок знаходився поруч з ними близько 20 секунд,проходячи повз у під*їзд,факту нанесення тілесних ушкоджень будь-кому з учасників конфлікту не бачив.На лавці коло під*їзду сиділи сусідки ОСОБА_9 та ОСОБА_8 ,а наступного дня від ОСОБА_4 свідку стало відомо,що ОСОБА_5 заподіяв йому тілесні ушкодження.
Згідно висновку експерта КУ «Запорізьке обласне бюро судово-медичної експертизи» Запорізької обласної ради № 1976 МД від 07.08.2017 р.,№ 1976МДд від 07.08.2017 р.,синець в ділянці правого стегна у потерпілого ОСОБА_4 кваліфікується як легке тілесне ушкодження,що виникло не менше ніж від одного травматичного впливу від дії тупого предмета(предметів),давність виникнення не протирічить строку,вказаному в обставинах справи.Взаємне розташування потерпілого та нападника в момент заподіяння тілесного ушкодження могло бути будь-яким за умови доступності відповідної ділянки тіла для нанесення удару.
Досліджені в судовому засіданні докази логічні,послідовні,не містять протиріч,переконливі як кожен окремо,так і їх сукупність у взаємозв*язку.
Жоден із них не спростований,містить інформацію щодо предмету доказування,схожих не оспорюваних чітких і узгоджених між собою презумпцій факту.
При їх оцінці суд дійшов до висновку про доведеність винуватості ОСОБА_5 у вчиненні інкримінованого йому злочину,що відповідає стандартам доказування «поза розумним сумнівом», який знайшов своє втілення як в положеннях ч. 3 та ч. 4 ст. 17 КПК України, так і в практиці Європейського суду з прав людини, зокрема,у рішенні у справі «Коробов проти України».
Такі висновки суду ґрунтуються на наступному.
Обвинувачений ОСОБА_5 в судовому засіданні підтвердив,що 07.07.2017 р.приблизно о 16.30 год.він знаходився по вул.Магістральній 90 в м.Запоріжжі,де біля під*їзду № 2 між ним та потерпілим ОСОБА_4 виник конфлікт,в процесі якого він застосував до потерпілого фізичну силу та наніс йому удар ногою в сідницю у той момент,коли стояв до потерпілого обличчям,а ОСОБА_4 розвернувся до нього спиною.
Ці обставини доведені показаннями свідків,потерпілого ОСОБА_4 ,протоколом проведення слідчого експерименту з участю потерпілого з відеозаписом.
В судовому засіданні обвинувачений скористався правом допитати потерпілого та свідків,що відповідає вимогам п.1 підп.«d» п. 3 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод,із забезпеченням йому можливості надати аргументи на спростування наданих в суді показань,однак жодних об*єктивних даних для того,щоб ставити їх під сумнів,суд не встановив.
Тяжкість тілесних ушкоджень,спричинених потерпілому,їх кількість,можливість заподіяння за вказаних в обвинувальному акті обставин,встановлені висновком експерта,який сумнівів в обґрунтованості та кваліфікації експерта не викликає.
Спричинення потерпілому тілесного ушкодження безпосередньо біля його будинку,під час конфлікту з обвинуваченим,в присутності свідків,з подальшим фіксуванням цих подій викликом поліції та зверненням потерпілого за медичною допомогою вже 08.07.2017 р.,виключає можливість отримання тілесних ушкоджень ОСОБА_4 за інших,ніж викладено в обвинувальному акті,обставин.
В судовому засіданні обвинувачений наголошував на тому,що саме потерпілий,який тривалий час перешкоджав діяльності обвинуваченого як голови ОСББ,спровокував конфлікт,під час якого вдарив ОСОБА_5 палкою по спині,на що обвинувачений відреагував та наніс удар потерпілому у відповідь.
Водночас,під час судового розгляду кримінального провадження жодних об*єктивних даних на підтвердження цих обставин не було встановлено,тому показання обвинуваченого не породжують жодних розумних сумнівів,які мають під собою причину і здоровий глузд та випливають із конкретних обставин або інших вагомих причин,які б змусили розумну людину вагатися вдатися до певних дій у питаннях,які мають значення для неї.
Оцінюючи показання самого обвинуваченого ,які в силу ст.84 КПК України є доказом у кримінальному провадженні,суд враховує,що вони досліджені в судовому засіданні після роз*яснення обвинуваченому положень ст.63 Конституції України з дотриманням положень ст.7 КПК України про свободу від самовикриття,ст.42 КПК України про право обвинуваченого давати показання з приводу обвинувачення чи в будь-який момент відмовитись їх давати,тому є допустимим доказом.
За змістом показання обвинуваченого щодо дати,часу,місця події збігаються з показаннями потерпілого та свідків ОСОБА_9 , ОСОБА_11 ,а певні неточності у визначенні свідками часу вчинення ОСОБА_5 тих дій,що ставляться йому за провину,є непринциповими і цілком природніми,оскільки їх можна пояснити значним проміжком часу,який минув з події,що досліджується судом,до допиту цих осіб в суді.
Фактичні обставини конфлікту обвинуваченого та потерпілого,про які дав показання ОСОБА_5 ,також узгоджуються з показаннями потерпілого та свідка ОСОБА_9 про механізм нанесення удару потерпілому,травмовану частину тіла,та висновком експерта про його наслідки.
За таких обставин суд приймає до уваги показання обвинуваченого як доказ при ухваленні вироку,а їх відмінність від змісту інших доказів,зокрема,про насильницькі дії з боку потерпілого відносно ОСОБА_5 ,які не знайшли свого підтвердження,логічно пояснюється обраною обвинуваченим позицією захисту від обвинувачення,що є його правом.
Підстав для критичної оцінки показань потерпілого та свідка ОСОБА_9 судом не встановлено,оскільки доводи обвинуваченого в цій частині зводяться до того,що взаємини між ним та цими особами є недоброзичливими,водночас,мотивів можливої нечесності та наявність серйозних приводів для обмовляння як підстав давати неправдиві свідчення суду не доведено,репутація цих осіб не дискредитована, довіра до їх показань не підірвана.
Посилання обвинуваченого на те,що свідок ОСОБА_10 взагалі не перебував на місці подій,тому його показання є недостовірними,спростовані показаннями свідка ОСОБА_9 та потерпілого ОСОБА_4 ,показаннями самого ОСОБА_10 ,які за змістом повністю узгоджуються з показаннями згаданих вище осіб,вони не є визначальними для даного кримінального провадження,оскільки свідок лише підтвердив перебування учасників конфлікту на місці події,попереджений про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиві свідчення.
Обвинувачений також посилався на те,що висновком експерта № 1977МДд від 07.08.2017 р.у потерпілого встановлені тілесні ушкодження у виді синця в ділянці правого стегна,проте він наніс удар ногою в сідницю ОСОБА_4 ,тому,на думку ОСОБА_5 ,цим висновком його винуватість не підтверджується.
Доводи обвинуваченого судом перевірені та встановлено таке.
З показань потерпілого,свідка ОСОБА_9 вбачається,що удар правою ногою ОСОБА_5 наніс потерпілому,який знаходився до нього спиною,ззаду наперед,та влучив між ніг ОСОБА_4 .
В дослідницькій частині висновку експерта № 1977МДд від 07.08.2017 р.при описі ушкоджень у потерпілого експерт зазначив про наявність у ОСОБА_4 по внутрішній поверхні правого стегна у верхній третині фіолетового синця невизначеної форми,розмірами 3*3 см.,болючість в ділянці промежини.
Травмована ділянка тіла потерпілого,визначена експертом,співпадає з показаннями потерпілого та свідка ОСОБА_9 про частину тіла ОСОБА_4 ,у яку влучив удар ногою обвинуваченого,а про нанесення удару у сідницю потерпілого суду зазначив лише обвинувачений,його показання у цій частині нічим об*єктивно не підтверджуються,що вказує на намагання обвинуваченого скоріше виправдатись,ніж повідомити дійсні обставини події.
Підстав недовіряти показанням потерпілого,як про це зазначив обвинувачений,не встановлено,оскільки його пояснення експерту про нанесення двох ударів ногою в область паху не викликають сумнівів у достовірності показань в цілому,суб*єктивне сприйняття потерпілим обставин,за яких йому було заподіяно тілесні ушкодження,їх кількість,викликано стресовою ситуацією,у якій людина похилого віку,якою є потерпілий,зазнавши фізичного болю,може у власній уяві перебільшувати і загрозливість, і небезпеку нападу.
Водночас,посилання потерпілого ОСОБА_4 на те,що діями обвинуваченого йому були завдані більш тяжкі тілесні ушкодження,ніж зазначено в обвинувальному акті,жодними об*єктивними даними не підтверджені,навпаки,спростовуються висновком експерта № 1976 МДд від 07.08.2017 р.,згідно якого діагноз »Забій калитки»,що встановлений у ОСОБА_4 за наданими медичними даними,об*єктивними відомостями і в динаміці не підтверджено,тому,згідно п.4.6 Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень не повинен враховуватись при оцінці ступеня тяжкості.
Не варті на увагу доводи обвинуваченого про те,що експерт при проведенні дослідження обмежився вивченням амбулаторної карти потерпілого,та у своїх висновках покладався на не підтверджені дані,оскільки експерт у висновку чітко зазначив,що за відсутності у його розпорядженні об*єктивних відомостей щодо встановленого Межерицькому А.О.діагнозу »Забій калитки»,він не враховується при оцінці ступеня тяжкості тілесних ушкоджень,тому його висновок не є наслідуванням відомостей,внесених в амбулаторну картку потерпілого іншими особами.
Судом на вимогу сторони обвинувачення був досліджений протокол слідчого експерименту з участю свідка ОСОБА_8 від 07.11.2017 р.з додатком DVD-R диском.
Ця слідча дія проводилась з метою перевірки показань особи,яка під час досудового розслідування була допитана як свідок обвинувачення.
Зазначений протокол з додатком є недопустимим доказом та не приймається судом до уваги з таких підстав.
Відповідно до ст.7 ч.1 п.16 КПК України,зміст та форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження,до яких,зокрема,відноситься,безпосередність дослідження показань,речей і документів.
В силу ст.95 КПК України,показання-це відомості,які надаються в усній або письмовій формі під час допиту підозрюваним,обвинуваченим,свідком,потерпілим,експертом щодо відомих їм обставин у кримінальному провадженні,що мають значення для цього кримінального провадження. Суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях,які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих в порядку ст.225 цього Кодексу. Суд не вправі обґрунтовувати судове рішення показаннями,наданими слідчому,прокурору,або посилатися на них.
Висновки суду повністю узгоджуються з роз'ясненнями Верховного Суду України про порядок застосування зазначеної норми процесуального права у постанові від 21.01.2016 року по справі № 5-249кс15, правовий висновок якого в силу ст. 458 КПК України є обов'язковим для застосування всіх судів загальної юрисдикції.
Відповідно до вказаної постанови Верховного Суду України,суд вважає за необхідне зазначити, що безпосередність дослідження доказів означає звернену до суду вимогу закону про дослідження ним всіх зібраних у конкретному кримінальному провадженні доказів шляхом допиту обвинувачених, потерпілих, свідків, експерта, огляду речових доказів, оголошення документів, відтворення звукозапису і відеозапису тощо. Ця засада кримінального судочинства має значення для повного з'ясування обставин кримінального провадження та його об'єктивного вирішення. Безпосередність сприйняття доказів дає змогу суду належним чином дослідити і перевірити їх (як кожний доказ окремо, так і у взаємозв'язку з іншими доказами), здійснити їх оцінку за критеріями, визначеними у частині 1 статті 94 КПК, і сформувати повне та об'єктивне уявлення про фактичні обставини конкретного кримінального провадження.
Недотримання принципу безпосередності призводить до порушення інших засад кримінального провадження: презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини, забезпечення права на захист, змагальності сторін та свободи в поданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (пункти 10, 13, 15 статті 7 КПК). Тому засада безпосередності виступає необхідним елементом процесуальної форми судового розгляду, недотримання її судом, виходячи зі змісту частини другої статті 23 та статті 86 цього Кодексу, означає, що докази, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, не можуть бути визнані допустимими і враховані при постановленні судового рішення судом.
Крім того,з огляду на положення ч. 1 ст. 20, частин 1,4 ст. 42 КПК України обвинувачений, поміж іншого, має право брати участь у кримінальному провадженні, а також реалізовувати інші процесуальні права, передбачені цим Кодексом, зокрема,має право брати участь під час судового розгляду у допиті свідків обвинувачення або вимагати їхнього допиту.
Захисту такого права вимагає і Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (Конвенція) (п.1, підп. «d»п. 3 ст. 6), ратифікована Україною. Про обов'язковість застосування положень цієї Конвенції та порушення її положень неодноразово зазначалося в рішеннях Європейського суду з прав людини за позовами проти держави Україна.
Згідно з ч. 5 ст. 9 КПК України кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
Положення п. 1 та підп. «d» п. 3 ст. 6 Конвенції, яка відповідно до ч. 1 ст. 9 Конституції України ратифікована 17 липня 1997 року Законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», передбачають, що:
«1.Кожен має право на справедливий… розгляд його справи… судом… який… встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
3.Кожний обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення має щонайменше такі права:
d)допитувати свідків обвинувачення або вимагати,щоб їх допитали, а також вимагати виклику й допиту свідків захисту на тих самих умовах, що й свідків обвинувачення…»
Як визначив Європейський суд з прав людини у рішенні від 24 квітня 2008 року у справі «Жогло проти України» (пункти 38-40), усі докази зазвичай мають бути представлені у відкритому слуханні справи в присутності обвинуваченого для забезпечення можливості надати аргументи іншій стороні. Існують винятки з цього правила, але вони не повинні порушувати права захисту. Як загальне правило, пункти 1 та 3 (d) ст. 6 вимагають надання підсудному відповідної та належної можливості заперечити, а також ставити запитання свідкові обвинувачення, або під час давання показань, або на пізнішому етапі (див. «Люді проти Швейцарії» (Ludi v. Switzerland), рішення від 15 червня 1992 року, п. 49). Обвинувачення не повинно ґрунтуватись виключно чи вирішальною мірою на тих показаннях, які сторона захисту не могла оскаржити (див. «Дурсон проти Нідерландів» (Doorson v. the Netherlands), рішення від 26 березня 1996 року, п. 76).
Якщо обвинуваченому було надано відповідну та належну можливість заперечувати такі показання - або під час їх надання, або на пізнішому етапі - прийнятність їх як доказів як така не суперечить вимогам пунктів 1 та 3 (d) ст. 6.
Відповідно, якщо засудження ґрунтується виключно або вирішальною мірою на показаннях свідків, яких обвинувачений не мав можливості допитати або вимагати їхнього допиту - як під час розслідування, так і під час судового розгляду - право на захист настільки обмежене, що стає не сумісним з гарантіями, передбаченими ст. 6 Конвенції (див. «Унтерпертінджер проти Австрії» (Unterpertinger v. Austria), рішення від 24 листопада 1986 року, пункти 31-33; «Саїді проти Франції» (Saidi v. France), рішення від 20 вересня 1993 року, пункти 43-44; «Лука проти Італії» (Luca v. Italy), п. 40, 27 лютого 2001 року).
Стосовно показань свідків, яких неможливо допитати в присутності підсудного чи його адвоката, Суд нагадує, що п. 1 ст. 6 в поєднанні з п. 3 вимагає від держав-учасниць дій з надання підсудному реальної можливості допитати або вимагати допиту свідків обвинувачення (див. рішення у справі «Садак та інші проти Туреччини» (Sadak and Others v. Turkey), №№ 29900/96, 29901/96, 29902/96 та 29903/96, п. 67, ECHR 2001-VIII).
Аналогічні висновки щодо порушення права обвинуваченого на допит свідків викладені також у рішеннях «Олег Колесник проти України» від 19 листопада 2009 року (пункти 42,43), «Жуковський проти України» від 15 вересня 2011 року (пункти 40-42).
Враховуючи,що обвинувачений як під час досудового розслідування,так і в процесі розгляду справи в суді не мав можливості допитати свідка ОСОБА_8 ,заперечити її показання як свідка обвинувачення,прийняття судом до уваги протоколу зазначеного слідчого експерименту з додатком як доказу порушує право обвинуваченого на захист та межує з несправедливістю,що не є сумісним з гарантіями,передбаченими ст.6 Конвенції.
Посилання прокурора на те,що зазначений протокол отриманий в порядку ст.240 КПК України,висновків суду не спростовує,оскільки містить лише показання особи,яка судом не допитувалась,та ніяких інших процесуальних джерел доказів, передбачених ч.2 ст.84 КПК України, у ньому не зафіксовано.
Виключення цього окремого доказу не має вирішального значення у цьому кримінальному провадженні ,не впливає і не може вплинути на висновки суду про доведеність вчинення обвинуваченим злочину,який ставиться йому за провину,що підтверджується іншими належними та допустимими доказами у їх сукупності та взаємозв*язку.
Суд кваліфікує дії обвинуваченого по ч.1 ст.125 КК України як умисне спричинення легкого тілесного ушкодження.
Відповідно до статей 50,65 КК України особі,яка вчинила злочин, має бути призначено покарання,необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості,співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій,їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі покарання мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом'якшують і обтяжують. У судовому рішенні суд має окремо обґрунтувати «вагомий внесок» кожної обставини, яка пом'якшує або обтяжує покарання.
При призначенні обвинуваченому покарання,суд бере до уваги ступінь суспільної небезпеки вчиненого кримінального правопорушення та враховує відомості про особу обвинуваченого.
Так, ОСОБА_5 ,1955 р.н.,має постійне місце проживання,на обліках у ЗОНД та ЗОПБ не перебуває,раніше не судимий.
Обставин,які пом*якшують або обтяжують покарання обвинуваченого відповідно до ст.67 КК України ,судом не встановлено.
Потерпілий та свідки у судовому засіданні підтвердили той факт,що у взаєминах з обвинуваченим ОСОБА_4 не стримував емоцій,чим у певній мірі сприяв виникненню між ними тривалих недоброзичливих відносин та провокував агресію з боку обвинуваченого,у тому числі під час згадуваних вище подій.
Зневажливе ставлення потерпілого до обвинуваченого,його висловлювання на адресу обвинуваченого у судовому засіданні про те,що останній під час головування у ОСББ зловживав,очевидно є принизливим для гідності людини та заслуговує на критичну оцінку.
Всі ці відомості у сукупності дають підстави при призначенні покарання за ст.125 ч.1 КК України для застосування такого виду покарання,як штраф у максимальному розмірі,що є необхідним і достатнім обмеженням прав і свобод обвинуваченого з метою захисту суспільства,запобігання вчинення нових злочинів та є адекватними характеру вчинених ним дій.
Як передбачено ст.26 ч.1 КВК України(в чинній редакції Закону ),засуджений зобов'язаний сплатити штраф у місячний строк після набрання вироком суду законної сили і повідомити про це кримінально-виконавчій інспекції за місцем проживання шляхом пред'явлення документа про сплату штрафу.
Водночас,на підставі Наказу Державної пенітенціарної служби України № 302/ОД-16 від 04.10.2016 р.на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 18.05.2016 р.№ 348 «Про ліквідацію територіальних органів управління Державної пенітенціарної служби та утворення територіальних органів Міністерства юстиції» визнано таким,що втратив чинність,наказ ДПтС України від 07.09.2015 р.№ 469/ОД-15 «Про організаційно-штатні питання по кримінально-виконавчій інспекції Державної пенітенціарної служби України» та скорочено штати підрозділів кримінально-виконавчої інспекції територіальних органів ДПтС України.
Згідно ст.11 КВК України,органами виконання покарань є: центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань та пробації, його територіальні органи управління, уповноважені органи з питань пробації,а стаття 13 КВК України,яка регламентує діяльність кримінально-виконавчої інспекції на підставі Закону України № 1492-VIII від 07.09.2016 р.,що набув чинності 08.10.2016 р.,викладена в редакції,в якій до повноважень уповноваженого органу з питань пробації відноситься виконання покарань у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю,громадських та виправних робіт та не входить виконання покарання у виді штрафу.
З наведеного випливає,що на час постановлення судом вироку з призначенням ОСОБА_5 покарання у виді штрафу процедура по виконанню цього виду кримінального покарання нормативно не урегульована.
Як передбачено ст.533 КПК України,вирок або ухвала суду,які набрали законної сили,обов*язкові для осіб,які беруть участь у кримінальному провадженні,а також для усіх фізичних та юридичних осіб,органів державної влади та органів місцевого самоврядування,їх службових осіб,і підлягають виконанню на всій території України.
За змістом ч.1 ст.534 КПК України,у разі необхідності спосіб,строки і порядок виконання можуть бути визначені у самому судовому рішенні.
Враховуючи наведене,за відсутності на час постановлення судом вироку з призначенням обвинуваченому покарання у виді штрафу нормативного врегулювання процедури по виконанню цього кримінального покарання,спосіб,строки і порядок виконання призначеного засудженому покарання визначаються судом у вироку.
При вирішенні цивільного позову,заявленого ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди,суд виходить з наступного.
Згідно ч.1 ст.128 КПК України особа, якій кримінальним правопорушення або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред'явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого.
Відповідно до вимог ч.1 ст.61 КПК України цивільним позивачем у кримінальному провадженні є фізична особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової або моральної шкоди, а також юридична особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової шкоди, та в порядку, встановленому цим Кодексом, пред'явила цивільний позов.
У відповідності до вимог ст.ст.127,128,129 КПК України обов'язок про відшкодування матеріальної та моральної шкоди вироком покладається на підозрюваного, обвинуваченого.
Вимоги позову про відшкодування матеріальної шкоди ОСОБА_4 обгрунтував тим,що внаслідок побиття обвинуваченим,він за власний кошт оплатив лікування на суму 1374 гр.58 коп.,про що надав квитанції.
Обвинувачений ОСОБА_5 цивільний позов у цій частині не визнав у повному обсязі з тих підстав,що забій калитки,який згідно наданих виписних епікризів лікував ОСОБА_4 ,не являється наслідком його дій,оскільки заподіяння таких тілесних ушкоджень йому не інкримінується та висновком експерта не підтверджується.
Відповідно до ст.22,1166 ЦК України,особа має право на відшкодування матеріальної шкоди,завданої їй внаслідок порушення її прав,зокрема,витрат,які особа зробила або повинна зробити для відновлення свого порушеного права(реальні збитки).Обов*язок по відшкодуванню майнової шкоди покладається на особу,яка її завдала.
В судовому засіданні встановлено,що про спричинення потерпілому забію калитки обвинуваченим свідчить лише сам потерпілий,інших об*єктивних даних,які поза розумним сумнівом підтверджують цей факт,в судовому засіданні не встановлено,за висновком експерта, не виявлено об*єктивних медичних даних для врахування цього діагнозу при оцінці ступеня тяжкості тілесних ушкоджень у потерпілого,тому заподіяння потерпілому ОСОБА_4 з вини ОСОБА_5 забію калитки останньому в обвинувальному акті не інкримінується.
Згідно виписного епікризу з історії хвороби № 3329,в період з 24.10.2017 р.по 10.11.2017 р.потерпілий лікувався стаціонарно у терапевтичному відділенні Університетської клініки від численних захворювань,взагалі не пов*язаних з подіями 07.07.2017 р.
У відповідності до роз'яснень в п.5 Пленума Верховного Суду України №3 від 31.03.89г. »Про практику застосування судами України законодавства про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної злочином і відшкодування безпідставно нажитого майна», не підлягають розгляду в кримінальній справі позови з вимогами про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, які не випливають із пред'явленного обвинувачення.
Відтак,витрати на амбулаторне лікування потерпілого в період з 08.07.2017 р. по 17.07.2017 р.згідно копій фіскальних чеків на загальну суму 304 гр.19 копта витрати на лікування в період з 24.10.2017 р.по 10.11.2017 р.згідно копій фіскальних чеків на загальну суму 1070 гр.39 коп.не підлягають стягненню з обвинуваченого,оскільки внаслідок вчинення обвинуваченим тих дій,які ставляться йому за провину,безпосередньо матеріальна шкода у виді витрат на лікування потерпілу не була завдана,вимоги про її відшкодування не випливають з пред*явленого ОСОБА_5 обвинувачення та не підлягають задоволенню.
Вимоги про відшкодування моральної шкоди ОСОБА_4 обгрунтував з посиланням на те,що в результаті протиправних дій обвинуваченого він пережив моральні страждання через фізичний біль,якого зазнав у зв*язку з ушкодженням здоров*я,втратив душевний спокій,відчуває себе приниженим,проте винуватець заподіяння шкоди ОСОБА_5 не приніс вибачень,не вчиняє дій задля усунення завданої шкоди,не розкаявся у скоєному,що викликає у потерпілого додаткові відчуття розпачу,безкарності кривдника.
Посилаючись на те,що втрата спокою та здоров*я нічим не поправна,потерпілий визначив її відшкодування у розмірі 48000 гр.
ОСОБА_5 цивільний позов в частині відшкодування моральної шкоди вважає пред*явленим до нього безпідставно,так як під час згадуваних вище подій він також зазнав шкоди внаслідок побиття потерпілим,а доказів заподіяння потерпілому моральної шкоди у визначеному вище розмірі не надано.
Статтею 23 ЦК України установлено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, а також у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї та близьких родичів.
Зокрема, згідно з ч. 3 ст. 23 ЦК України розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Згідно з роз'ясненнями, які містяться у п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (зі змінами та доповненнями), встановлене Конституцією та законами України право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди є важливою гарантією захисту прав і свобод громадян та законних інтересів юридичних осіб. Тому суди повинні забезпечити своєчасне, у повній відповідності із законом, вирішення справ, пов'язаних з відшкодуванням такої шкоди.
Крім цього, у п. 3 зазначеної постанови вказано, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
У пункті 9 вищевказаної постанови роз'яснено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд повинен наводити в рішенні відповідні мотиви.
Суд виходить з природно-правового уявлення про право людини на відшкодування моральної шкоди. Це виявляється, головним чином, у посиланні на міркування справедливості як головного мотиву присудження відповідної компенсації , а крім того - у самій формі констатації факту заподіяння немайнових втрат та особливостей їх індивідуального вияву, оскільки судове рішення постає як практичне втілення принципу розумності, результат об'єктивної, всебічно зваженої оцінки обставин справи у їх сукупності.
Усвідомлення взаємозв'язку відшкодування моральної шкоди з правом на доступ до ефективного засобу юридичного захисту вочевидь має спиратися на загальне переконання у спроможності юрисдикційного органу сформувати обґрунтоване уявлення щодо наявності та специфіки втілення моральної шкоди, що зазвичай виникає за подібних життєвих обставин.
У цьому контексті суд враховує визнання Європейським Судом з прав людини(далі ЄСПЛ) існування спростовної презумпції завдання моральної шкоди у разі порушення окремих прав і свобод людини.
Зокрема, в рішенні ЄСПЛ від 28.05.1985 р. у справі «Абдулазіз, Кабалес і Балкандалі»,зазначається, що, «з огляду на її природу, стверджувана моральна шкода не завжди може бути предметом чіткого доведення. Проте розумно припустити, що особи, які…зіткнулися з проблемами...можуть зазнати страждань і тривоги». Звідси випливає, що фактичною основою для висновку про наявність негативних наслідків у немайновій сфері потерпілої особи у більшості ситуацій може бути як таке розумне припущення про природність їх виникнення за подібних обставин.
Аналізуючи наведене суд встановив,що обставини,на які посилається позивач в обґрунтування позову в цій частині,знайшли своє підтвердження сукупністю доказів,які логічні,послідовні,достовірні та достатні для висновку про те,що ОСОБА_4 внаслідок заподіяння шкоди здоров*ю завдана моральна шкода,яка полягає у перенесених фізичному болю та стражданнях через побиття,потерпілий очевидно відчував себе принизливо,оскільки його побиття сталося на очах у інших осіб. Вирішуючи питання, що пов'язані з розміром відшкодування моральної шкоди ,яка відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб, суд керується принципами умовної рівності втраченого блага і того, яке може бути надбане за конкретну суму грошей; поміркованості - відповідності вимогам здорового глузду і розважливості; розумності - об'єктивного відображення дійсності, розсудливого, врівноваженого мислення; справедливості - неупередженого ставлення до всіх учасників спору. Принципи розумності і справедливості виявляються в тому, що більш глибоким моральним стражданням відповідає більший розмір відшкодування.
Відтак,враховуючи,що завдана позивачу моральна шкода безпосередньо пов*язана з ушкодженням здоров*я,розмір її відшкодування повинен бути достатнім для забезпечення позивачу можливості втрачене благо відновити,оскільки в інший не грошовий спосіб негативні наслідки у немайновій сфері потерпілому компенсувати нереально.
Приймаючи до уваги ступінь тяжкості заподіяних потерпілому тілесних ушкоджень,що не потягло розладу здоров*я,обставини їх заподіяння,відсутність тяжких наслідків,суд визначає відшкодування моральної шкоди потерпілому у розмірі 1000 гр.,що є достатнім для компенсації немайнових втрат.
Судові витрати по справі відсутні.
Речові докази до кримінального провадження не долучались.
Запобіжний захід на досудовому розслідуванні щодо обвинуваченого не обирався.
Керуючись ст.368,374,392 КПК України,суд-
Визнати винуватим ОСОБА_5 у скоєнні злочину, передбаченого ст.125 ч.1 КК України та призначити йому покарання у виді штрафу в розмірі 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян в сумі 850 гривень.
Відповідно до ч.1 ст.26 КВК України обвинувачений зобов'язаний сплатити штраф у місячний строк після набрання вироком суду законної сили і повідомити про це відповідний суд шляхом представлення документа про сплату штрафу.
Цивільний позов ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_5 ,паспорт серія НОМЕР_1 ,виданий 12.10.2000 р.Комунарським РВ УМВС України в Запорізькій області,мешкає в АДРЕСА_1 ,на користь ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ,мешкає в АДРЕСА_3 , відшкодування завданої злочином моральної шкоди у розмірі 1000(одна тисяча )гривень.
В іншій частині у задоволенні позову відмовити.
Вирок може бути оскаржений до апеляційного суду Запорізької області через Шевченківський районний суд м.Запоріжжя шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів після його проголошення.
Учасники кримінального провадження мають право отримати копію вироку негайно після його проголошення,особам,які не були присутні при проголошенні вироку,його копія не пізніше наступного дня буде направлена поштою.
Суддя ОСОБА_1