19 квітня 2018 року
м. Київ
Справа № 921/231/17-г/17
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Погребняка В.Я. - головуючий, Катеринчук Л.Й., Пєскова В.Г.
за участю секретаря судового засідання Співака С.В.,
учасники справи:
позивач - Фізична особа-підприємець Шкарупа Світлана Павлівна,
представник позивача - не з'явився,
відповідач - Тернопільська міська рада,
представник відповідача - не з'явився,
розглянувши касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця Шкарупи Світлани Павлівни
на рішення господарського суду Тернопільської області
від 17.05.2017
у складі судді Андрусик Н.О.,
та постанову Львівського апеляційного господарського суду
від 12.09.2017
у складі колегії суддів: Костів Т.С. (головуючий), судді Марко Р.І., Желік М.Б.
у справі за позовом
Фізичної особи-підприємця Шкарупи Світлани Павлівни,
до Тернопільської міської ради,
про визнання права користування новозбудованим нерухомим майном - зупинкою громадського транспорту з об'єктом торгівельно-побутового призначення та визнання Сертифікату відповідності від 03.03.2011 підставою для оформлення права власності на зупинку громадського транспорту "вул. Протасевича",
Фізична особа-підприємець Шкарупа Світлана Павлівна звернулась до господарського суду Тернопільської області з позовною заявою до Тернопільської міської ради про визнання права користування новозбудованим нерухомим майном - зупинкою громадського транспорту "вул. Протасевича" з об'єктом торгівельно-побутового призначення по вул. Протасевича в м. Тернопіль та визнання Сертифікату відповідності № ТП000553 від 03.03.2011 підставою для оформлення права власності на об'єкт - зупинку громадського транспорту "вул. Протасевича".
Рішенням господарського суду Тернопільської області 17.05.2017, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 12.09.2017 у справі № 921/231/17-г/17, відмовлено у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Приймаючи судові рішення, господарські суди за встановлених під час розгляду справи обставин виходили з того, що обраний позивачем спосіб захисту не призведе до відновлення його прав та інтересів.
Не погоджуючись з рішенням господарського суду Тернопільської області 17.05.2017 та постановою Львівського апеляційного господарського суду від 12.09.2017 у справі № 921/231/17-г/17, Фізична особа-підприємець Шкарупа Світлана Павлівна звернулась з касаційною скаргою, в якій просило скасувати оскаржувані судові акти та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
В обґрунтування заявлених вимог скаржник посилається на порушення судами попередніх інстанцій ст.ст. 42, 35, 35, 43 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) та не застосування приписів Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяження", Закону України "Про планування і забудову територій".
Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду касаційної скарги у справі № 921/231/17-г/17 визначено колегію суддів Верховного Суду у складі: головуючий суддя - Погребняк В.Я., суддя - Пєсков В.Г., суддя - Катеринчук Л.Й., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу касаційної скарги між суддями від 01.02.2018.
Ухвалою Верховного Суду від 08.02.2018 вищезазначену касаційну скаргу залишено без руху з підстав відсутності клопотання про поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження та надано строк для усунення недоліків протягом десяти днів з дня вручення ухвали.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Погребняк В.Я. - головуючий, Катеринчук Л.Й., Пєсков В.Г. від 12.03.2018 задоволено клопотання Фізичної особи-підприємця Шкарупи Світлани Павлівни про поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження та поновлено цей строк. Відкрито касаційне провадження у справі № 921/231/17-г/17 господарського суду Тернопільської області за касаційною скаргою Фізичної особи-підприємця Шкарупи Світлани Павлівни на рішення господарського суду Тернопільської області від 17.05.2017 та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 12.09.2017 у справі № 921/231/17-г/17. Повідомлено учасників справи, що розгляд касаційної скарги відбудеться 19.04.2018. Надано відповідачу строк для подання відзиву на касаційну скаргу до 05.04.2018. Доведено до відома учасників справи, що нез'явлення їх представників в судове засідання не є перешкодою для розгляду касаційної скарги.
В судове засідання 19.04.2018 позивач та відповідач уповноважених представників не направили, про час і місце судового засідання повідомлені належним чином.
Перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, заслухавши доповідь судді-доповідача, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.
Як було встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, позивачем у 2010 році зведений об'єкт торгівельно-побутового призначення на зупинці громадського транспорту "вул. Протасевича" на підставі дозвільних документів та введений в експлуатацію в березні 2011 року.
В судовому порядку позивач намагався визнати право власності на новозведений об'єкт на підставі ст. 331 ЦК України, тобто як на новостворене майно. Так, постановою Львівського апеляційного господарського суду від 03.10.2016, залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 18.01.2017 у справі № 921/225/16-г/13, відмовлено у задоволенні позовних вимог з огляду на відсутність належних та допустимих доказів того, що об'єкт торгівельно-побутового призначення на зупинці громадського транспорту "вул. Протасевича" у м. Тернополі є нерухомою будівлею.
Також судами з'ясовано, що на підставі рішення Тернопільської міської ради від 12.12.2003 № 4/9/143 позивачу надавався дозвіл на підготовку матеріалів попереднього погодження місця розташування зупинки громадського транспорту "вул. Протасевича" по вул. Протасевича з об'єктом торгівельно-побутового призначення на земельній ділянці до 250 кв. м. з наданням земельної ділянки в оренду на 5 років. При цьому, визначення поняття об'єкту торгівельного, побутового призначення міститься в Порядку розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності, затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарська України № 244 від 21.10.2011, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22.11.2011 за № 1330/20068, відповідно до якого об'єкт торгівельно-побутового призначення є тимчасовою спорудою.
Крім того, суди дослідивши технічний паспорт, який виготовлений 24.11.2010 ТОВ "Міське бюро технічної інвентаризації" на громадський будинок торгівельно-побутового призначення та на який посилається позивач встановили, що зазначений об'єкт складається із торгового залу, площею 26,3 кв. м., туалету, пл.1,5 кв. м. та кіоску для продажу квитків, пл. 6,2 кв. м., встановлений на залізобетонному фундаменті, а стіни, перекриття та покрівля виготовлені із сендвіч-панелей.
З огляду на викладене, господарські суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що позивачем здійснено будівництво саме тимчасової споруди.
Відповідно до ч. 1 ст. 1 ГПК України (в редакції Закону України №1798-ХІІ від 06.11.1991) підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Статтею 16 ЦК України та ст. 20 ГК України закріплено перелік способів захисту цивільних прав та інтересів, згідно з яким кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Встановивши наявність у особи, яка звернулась з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення, невизнання або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.
Розпорядження своїм суб'єктивним правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.
Так, предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою - посилання на належне йому право, юридичні факти, що призвели до порушення цього права, та правове обґрунтування необхідності його захисту.
Вимоги позивача фактично зводяться до встановлення факту незаконності дій відповідача щодо прийняття рішення про демонтаж тимчасової споруди магазину Христя, що знаходиться по вул. Протасевича в м. Тернополі та підтвердження правомірності дій позивача у користуванні об'єктом торгівельно-побутового призначення.
Разом з тим, факт, що має юридичне значення, може встановлюватися господарськими судами лише при існуванні та розгляді між сторонами спору про право і його встановлення є елементом оцінки фактичних обставин справи та обґрунтованості вимог.
Беручи до уваги вищевикладене, судова колегія касаційної інстанції вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог, оскільки останні не призводять до відновлення прав та інтересів позивача.
Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 300 ГПК України (в редакції Закону України №2147-VІІІ від 03.10.2017), переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
З урахуванням викладеного, не приймаються та не розглядаються доводи скаржника, пов'язані з переоцінкою доказів, визнанням доведеними/недоведеними або встановленням по новому обставин справи.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 308 ГПК України (в редакції Закону України №2147-VІІІ від 03.10.2017) за результатами розгляду касаційної скарги суд касаційної інстанції має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (ст. 309 ГПК України (в редакції Закону України №2147-VІІІ від 03.10.2017).
Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги Фізичної особи-підприємця Шкарупи Світлани Павлівни та залишення рішення господарського суду Тернопільської області 17.05.2017 та постанови Львівського апеляційного господарського суду від 12.09.2017 у справі № 921/231/17-г/17 без змін.
У зв'язку з відмовою у задоволенні касаційної скарги та залишенні без змін рішення суду першої та постанови суду апеляційної інстанцій, витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги покладаються на скаржника.
Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 315 ГПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду,-
1. Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця Шкарупи Світлани Павлівни залишити без задоволення.
2. Рішення господарського суду Тернопільської області 17.05.2017 та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 12.09.2017 у справі № 921/231/17-г/17 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В.Я. Погребняк
Судді Л.Й. Катеринчук
В.Г. Пєсков