12 квітня 2018 року Справа № 804/8182/17
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді ОСОБА_1
розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за адміністративним позовом фізична особа-підприємець ОСОБА_2 до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування наказу та податкового повідомлення-рішення, -
05 грудня 2017 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_2 до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області, в якому позивач просив:
- визнати протиправним та скасувати наказ про призначення проведення фактичної перевірки №5573-П від 10.10.2017р.;
- визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення №000169/04-36-40-05-08/НОМЕР_1 від 31.10.2017р.
В обґрунтування заявлених позовних вимог зазначалося, що відповідачем в порушення норм чинного законодавства винесено спірні рішення, які є протиправними та підлягають скасуванню.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07.12.2017р. адміністративний позов ОСОБА_2 залишено без руху та запропоновано позивачу усунути недоліки позовної заяви.
27 грудня 2017 року на виконання ухвали позивачем усунуто недоліки позовної заяви.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27 грудня 2017 року відкрито загальне позовне провадження у справі
Позивач у останнє судове засідання не з'явився, надав клопотання про розгляд справи без його участі.
Відповідач адміністративний позов не визнав, подав відзив, в якому зазначав що спірні рішення винесені у порядок та у спосіб передбачені нормами чинного законодавства, а отже є правомірними та не підлягають скасуванню.
Представник відповідача у судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлені належним чином.
Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 205 Кодексу адміністративного судочинства України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
А тому, з огляду на вимоги ч. 1 ст. 205 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає, що розгляд справи може не відкладатися і справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.
Згідно з ч.9 ст.205 КАС України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.
Судом встановлено, що до ГУ ДФС у Дніпропетровській області надійшов лист від мешканців будинків № 9, 11 ,13 бульвара Європейський м. Кривого Рогу від 26.09.2017р. №АА-233/ЗВГ щодо порушень законодавства у сфері обігу підакцизних товарів у торгівельному об'єкті за адресою: м. Кривий Ріг, бульвар Європейський, між будинками 13 та 11, павільйон «Квадрат» та магазин «Татьяна», де здійснює діяльність ФОП ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1).
Відповідно до пп. 75.1.3 п.75.1 ст.75, пп. 80.2.5 п. 80.2. ст. 80 Податкового кодексу України та на підставі наказу від 10.10.2017р. № 2273-п та направлень від 10.10.2017р. №11607 та №11608, проведена фактична перевірка павільйону «Квадрат» за адресою: м.Кривий Ріг, бульвар Європейський, між будинками 13 та 11, де здійснює діяльність ФОП ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1).
Фактичну перевірку розпочато 12.10.2017р. після вручення наказу ГУ ДФС від 10.10.2017р. №2273-п та ознайомлення з направленнями на перевірку від 10.10.2017р. №11607 та №11608, особу яка здійснювала розрахункові операції продавець - ОСОБА_3, про що свідчить підпис у направленнях.
В ході проведення перевірки вищезазначеного павільйону встановлено роздрібну торгівлю алкогольними напоями (пивом) та тютюновими виробами без наявності відповідних ліцензій, чим порушено ст. 15 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного, плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів», а саме реалізовано дві пляшки пива «Львівське 1715», за ціною 10,50 грн. за пляшку та пачка цигарок «Вінстон сильвер» за ціною 29,40грн. про що складено акт фактичної перевірки від 19.10.2017р. № 17022/04-36-40-05/НОМЕР_1, який підписаний ФОП ОСОБА_2 без зауважень.
За результатами розгляду акта фактичної перевірки від 19.10.2017р. № 17022/04-36-40-05/НОМЕР_1 ГУ ДФС відповідно до ст. 17 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного, плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів» прийнято рішення від 31.10.2017р. № 000169/04-36-40-05-08/НОМЕР_1 про застосування штрафних (фінансових) санкцій до ФОП ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1) у розмірі 34000,0 грн. - за роздрібну торгівлю алкогольними напоями та тютюновими виробами без наявності відповідних ліцензій, яке направлено ФОП ОСОБА_2 поштою з повідомленням про вручення та отримано 15.11.2017р.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з пунктом 75.1 статті 75 Податкового кодексу України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.
Підпунктом 75.1.3 пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України встановлено, що фактичною вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об'єктів права власності такого платника. Така перевірка здійснюється контролюючим органом щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами).
Стаття 80 Податкового кодексу України передбачає порядок проведення фактичної перевірки, пунктом 80.1 якої передбачено, що фактична перевірка здійснюється без попередження платника податків (особи).
За приписами підпункту 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 Податкового кодексу України фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції під розписку до початку проведення такої перевірки, та за наявності хоча б однієї з таких підстав: у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації про порушення вимог законодавства в частині виробництва, обліку, зберігання та транспортування спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів та цільового використання спирту платниками податків, а також здійснення функцій, визначених законодавством у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, пального.
Пунктом 80.7 вказаної статті встановлено, що фактична перевірка проводиться двома і більше посадовими особами контролюючого органу у присутності посадових осіб суб'єкта господарювання або його представника та/або особи, що фактично здійснює розрахункові операції.
За приписами пункту 80.5 статті 80 Податкового кодексу України допуск посадових осіб контролюючих органів до проведення фактичної перевірки здійснюється згідно із статтею 81 цього Кодексу.
Відповідно до пункту 81.1 статті 81 Податкового кодексу України Посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення документальної виїзної перевірки, фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред'явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, таких документів:
- направлення на проведення такої перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, реквізити наказу про проведення відповідної перевірки, найменування та реквізити суб'єкта (прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) або об'єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична), підстави, дата початку та тривалість перевірки, посада та прізвище посадової (службової) особи, яка проводитиме перевірку. Направлення на перевірку у такому випадку є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, що скріплений печаткою контролюючого органу;
- копії наказу про проведення перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, найменування та реквізити суб'єкта (прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) та у разі проведення перевірки в іншому місці - адреса об'єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична перевірка), підстави для проведення перевірки, визначені цим Кодексом, дата початку і тривалість перевірки, період діяльності, який буде перевірятися. Наказ про проведення перевірки є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу та скріплення печаткою контролюючого органу;
- службового посвідчення осіб, які зазначені в направленні на проведення перевірки.
Пунктом 81.3 вищезазначеної статті передбачено, що під час проведення перевірок посадові (службові) особи органів державної служби повинні діяти у межах повноважень, визначених цим Кодексом. Керівники і відповідні посадові особи юридичних осіб та фізичні особи - платники податків під час перевірки, що проводиться контролюючими органами, зобов'язані виконувати вимоги контролюючих органів щодо усунення виявлених порушень законів про оподаткування і підписати акт (довідку) про проведення перевірки та мають право надати заперечення на цей акт (довідку).
Відповідно до пункту 86.1 статті 86 Податкового кодексу України результати перевірок (крім камеральних та електронних перевірок) оформлюються у формі акта або довідки, які підписуються посадовими особами контролюючого органу та платниками податків або їх законними представниками (у разі наявності). У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт.
В той же час, за положеннями стаття 17 Закону України “Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів” від 19 грудня 1995 року №481/95-ВР встановлено, що за порушення норм цього Закону щодо виробництва і торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим, спиртом етиловим ректифікованим виноградним, спиртом етиловим ректифікованим плодовим, спиртом-сирцем виноградним, спиртом-сирцем плодовим, алкогольними напоями та тютюновими виробами посадові особи і громадяни притягаються до відповідальності згідно з чинним законодавством.
У статті 1 Закону України від 19 грудня 1995 року №481/95-ВР надано визначення таких термінів:
- ліцензія (спеціальний дозвіл) - документ державного зразка, який засвідчує право суб'єкта господарювання на провадження одного із зазначених у цьому Законі видів діяльності протягом визначеного строку;
- тютюнові вироби - сигарети з фільтром або без фільтру, цигарки, сигари, сигарили, а також люльковий, нюхальний, смоктальний, жувальний тютюн, махорка та інші вироби з тютюну чи його замінників для куріння, нюхання, смоктання чи жування;
- алкогольні напої - продукти, одержані шляхом спиртового бродіння цукровмісних матеріалів або виготовлені на основі харчових спиртів з вмістом спирту етилового понад 0,5 відсотка об'ємних одиниць, які зазначені у товарних позиціях 2203, 2204, 2205, 2206 (крім квасу "живого" бродіння), 2208 згідно з УКТ ЗЕД, а також з вмістом спирту етилового 8,5 відсотка об'ємних одиниць та більше, які зазначені у товарних позиціях 2103 90 30 00, 2106 90 згідно з УКТ ЗЕД (584а-18);
- пиво - насичений діоксидом вуглецю пінистий алкогольний напій із вмістом спирту етилового від 0,5 відсотка об'ємних одиниць, отриманий під час бродіння охмеленого сусла пивними дріжджами, що відноситься до товарної групи УКТ ЗЕД за кодом 2203 (584а-18).
Частина чотирнадцята статті 15 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів» передбачає, що роздрібна торгівля алкогольними напоями (крім столових вин) або тютюновими виробами може здійснюватися суб'єктами господарювання всіх форм власності, у тому числі їх виробниками, за наявності у них ліцензій.
Пунктом 23 Тимчасового порядку видачі ліцензій на право імпорту, експорту, оптової торгівлі алкогольними напоями, затвердженого Постанови Кабінету міністрів України від 13 травня 1996 року №493 передбачено, що роздрібна торгівля алкогольними напоями та тютюновими виробами може провадитися суб'єктами підприємницької діяльності незалежно від форм власності, в тому числі їх виробниками, за наявності у них ліцензій.
Абзацом 5 частини другої статті 17 Закону України від 19 грудня 1995 року №481/95-ВР передбачено, що до суб'єктів господарювання застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафів у разі: оптової (включаючи імпорт та експорт) і роздрібної торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим, спиртом етиловим ректифікованим виноградним, спиртом етиловим ректифікованим плодовим, алкогольними напоями та тютюновими виробами без наявності ліцензій (крім випадків, передбачених цим Законом), - 200 відсотків вартості отриманої партії товару, але не менше 17000 гривень.
З аналізу вищенаведених норм можна дійти висновку, що суб'єкт господарювання, який реалізує тютюнові вироби та алкогольні напої без відповідної ліцензії, повинен нести відповідальність, передбачену приписами статті 17 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів».
У ході судового розгляду судом встановлено, що на виконання вищенаведених норм відповідачем було видано та вручено до початку фактичної перевірки позивачу наказ від 10.10.2017р. №2273-п та направлення на перевірку від 10.10.2017р. №11607 та 11608.
Під час проведення перевірки посадовими особами контролюючого органу встановлено факт роздрібної торгівлі алкогольними напоями (пивом) та тютюновими виробами без наявності відповідних ліцензій, а саме реалізовано дві пляшки пива «Львівське 1715», за ціною 10,50 грн. за пляшку та пачка цигарок «Вінстон сильвер» за ціною 29,40грн., що також підтверджується письмовими поясненнями продавця ОСОБА_4, якою було продано вищевказані алкогольні та тютюнові вироби.
Належних доказів та пояснень щодо спростування означеного факту позивачем не надано.
Враховуючи вищезазначене, суд приходить до висновку, що позивачем не надано до матеріалів належних та допустимих доказів, які б спростували обставини зафіксовані контролюючим органом у акті перевірки.
За приписами частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до положень статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно з частинами першої та четвертої статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Відповідно до приписів статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України закріплено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Аналогічна позиція стосовно обов'язку доказування була висловлена Європейським судом з прав людини у пункті 36 справи «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), від 01 липня 2003 року №37801/97, в якому він зазначив, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення).
З аналізу чинного законодавству та фактичних обставин справи, суд дійшов висновку, що відповідач при прийнятті наказу про призначення проведення фактичної перевірки №5573-П від 10.10.2017р. та рішення про застосування фінансових санкцій №000169/04-36-40-05-08/НОМЕР_1 від 31.10.2017р. діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені чинним законодавством України. Отже, відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, під час судового розгляду повністю доведено правомірність оскаржуваних рішень.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що викладені в адміністративному позові доводи позивача є такими, що не підлягають задоволенню.
Згідно до ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України в разі відмови в задоволенні позову судові витрати не присуджуються на користь сторони за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
Керуючись ст.ст.244, 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
У задоволенні адміністративного позову відмовити.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя ОСОБА_1