27 квітня 2018 року
м. Київ
Справа № 910/313/17
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Сухового В.Г. - головуючого, Берднік І.С., Міщенка І.С.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу
Департаменту регіонального розвитку та житлово-комунального господарства Київської обласної державної адміністрації на постанову Київського апеляційного господарського суду від 13.11.2017 (головуючий суддя Сулім В.В., судді Гаврилюк О.М., Майданевич А.Г.) та ухвалу Господарського суду міста Києва від 30.08.2017 (суддя Трофименко Т.Ю.)
за заявою Департаменту регіонального розвитку та житлово-комунального господарства Київської обласної державної адміністрації про відстрочку виконання рішення
у справі № 910/313/17 Господарського суду міста Києва
за позовом Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"
до Департаменту регіонального розвитку та житлово-комунального господарства Київської обласної державної адміністрації
треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: 1) Димарська сільська рада Іванківського району Київської області, 2) Кабінет Міністрів України, 3) Міністерство енергетики та вугільної промисловості України, 4) Головне управління Державної казначейської служби України у Київській області
про стягнення 3 608 253,05 грн
Рішенням Господарського суду міста Києва від 08.06.2017 позов задоволено частково. Стягнуто з Департаменту регіонального розвитку та житлово-комунального господарства Київської обласної державної адміністрації на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" суму основного боргу у розмірі 1 737 757,60 грн, 3% річних у розмірі 152 125,01 грн та інфляційні втрати у розмірі 1 664 050,16 грн та судовий збір у розмірі 53 041,32 грн.
18.08.2017 Департамент регіонального розвитку та житлово-комунального господарства Київської обласної державної адміністрації звернувся з заявою про відстрочку виконання рішення суду.
В обґрунтування заяви відповідач зазначає про відсутність на його рахунках коштів, на які можливо звернути стягнення, та, посилаючись на ст. 2 Закону України "Про джерела фінансування органів державної влади", ст.ст. 23, 48 Бюджетного кодексу України, ст. 33 Закону України "Про виконавче провадження", ч. 1 ст. 121 ГПК України (в редакції до 15.12.2017), просить відстрочити виконання рішення суду до 01.09.2019.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.08.2017, залишеною без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 13.11.2017, в задоволенні заяви відмовлено.
Рішення судів мотивовані відсутністю підстав для задоволення заяви відповідача, оскільки відповідачем не обґрунтовано та документально не підтверджено обставин, з настанням яких поліпшиться його майновий стан, або обставин, які б ускладнювали виконання рішення або робили його неможливим, як і не обґрунтовано винятковість випадку, який є підставою для відстрочення виконання рішення суду, в розумінні ст.121 ГПК України (в редакції до 15.12.2017).
Відповідач подав касаційну скаргу на ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційної інстанції, в якій просить ухвалу та постанову скасувати, ухвалити нове рішення, яким відстрочити виконання рішення Господарського суду міста Києва від 08.06.2017 до 01.09.2019.
В касаційній скарзі скаржник зазначає, що ухвала та постанова підлягають скасуванню у зв'язку з неправильним застосуванням ст. 121 ГПК України (в редакції до 15.12.2017). Зокрема, скаржник посилається на те, що судами не взято до уваги ті обставини, що звернення стягнення на кошти, які знаходяться на рахунках відповідача, буде мати негативні наслідки для населення Київської області в цілому, що, на думку скаржника, є винятковим випадком для відстрочення виконання рішення суду, а неможливість виконання рішення пов'язана з відсутністю бюджетних призначень на відповідний рік, що свідчить про відсутність вини відповідача.
Позивач подав відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін. У відзиві позивач зазначає про те, що відповідач станом на 19.04.2018 не приступив до виконання рішення суду взагалі, посилається на ч. 5 ст. 331 ГПК України (в редакції, чинній після 15.12.2017) та на практику Конституційного Суду України та Європейського суду з прав людини, пов'язану з виконанням судового рішення.
Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм права при прийнятті оскаржуваних судових рішень, виходить з такого.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з статтями 129, 1291 Конституції України обов'язковість рішень суду є однією з основних засад судочинства. Судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.
Відповідно до частини першої статті 45 ГПК України в редакції, чинній до 15.12.2017, господарські суди здійснюють правосуддя шляхом прийняття обов'язкових до виконання на усій території України рішень, ухвал, постанов. Рішення і постанови господарських судів приймаються іменем України.
За приписом статті 115 ГПК України в редакції, чинній до 15.12.2017, рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються в порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження".
Згідно з частиною першою статті 121 ГПК України в редакції, чинній до 15.12.2017, за наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони виконавчого провадження або за власною ініціативою господарський суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з викликом сторін, прокурора і у виняткових випадках, залежно від обставин справи, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови.
Відстрочка - це відкладення чи перенесення виконання рішення на новий строк, який визначається господарським судом.
Підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. При цьому слід мати на увазі, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених статтею 121 ГПК України, ця стаття не вимагає, і господарський суд законодавчо не обмежений будь-якими конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення. Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.
Отже, законодавець у будь-якому випадку пов'язує відстрочення виконання судового рішення у судовому порядку з об'єктивними, непереборними, винятковими обставинами, що ускладнюють вчасне виконання судового рішення.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (стаття 33 ГПК України в редакції, чинній до 15.12.2017).
Суди попередніх інстанцій, встановивши, що: наведені відповідачем підстави для відстрочення виконання судового рішення не є тими виключними обставинами, які давали б підстави для відстрочення виконання судового рішення, яке набрало законної сили; відповідачем не доведено на підставі належних та допустимих доказів наявність тяжкого фінансового стану, як і не обґрунтовано та документально не підтверджено обставин з настанням яких поліпшиться його майновий стан, - дійшли вірного висновку про відсутність підстав для задоволення заяви відповідача про відстрочку виконання рішення Господарського суду міста Києва від 08.06.2017 у справі №910/313/17 до 01.09.2019.
Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов'язкового для виконання судового рішення може становити порушення вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Європейський суд з прав людини в рішенні від 20.07.2004 у справі "Шмалько проти України" вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду.
Право на суд, захищене статтею 6, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін (рішення Європейського суду з прав людини від 19.03.1997 у справі "Горнсбі проти Греції").
У рішенні від 29.06.2004 Європейський суд з прав людини у справі "Півень проти України" дійшов висновку, що державний орган або інша юридична особа не може посилатися на відсутність коштів, щоб не виплачувати борг, підтверджений судовим рішенням. У такому випадку не можна прийняти аргумент Уряду, що визначає таку відсутність як "виняткові обставини".
За таких обставин, не можуть бути прийняті доводи скаржника, що відсутність на його рахунках коштів, на які можна звернути стягнення, а також відсутність бюджетних призначень на відповідний рік, є тими виключними обставинами, які дають підстави для відстрочки виконання судового рішення.
Передчасним є посилання скаржника на те, що виявлені у відповідача рахунки мають спеціальний режим призначення для використання та проведення розрахунків за обласними цільовими програмами, і на кошти, які на них знаходяться неможливо звернути стягнення, оскільки порядок звернення стягнення на майно боржника визначений Законом України "Про виконавче провадження", яким, зокрема, визначено на які кошти заборонено наклади арешт та звертати стягнення. Скаржником не доведено наявність порушення вимог Закону України "Про виконавче провадження", зокрема, щодо порядку звернення стягнення на кошти та інше майно боржника.
Щодо посилання скаржника на проект змін до Програми будівництва, реконструкції та ремонту об'єктів інфраструктури Київської області на 2016-2018 роки, то воно не може бути прийняте до уваги, оскільки є припущенням та не є достатньою підставою для відстрочення виконання рішення суду.
Відповідно до частин 1, 2 статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Зважаючи на викладене, наведені у касаційній скарзі доводи про те, що судами попередніх інстанцій не було належним чином досліджено доводи скаржника про винятковість обставин для відстрочки виконання рішення суду, що є порушенням вимог статті 121 ГПК України (в редакції до 15.12.2017), не отримали підтвердження при перегляді у касаційному порядку судових рішень, тому відхиляються судом як необґрунтовані.
З огляду на викладене Касаційний господарський суд дійшов висновку про необхідність залишення касаційної скарги без задоволення, а ухвали суду першої інстанції та постанови апеляційної інстанцій - без змін.
Судові витрати відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на скаржника.
Керуючись статтями 300, 301, 304, 308, 309, 315, 317 ГПК України, суд
1. Касаційну скаргу Департаменту регіонального розвитку та житлово-комунального господарства Київської обласної державної адміністрації залишити без задоволення.
2. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 30.08.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 13.11.2017 у справі №910/313/17 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Суховий В.Г.
Судді Берднік І.С.
Міщенко І.С.