проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058
"26" квітня 2018 р. Справа № 920/660/17
Колегія суддів у складі: головуючий суддя Здоровко Л.М., суддя Плахов О.В., суддя Шутенко І.А.,
за участю секретаря судового засідання Міракова Г.А.,
представників сторін:
апелянта - не з'явився,
позивача - ОСОБА_1 на підставі довіреності №007.1Др-67-0418 від 13.04.2018, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серія ДН №4929 від 27.12.2017,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Комунального підприємства Білопільської міської ради "Теплосервіс Білопілля" (вх. №576 С/2) на рішення господарського суду Сумської області від 01.08.2017, ухвалене у приміщенні господарського суду Сумської області суддею Заєць С.В., час проголошення рішення - не зазначено, дата складання повного тексту рішення - 03.08.2017, у справі № 920/660/17
за позовом Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Сумигаз", м. Суми
до Комунального підприємства Білопільської міської ради "Теплосервіс Білопілля", м. Білопілля, Сумський р-н, Сумська обл.
про стягнення 233 586, 59грн
Публічне акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації “Сумигаз” звернулось до господарського суду Сумської області з позовною заявою до Комунального підприємства Білопільської міської ради “Теплосервіс Білопілля” про стягнення 233 586, 59грн заборгованості за надані позивачем послуги з розподілу природного газу, відповідно до умов підписаної між сторонами заяви приєднання до умов договору розподілу природного газу (для споживача, що не є побутовим) №094211GP2XET016 від 01.01.2016, а також 3 503, 80грн судового збору.
Рішенням господарського суду Сумської області від 01.08.2017 у справі №920/660/17 позов задоволено частково; стягнуто з Комунального підприємства Білопільської міської ради “Теплосервіс Білопілля” на користь Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації “Сумигаз” 228 768, 76грн заборгованості та 3 503, 80грн судового збору; в частині позовних вимог щодо стягнення з відповідача 4 817, 83грн основного боргу провадження у справі припинено відповідно до пункту 1-1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, що діяла до 15.12.2017).
Рішення місцевого господарського суду мотивовано тим, що відповідачем не надано доказів повного погашення заборгованості, отже, позовні вимоги в частині стягнення 228 768, 76грн заборгованості за надані послуги з розподілу природного газу суд вважає обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню, а в частині стягнення 4 817, 83грн провадження підлягає припиненню у зв'язку з відсутністю предмету спору.
Не погодившись з рішенням місцевого господарського суду, відповідач звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на неповне дослідження місцевим господарським судом обставин справи, просить оскаржуване рішення скасувати та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що при наявності умов по розподілу коштів, встановлених НКРЕКП, із спецрахунку відповідача на рахунок позивача, відповідач не може повністю та своєчасно виконати договірні зобов'язання, за таких обставин, вважає, що відсутня вина відповідача у виникненні заборгованості.
Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 26.09.2017 апеляційну скаргу Комунального підприємства Білопільської міської ради “Теплосервіс Білопілля” залишено без задоволення; рішення господарського суду Сумської області від 01.08.2017 у справі №920/660/17 залишено без змін.
Постановою Верховного Суду від 06.03.2018 постанову Харківського апеляційного господарського суду від 26.09.2017 скасовано, а справу передано на новий розгляд до Харківського апеляційного господарського суду з тієї підстави, що суд апеляційної інстанції розглянув справу за відсутності повноважного представника апелянта, не повідомленого належним чином про час і місце засідання суду.
02.04.2018 до Харківського апеляційного господарського суду надійшла справа №920/660/17.
Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 04.04.2018 призначено справу до розгляду на 26.04.2018 о 15:15год.
Матеріали справи свідчать, що апелянт належним чином завчасно (11.04.2018) повідомлений про час, дату та місце розгляду апеляційної скарги (а.с.173), про що у матеріалах справи наявне рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення з відміткою про отримання представником апелянта.
Відповідно до частини 4 статті 120 Господарського процесуального кодексу України, ухвала господарського суду про дату, час та місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії повинна бути вручена завчасно, з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу, але не менше ніж п'ять днів, для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи чи вчинення відповідної процесуальної дії.
За таких обставин, враховуючи, що апелянт отримав ухвалу суду від 04.04.2018 про призначення справи до розгляду завчасно, більше ніж за два тижні до судового засідання, судова колегія констатує, що судом було забезпечено сторонам, у тому числі апелянту, можливість реалізації їх процесуальних прав на участь у судовому засіданні, підготовку до участі в судовому засіданні та вчинення, за необхідності, процесуальних дій.
Проте, апелянт своїм правом на участь у судовому засіданні не скористався, уповноваженого представника в судове засідання не направив, про причини неявки суд не повідомив.
У судовому засіданні Харківського апеляційного господарського суду 26.04.2018 представник позивача проти доводів апеляційної скарги заперечує, просить рішення місцевого господарського суду від 01.08.2017 залишити без змін.
Також представник позивача зазначив, що на даний час сума заборгованості повністю погашена апелянтом, проте, на час ухвалення оскаржуваного рішення стягнута судом заборгованість існувала, що підтверджується матеріалами справи та не спростовувалась апелянтом.
Враховуючи, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду апеляційної скарги по суті, апелянт про час, дату і місце розгляду апеляційної скарги повідомлений завчасно та належним чином, а неявка у судове засідання його представника відповідно до частини 1 статті 202 Господарського процесуального кодексу України, не тягне за собою перенесення розгляду справи на інший строк, а також не перешкоджає розгляду справи по суті, колегія суддів вважає за можливе розглянути скаргу в даному судовому засіданні.
Дослідивши матеріали справи, викладені в апеляційній скарзі доводи апелянта, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Як встановлено місцевим господарським судом, 01.01.2016 між сторонами у справі був укладений договір розподілу природного газу шляхом підписання заяви-приєднання №094211GP2XET016 до умов договору розподілу природного газу (для споживача, що не є побутовим) на умовах Типового договору, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг №2498 від 30.09.2015.
Договір розподілу природного газу, який є договором приєднання, та у відповідності до пункту 1.1 якого, зазначений типовий договір розподілу природного газу є публічним, регламентує порядок та умови переміщення природного газу з метою фізичної доставки Оператором ГРМ обсягів природного газу, які належать споживачам (їх постачальникам), до об'єктів споживачів, а також правові засади санкціонованого відбору природного газу з газорозподільної системи.
Відповідно до пункту 2.1 договору, позивач зобов'язався надати відповідачу послугу з розподілу природного газу, а відповідач, у свою чергу, зобов'язався прийняти зазначену послугу та сплатити їх вартість у розмірі, строки та порядку, визначені договором.
Оплата вартості послуг позивача з розподілу природного газу здійснюється відповідачем за тарифом встановлений Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (пункт 6.1 договору).
Пунктами 6.3, 6.4 договору визначено, що розрахунковим періодом за цим договором є календарний місяць. Оплата вартості послуги з розподілу природного газу здійснюється відповідачем, на умовах попередньої оплати до початку розрахункового періоду на підставі рахунку. Якщо згідно із законодавством відповідач має сплачувати позивачу за послуги з розподілу природного газу зі свого поточного рахунку із спеціальним режимом використання, оплата послуг розподілу природного газу здійснюється з поточного рахунку із спеціальним режимом використання відповідача на поточний рахунок позивача кожного банківського дня згідно з алгоритмом розподілу коштів, встановленим Регулятором, та зараховується як плата за послуги розподілу природного газу в тому місяці, в якому надійшли кошти. Остаточний розрахунок за надані у звітному місяці послуги проводиться відповідачем до десятого числа місяця, наступного за звітним, відповідно до акта наданих послуг та з урахуванням раніше перерахованих коштів.
Згідно пункту 6.6. договору, надання позивачем послуги з розподілу природного газу відповідачу, що не є побутовим, має підтверджуватись підписаним між сторонами актом наданих послуг, що оформляється відповідно до вимог Кодексу газорозподільних систем.
Матеріалами справи, зокрема підписаними та скріпленими печатками сторін актами наданих послуг з розподілу природного газу №СУМ00003977 від 28.02.2017, № СУМ00005982 від 31.03.2017 та № СУМ00007682 від 30.04.2017 підтверджується факт надання позивачем відповідачеві послуг з розподілу природного газу на суму 504 131 грн. 34 коп. (а.с.34-36).
Зазначене відповідачем не спростовується.
Відповідно до пункту 7.2 договору, позивач має право отримувати від відповідачу оплату за цим договором, а відповідно до пункту 7.4 договору відповідач зобов'язується здійснювати розрахунки в розмірі, строки та порядку, визначені цим договором.
Місцевим господарським судом встановлено, що позивач зобов'язання за договором виконав в повному обсязі, проте, відповідач не виконав належним чином договірних зобов'язань щодо своєчасної та у повному обсязі оплати послуг з розподілу природного газу, у зв'язку з чим у нього виникла заборгованість перед позивачем в сумі 233 586, 59грн, що підтверджується підписаним обома сторонами та скріпленого печатками сторін актом звіряння розрахунків станом на 07.07.2017 (а.с.37) та не спростовується відповідчаем.
Позивачем подано до місцевого господарського суду заяву від 01.08.2017, в якій вказує, що відповідачем після 07.07.2017 частково була сплачена сума основного боргу у розмірі 4 817, 83грн.
Відтак, заборгованість відповідача перед позивачем станом на 28.07.2017 становить 228 768, 76грн.
Зазначене відповідачем не спростовується.
Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, апеляційний господарський суд, з урахуванням положень статті 269 Господарського процесуального кодексу України, яка визначає, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, виходить з наступного.
Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори.
Положеннями статті 626 Цивільного кодексу України закріплено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 629 Цивільного кодексу України визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно зі статтею 179 Господарського кодексу України, майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.
Частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до приписів частини першої статті 222 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб'єктів, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення їм претензії чи звернення до суду.
Згідно з частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Факт надання позивачем відповідачеві послуг з розподілу природного газу підтверджується матеріалами справи, а наявність заборгованості у розмірі 228 768, 76грн станом на дату ухвалення оскаржуваного рішення від 01.08.2017 не заперечується відповідачем.
Посилання апелянта на відсутність вини як на підставу звільнення його від відповідальності за невиконання зобов'язань за договором є безпідставним, оскільки судом встановлено факт порушення відповідачем зобов'язань за договором.
Відповідно до статті 617 Цивільного кодексу України, особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.
Згідно з положеннями частини 2 статті 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.
Відповідно до пункту 1.10 Постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", у випадках порушення грошового зобов'язання суди не повинні приймати доводи боржника з посиланням на неможливість виконання грошового зобов'язання через відсутність необхідних коштів (стаття 607 ЦК України) або на відсутність вини (статті 614, 617 ЦК України чи стаття 218 ГК України).
На підставі статті 617 Цивільного кодексу України, частини 2 статті 218 Господарського кодексу України, неможливість оплати боргу зі спецрахунку відповідача також не звільняє відповідача від виконання умов договору.
Пунктом 6.5 договору сторони передбачили, що у разі виникнення у споживача заборгованості за цим договором, сторони можуть укласти графік погашення заборгованості, який оформлюється додатком до цього договору або окремим договором про реструктуризацію заборгованості.
Матеріали справи не містять графіку погашення заборгованості, оформленого у відповідності до умов договору, як і не містять доказів звернення відповідача до позивача із такою пропозицією.
Доводи відповідача про те, що він вживає заходи для отримання кредитної позики в установі банку, маючи на меті повну сплату заборгованості за договором розподілу природного газу, не є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо припинення провадження у справі на підставі пункту 1-1 ст.80 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, що діяла до 15.12.2017) в частині основного боргу у розмірі 4 817, 83грн, оскільки вказана сума сплачена відповідачем під час розгляду справи, а позивачем надано заяву про зменшення суми позову на 4 817, 83грн та припинення провадження у справі в цій частині.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про стягнення 228 768, 76грн заборгованості за надані послуги з розподілу природного газу та припинення провадження у справі в частині стягнення 4 817, 83грн відповідно до пункту 1-1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, що діяла до 15.12.2017) у зв'язку з відсутністю предмету спору.
За таких підстав, колегія суддів дійшла висновку про те, що доводи апелянта, викладені ним в апеляційній скарзі, не знайшли підтвердження, тоді як господарським судом першої інстанції у повній мірі з'ясовані та правильно оцінені докази у справі, та прийняте ним рішення є законним та обґрунтованим, у зв'язку з чим підстав для його скасування та задоволення апеляційної скарги колегія суддів не вбачає.
Стосовно вимоги апелянта про передачу справи на новий розгляд до суду першої інстанції колегія суддів зазначає, що у відповідності до норм Господарського процесуального кодексу України (як у редакції, що діяла до 15.12.2017, так і в редакції, що діє з 15.12.2017), суд апеляційної інстанції наділений такими процесуальними повноваженнями лише під час перегляду визначених процесуальним законом ухвал суду першої інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта.
Керуючись ст.ст. 269, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст.ст. 276, 282-284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду
Апеляційну скаргу Комунального підприємства Білопільської міської ради “Теплосервіс Білопілля” залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Сумської області від 01.08.2017 у справі №920/660/17 залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її проголошення; порядок та строки оскарження в касаційному порядку встановлені статтями 286-289 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено 02.05.2018.
Головуючий суддя Здоровко Л.М.
Суддя Плахов О.В.
Суддя Шутенко І.А.