вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua
"23" квітня 2018 р. Справа№ 910/18011/17
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Гончарова С.А.
суддів: Михальської Ю.Б.
Шаптали Є.Ю.
при секретарі судового засідання Денисюк І.Г.
без виклику сторін
розглянувши апеляційну скаргу Департаменту кіберполіції Національної поліції України
на рішення Господарського суду міста Києва від 13.12.2017 у справі № 910/18011/17 (суддя Головіна К.І.)
за позовом Заводського районного центру зайнятості
до Департаменту кіберполіції Національної поліції України
про стягнення 20 829,80 грн.
Рішенням Господарського суду м. Києва від 13.12.2017 у справі № 910/18011/17 позов задоволено повністю.
Не погодившись з прийнятим рішенням, Департамент кіберполіції Національної поліції України подало апеляційну скаргу, в якій просило суд скасувати рішення Господарського суду м. Києва від 13.12.2017 у справі №910/18011/17, прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.
Апеляційна скарга вмотивована тим, що Департамент кіберполіції Національної поліції України не погоджується з ухваленим судовим рішенням та вважає, що судом першої інстанції неправильно застосовані норми матеріального та процесуального права наявним у справі доказам не надано належної оцінки, у зв'язку з чим вказана постанова підлягає скасуванню.
Апелянт зазначає, що судом першої інстанції взагалі не взято до уваги докази долучені Позивачем до позовної заяви, а саме не надано оцінку претензії, яка адресована Голові Національної поліції України, а не до Департаменту кіберполіції Про існування даної претензії Департамент кіберполіції дізнався з позовної заяви до якої вона долучена.
Скаржник вказує, що Позивачем долучено до позовної заяви постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 12.12.2017 по справі №814/1016/16 відповідно до якої визнано протиправним та скасовано наказ Національної поліції України від 18.07.2016 № 508 о/с в частині звільнення зі служби в поліції ОСОБА_2, поновлено на посаді начальника відділу протидії кіберзлочинам в Миколаївській області Причорноморського управління кіберполіції з 19.07.2016, стягнуто з Національної поліції України на користь ОСОБА_2 заробітну плату за час вимушеного прогулу в сумі 7236,24 грн. та заробітну плату за один місяць у сумі 10766,25 грн. В даній адміністративній справі Департамент кіберполіції є також відповідачем.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.01.2018 року апеляційну скаргу Департаменту кіберполіції Національної поліції України передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді (судді-доповідача) Гончарова С.А., судді Тищенко А.І., Михальська Ю.Б.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 24.01.2018 апеляційну скаргу Департаменту кіберполіції Національної поліції України на рішення Господарського суду міста Києва від 13.12.2017 у справі № 910/18011/17 залишено без руху та надано скаржнику строк для усунення недоліків, встановлених при поданні апеляційної скарги.
26.02.2018 року до Київського апеляційного господарського суду від скаржника надійшла заява на виконання ухвали Київського апеляційного господарського суду від 24.01.2018 року, до якої долучено оригінал платіжного доручення № 69 від 13.02.2018 року.
Відповідно до протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів від 26.03.2018 року, у зв'язку з перебуванням судді Тищенко А.І. у відпустці для розгляду справи сформовано колегію суддів у складі головуючий суддя Гончаров С.А., судді Шаптала Є.Ю., Михальська Ю.Б.
Розглянувши заяву про усунення недоліків та матеріали апеляційної скарги Департаменту кіберполіції Національної поліції України колегія суддів встановила, що апелянт усунув недоліки апеляційної скарги, апеляційна скарга відповідає вимогам статті 258 Господарського процесуального кодексу України, підстав для її повернення та відмови у відкритті апеляційного провадження не встановлено.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 26.03.2018 року апеляційну скаргу Департаменту кіберполіції Національної поліції України на рішення Господарського суду міста Києва від 13.12.2017 у справі № 910/18011/17 прийняти до провадження колегією суддів у визначеному складі, відкрити апеляційне провадження за апеляційною скаргою Департаменту кіберполіції Національної поліції України на рішення Господарського суду міста Києва від 13.12.2017 року у справі № 910/18011/17 роз'яснено учасниками, що апеляційна скарга буде розглянута без повідомлення учасників справи.
Позивач, згідно з поданим до суду 29.01.2018 року вх/н 09.1-13/1868/18, 29.01.2018 вх/н 09.1-13/1994/18 та 02.04.2018 року вх/н 09.1-13/6559/18 відзовами, проти доводів викладних в апеляційній скарзі заперечив зазначивши, що звернення Заводського районного центру зайнятості із претензією про повернення коштів до Національної поліції України, а не до Відповідача у справі не є підставою для відмови у задоволенні позову.
Розглянувши у судовому засіданні апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи та зібрані у ній докази, заслухавши пояснення учасників судового процесу, присутніх в судовому засіданні, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно з частиною першою статті 270 ГПК у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій Главі.
У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Місцевим господарським судом вірно встановлено та матеріалами справи підтверджується наступне.
Наказом Національної поліції України №508 о/с від 18.07.2016р. "По особовому складу" звільнено зі служби в поліції за п.5 ч.1 ст.77 Закону України "Про національну поліцію" полковника поліції ОСОБА_2, заступника начальника Причорноморського управління кіберполіції - начальник відділу протидії кіберзлочинам в Миколаївській області Департаменту кіберполіції.
03.08.2016р. ОСОБА_2 звернулась до Заводського районного центру зайнятості із заявою про надання їй статусу безробітної, та з 10.08.2016р. особі було призначено виплату допомоги по безробіттю відповідно п.п. 1, 3, 4 ст. 22 та п. 1 ст. 23 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття", як застрахованій особі з урахуванням страхового стажу.
Під час перебування на обліку в Заводському районному центрі зайнятості відповідно до розрахункової довідки б/н від 14.12.2016р. (а.с. 10) ОСОБА_2 було виплачено допомогу по безробіттю за період з 10.08.2016р. по 28.11.2016р. включно, в загальному розмірі 20829,80 грн.
Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 07.09.2016р. у справі №814/1016/16 за позовом ОСОБА_2 до Національної поліції України, Центральної атестаційної комісії №8 Національної поліції України, Центральної апеляційної атестаційної комісії Національної поліції України Департаменту кіберполіції Національної поліції України про скасування рішення про включення позивача до списку поліцейських, що підлягають атестації, скасування рішення від 05.03.2016р., скасування рішення від 23.03.2016р., позов задоволено, скасовано рішення про включення ОСОБА_2 до списку поліцейських, які підлягають атестації; скасовано наказ Національної поліції України №508 о/с від 18.07.2016р. в частині звільнення ОСОБА_2 зі служби в поліції та постановлено її відповідне поновлення на посаді; стягнуто з Національної поліції України на користь ОСОБА_2 суми коштів.
Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 25.01.2017р. у справі №814/1016/16 апеляційну скаргу Національної поліції України задоволено частково та прийнято нову постанову, якою відмовлено в задоволенні позовних вимог щодо скасування рішення Національної поліції України про включення ОСОБА_2 до списку поліцейських, які підлягають атестуванню та стягнуто з Департаменту кіберполіції Національної поліції України на користь ОСОБА_2 суми коштів. В решті постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 07.09.2016р. у справі №814/1016/16 залишено без змін.
З метою досудового врегулювання спору, на адресу Національної поліції України позивачем було надіслано повідомлення про повернення у п'ятнадцятиденний строк з моменту отримання даного повідомлення коштів в розмірі 20829,80 грн.
У відповідь на претензію Заводського районного центру зайнятості Національна поліція України повідомила про відсутність підстав для повернення коштів, у зв'язку із тим, що не є роботодавцем ОСОБА_2
Як зазначалось, позовними вимогами у даній справі є стягнення суми виплаченої допомоги по безробіттю у розмірі 20829,80 грн.
Позовні вимоги вмотивовані тим, що у зв'язку із поновленням на роботі за рішенням суду ОСОБА_2, з відповідача, як роботодавця даної особи повинні бути утримані суми виплаченої допомоги по безробіттю у розмірі 20829,80 грн.
Судова колегія, оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному дослідженні в судовому засіданні з урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи їх взаємний зв'язок, погоджується з висновками, з яких виходив місцевий господарський суд при прийнятті оскаржуваного рішення з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Проаналізувавши наявні у справі докази та надавши їм правову оцінку, суд дійшов висновку про задоволення позову, виходячи з наступного:
Правові, фінансові та організаційні засади загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття визначаються Законом України від "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття".
Згідно преамбули Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття", цей Закон, розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначає правові, фінансові та організаційні засади загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття.
Право на матеріальне забезпечення на випадок безробіття (далі - забезпечення) та соціальні послуги мають застраховані особи.
Згідно зі ст.7 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" видами забезпечення є допомога по безробіттю, матеріальна допомога у період професійної підготовки, видами соціальних послуг є професійна підготовка або перепідготовка, підвищення кваліфікації та профорієнтації.
Відповідно до ст. 16 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" допомога по безробіттю здійснюється за рахунок коштів Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття. Фонд є цільовим централізованим страховим фондом, некомерційною самоврядною організацією. Держава є гарантом забезпечення застрахованих осіб та надання їм відповідних соціальних послуг Фондом.
На підставі вказаних правових вимог законодавства ОСОБА_2, як безробітній виплачувалася допомога по безробіттю один раз на місяць у період з 10.08.2016р. по 28.11.2016р. Разом за даний період позивачем було виплачено ОСОБА_2 20829,80 грн. допомоги.
Згідно з п.п. 2 п.1 ст. 31 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття", виплата допомоги по безробіттю припиняється у разі поновлення безробітного на роботі за рішенням суду.
Як встановлено матеріалами справи та не заперечено сторонами по справі, постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 25.01.2017р. у справі №814/1016/16 залишено без змін постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 07.09.2016р. в частині скасування наказу Національної поліції України про звільнення ОСОБА_2 зі служби в поліції та її відповідного поновлення на посаді, а в частині стягнення суми коштів з Національної поліції України прийнято нову постанову про стягнення суми коштів з Департаменту кіберполіції Національної поліції України.
На виконання вищезазначеної постанови Миколаївського окружного адміністративного суду ОСОБА_2 поновлено на службі в поліції на посаді наказом Національної поліції України №897 о/с від 29.11.2016р. (а.с. 11)
Статтями 34, 35 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття", передбачено право Фонду стягувати з роботодавця суму страхових коштів та вартість соціальних послуг, наданих безробітному, в разі поновлення його на роботі за рішенням суду та обов'язок роботодавця відшкодувати суму виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг безробітному, у разі поновлення його на роботі за рішенням суду.
Таким чином, положеннями статей 34, 35 Закону передбачено право Фонду стягувати з роботодавця суму страхових коштів та вартість соціальних послуг, наданих безробітному в разі поновлення його на роботі за рішенням суду та кореспондуючий йому обов'язок роботодавця відшкодувати суму виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг безробітному у разі поновлення його на роботі за рішенням суду.
Обов'язок роботодавця відшкодувати Фонду вартість послуг, наданих безробітному в разі поновлення його на роботі за рішенням суду, виникає тільки у випадку, коли працівника звільнено незаконно і саме через цю подію застрахована особа втратила заробітну плату і була вимушена стати на облік як безробітна та отримувати страхові виплати.
Відповідно до п. 10, п. 11 ст. 1 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття", роботодавцем є власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання та фізичні особи, які використовують найману працю, найманий працівник - це фізична особа, яка працює за трудовим договором (контрактом) на підприємстві, в установі та організації або у фізичної особи.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.31 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття", виплата допомоги по безробіттю припиняється у разі поновлення безробітного на роботі за рішенням суду.
Згідно з п.2 ч.1 ст.45 Закону України "Про зайнятість населення" реєстрація безробітного в територіальному органі центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, припиняється з дня поновлення на роботі за рішенням суду, що набрало законної сили.
Судом встановлено, що останнім днем нарахування позивачем виплати допомоги по безробіттю ОСОБА_2 є 28.11.2016р., тобто позивачем правомірно припинено здійснення виплати допомоги з підстав поновлення особи на посаді.
Відносно тверджень відповідача щодо звернень позивача із претензією виключно до Національної поліції України суд відзначає наступне.
Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 9 липня 2002 року № 15-рп/2002 (справа № 1-2/2002 про досудове врегулювання спорів) право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами. Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб'єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист.
Доводи апелянта стосовно того, що судом першої інстанції взагалі не взято до уваги докази долучені Позивачем до позовної заяви, а саме не надано оцінку претензії, яка адресована Голові Національної поліції України, а не до Департаменту кіберполіції Про існування даної претензії Департамент кіберполіції дізнався з позовної заяви до якої вона долучена, колегією суддів не приймаються з огляду на ії необґрунтованість.
Також, судом першої інстанції вірно зазначено, щодо подвійного притягнення до відповідальності, про яке він зазначає, слід зауважити, що стягнення грошових коштів з роботодавця на користь особи за вимушений прогул, спричинений незаконним звільненням та стягнення з нього на користь органів Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття виплаченого забезпечення в порядку Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття", виникає з різних підстав та не є одним і тим же видом юридичної відповідальності.
Згідно зі ст. 509 Цивільного кодексу України, України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Як передбачено ч.1 та ч.3 ст.11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.
Відповідно до положень статті четвертої Цивільного кодексу України, основу цивільного законодавства України становить Конституція України. Основним актом цивільного законодавства України є Цивільний кодекс України. Актами цивільного законодавства є також інші закони України, які приймаються відповідно до Конституції України та цього Кодексу. Цивільні відносини можуть регулюватись актами Президента України у випадках, встановлених Конституцією України. Актами цивільного законодавства є також постанови Кабінету Міністрів України.
Суд першої інстанції дійшов висновків, що зобов'язання між сторонами у справі виникли безпосередньо із актів законодавства України.
Стаття 599 ЦК України вказує на те, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Вимоги вищевказаної норми кореспондуються з нормою ст. 193 ГК України.
Враховуючи те, що рішенням суду визнано незаконним та скасовано наказ про звільнення (припинення державної служби) ОСОБА_2, який став підставою для втрати нею заробітної плати, що в подальшому призвело до призначення та виплати їй позивачем допомоги по безробіттю, суд дійшов висновку, що позивач має право на відшкодування відповідачем суми виплаченої допомоги по безробіттю в сумі 20829,80 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
За приписами ч. 1, 2 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому досліджені наявних доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Заперечення відповідача до уваги судом не приймається з підстав їх недоведеності та невідповідності фактичним обставинам справи і вимогам закону.
З огляду на викладене позовні вимоги Заводського районного центру зайнятості є обґрунтованими та такими, що вірно задоволені судом першої інстанції.
За таких обставин, висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки відповідають дійсним обставинам справи і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення господарського суду міста Києва від 13.12.2017 року у справі № 910/18011/17 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування не вбачається.
Разом з тим, доводи Департаменту кіберполіції Національної поліції України, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції.
З огляду на викладене, судова колегія приходить до висновку про те, що апеляційна скарга Департаменту кіберполіції Національної поліції України на рішення господарського суду міста Києва від 13.12.2017 року у справі № 910/18011/17 є необґрунтованою та такою, що задоволенню не підлягає.
Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі ст. 129 ГПК України покласти на Департаменту кіберполіції Національної поліції України.
Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275, 276, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Департаменту кіберполіції Національної поліції України на рішення господарського суду міста Києва від 13.12.2017 року у справі № 910/18011/17 - залишити без задоволення.
2. Рішення господарського суду міста Києва від 13.12.2017 року у справі № 910/18011/17 - залишити без змін.
3. Матеріали справи № 910/18011/16 повернути до суду першої інстанції.
4. Постанова апеляційного господарського суду набирає законної сили з дня її прийняття. Постанову Київського апеляційного господарського суду може бути оскаржено до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст. 288 ГПК України.
Головуючий суддя С.А. Гончаров
Судді Ю.Б. Михальська
Є.Ю. Шаптала
повний текст складено 27.04.2018 року