25 квітня 2018 року
м. Київ
Справа № 908/2110/16
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Булгакової І.В. (головуючий), Пількова К.М. і Селіваненка В.П.,
за участю секретаря судового засідання - Балацької О.А.,
учасники справи:
позивач - публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України",
представник позивача - Лисенко В.О. (довіреність від 11.12.2017 № 14-197),
відповідач - публічне акціонерне товариство "ДТЕК Дніпроенерго",
представник відповідача - Петренко Д.О. (довіреність від 01.02.2017 № 18),
розглянув касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"
на рішення господарського суду Запорізької області від 06.11.2017 (головуючий Зінченко Н.Г., судді: Смірнов О.Г. і Боєва О.С.)
та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 13.12.2017 (головуючий Марченко О.А., судді: Стойка О.В. і Татенко В.М.)
у справі № 908/2110/16
за позовом публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі - Компанія),
до публічного акціонерного товариства "ДТЕК Дніпроенерго" (далі - Товариство),
про стягнення 86 189 671,72 грн.
За результатами розгляду касаційної скарги Касаційний господарський суд
Компанія звернулась до господарського суду Запорізької області з позовом до Товариства про стягнення 86 189 671,72 грн. заборгованості за договором купівлі-продажу природного газу від 23.12.2014 № 3-1-2014/059-ПР (далі - Договір), з яких: 11 883 728,03 грн. 7 % штрафу; 42 875 060,68 грн. пені; 2 466 195,15 грн. 3 % річних; 28 964 687,86 грн. інфляційних втрат.
Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням Товариством належним чином грошового зобов'язання за Договором, а саме прострочення оплати за поставлений в 2015 році природний газ, тому в порядку статті 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та умов Договору Компанією нараховано: 42 875 060,68 грн. пені; 11 883 728,03 грн. 7% штрафу; 2 466 195,15 грн. 3% річних; 28 964 687,86 грн. інфляційних втрат.
Справа господарськими судами розглядалась неодноразово.
Рішенням господарського суду Запорізької області від 06.11.2017, залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 13.12.2017, у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Рішення судів попередніх інстанцій мотивовані тим, що станом на 30.11.2016 заборгованість Товариства погашена у повному обсязі, остаточний розрахунок - 29.12.2015, тобто до набрання чинності Законом України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" від 03.11.2016 № 1730-VIII (далі - Закон № 1730-VIII), відповідно до частини третьої статті 7 якого на заборгованість за природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, погашену до набрання чинності цим Законом, неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються, а нараховані підлягають списанню з дня набрання чинності цим Законом. Таким чином, відсутні правові підстави для нарахування Компанією пені, 3% річних, 7% штрафу та інфляційних втрат за зобов'язаннями січня-березня 2015 року.
Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, Компанія звернулась до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Касаційна скарга обґрунтована тим, що: застосування Закону № 1730-VIII до спірних правовідносин є неправомірним у зв'язку з тим, що для врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії особа, яка має право на таку процедуру, повинна вчинити відповідні дії для включення її до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості, однак, Товариством не надано доказів включення останнього до такого реєстру; у Договорі сторони обумовили, що Товариство буде використовувати природний газ для власних потреб, а відтак останнє позбавлене можливості здійснювати використання вказаного газу для виробництва тепла та електроенергії для інших споживачів.
Товариство подало відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на законність і обґрунтованість оскаржуваних рішень судів попередніх інстанцій, просить залишити їх без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.
Перевіривши повноту встановлення попередніми судовими інстанціями обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, заслухавши доповідь судді-доповідача та пояснення представників сторін, Касаційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.
Місцевим та апеляційним господарськими судами у справі встановлено, що 23.12.2014 Компанією (продавець) та Товариством (покупець) укладено Договір, за умовами якого продавець зобов'язується передати у власність покупцю у 2015 році природний газ, ввезений на митну територію України Компанією за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити цей природний газ на умовах Договору.
Згідно з пунктом 1.2 Договору газ, що продається за договором, використовується покупцем виключно для власних потреб. Покупець є кінцевим споживачем.
Відповідно до пункту 2.1 Договору продавець передає покупцю в період з 01.01.2015 по 31.12.2015 газ обсягом до 64 868,000 тис. м3, у тому числі по місяцях кварталів, згідно з графіком, передбаченим Договором.
Пунктом 3.3 Договору передбачено, що приймання-передача газу, переданого продавцем покупцеві у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу. Обсяг використання газу покупцем у відповідному місяці поставки встановлюється шляхом складання добових обсягів, визначених на підставі показів комерційного вузла/вузлів обліку газу покупця.
Згідно з розділом 11 Договору договір набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін і діє в частині поставки природного газу з 01.01.2015 до 31.12.2015, а в частині проведення розрахунків за газ та послуг з його транспортування - до повного погашення заборгованості.
Додатковими угодами до Договору (від 05.02.2015 № 1, від 18.03.2015 № 2, від 05.05.2015 № 4), пункт 5.2 "Ціна газу" Договору викладався у новій редакції, яка врегульована сторонами на відповідні періоди.
На виконання умов Договору Компанією у період січень 2015 року - березень 2015 року поставлено Товариству природний газ в обсязі 22 622,94 тис. м3 на загальну суму 184 976 068,70 грн., що підтверджується актами приймання-передачі природного газу: від 31.01.2015 на суму 29 996 163,39 грн., від 31.01.2015 на суму 43 268 192,51 грн., від 28.02.2015 на суму 26 133 510,16 грн., від 28.02.2015 на суму 42 624 364,39 грн., від 31.03.2015 на суму 36 091 296,56 грн., від 31.03.2015 на суму 6 862 541,69 грн. Вказані акти підписані сторонами без зауважень щодо обсягів та якості отриманого природного газу та скріплені печатками.
Відповідно до пункту 6.1 Договору оплата за природний газ з врахуванням вартості транспортування територією України проводиться покупцем виключно грошовими коштами у такому порядку: - оплата у розмірі 30% від вартості запланованих місячних обсягів проводиться не пізніше ніж за 5 банківських днів до початку місяця поставки газу; - оплата в розмірі 35% від вартості запланованих місячних обсягів проводиться до 5 числа та до 15-го числа поточного місяця поставки. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.
З копії виписки за операціями по Договору судами встановлено, що оплата за Договором здійснена на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 18.06.2014 № 217, який визначає механізм розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з гарантованим постачальником природного газу, та відповідних реєстрів перерахування коштів.
Згідно з пунктом 17 Порядку розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з гарантованим постачальником природного газу (далі - Порядок) кошти, які уповноважений банк за реєстром нормативів перераховує на спеціальні рахунки гарантованого постачальника за природний газ та теплогенеруючих організацій за теплову енергію, ураховуються сторонами як оплата за природний газ і теплову енергію, які споживалися, по-перше, - у місяці, в якому вперше встановлено нормативи, по-друге, - у місяці, наступному за місяцем, в якому вперше встановлено нормативи, і далі - в такому ж порядку залежно від наявності заборгованості за відповідні місяці.
У разі коли сума коштів, що надійшла за реєстром нормативів на спеціальні рахунки гарантованого постачальника або теплогенеруючої організації наростаючим підсумком з місяця, в якому вперше встановлено нормативи, перевищує вартість спожитого природного газу або спожитої теплової енергії наростаючим підсумком із зазначеного місяця, сума такого перевищення враховується сторонами як оплата за природний газ і теплову енергію, які споживалися до місяця, в якому вперше встановлено нормативи.
Таким чином, передбачається можливість врахування перерахованих коштів як оплата за природний газ за теплову енергію залежно від наявності заборгованості за відповідні місяці.
Зокрема, постановами Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг: від 30.12.2014 № 1054; від 29.01.2015 № 72; від 26.02.2015 № 222; від 31.03.2015 № 968; від 30.04.2015 № 1331; від 29.05.2015 № 1665; від 30.06.2015 № 1960; від 30.07.2015 № 2099; від 31.08.2015 № 2235; від 02.10.2015 № 2536; від 29.10.2015 № 2661; від 26.11.2015 № 2846; від 25.12.2015 № 3115 та від 29.01.2016 № 125 затверджені реєстри нормативів перерахування коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання теплопостачальних і теплогенеруючих організацій як плата за теплову енергію та/або надані комунальні послуги з централізованого опалення і централізованого постачання гарячої води від усіх категорій споживачів та як плата теплопостачальних організацій за вироблену теплогенеруючими організаціями теплову енергію, на січень - грудень 2015 року та на січень 2016 року.
Тобто сума заборгованості за природний газ остаточно погашена 29.12.2015, за рахунок перерахування субвенцій з державного бюджету на підставі спільних протокольних рішень.
Причиною виникнення спору в даній справі стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для стягнення 86 189 671,72 грн. заборгованості за Договором.
Відповідно до статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно із статтею 526 ЦК України, яка кореспондується з частиною першою статті 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України), зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно із статтею 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки, відшкодування збитків та моральної шкоди.
Відповідно до статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Частиною першою статті 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Згідно з частиною третьою статті 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
При цьому судами попередніх інстанцій встановлено, що Товариство здійснює діяльність з виробництва теплової енергії, а Компанія є постачальником природного газу.
З 30.11.2016 набрав чинності Закон № 1730-VIII, у преамбулі якого зазначено, що цей Закон визначає комплекс організаційних та економічних заходів, спрямованих на забезпечення сталого функціонування теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення.
Статтею 2 Закону № 1730-VIII передбачено, що дія цього Закону поширюється на відносини із врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії.
Відповідно до статті 1 Закону № 1730-VIII процедура врегулювання заборгованості - це заходи, спрямовані на зменшення, списання та/або реструктуризацію заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ, підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиту електричну енергію шляхом проведення взаєморозрахунків, реструктуризації та списання заборгованості.
Згідно з частиною третьою статті 7 Закону № 1730-VIII на заборгованість за природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, погашену до набрання чинності цим Законом, неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються, а нараховані підлягають списанню з дня набрання чинності цим Законом.
Отже, даною нормою законодавець передбачив можливість уникнення божником відповідальності за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання у сфері теплопостачання як у спосіб ненарахування йому неустойки, інфляційних втрат, відсотків річних на кредиторську заборгованість, так і у спосіб списання цих нарахувань.
Водночас частиною третьою статті 7 Закону № 1730-VIII не ставиться право ненарахування (списання) неустойки, інфляційних втрат та відсотків річних у залежність від будь-яких інших умов, крім погашення кредиторської заборгованості до набрання чинності Законом № 1730-VIII. Тобто списання штрафних санкцій не потребує включення підприємства до Реєстру, оскільки вказаний Закон передбачає необхідність обов'язкового включення підприємства до Реєстру для врегулювання питання щодо реструктуризації саме кредиторської заборгованості, а не списання штрафних санкцій.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що на момент набрання чинності Законом № 1730-VIII заборгованість Товариства за спожитий природній газ була відсутня, а відтак наявні підстави для застосування до спірних правовідносин приписів Закону № 1730-VIII, в силу яких позовні вимоги про стягнення з Товариства суми пені, 3% річних та інфляційних втрат, заявлених Компанією до стягнення, задоволенню не підлягають.
Доводи Компанії про те, що відповідно до умов пункту 1.2 Договору переданий Товариству природній газ використовується ним виключно для власних потреб, а тому не є тим газом, щодо якого можуть бути застосовані норми частини третьої статті 7 Закону № 1730-VIII, судами були відхилені, оскільки згідно з пунктом 2.2 Статуту Товариства основними видами діяльності товариства є виробництво, постачання, передача, купівля та продаж електричної та теплової енергії.
Відповідно до пункту 1.1 Інструкції щодо заповнення форми звітності № 1-НКРЕ (місячна) "Звіт про використання палива ліцензіатом з виробництва електричної та теплової енергії", затвердженої постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері, енергетики від 04.10.2012 № 1257 (далі - Інструкція), вона поширюється на суб'єктів господарювання, які отримали ліцензію на право здійснення господарської діяльності з виробництва електричної енергії; комбінованого виробництва теплової та електричної енергії; виробництва теплової енергії на теплоелектроцентралях, когенераційних установках та установках з використанням нетрадиційних або поновлюваних джерел енергії.
Оскільки Товариство є ліцензіатом відповідно до Інструкції (отримало ліцензії на виробництво теплової та електричної енергії) та згідно з установчими документами його основною діяльністю є виробництво електричної та теплової енергії, воно щомісячно подає до НКРЕ звітність за формою № 1-НКРЕ, які підтверджують використання газу у вказаному виробництві.
Так, відповідно до звітів № 1-НКРЕ Товариство на виробництво тепла та електроенергії у січні 2015 року було витрачено 12,01 млн. м3 газу, у лютому - 10,98 млн. м3, у березні - 3,79 млн. м3 (копії зазначених документів долучені до матеріалів справи). Таким чином, судами встановлено, що весь об'єм газу, який постачався Компанією на теплові електростанції Товариства, був витрачений останнім виключно на виробництво тепла та електричної енергії.
Будь-яких доказів того, що поставлений Компанією природній газ був використаний Товариством для інших потреб у матеріалах справи відсутні.
За таких підстав суди дійшли обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.
Посилання в касаційній скарзі на те, що: застосування Закону № 1730-VIII до спірних правовідносин є неправомірним у зв'язку з тим, що для врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії особа, яка має право на таку процедуру, повинна вчинити відповідні дії для включення її до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості, однак Товариством не надано доказів включення останнього до такого реєстру; у Договорі сторони обумовили, що Товариство буде використовувати природний газ для власних потреб, а відтак останнє позбавлене можливості здійснювати використання вказаного газу для виробництва тепла та електроенергії для інших споживачів, - не приймаються Касаційним господарським судом, оскільки спростовуються викладеними у даній постанові доводами судів попередніх інстанцій та встановленими ними обставинами.
Що ж до заяви Компанії, в якій вона просить передати справу на розгляд об'єднаної палати у разі відступлення від висновків, викладених у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.02.2018 у справі № 908/3211/16, то Касаційний господарський суд відмовляє у задоволенні вказаної заяви, оскільки у заяві Компанія посилається на постанову Верховного Суду від 14.02.2018 у справі № 908/3211/16, у той час як у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.02.2018 у справі № 922/4355/14 та від 15.03.2018 № 904/10736/16 викладені правові висновки, які є аналогічними з висновками викладеними у даній постанові. Тобто приймаючи постанову у даній справі Касаційний господарський суд врахував правові висновки, які викладені у постановах Верховного Суду, прийнятих після постанови, на яку посилається заявник, а тому не може бути розцінено як відступлення від висновків викладених у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.02.2018 у справі № 908/3211/16.
Відповідно до статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
З огляду на викладене Касаційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, оскільки судами було прийнято рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, що надає підстави залишити їх без змін.
У зв'язку з тим, що суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін раніше прийняті у даній справі судові рішення, а також враховуючи, що учасники справи не подавали заяв про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, суд покладає на скаржника витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.
Керуючись статтями 308, 309, 315 ГПК України, Касаційний господарський суд
Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" залишити без задоволення, а рішення господарського суду Запорізької області від 06.11.2017 та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 13.12.2017 у справі № 908/2110/16 - без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя І. Булгакова
Суддя К. Пільков
Суддя В. Селіваненко