26 квітня 2018 року
м. Київ
Справа № 910/14095/16
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Кушнір І.В. - головуючий, Краснов Є.В., Мачульський Г.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення та виклику учасників справи касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Телесвіт" на рішення Господарського суду міста Києва від 04.09.2017 (суддя Босий В.П.) та постанову Київського апеляційного господарського суду від 23.10.2017 (головуючий суддя: Алданова С.О., судді: Мартюк А.І., Зубець Л.П.)
за позовом Приватного акціонерного товариства "Корпорація "Аверс"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Телесвіт"
про стягнення 102 580,15 грн.,
Учасники справи: не викликалися та не повідомлялися.
Позивач звернувся до господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Телесвіт" про стягнення заборгованості у розмірі 102580,15 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням орендаря оплати з орендної плати за користування об'єктом оренди за період з 01.11.2014 року (наступний день після дати, по яку відповідачем було сплачено орендну плату) по 21.12.2014 року (останній день дії договору), у зв'язку з чим у останнього виникла заборгованість у сумі 102 580,15 грн.
Справа розглядалася судами неодноразово.
Після нового розгляду, рішенням Господарського суду міста Києва від 04.09.2017, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 23.10.2017 у справі № 910/14095/16, позовні вимоги задоволено в повному обсязі. Стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість у розмірі 102580,15 грн., 1538,70 грн. судового збору за подання позовної заяви та 1378,00 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.
Судові рішення мотивовані тим, що оскільки обов'язок повернути об'єкт оренди відповідачем виник з 22.12.2014 р., тому до цього часу договір був чинним, та за відповідачем зберігався обов'язок виконання умов договору, зокрема, в частині внесення орендної плати.
09.11.2017 (згідно із поштовим штемпелем на конверті) ТОВ "Телесвіт" подано касаційну скаргу на рішення Господарського суду міста Києва від 04.09.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 23.10.2017 у справі №910/14095/16 до Вищого господарського суду України.
На підставі пункту 5 статті 31, підпункту 6 пункту 1 Розділу ХІ Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України (в редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VІІІ) та за розпорядженням керівника апарату Вищого господарського суду України № 38-р від 15.12.2017 вказану касаційну скаргу разом зі справою № 910/14095/16 передано до Касаційного господарського суду.
Протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 14.02.2018 року у справі №910/14095/16 визначено колегію суддів у складі: Кушнір І.В. (головуючий суддя), судді: Мачульський Г.М., Краснов Є.В.
Згідно з частиною 4 статті 301 Господарського процесуального кодексу України перегляд рішень суду першої інстанції та постанов апеляційної інстанції у справах, ціна позову в яких не перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, здійснюється без повідомлення учасників справи, крім справ, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного провадження.
За приписами частини 13 статті 8 Господарського процесуального кодексу України (в редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VІІІ) розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
26.02.2018 суд постановив ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі та здійснення розгляду касаційної скарги у порядку письмового провадження без виклику та повідомлення учасників справи, учасникам справи надано строк до 12.03.2018 для подання відзиву на касаційну скаргу.
Скаржник (відповідач) мотивує свою касаційну скаргу тим, що судами не було взято до уваги те, що на момент підписання (01.11.2014) Додаткової угоди відповідач не користувався орендованим майном.
При цьому вважає висновки судів про використання відповідачем майна в період з 01.11.2014 по 22.12.2014, продовження дії договору оренди в цей період не відповідають нормам чинного законодавства.
Крім того, скаржник вважає, що судами не було взято до уваги, що відповідач виконав в повному обсязі всі зобов'язання за договором, тому відсутні підстави для стягнення на користь позивача орендної плати за користування об'єктом оренди за період з 01.11.2014 року (наступний день після дати, по яку відповідачем було сплачено орендну плату) по 21.12.2014 року (останній день дії договору).
Скаржник звертає увагу на те, що суди проігнорували наявний в матеріалах справи Акт №ОУ-0000189 здачі-прийняття робіт, не надали належної оцінки вказаному Акту у зв'язку з чим не виконали вказівки ВГСУ , які викладені в постанові від 19.07.2017 по даній справі.
З огляду на викладене, відповідач у касаційній скарзі просить скасувати постанову апеляційного господарського суду та рішення місцевого господарського суду, прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
Позивач надав відзив на касаційну скаргу, в якому просить суд касаційну скаргу залишити без задоволення, в судові рішення без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені обставини, Верховний Суд в межах перегляду справи у касаційній інстанції обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального та процесуального права при ухваленні зазначеного судового рішення, доходить висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Згідно зі ст.300 Господарського процесуального кодексу України:
"1. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
2. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
3. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.
4. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права."
З урахування викладеного, судом не приймаються та не розглядаються доводи скаржника, пов'язані з переоцінкою доказів, визнанням доведеними/недоведеними або встановленням по новому обставин справи.
Як було встановлено судами, 01 січня 2014 року між відповідачем (орендар) та позивачем (орендодавець) укладено договір оренди, відповідно до якого (п. 1.1.) передбачено, що орендодавець передає, а орендар приймає в строкове, платне користування: 1.1.1. місця для розміщення телекомунікаційного обладнання, перелік якого зазначено в додатку № 1, який є невід'ємною частиною договору; 1.1.2. будинкові телевізійні мережі та телекомунікаційне обладнання позивача, перелік яких зазначено в додатку № 2, який є невід'ємною частиною договору.
Відповідно до п.2.2. договору передача орендодавцем орендарю в користування місць для розміщення телекомунікаційного обладнання, зазначених в додатках №1, і у будинкових телевізійних мереж та телекомунікаційного обладнання, зазначених в додатку № 2, оформлюється актом приймання-передачі, який складається в двох примірниках - по одному для кожної сторони, підписується уповноваженими представниками сторін. Підписи яких скріплюються печатками сторін.
Згідно з п. 2.6. договору в день закінчення строку користування об'єктом оренди за даним договором або в день дострокового розірвання даного договору орендар зобов'язаний забрати своє телекомунікаційне обладнання (телекомунікаційні вузли) з місць його розташування та повернути об'єкт оренди позивачу з оформленням відповідного акта приймання-передачі, обов'язок складання якого лежить на орендареві.
Пунктом 3.1. договору сторони обумовили, що орендар зобов'язаний сплачувати орендодавцю плату за користування об'єктом оренди, яка називається "Орендною платою" в сумі 60 000,00 грн., в т. ч. ПДВ в сумі 10 000,00 грн. за один місяць.
Пунктом 3.2. договору передбачено, що орендна плата за даним договором сплачується орендарем щомісячно, до 5 числа поточного місяця без надання йому рахунків орендодавцем шляхом безготівкового перерахування коштів на поточний рахунок орендодавця.
У відповідності до п. 6.4. договору у випадку дострокового розірвання даного договору з ініціативи орендаря останній зобов'язаний на вимогу орендодавця сплатити штраф в розмірі трьохкратного розміру орендної плати за один місяць.
Згідно з п. 10.1. договору він набирає чинності з 01.01.2014 року та діє до 31.12.2014 року.
01 січня 2014 року за Актом приймання-передачі об'єкта оренди позивач передав, а відповідач прийняв в користування на умовах договору згідно з додатком № 1 майно в придатному для використання стані для цілей цього договору.
01 листопада 2014 року відповідачем та позивачем укладено Угоду про дострокове розірвання Договору оренди від 01.01.2014 року, умовами якої визначено, що сторони дійшли згоди достроково розірвати договір з 01.11.2014 року та відповідно до пунктів 2-4 визначили, що заборгованість відповідача по орендній платі становить 360 000,00 грн., заборгованість відповідача по компенсації вартості спожитої електроенергії становить 42 046,20 грн., а також те, що у зв'язку з укладенням даної угоди з ініціативи відповідача, останній відповідно до п. 6.4. Договору зобов'язується, крім коштів зазначених у п.п.2, 3 даної угоди сплатити позивачу подвійну орендну плату в сумі 120 000,00 грн.
Дана угода набирає чинності з моменту надходження на рахунок позивача усіх коштів зазначених в п.п. 2, 3, 4 даної угоди. Сплата частини коштів не тягне набрання чинності даної угоди (п. 5).
Умовами вказаної угодою визначено, що моментом припинення договору оренди є факт повної сплати визначеної у цій угоді заборгованості, а також передбаченого п.6.4. договору штрафу, отже і обов'язок повернення майна з оренди виникає у орендодавця після припинення дії цього договору.
Платіжним дорученням №28251 від 22.12.2014 року з призначенням платежу "орендна плата, компенсація вартості спожитої енергії 2014 за додаткової угоди б/н 01.11.2014, Згідно Дог. № б/н від 01.01.2014 ПДВ (20%) 87007,70 грн." підтверджується перерахування відповідачем на рахунок позивача коштів у сумі 522046,20 грн.
Отже судами правомірно здійснений висновок, що враховуючи положення п. 6 угоди, договір оренди було розірвано з 22.12.2014 року.
Аналогічні обставини також встановлені у рішенні господарського суду міста Києва від 31.08.2015 року та постанові Київського апеляційного господарського суду від 15.03.2016 року у справі № 910/16060/15, які набрали законної сили.
Позивачем виставлено та направлено відповідачу рахунок-фактуру № СФ-0000069 від 22.04.2016 р., який передбачає сплату орендної плати за листопад та грудень 2014 року на загальну суму 102580,15 грн.
Предметом судового розгляду є позовні вимоги орендодавця до орендаря про сплату заборгованості у сумі 102 580,15 грн. з орендної плати за користування об'єктом оренди за період з 01.11.2014 року (наступний день після дати, по яку відповідачем було сплачено орендну плату) по 21.12.2014 року (останній день дії договору).
Підставою позову - є невиконання відповідачем свого обов'язку за договором оренди по сплаті орендної плати.
Відповідно до ч. 1 ст. 283 ГК України, за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.
Згідно ч. 1 ст. 759 ЦК України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Статтею 286 ГК України встановлено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності.
Відповідно до ч.1 ст.762 ЦК України, за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.
Згідно з ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтями 525, 526 ЦК України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Розглядаючи доводи касаційної скарги та заперечення на неї колегія суддів касаційного суду відмічає наступне.
Як вже зазначалося вище, суди попередніх інстанцій на підставі п.5 Угоди про дострокове розірвання Договору оренди від 01.01.2014 року обґрунтовано встановили, що обов'язок повернути об'єкт оренди у відповідача виник саме з 22.12.2014, оскільки платіжним дорученням №28251 саме від 22.12.2014 року відповідачем були сплачені всі платежі по даній угоді, а тому, до зазначеного часу договір був чинний та відповідач повинен був сплачувати орендну плату.
Таким чином в період дії договору до 21.12.2014 у відповідача зберігалось право користуватися орендованим майном, а орендну плату за цей період останній не сплатив.
При цьому, судами взято до уваги вказівки, викладені в постанові ВГСУ від 19.07.2017, та надано правову оцінку акту № ОУ-0000189 здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 31.12.2014 р., п. 4 угоди, а також платіжному дорученню № 28251 від 22.12.2014 р., відповідно до якого призначення платежу включає орендну плату.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що платіжним дорученням № 28251 від 22.12.2014 відповідачем сплачено на користь позивача 522 046,20 грн., а згідно призначення платежу цього доручення - сплачено орендну плату та компенсацію вартості спожитої енергії згідно додаткової угоди б/н від 01.11.2014 до договору б/н від 01.01.2014 р.
Отже, встановлено, що на виконання умов угоди, відповідачем сплачено кошти зазначені в п.п.2, 3 та 4 цієї угоди, а саме: 360 000,00 грн. - заборгованість по орендній платі, 42 046,20 грн. - заборгованість по компенсації вартості спожитої електроенергії та 120 000,00 грн. - подвійної орендної плати, у зв'язку з укладенням угоди з ініціативи орендаря.
Разом з тим, у п.4 Угоди сторони встановили, що у зв'язку з укладенням даної угоди з ініціативи відповідача, останній відповідно до п.6.4. Договору зобов'язується, крім коштів зазначених у п.п.2, 3 даної угоди сплатити позивачу подвійну орендну плату в сумі 120 000,00 грн.
В свою чергу, у відповідності до п.6.4. договору у випадку дострокового розірвання даного договору з ініціативи орендаря останній зобов'язаний на вимогу орендодавця сплатити штраф в розмірі трьохкратного розміру орендної плати за один місяць.
Отже, платіжним дорученням № 28251 від 22.12.2014 відповідачем сплачено позивачу кошти, зазначені в п.п.2, 3 та 4 цієї угоди, саме орендну плату та компенсацію вартості спожитої енергії згідно додаткової угоди б/н від 01.11.2014 до договору б/н від 01.01.2014.
Зазначений факт також підтверджується підписаним сторонами та скріпленим їх печатками актом № ОУ-0000189 від 31.12.2014, який містить посилання на компенсацію орендної плати за листопад та грудень 2014 року та відповідно до якого сторони претензій одна до одної не мають.
Вказаний акт стосується компенсації орендної плати за листопад та грудень 2014 року, тобто, сплаченого за платіжним дорученням № 28251 від 22.12.2014 р. штрафу (подвійної орендної плати).
Суди правомірно вказали на те, що, з урахуванням вищевказаних п.4 Угоди та п.6.4. Договору, 120000,00 грн., які відповідно до платіжного доручення №28251 від 22.12.2014, сплачені як відповідальність (штраф) за дострокове розірвання договору з ініціативи орендаря і не пов'язані з орендною платою за користування об'єктом оренди, тоді як, позивач заявляє позовні вимоги зі сплати орендної плати за користування об'єктом оренди з 01.11.2014 по 21.12.2014, доказів сплати якої відповідачем не надано.
Судами встановлено, що всупереч умовам договору відповідач рахунок № СФ-0000069 від 22.04.2016 р, виставлений позивачем, не сплатив.
Таким чином, заперечення відповідача та його посилання на те, що заявлена сума орендної плати сплачена платіжним дорученням №28251 від 22.12.2014, спростовується викладеними вище обставинами та підтверджується наявними в матеріалах справи доказами.
Враховуючи, що факт порушення відповідачем своїх договірних зобов'язань в частині своєчасної та повної сплати орендних платежів підтверджений матеріалами справи і не спростований відповідачем, колегія суддів погоджується з тим, що вимоги про стягнення заборгованості в розмірі 102580,15 грн. є правомірними та обґрунтованими.
Таким чином, колегія суддів доходить висновку, що суди попередніх судових інстанцій на підставі повної та всебічної власної оцінки доказів дійшли правомірного висновку про задоволення позову.
Доводи касаційної скарги фактично зводяться до незгоди з вищевказаної оцінкою доказів, вимоги переоцінки доказів по справі та встановлення по новому фактичних обставин справи.
Разом з тим, суд касаційної інстанції, в силу положень наведеної ч.2 ст.300 Господарського процесуального кодексу України позбавлений права самостійно досліджувати та перевіряти зазначені докази та самостійно встановлювати по новому фактичні обставини справи.
Згідно з ч.1 ст.300 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє виключно правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Обґрунтованих та переконливих доводів щодо неправильності застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права касаційна скарга не містить.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.308 Господарського процесуального кодексу України
"Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право:
1) залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення."
Згідно з ч.1 ст.309 зазначеного Кодексу:
" Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права."
На підставі викладеного, суд доходить висновку про необхідність залишити касаційну скаргу відповідача без задоволення, а судові рішення першої та апеляційної інстанцій - без змін, як такі, що ухвалені з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.
У зв'язку з тим, що суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає в силі раніше ухвалені судові рішення, суд покладає на відповідача витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.
Керуючись п.8 ст.13, статтями 129, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд
1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Телесвіт" на рішення Господарського суду міста Києва від 04.09.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 23.10.2017 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 04.09.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 23.10.2017 у справі № 910/14095/16 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий І. Кушнір
Судді Є. Краснов
Г. Мачульський