16 квітня 2018 року
м. Київ
Справа № 922/4461/14
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Чумака Ю.Я. - головуючого, Дроботової Т.Б., Пількова К.М.,
розглянувши без виклику учасників справи заяву Публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк" про перегляд Верховним Судом України рішення Господарського суду Харківської області від 08.08.2016 (головуючий - Суслова В.В., судді Бринцев О.В., Макаренко О.В.), постанови Харківського апеляційного господарського суду від 02.11.2016 (головуючий - Слободін М.М., судді Барбашова С.В., Гребенюк Н.В.) та постанови Вищого господарського суду України від 17.01.2017 (головуючий - Малетич М.М., судді Владимиренко С.В., Плюшко І.А.) у справі №922/4461/14
за позовом Публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інститут Харківпроект"
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційна компанія "БЕСТСЕЛЛЕР",
про звернення стягнення на предмет іпотеки
та за позовом третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, державного підприємства "Український науково-дослідний і виробничий інститут інженерно-технічних та економічних вишукувань УкрНДННТВ"
до 1) Публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк",
2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Інститут Харківпроект"
про визнання недійсним пункту договору,
У жовтні 2014 року до Господарського суду Харківської області звернулося Публічне акціонерне товариство "УкрСиббанк" (далі - ПАТ "УкрСиббанк", Банк, іпотекодержатель) з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інститут Харківпроект" (далі - ТОВ "Інститут Харківпроект", іпотекодавець) про погашення заборгованості у розмірі 4682739,94 дол. США шляхом звернення стягнення на майно, а саме: нежитлові приміщення підвалу №№ 1-3, 3а, 4-18, I-V площею 590,8 кв.м., другого поверху №№ 1-25,33, 41, 47-68 площею 1199,0 кв.м., третього поверху №№ 1-101 площею 1585,8 кв.м., четвертого поверху №№ 1-103 площею 1537,0 кв.м., п'ятого поверху №№ 1-100 площею 1492,5 кв.м., в нежитловій будівлі, літ. "А-9", загальною площею 7148,5 кв.м., за адресою: м. Харків, пр.-кт Леніна, 38, нежитлові приміщення першого поверху №№ 1а, 14,16, 25, 31, 32, 32а, 33, 34, 35, 35а, 35б, 38, 40-45, 45а, 46, 47, 47а, 48, 49, 49а, 50-55, 55а, 56, 75, 75а, 99, 100, 102, 103, I-V, площею 743,4 кв.м., в нежитловій будівлі, літ "А-9", загальною площею 7148,5 кв.м., за адресою: м. Харків, пр.-кт Леніна, 38, нежитлові приміщення цоколю №№ 1-8, першого поверху №№ 1-11, другого поверху №№ 1-5, третього поверху №№ 1-12, загальною площею 613,6 кв.м., в нежитловій будівлі, літ. "Б-3", за адресою: м. Харків, пр.-кт Леніна, 38, нежитлові приміщення №№ 1-10 загальною площею 605,1 кв.м., в нежитловій будівлі, літ. "В-1", за адресою: м. Харків, пр.-кт Леніна, 38, нежитлові приміщення №№ 1-3 загальною площею 43,8 кв.м., в нежитловій будівлі, літ. "Г-1", за адресою: м. Харків, пр.-кт Леніна, 38 (далі - предмет іпотеки), які належать ТОВ "Інститут Харківпроект", шляхом набуття ПАТ "УкрСиббанк" права власності на предмет іпотеки за ціною, що визначена незалежним суб'єктом оціночної діяльності та становить 48015400,54 грн., з урахуванням ПДВ, що в еквіваленті становить 4121139,86 доларів США, по курсу НБУ на дату звіту.
Позовна заява обґрунтовується неналежним виконанням Товариством з обмеженою відповідальністю "Інвестиційна компанія "БЕСТСЕЛЛЕР" (далі - ТОВ "ІК "БЕСТСЕЛЛЕР", позичальник) своїх зобов'язань за кредитним договором про надання мультивалютної кредитної лінії №7-06-мв/840-хркц від 21.09.2006 (далі - кредитний договір №7-06-мв/840-хркц) та направленням Банком 25.02.2014 на адресу позичальника та іпотекодавця вимоги №33-15/7020 про сплату протягом 30 календарних днів простроченої заборгованості за кредитним договором №7-06-мв/840-хркц, яку (вимогу) іпотекодавець отримав 03.03.2014, але заборгованість не було погашено.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 26.10.2015 до спільного розгляду з первісним позовом була прийнята позовна заява Державного підприємства "Український Державний головний науково-дослідний і виробничий інститут інженерно-технічних та екологічних вишукувань УкрНДЕЕТВ" (далі - ДП "УКРНДІІНТВ"), в якій третя особа з самостійними вимогами на предмет спору просила визнати недійсним пункт 1.1 договору іпотеки від 06.04.2007, укладеного між ТОВ "Інститут Харківпроект" та ПАТ "УкрСиббанк" в частині передачі в іпотеку нежитлових приміщень 1-го поверху 3а, 15, 16, 44, 79, 79а, 80, 80а, 81, 81а, 82, 88, 91 (санвузли, коридори) загальною площею 125,4 кв.м., розташованих у нежитловій будівлі літ. "А-9" за адресою: м. Харків, пр. Леніна, 38.
Позовна заява ДП "УКРНДІІНТВ" мотивована посиланням на статті 203, 215, 217 Цивільного кодексу України (далі - ЦК), статтю 5 Закону України "Про іпотеку", з огляду на що третя особа наголошує на недійсності пункту 1.1 договору іпотеки від 06.04.2007 в частині передачі в іпотеку зазначених нежитлових приміщень, зважаючи на відсутність у іпотекодавця права розпоряджатися вказаними приміщеннями та передавати їх в іпотеку.
Рішенням Господарського суду Харківської області від 08.08.2016, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 02.11.2016 та постановою Вищого господарського суду України від 17.01.2017, у задоволенні позовів ПАТ "УкрСиббанк" і третьої особи з самостійними вимогами відмовлено повністю.
Судові рішення попередніх інстанцій мотивовані посиланням на статті 256, 258, 261, 264, 266 ЦК та статті 33, 35Закону України "Про іпотеку", з урахуванням яких суди дійшли висновку про сплив позовної давності за вимогами ПАТ "УкрСиббанк", оскільки за змістом пункту 4.1.1 договору іпотеки від 06.04.2007 право Банку звернути стягнення на предмет іпотеки у ПАТ "УкрСиббанк" виникає з моменту будь-якого порушення боржником своїх зобов'язань за кредитним договором №7-06-мв/840-хркц, і у позивача таке право виникло з 1 липня 2010 року, а враховуючи те, що строк виконання зобов'язань, які виникли на підставі договору іпотеки, визначений моментом вимоги із встановленням відповідно до статті 35 Закону України "Про іпотеку" пільгового строку в 30 днів, строк позовної давності за вимогами про звернення стягнення на предмет іпотеки у даному спорі починає перебіг з 1 серпня 2010 року і на день подання позову до суду закінчився. В свою чергу, предмет іпотеки належить іпотекодавцю на підставі рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 20.03.2007 (справа № 2-о-133/2007) та рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 11.09.2009 (справа №2-о-316/2009), тоді як ДП "УКРНДІІНТВ" не надав доказів, які б підтверджували право володіння на вказані у його позовній заяві приміщення.
ПАТ "УкрСиббанк" у заяві про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 17.01.2017 з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 1 статті 11116 Господарського процесуального кодексу України в редакції, чинній до 15.12.2017 (далі - ГПК), посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції статей 261, 266, 328, 392, 1050 ЦК та статей 33, 36, 37, 39 Закону України "Про іпотеку" у подібних правовідносинах, просить скасувати повністю рішення Господарського суду Харківської області від 08.08.2016, постанову Харківського апеляційного господарського суду від 02.11.2016 і постанову Вищого господарського суду України від 17.01.2017 у справі №922/4461/14 та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги Банку задовольнити повністю, а у задоволенні позову третьої особи - відмовити.
На обґрунтування неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права ПАТ "УкрСиббанк" надало копії постанов Вищого господарського суду України від 19.09.2017 у справі №908/1395/16, від 20.09.2017 у справі №917/59/17, а також копії ухвал Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13.09.2017 у справі №619/1528/16-ц, від 30.08.2017 у справі №695/3088/15-ц, від 27.09.2017 у справі №761/36461/14-ц, від 11.10.2017 у справі №505/1877/15-ц, від 27.09.2017 у справі №757/14247/13-ц, від 20.09.2017 у справі №127/20971/15-ц, від 20.09.2017 у справі №161/14994/14-ц, від 04.09.2017 у справі №176/881/14-ц, від 04.10.2017 у справі №296/984/14-ц та від 11.10.2017 у справі №381/5561/14-ц, у яких, на думку заявника, суди, застосувавши до спірних правовідносин ті ж самі норми матеріального права, дійшли різних висновків як щодо обрання кредитором належного способу захисту свого права на звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на цей предмет за рішенням суду, так і щодо визначення початку перебігу позовної давності (з дати прострочення здійснення позичальником першого чергового платежу за процентами, з моменту недотримання ним строку погашення кожного чергового платежу або після закінчення 30-денного строку для дострокового повернення кредиту у разі зміни кредитором строку виконання основного зобов'язання шляхом надіслання позичальнику та іпотекодавцю відповідної вимоги.
Ухвалою Верховного Суду від 06.02.2018 допущено справу №922/4461/14 до провадження Касаційного господарського суду та відкрито провадження за заявою ПАТ "УкрСиббанк" про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 17.01.2017 у цій справі.
15.03.2018 Касаційний господарський суд ухвалив здійснити перегляд постанови Вищого господарського суду України від 17.01.2017 у письмовому провадженні.
ТОВ "Інститут Харківпроект" у відзиві на заяву просить відмовити у її задоволенні, а судові рішення - залишити без змін, посилаючись на правильність висновку судів щодо спливу позовної давності, а також на те, що наведені позивачем рішення судів касаційної інстанції не є ухваленими в подібних правовідносинах, оскільки встановлюють різні фактичні обставини.
Розглянувши вказану заяву, відзив на неї та додані матеріали, обговоривши її доводи, дослідивши оскаржувану постанову з підстав, що заявлені, Суд вважає, що заяву ПАТ "УкрСиббанк" слід задовольнити частково з огляду на таке.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 21.09.2006 між ПАТ "УкрСиббанк" і ТОВ "ІК "БЕСТСЕЛЛЕР" було укладено кредитний договір №7-06-мв/840-хркц, за умовами пункту 1.1 якого Банк зобов'язувався надавати позичальнику, а позичальник зобов'язувався прийняти, належним чином використовувати і повернути Банку кредит у валютах, вказаних в цьому договорі, у формі поновлювальної кредитної лінії з лімітом кредитної лінії, встановленим в базовій валюті, що дорівнює 2000000 доларів США у порядку і на умовах, зазначених у даному договорі. Вказана сума ліміту дорівнює еквіваленту 10100000 грн. по курсу НБУ на день укладання цього договору.
Крім того у період з 04.10.2006 по 22.10.2013 між тими ж сторонами було укладено 23 додаткові угоди до цього кредитного договору, а саме: № 1 від 04.10.2006 року, № 2 від 25.10.2006 року, № 3 від 27.10.2006 року, № 4 від 08.12.2006 року, № 5 від 21.03.2007 року, № 6 від 06.04.2007 року, № 7 від 16.04.2007 року, № 8 від 29.11.2007 року, № 9 від 05.01.2009 року, № 10 від 04.06.2009 року, № 11 від 10.06.2009 року, № 12 від 01.07.2009 року, № 13 від 06.07.2009 року, № 14 від 20.08.2009 року, № 15 від 25.08.2009 року, № 16 від 27.10.2009 року, № 17 від 02.11.2009 року, № 18 від 05.11.2009 року, № 19 від 01.02.2010 року, № 20 від 04.02.2010 року, № 21 від 23.06.2010 року, № 22 від 29.06.2010 року і № 23 від 22.10.2013 року.
Згідно з пунктом 1.2.2 кредитного договору №7-06-мв/840-хркц (в редакції додаткової угоди №5 від 21.03.2007) позичальник зобов'язався у будь-якому випадку повернути кредит у повному обсязі в термін не пізніше 21.09.2016, якщо тільки не застосовується інший термін повернення кредиту, встановлений на підставі додаткової угоди сторін, або до вказаного терміну (достроково) відповідно до умов розділу 11 цього договору на підставі будь-якого з пунктів 2.3, 2.5, 5.3, 5.5, 5.6, 5.9, 5.10, 5.11, 7.4, 9.2 цього договору. Кредит вважається повернутим в момент зарахування грошової суми в повному обсязі на відповідний рахунок Банку.
На виконання умов кредитного договору №7-06-мв/840-хркц Банком було надано, а позичальником отримано кредит у формі відновлювальної кредитної лінії з лімітом, встановленим в базовій валюті, що дорівнює 5000000 доларів США, що підтверджується копіями меморіальних ордерів №01 від 22.09.2006, 28.09.2006, 05.10.2006, 11.10.2006, 26.10.2006, 27.10.2006.
З метою забезпечення виконання зобов'язань позичальника за кредитними договором №7-06-мв/840-хркц, 06.04.2007 між ПАТ "УкрСиббанк" (іпотекодержатель) і ТОВ "Інститут Харківпроект" (іпотекодавець) було укладено договір іпотеки (нерухомого майна), посвідчений приватним нотаріусом за реєстровим №1875 (далі - договір іпотеки №1875), за умовами пунктів 2.1.1, 2.1.2 якого у разі невиконання або неналежного виконання боржником зобов'язань за кредитним договором №7-06-мв/840-хркц, іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за рахунок предмету іпотеки в повному обсязі переважно перед іншими кредиторами. У разі порушення іпотекодавцем обов'язків, встановлених цим договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання зобов'язань боржником за кредитним договором, а у разі невиконання боржником цієї вимоги - звернути стягнення на предмет іпотеки.
Відповідно до пунктів 4.1, 4.2 договору іпотеки №1875 звернення стягнення здійснюється іпотекодержателем у випадках, зазначених в пунктах 2.1.1, 2.1.2 цього договору, у разі порушення провадження у справі про відновлення платоспроможності іпотекодавця та/або боржника або визнання його банкрутом, або у разі ліквідації юридичної особи іпотекодавця та/або боржника, або у разі порушення іпотекодавцем будь-якого зобов'язання за цим договором та/або порушення Боржником будь-якого зобов'язання, забезпеченого іпотекою за цим договором, або в інших випадках, відповідно до діючого законодавства. Звернення стягнення здійснюється на підставі: або рішення суду, або виконавчого напису нотаріуса, або застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, або за договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя.
Також судами було встановлено, що позичальник в порушення взятих на себе договірних зобов'язань, починаючи з 01.07.2010 не здійснював своєчасного погашення платежів з кредиту та процентів за користування ним, у зв'язку з чим, Банк відповідно до умов кредитного договору направив ТОВ "ІК "БЕСТСЕЛЛЕР" вимогу №33-15/9098 від 12.04.2012 про визнання терміну повернення кредиту таким, що настав, а кредиту та плати за кредит - обов'язковими до повернення.
Вказану вимогу позичальник отримав 17.04.2012 і проти неї не заперечував, однак заборгованість не погасив.
У зв'язку з цим, Банк 25.02.2014 направив на адресу іпотекодавця та позичальника вимогу №33-15/7020 від 24.02.2014, у якій вимагав протягом 30 календарних днів сплатити на користь Банку прострочену заборгованість за кредитним договором №7-06-мв/840-хркц, яку іпотекодавець отримав 03.03.2014, але заборгованість не погасив.
Рішенням Господарського суду Харківської області від 03.08.2015 у справі №922/1729/15, залишеним без змін постановою Вищого господарського суду України від 29.12.2015, стягнуто ТОВ "ІК "БЕСТСЕЛЛЕР" на користь ПАТ "УкрСиббанк" 4887930,97 доларів США заборгованості за кредитним договором №7-06-мв/840-хркц, що за офіційним курсом НБУ станом на 11.03.2015 становить 105349263,37 грн.
Судові рішення попередніх інстанцій у цій справі, якими у позові ПАТ "УкрСиббанк" було відмовлено повністю, мотивовані тим, що ТОВ "ІК "БЕСТСЕЛЛЕР" (позичальником) були порушені умови кредитного договору №7-06-мв/840-хркц щодо повернення грошових коштів у встановлені строки, а майновим поручителем (відповідачем) письмова вимога позивача про усунення порушень не виконана, тому вимога Банку про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання за останнім права власності на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості є обґрунтованою та підтвердженою матеріалами справи. Водночас, вирішуючи питання позовної давності, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що у позивача право щодо звернення стягнення на предмет іпотеки виникло саме з 01.07.2010, а отже, з урахуванням пункту 4.1.1 договору іпотеки №1875 та статті 35 Закону України "Про іпотеку", строк позовної давності за вимогами про звернення стягнення на предмет іпотеки у даному спорі починає перебіг з 01.08.2010. Також з матеріалів справи вбачається, що враховуючи невиконання позичальником - ТОВ "ІК "Бестселлер" зобов'язань за кредитним договором №7-06-мв/840-хркц, вимога №33-15/7020, у якій Банк вимагав сплатити на його користь прострочену заборгованість за цим кредитним договором, була направлена на адресу іпотекодавця лише 25.02.2014, тобто після спливу строку позовної давності.
В свою чергу, суд апеляційної інстанції, з яким погодився Вищий господарський суд України, вважаючи вірним висновок суду першої інстанції про сплив позовної давності, додатково зазначив, що строк позовної давності за вимогами про звернення стягнення на предмет іпотеки у даному спорі фактично почав свій перебіг саме з 01.08.2010, тобто - з часу виникнення у ПАТ "УкрСиббанк" права на звернення такого стягнення, і на день подання цього позову до суду є таким, що закінчився, тоді як про застосування наслідків спливу позовної давності в місцевому господарському суді наполягав у відповідній заяві ТОВ "Інститут Харківпроект", а поважних причин пропуску такого строку під час розгляду справи встановлено не було.
Колегія суддів зауважує, що надані заявником для порівняння копії постанов Вищого господарського суду України від 19.09.2017 у справі №908/1395/16, від 20.09.2017 у справі №917/59/17, а також копії ухвал Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13.09.2017 у справі №619/1528/16-ц, від 30.08.2017 у справі №695/3088/15-ц, від 27.09.2017 у справі №761/36461/14-ц, від 11.10.2017 у справі №505/1877/15-ц, від 27.09.2017 у справі №757/14247/13-ц, від 20.09.2017 у справі №127/20971/15-ц, від 20.09.2017 у справі №161/14994/14-ц не можуть вважатися прикладом неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих же норм матеріального права (статті 328, 392 ЦК, статті 33, 36, 37, 39 Закону України "Про іпотеку") у подібних правовідносинах, оскільки суд першої інстанції, перед тим як застосувати позовну давність за заявою іпотекодавця, дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог Банку, підтвердивши таким чином правильність обрання позивачем такого способу захисту цивільних прав як звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на цей предмет за рішенням суду, що виключає неоднакове застосування Вищим господарським судом України зазначених норм матеріального права у подібних правовідносинах. Наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 19.08.2014 у справі №3-43гс14, від 14.09.2016 у справі №6-1219цс16, від 21.09.2016 у справі №6-1685цс16, від 12.10.2016 у справі №6-504цс16, від 26.10.2016 у справі №6-1625цс16, 22.03.2017 у справі №6-2967цс16, від 27.04.2017 у справі №6-679цс17.
В свою чергу, ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 04.09.2017 у справі №176/881/14-ц також не може бути прийнята в якості доказу неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих же норм матеріального права (статті 261, 266 ЦК) у подібних правовідносинах, оскільки предметом позову у зазначеній цивільній справі є звернення стягнення на квартиру шляхом продажу вказаного предмету іпотеки іпотекодержателем (ПАТ КБ "ПриватБанк") з укладанням від імені іпотекодавця (фізичної особи) договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою - покупцем, тобто на підставі статті 38 Закону України "Про іпотеку", тоді як у справі №922/4461/14 ПАТ "УкрСиббанк" обрало інший, врегульований статтею 37 цього Закону, спосіб захисту своїх прав, подавши позов про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття ПАТ "УкрСиббанк" права власності на предмет іпотеки. Як наслідок предмет, підстави позову, фактичні обставини, що формують зміст спірних правовідносин, як і їх матеріально-правове регулювання у справі №176/881/14-ц та у справі №922/4461/14 є різними, що виключає неоднакове застосування Вищим господарським судом України одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах.
У зв'язку з наведеним, колегія не приймає до уваги передчасні доводи заявника про те, що в даному випадку початок перебігу позовної давності слід обчислювати з моменту недотримання позичальником строку погашення кожного чергового платежу, які (доводи) ґрунтуються виключно на правовій позиції Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, викладеній в ухвалі від 04.09.2017 по справі №176/881/14-ц.
Разом з тим, у наданих для порівняння ухвалах від 04.10.2017 у справі №296/984/14-ц та від 11.10.2017 у справі №381/5561/14-ц Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, скасовуючи постанову суду апеляційної інстанції та залишаючи в силі рішення суду першої інстанції про відмову в позові з підстав спливу позовної давності, дійшов висновку про те, що, пред'явивши вимогу про дострокове повернення кредиту та сплату відсотків за користування ним, кредитор відповідно до частини 2 статті 1050 ЦК та умов укладеного кредитного договору змінив строк виконання основного зобов'язання. Право задовольнити забезпечені іпотекою вимоги за рахунок предмета іпотеки виникло у кредитора у зв'язку з невиконанням боржником вимоги про дострокове повернення кредиту в повному обсязі. При цьому таке право згідно з умовами укладених договорів виникає через тридцять календарних днів з дати одержання позичальником відповідної вимоги та за умови її невиконання. Позивач міг пред'явити позов до іпотекодавця протягом трьох років, починаючи від дати невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання (тридцять перший день після отримання вимоги про дострокове повернення кредиту в повному обсязі), однак, звернувся з позовом до суду з пропуском строку позовної давності.
Таким чином, йдеться про неоднакове застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права (статті 261, 266, 1050 ЦК) у подібних правовідносинах.
Усуваючи розбіжності у застосуванні судом касаційної інстанції норм матеріального права та забезпечуючи єдність судової практики у застосуванні норм права, про які йдеться у заяві, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду виходить з наступного.
У справі №922/4461/14, яка розглядається Судом, предметом позову є вимога ПАТ "УкрСиббанк" про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття Банком права власності на цей предмет за ціною, що визначена незалежним суб'єктом оціночної діяльності, а також вимога ДП "УКРНДІІНТВ" про визнання недійсним пункту 1.1 договору іпотеки №1875 в частині передачі в іпотеку нежитлових приміщень 1-го поверху загальною площею 125,4 кв.м., розташованих у нежитловій будівлі літ. "А-9" за адресою: м. Харків, пр. Леніна, 38.
Відповідно до статті 256 ЦК позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина 4 статті 267 ЦК).
08.08.2016 ТОВ "Інститут Харківпроект" подав до суду заяву про застосування позовної давності.
Статтею 257 ЦК загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
За загальним правилом перебіг загальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина 1 статті 261 ЦК України).
При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними обставинами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (стаття 261 ЦК).
Отже, за змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
З урахуванням особливостей конкретних правовідносин початок перебігу позовної давності може бути пов'язаний з різними юридичними фактами та їх оцінкою уповноваженою особою.
Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи (стаття 575 ЦК).
Згідно з частиною 1 статті 7 цього Закону за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання.
У статті 33 Закону України "Про іпотеку" передбачені підстави для звернення стягнення на предмет іпотеки. Зокрема, частиною 1 цієї статті передбачено, що в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.
Отже, чинним законодавством передбачено право іпотекодержателя задовольнити забезпечені іпотекою вимоги за рахунок предмета іпотеки у випадку невиконання або неналежного виконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання.
Відповідно до частини 1 статті 35 Закону України "Про іпотеку" в разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж 30-денний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.
Пунктом 1.2.2 кредитного договору №7-06-мв/840-хркц (в редакції додаткової угоди №5 від 21.03.2007) передбачено дату остаточного повернення кредиту - не пізніше 21.09.2016.
Разом з тим, в пункті 11.1 кредитного договору №7-06-мв/840-хркц сторони узгодили право Банку вимагати дострокового повернення отриманого кредиту та процентів у повному обсязі у встановлений заново термін. При цьому новий строк повернення кредиту та плати за кредит згідно вимоги Банку не може перевищувати 14 календарних днів з дати відправлення Банком відповідної вимоги позичальнику та повинно бути виконане позичальником протягом 30 (тридцяти) календарних днів з дати одержання відповідної вимоги.
Рішенням Господарського суду Харківської області від 03.08.2015 у справі №922/1729/15 (за участю ПАТ "УкрСиббанк", ТОВ "ІК "БЕСТСЕЛЛЕР" і ТОВ "Інститут Харківпроект"), залишеним без змін постановою Вищого господарського суду України від 29.12.2015, встановлено, що у зв'язку з односторонньою зміною Банком умов зобов'язання, що передбачено пунктами 5.5, 7.3 кредитного договору, відповідно до пунктів 11.1, 11.2 цього договору 13 квітня 2012 року Банк направив відповідачу вимогу №33-15/9098 від 12.04.2012 про дострокове повернення кредиту та плати за кредит, якою фактично змінено термін повернення кредиту та термін плати за кредит з посиланням на частину 2 статті 1050 ЦК. Таким чином, у відповідності до умов пункту 11.1 кредитного договору, позичальник зобов'язаний був погасити борг, зазначений у вимозі, не пізніше 27 квітня 2012 року.
В силу приписів частини 3 статті 35 ГПК в редакції, чинній до 15.12.2017), вказані фактичні обставини не підлягають доведенню при розгляді даної справи.
Пред'явивши вимогу про дострокове повернення кредиту та сплату відсотків за користування ним, кредитор відповідно до частини 2 статті 1050 ЦК та умов укладеного кредитного договору змінив строк виконання основного зобов'язання.
В свою чергу, судами першої та апеляційної інстанцій у цій справі встановлено, що 25.02.2014 Банком направлено позичальнику та іпотекодавцю (ТОВ "Інститут Харківпроект") вимогу №33-15/7020, яку відповідач отримав 03.03.2014. У цій вимозі ПАТ "УкрСиббанк", посилаючись на пункт 11.1 кредитного договору №7-06-мв/840-хркц, пункт 4.1.1 договору іпотеки №1875 та статтю 35 Закону України "Про іпотеку" вимагало протягом 30 календарних днів сплатити на користь Банку прострочену заборгованість за кредитним договором №7-06-мв/840-хркц в сумі 4353890,74 доларів США та попередило відповідача про початок звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги.
Право задовольнити забезпечені іпотекою вимоги за рахунок предмета іпотеки виникло в кредитора у зв'язку з невиконанням боржником вимоги про дострокове повернення кредиту в повному обсязі.
При цьому згідно з частиною 1 статті 35 Закону України "Про іпотеку" таке право виникає через тридцять календарних днів з дати одержання позичальником відповідної вимоги та за умови її невиконання.
У справі, яка переглядається, позивач міг пред'явити позов до іпотекодавця протягом трьох років, починаючи від дати невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання, а саме по закінченню тридцяти днів після отримання вимоги про дострокове повернення кредиту в повному обсязі (наведена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 05.07.2017 у справі №6-3116цс16).
Натомість суди попередніх інстанцій зазначених положень законодавства не врахували та дійшли помилкового висновку про початок перебігу позовної давності з дати прострочення здійснення позичальником першого чергового платежу за процентами (з 01.08.2010) та обумовлений цим сплив позовної давності станом на час звернення Банку з позовом у цій справі (в жовтні 2014 року).
Крім того, вирішуючи питання застосування судами попередніх інстанцій статті 266 ЦК слід зазначити таке.
Відповідно до статті 266 ЦК зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).
З урахуванням положень статей 256, 258, 261, 264, 266 ЦК строки позовної давності за основним зобов'язанням та за додатковими зобов'язаннями є окремими строками позовної давності, перебіг яких відбувається самостійно.
В той же час іпотечне зобов'язання, на відміну від основного, є неподільним, внаслідок чого перебіг строків позовної давності за додатковим (іпотечним) та основним (кредитним) зобов'язаннями може не співпадати.
Оскільки строк позовної давності за основним зобов'язанням та строк позовної давності за додатковим зобов'язанням є окремими строками, то їх перебіг починається самостійно, оскільки ЦК не містить норм, які б пов'язували початок перебігу цих двох строків.
При цьому, за змістом статті 266 ЦК позовна давність за основною вимогою та позовна давність за додатковою вимогою є самостійними строками, які можуть закінчитися одночасно тільки в окремому, визначеному цією статтею випадку.
Відтак, ці строки можуть мати різний початок перебігу та різний момент закінчення (окрім винятку, передбаченого статтею 266 ЦК).
Рішенням Господарського суду Харківської області від 03.08.2015 та постановою Вищого господарського суду України від 29.12.2015 у справі №922/1729/15 (за участю ПАТ "УкрСиббанк", ТОВ "ІК "БЕСТСЕЛЛЕР" і ТОВ "Інститут Харківпроект"), встановлено, що у відповідності до умов пункту 11.1 кредитного договору позичальник (ТОВ "ІК "БЕСТСЕЛЛЕР") зобов'язаний був погасити борг, зазначений у вимозі, не пізніше 27 квітня 2012 року, у зв'язку з чим, перебіг загального строку позовної давності, який становить три роки, розпочався 28 квітня 2012 року, тобто, зі спливом 14 днів з моменту направлення банком претензії, а станом на час звернення з позовом (18 березня 2015 року) строк позовної давності не сплив, тому заява про застосування позовної давності задоволенню не підлягає.
Таким чином, з огляду на те, що станом на 18.03.2015 позовна давність за вимогою по основному зобов'язанню (за кредитним договором №7-06-мв/840-хркц) не спливла, а позов про звернення стягнення на предмет іпотеки, який є додатковою вимогою, подано Банком раніше (06.10.2014), з урахуванням приписів статті 266 ЦК строк позовної давності за вимогою ПАТ "УкрСиббанк" у справі №922/4461/14 не може вважатися пропущеним.
Отже, у порушення вимог статей 261, 266 ЦК та правової позиції Верховного Суду України, наведеної у постанові від 05.07.2017 по справі у справі №6-3116цс16, суди у справі, що розглядається, дійшли помилкового висновку щодо початку перебігу позовної давності, відтак, неправильно застосували наслідки спливу позовної давності, передбачені статтею 267 цього Кодексу.
Таким чином, у справі, що розглядається, висновок судів попередніх інстанцій про пропуску Банком строку позовної давності є передчасним.
За таких обставин, суди допустили неоднакове і помилкове застосування норм матеріального права, подальші висновки судів про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог ПАТ "УкрСиббанк" є передчасними, тому ухвалені судові рішення у справі підлягають скасуванню в цій частині.
Статтями 32-34, 43, 84, 101 ГПК в редакції, чинній до 15.12.2017, встановлено обов'язковість встановлення судами при вирішенні спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суди виходили при розгляді справи.
Відповідно до частини 1 статті 11123 ГПК в редакції, чинній до 15.12.2017, Верховний Суд України розглядає справи за правилами, визначеними розділом XII1 цього Кодексу, тобто за правилами перегляду судових рішень у касаційному порядку, тоді як згідно імперативних вимог частини 2 статті 1117 цього Кодексу суд касаційної інстанції не може встановлювати обставини справи, без установлення яких ухвалити законне й обґрунтоване рішення неможливо.
Відсутність у Верховного Суду процесуальної можливості з'ясувати дійсні обставини справи перешкоджає ухваленню нового рішення, тому справа №922/4461/14 підлягає передачі в частині позову ПАТ "УкрСиббанк" на розгляд Господарського суду Харківської області.
Разом з тим, Суд враховує, що в частині відмови у задоволенні позову ДП "УКРНДІІНТВ" заявником не наведено жодних прикладів неоднакового застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права в подібних правовідносинах, що виключає підстави для задоволення заяви Банку та скасування судових рішень в цій частині.
Керуючись пунктом 1 пункту 1 Розділу ХІ Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній з 15.12.2017), статтями 11123- 11128 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній до 15.12.2017), Верховний Суд
1. Заяву Публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк" про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 17.01.2017 задовольнити частково.
2. Рішення Господарського суду Харківської області від 08.08.2016, постанову Харківського апеляційного господарського суду від 02.11.2016 і постанову Вищого господарського суду України від 17.01.2017 у справі №922/4461/14 скасувати в частині відмови у задоволенні позову Публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк".
3. Справу №922/4461/14 в цій частині направити на розгляд до Господарського суду Харківської області.
4. В частині відмови у задоволенні позову Державного підприємства "Український Державний головний науково-дослідний і виробничий інститут інженерно-технічних та екологічних вишукувань УкрНДЕЕТВ" судові рішення у справі №922/4461/14 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя Ю.Я. Чумак
Судді: Т.Б. Дроботова
К.М. Пільков