24 квітня 2018 р. Справа № 820/5109/17
Харківський апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді: Ральченка І.М.
суддів: Катунова В.В. , Бершова Г.Є.
за участю секретаря судового засідання Моісеєвої К.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Державної фіскальної служби України у Харківській області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 12.12.2017 суддя Шляхова О.М., повний текст складено 18.12.17 по справі № 820/5109/17
за позовом Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Вільне"
до Головного управління Державної фіскальної служби України у Харківській області
про скасування податкового повідомлення-рішення,
Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Вільне" звернулось до суду із позовом, у якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС України у Харківській області форми "Р" від 23.10.2017 №0000641412.
Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 12.12.2017 року позовні вимоги задоволено.
Головне управління ДФС України у Харківській області подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, просило скасувати оскаржувану постанову, прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позову.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги заявник посилається на порушення судом першої інстанції при прийнятті постанови норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. При цьому, апелянт зазначає, що суд першої інстанції неповністю з'ясував обставини, які мають значення для справи, у зв'язку з чим дійшов помилкових висновків.
Представник відповідача у судовому засіданні доводи апеляційної скарги підтримала, вважала постанову суду першої інстанції такою, що має бути скасована, та прийнята нова про відмову у задоволенні позову у повному обсязі.
У судовому засіданні представник позивача проти доводів апеляційної скарги заперечувала, вважала постанову суду першої інстанції такою, що не підлягає скасуванню.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, вислухавши пояснення учасників судового засідання, перевіривши рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Як встановлено судовим розглядом, фахівцями Головного управління ДФС у Харківській області 29.09.2017 року проведена документальна позапланова виїзна перевірка Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Вільне" з питань дотримання вимог податкового законодавства України в частині господарських взаємовідносин з ТОВ «Перший Будівельний Мегаполіс» за період з 01.01.2017 року по 31.01.2017 року та подальшої реалізації або використання у власній господарській діяльності товарів (робіт, послуг).
За наслідками проведеної перевірки складений акт від 29.09.2017 року №13934/20-40-14-12-11/30763770, яким встановлені порушення позивачем п. 198.1., п.198.2, п.198.3, от. 198 п.201.1, п. 201.7 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого, на думку контролюючого органу, завищено податковий кредит за січень 2017 року на суму ПДВ 514800 грн., що призвело до заниження суми податку на додану вартість, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету, у розмірі 514800 грн.
На підставі висновків перевірки Головним управлінням ДФС у Харківській області винесене податкове повідомлення - рішення форми “Р” від 23.10.2017 № НОМЕР_1, яким позивачу донараховані податкові зобов'язання у розмірі 514800 грн. та штрафні санкції у розмірі 128700 грн., на загальну суму 643500 грн.
Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що реальність здійснення господарських операцій між позивачем та контрагентом підтверджена належним чином оформленими первинними документами, які можуть бути достатніми доказами того, що господарські операції фактично відбулися.
Колегія суддів погоджується із такими висновками з огляду на наступне.
Відповідно до п. 198.1 ст.198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
Згідно з п.198.2 ст.198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.
У відповідності до п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи); ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.
Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Відповідно до п. 201.1. ст. 201 Податкового кодексу України, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, на дату виникнення податкових зобов'язань платник податку зобов'язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.
В силу положень п. 201.7. ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).
Висновки податкового органу щодо завищення сум податкового кредиту грунтуються на дослідженні господарських відносин позивача із ТОВ «Перший Будівельний Мегаполіс», що відбувались у період, який перевірявся.
Між, ТОВ "Перший будівельний мегаполіс» та СГ ТОВ «Вільне» уклаладений договір поставки № 25/01-17 від 25.01.2017р., за умовами якого продавець зобов'язується передати у власність покупцю за ціною та в строки, передбачені цим договором, плити дорожні розміром 6x2 з термообробкою в кількості 468 штук, а покупець зобов'язується прийняти товар і оплатити його.
У виконання зазначеного договору на адресу СГ ТОВ «Вільне» ТОВ «Перший будівельний мегаполіс» зареєстровано податкові накладні та оформлені видаткові накладні: видаткові накладні № 3006 - 3009 від 30.01.2017, № 2704 - 2707 від 27.01.2017, № 2603 - 2606 від 26.01.2017, податкові накладні № 49 - 52 від 30.01.2017, № 44 - 47 від 27.01.2017, № 40 - 43 від 26.01.2017.
Суми податку на додану вартість за податковими накладними включено до податкового кредиту, відображено у єдиному реєстрі податкових накладних, які відповідають даним додатку 5 до податкової декларації з податку на додану вартість та даним декларації з ПДВ за січень 2017 року.
Рахунки на оплату № 2603 - 2606 від 26.01.2017, № 2704 - 2707 від 27.01.2017, № 3007- 3009 від 30.01.2017 скріплені печаткою ТОВ "Перший Будівельний Мегаполіс" та підписані директором ТОВ "Перший Будівельний Мегаполіс" ОСОБА_1
Видаткові накладні скріплені печаткою ТОВ "Перший Будівельний Мегаполіс" та підписані з боку постачальника - директором ТОВ "Перший Будівельний Мегаполіс" ОСОБА_1, з боку покупця - директором СТОВ «Вільне» ОСОБА_2
Фактична оплата придбаного товару була здійснена, про що надані платіжні доручення № 1175 - 1198 від 06.02.2017.
Перевезення придбаного товару здійснювалось працівниками СТОВ “ВІЛЬНЕ” водіями - ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6., про що складені товарно-транспортні накладні № В26/6 - В26/21 від 26.01.2017, № В27/6 - В27/20 від 27.01.2017, № В30/1 - В30/16 від 30.01.2017.
Відповідно рахунку обліку 105 на підприємстві наявні транспортні засоби КамАЗ 45143-012-62 державний № НОМЕР_2, КамАЗ 45143-012-62 державний № НОМЕР_3, КамАЗ 45143-012-62 державний № НОМЕР_4, КамАЗ 65115-6059-48 державний № НОМЕР_5. Вищезазначені транспортні засоби зазначені в наданих до перевірки товарно-транспортних накладних, копії яких містяться в матеріалах справи.
В подальшому придбаний товар використаний позивачем у власній господарській діяльності, а саме відповідно акту списання від 30.06.2017 бн, плити, придбані у ТОВ “Перший Будівельний Мегаполіс”, списано у використання для власних потреб - будівництва, зокрема на дорожнє покриття на території СТОВ «ВІЛЬНЕ», що здійснювалося власними силами підприємства.
На підтвердження зазначеного надано акт списання від 30.06.2017 б/н, акт приймання-передачі (внутрішнього переміщення) основних засобів (форма 03-1).
Зазначеним спростовуються висновки податкового органу щодо невикористання позивачем придбаних товарів та відсутність їх реалізації по ланцюгу постачання.
Таким чином, при укладанні та виконанні договору поставки № 25/01-17 від 25.01.2017 р., дії господарюючих суб'єктів були направлені на реальне настання юридичних наслідків, з огляду на що відсутні ознаки їх нікчемності.
Отже, у ході судового розгляду справи не знайшли підтвердження висновки податкового органу щодо відсутності факту реального здійснення господарських операцій з придбання підприємством СТОВ «Вільне» у ТОВ «Перший Будівельний Мегаполіс» за січень 2017 року товарно- матеріальних цінностей.
Слід вказати, що оригінали первинних документів 06.07.2017 (окрім ТТН) вилучені за ухвалою слідчого судді Дніпровського районного суду м. Києва Федосєєва С.В. від 08.06.2017 (вх. № 18 від 27.06.2017) по справі № 755/7227/17 в межах кримінального провадження, внесеного до ЄРДР за № 32017100040000029 від 15.05.2017 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 205-1 Кримінального кодексу України відносно третіх осіб (не посадових осіб СТОВ “ВІЛЬНЕ”), про що свідчить копія опису документів по взаємовідносинам підприємства позивача з ТОВ «Перший Будівельний Мегаполіс».
Висновки податкового органу щодо нереального характеру господарських операцій здійснених позивачем із ТОВ «Перший Будівельний Мегаполіс» грунтуються на наступному.
Так, за наявною в органі ДФС інформації, отриманої від ГУ ДФС у м.Києві по ТОВ «Перший Будівельний Мегаполіс» (узагальнена податкова інформація від 07.06.2017року № 257/26-15-14-04-02 щодо ТОВ «Перший будівельний мегаполіс» (податковий номер 41007602) за звітні періоди декларування ПДВ за січень 2017) встановлено неправомірне визначення: сум податкового кредиту при придбанні товарів/послуг на загальну суму 6689129,82 грн.; сум податкових зобов'язань при продажу товарів/послуг - встановлено на загальну суму 6441148,46 грн. (ОСОБА_5 з податкової інформації від 07.06.2017р. №257/26-15-14-04-02).
За вказаною узагальненою податковою інформацією ТОВ «Перший Будівельний Мегаполіс» не звітує, остання податкова декларація з податку на додану вартість подана до ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС у м. Києві за січень 2017 року, ТОВ “Перший Будівельний Мегаполіс” неправомірно визначено суми податкового кредиту та суми податкових зобов'язань з огляду на відсутність матеріально-технічної бази та трудових ресурсів, відсутність відомостей про залучення сторонніх трудових ресурсів.
У ході проведення перевірки податковим органом встановлено, що ОСОБА_1 - засновник, директор та головний бухгалтер ТОВ "Перший Будівельний Мегаполіс" зареєстрував товариство за грошову винагороду без мети ведення фінансово-господарської діяльності, до реєстраційних та установчих документів вніс неправдиві відомості, господарську діяльність не вів, документи не підписував, печатку не отримумвав, звітність до податкових органів не надавав.
На підтвердження вказаних обставин протокольною ухвалою суду апеляційної інстанції від 20.03.2018 року були витребувані відповідні докази.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У виконання вимог зазначеної ухвали суду представником Головного управління ДФС України у Харківській області надано копію протоколу допиту свідка ОСОБА_1 від 15.05.2017 року, здійсненого в рамках кримінального провадження № 3201710004000029.
Представник Головного управління ДФС України у Харківській області у судовому засіданні суду апеляційної інстанції пояснила, що копія зазначеного протоколу надійшла до установи відповідача засобами електронного зв'язку, після чого була завірена нею особисто за відсутності оригіналу або належним чином засвідченої копії.
У відповідності до ст. 74 Кодексу адміністративного судочинства України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає зазначений доказ недопустимим, не бере його до уваги, оскільки законодавством не передбачено такого порядку отримання матеріалів кримінального провадження та засвідчення їх копій.
Також, колегія суддів вважає за необхідне вказати, що в силу положень Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" позивач та його контрагенти є окремими суб'єктами права, а таким чином за змістом Податкового кодексу України позивач та контрагенти позивача є окремими платниками податку на додану вартість. За таких обставин, межі юридичної відповідальності кожного платника податків, яка (слід розуміти - відповідальність) відповідно до ст. 61 Конституції України має індивідуальний характер, поширюються на діяння, що визнаються законом протиправними та були вчинені саме цим платником. Притягнення суб'єкта права до юридичної відповідальності за діяння, що було вчинено іншою особою, згідно з законом є неможливим.
Судовим розглядом не встановлено та матеріалами справи не підтверджено, наявність між позивачем та його контрагентом при укладанні і виконанні договору, взаємоузгоджених зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в державі суспільного ладу або моральних засад.
Крім того, слід вказати, що відповідно до ст.ст. 627, 628 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Відтак, відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України законодавцем закріплено презумпцію правомірності правочину. Правомірність є конститутивною ознакою правочину, як юридичного факту.
Слід вказати, що порушення позивачем вимог податкового законодавства відповідач пов'язує виключно з недоліками, які на його думку мають місце в діяльності підприємства-контрагента, але обмеження права сумлінного платника податку на формування податкового кредиту у зв'язку з порушенням його контрагентами порядку обліку та звітування по податкам суперечать практиці Європейського суду з прав людини.
У відповідності до ст. 1 Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року Україна визнає джерелом права рішення Європейського суду з прав людини, а також Юрисдикцію цього суду в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції. Рішення Європейського суду є частиною національного законодавства і є обов'язковими для правозастосування органами правосуддя.
Так, відповідно п. 57 Рішення Європейського суду з прав людини по справі «Булвес»АД проти Болгарії від 22.01.09 р. судом було зазначено, що оскільки компанія-заявник у повному обсязі та вчасно виконала обов'язки з дотримання встановлених Державою-членом Конвенції норм стосовно ПДВ та не мала засобів для забезпечення виконання податкових зобов'язань постачальником і не знала про невиконання останнім своїх обов'язків, вона могла правомірно очікувати отримання вигоди від застосування одного із основних правил системи оподаткування ПДВ, а саме від визнання права на податковий кредит щодо суми ПДВ, яка була сплачена постачальнику. Більше того, лише після подачі декларації із віднесенням відповідних сум до складу податкового кредиту та проведення податковими органами зустрічної перевірки постачальника могло бути встановлено, чи виконав постачальник свій обов'язок подання звітності з ПДВ у повному обсязі. Відповідачем не доведено обізнаності позивача щодо недобросовісного декларування своїх зобов'язань його контрагентами. Отже, позивач не може нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку. Такі вимоги, на думку зазначеного рішення Європейського суду з прав людини, є надмірним тягарем для платника податку, що порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватись між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту прав власності.
Також, колегія суддів вважає безпідставними посилання податкового органу на відсутність пояснень та документального підтвердження критеріїв, якими керувалось СТОВ «Вільне» при виборі названого суб'єкта господарської діяльності, як контрагента, оскільки в силу положень ст.ст. 627, 628 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними.
За таких обставин колегія суддів погоджується із твердженням суду першої інстанції, що надані позивачем первинні бухгалтерські документи на виконання вищезазначеного договору за своєю формою та змістом відповідають вимогам чинного законодавства та підтверджують право позивача на формування податкового кредиту.
Отже, реальність здійснення господарських операцій між позивачем та контрагентом підтверджено належним чином оформленими первинними документами, які можуть бути достатніми доказами того, що господарські операції фактично відбулися.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що вказані вище договір був складених з метою його реального виконання, позивач ставив за мету здійснення господарської діяльності, а не отримання податкової вигоди.
Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС України у Харківській області форми "Р" від 23.10.2017 №0000641412 є неправомірним, а тому підлягає скасуванню.
Таким чином, позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, колегія суддів, переглянувши постанову суду першої інстанції, дійшла висновку, що при прийнятті рішення суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.
Керуючись ст. 245, 246, 250, 315, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби України у Харківській області залишити без задоволення.
Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 12.12.2017 по справі № 820/5109/17 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя ОСОБА_7
Судді ОСОБА_8 ОСОБА_9
Постанова складена в повному обсязі 27.04.18.