Головуючий І інстанції : Біленський О.О.
26 квітня 2018 р. м. ХарківСправа № 820/665/18
Харківський апеляційний адміністративний суд
у складі колегії:
головуючого судді: Перцової Т.С.
суддів: Жигилія С.П. , Спаскіна О.А.
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду (м. Харків) від 06.03.2018 р. по справі № 820/665/18
за позовом ОСОБА_1
до Шевченківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова
про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач, ОСОБА_1 (далі по тексту - ОСОБА_1В.), звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Шевченківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України міста Харкова (далі по тексту - Шевченківське об'єднане УПФУ м. Харкова), в якому просить суд:
- визнати протиправною відмову Шевченківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова в призначенні пенсії за Списком №1 ОСОБА_1 згідно п. “а” ч.1 ст.13 Закону України “Про пенсійне забезпечення” від 05.11.1991 р. №1788-ХІІ;
- зобов'язати Шевченківське об'єднане управління Пенсійного Фонду України міста Харкова призначити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1) пенсію за Списком №1 згідно п. “а” ч.1 ст.13 Закону України “Про пенсійне забезпечення” з 15.11.2017 р. незалежно від результатів перевірки фактичного місця проживання, що встановлена постановою Кабінету Міністрів України №365 від 8 червня 2016 року “Про деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо перемішеним особам” та не обмежуючи його право вибору поточного банківського рахунку для отримання пенсії.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 06.03.2018 р. по справі № 820/665/18, прийнятим в порядку спрощеного провадження (без повідомлення сторін) в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 (61058, АДРЕСА_1; 94604, АДРЕСА_2, рнокпп НОМЕР_1) до Шевченківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України міста Харкова (код ЄДРПОУ 41248278, 61022, м. Харків, м-н Свободи, 5, Держпром, 4 під., 6 поверх) про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії - відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_1 (61058, АДРЕСА_1; 94604, АДРЕСА_2, рнокпп НОМЕР_1) судові витрати у розмірі 704,80 грн. (сімсот чотири гривні 80 копійок) на розрахунковий рахунок 31217206784011, отримувач коштів УДКСУ в Основ'янському районі м. Харкова, код отримувача (код за ЄДРПОУ) 37999628, банк отримувача ГУДКCУ в Харківській області, код банку отримувача (МФО) 851011, код класифікації доходів бюджету 22030101.
Позивач, не погодившись із вказаним рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, просить суд апеляційної інстанції рішення Харківського окружного адміністративного суду від 06.03.2018р. по справі № 820/665/18 скасувати, прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначив, що підзаконні нормативні акти, в даному випадку постанова Кабінету Міністрів України № 365 від 08.06.2016 року, не може звужувати права громадян, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили (ст.46 Конституції України, п. «а» ч.1 ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», ст.8 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»). Вказує, що законом не передбачено такої умови для призначення пенсії, як встановлення фактичного перебування за місцем реєстрації. Стверджує, що позивачем дотримано усіх умов для призначення пенсії на підставі п. «а» ч.1 ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (достатній вік, пільговий стаж), що не заперечувалось відповідачем по справі під час подачі позивачем 15.11.2017 року документів для призначення пенсії, які були прийняті відповідачем без зауважень. З огляду на викладене, стверджує про відсутність підстав для відмови у призначенні йому пенсії. Вважає, що вказане рішення про відмову в призначенні пенсії порушує його право на гідне соціальне забезпечення в старості (ст.46 Конституції України), а також його право на вільне пересування (стаття 33 Конституції України).
Відповідач в надісланому до суду письмовому відзиві на апеляційну скаргу просив суд апеляційної інстанції вимоги апеляційної скарги залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - без змін. Пояснив, що рішенням комісії з розгляду спірних питань при призначенні (перерахунку) пенсій Шевченківського об'єднаного УПФУ м. Харкова від 15.12.2017 р., оформленим протоколом №37, відмовлено ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах по Списку №1 згідно із статтею 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення”, з урахуванням рішення районної комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам при адміністрації Харківської міської ради (далі по тексту - районна комісія) від 13.12.2017 р., оформленим протоколом №47, яким встановлено, що проживання заявника на території Шевченківського району не підтверджується. З посиланням на ст.ст.1, 4, 7 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» стверджує, що соціальні виплати внутрішньо переміщеним особам проводяться за місцем їх фактичного проживання/перебування на підконтрольній державі території за наявності довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи. Зазначив, що Шевченківське об'єднане УПФУ м. Харкова, відповідно до Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також про об'єднані управління, затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 22.12.2014 року № 28-2, може обслуговувати лише пенсіонерів, які мешкають на території Шевченківського району м. Харкова, і не має повноважень щодо виплати пенсії пенсіонерам інших міст та областей. Таких пенсіонерів повинно обслуговувати управління Пенсійного фонду того району, де пенсіонер фактично проживає. Враховуючи викладене, з вказівкою на п.п.5, 6, 7, 8, 9-1, 10-15 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 р. № 365, вважає, що відповідачем цілком обґрунтовано відмовлено ОСОБА_1 у призначенні пенсії з урахуванням наявності вищезазначеного рішення районної комісії, яке позивачем не оскаржене, є чинним і підлягало врахуванню Шевченківським об'єднаним УПФУ м. Харкова.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Згідно з ч. 4 ст.229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах апеляційної скарги рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що 09.11.2017 року позивач звернувся до управління праці та соціального захисту населення адміністрації Шевченківського району ХМР та отримав довідку внутрішньо переміщеної особи №6326024428 від 09.11.2017 р. (а.с.19).
Відповідно до наявної в матеріалах справи копії довідки Управління праці та соціального захисту населення адміністрації Шевченківського району Харківської міської ради №6326024438 від 09.11.2017 р., ОСОБА_1 перемістився з місця свого проживання за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1, тобто з території, на якій органи влади України тимчасово не здійснюють своїх повноважень, до пр. Правди, б. 17, кв.5, м. Харків.
15.11.2017 року ОСОБА_1 звернувся до Шевченківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова із заявою про призначення пенсії за Списком №1 згідно зі ст.13 Закону України “Про пенсійне забезпечення” від 05.11.1991 №1788-ХІІ (а.с.22).
Рішенням комісії з розгляду спірних питань при призначенні (перерахунку) пенсій Шевченківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України міста Харкова, оформленим протоколом №37 від 15.12.2017 р., відмовлено ОСОБА_1 в призначенні пенсії, з посиланням на рішення районної комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам при адміністрації Харківської міської ради від 13.12.2017 р. (протокол №47), яким не підтверджується проживання заявника на території Шевченківського району, про що повідомлено позивача листом №603/Г-11 від 27.12.2017 року (а.с.20-21, 92).
Не погодившись з таким рішенням, ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом про його оскарження та зобов'язання відповідача призначити позивачеві пенсію за Списком № 1 згідно з п. «а» ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з 15.11.2017 р. незалежно від результатів перевірки фактичного місця проживання.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що рішенням районної комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам при адміністрації Харківської міської ради від 13.12.2017 р., оформленим протоколом №47, відмовлено у призначенні пенсії позивачу, оскільки не підтверджується проживання заявника на території Шевченківського району м. Харкова. Вказане рішення позивачем не оскаржене, є чинним, а тому Шевченківським об'єднаним УПФУ правомірно відмовлено ОСОБА_1 у призначенні пенсії з посиланням на це рішення.
Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Передбачене Конституцією України право громадян на соціальний захист конкретизоване у Законі України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” та Законі України “Про пенсійне забезпечення”, якими встановлено порядок нарахування та виплати пенсії.
Згідно зі статтею 5 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” від 09.07.2003 року № 1058-IV (далі по тексту - Закон № 1058-IV) цей Закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням.
У відповідності до частини 1 статті 8 Закону № 1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають, зокрема, громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Положеннями пункту “а” ст.13 Закону України “Про пенсійне забезпечення” передбачено, що на пенсію на пільгових умовах мають право працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
Частиною 1 статті 44 та частиною 5 статті 45 Закону №1058-ІV передбачено, що заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально. Документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії.
У відповідності до п.1.7 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 р. № 22-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 р. за № 1566/11846 (далі по тексту - Порядок №22-1) у разі якщо до заяви про призначення пенсії додані не всі необхідні документи, орган, що призначає пенсію, письмово повідомляє заявника про те, які документи необхідно подати додатково, про що в заяві про призначення пенсії робиться відповідний запис. Якщо вони будуть подані не пізніше трьох місяців із дня повідомлення про необхідність подання додаткових документів, то днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття заяви про призначення пенсії або дата, зазначена на поштовому штемпелі місця відправлення заяви.
Якщо поданих документів достатньо для визначення права особи на призначення пенсії, пенсія призначається на підставі таких документів. При надходженні додаткових документів у визначений строк розмір пенсії переглядається з дати призначення. У разі надходження додаткових документів пізніше трьох місяців із дня повідомлення про необхідність їх подання пенсія перераховується зі строків, передбачених частиною четвертою статті 45 Закону.
З 22.11.2014 р. набрав чинності Закон України “Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб” від 20.10.2014 р. № 1706-VII, яким відповідно до Конституції та законів України, міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, закріплені гарантії для внутрішньо переміщених осіб.
Зокрема, відповідно до ч.ч.1, 3 ст. 7 цього Закону (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України.
Громадянин пенсійного віку, особа з інвалідністю, дитина-інвалід та інша особа, яка перебуває у складних життєвих обставинах, яких зареєстровано внутрішньо переміщеними особами, мають право на отримання соціальних послуг відповідно до законодавства України за місцем реєстрації фактичного місця проживання такої внутрішньо переміщеної особи.
Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 р. № 637 “Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам” (далі по тексту - постанова № 637, в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) встановлено, що призначення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг, субсидій та пільг за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 р. N 509.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 звернувся до Шевченківського об'єднаного УПФУ м. Харкова, надавши пакет документів для призначення пенсії (заяву про призначення пенсії, паспорт, довідку про присвоєння ідентифікаційного номеру, диплом, довідки про заробітну плату, довідки, що визначають право на пенсію на пільгових умовах), а також документ про місце проживання (реєстрації) - довідку Управління праці та соціального захисту населення адміністрації Шевченківського району Харківської міської ради від 09.11.2017 р. № НОМЕР_2 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи за адресою : АДРЕСА_3, тобто, на території Шевченківського району м. Харкова.
Колегія суддів зауважує, що вказана довідка є чинною, не скасована у встановленому законом порядку.
Між тим, відповідачем 15.12.2017 року відмовлено ОСОБА_1 у призначенні пенсії виключно на тій підставі, що відповідно до рішення районної комісії з призначення соціальних виплат місце проживання позивача за вказаною вище адресою не підтверджено, у зв'язку з чим позивачеві відмовлено у призначенні соціальних виплат.
При цьому, у рішенні Шевченківського об'єднаного УПФУ м. Харкова від 15.12.2017 р. відсутнє посилання на жодну норму Закону № 1058-ІV або іншого нормативно-правового акту, на підставі якої позивачу відмовлено у призначенні пенсії.
В суді першої та апеляційної інстанцій відповідач в обґрунтування правомірності своїх дій посилався на Порядок призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» від 08 червня 2016 року № 365 (далі по тексту - Порядок призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам № 365).
Однак, колегією суддів не береться до уваги посилання відповідача як на підставу обґрунтованості відмови у призначенні пенсії позивачу на вказаний вище Порядок, оскільки, з урахуванням положень ч. 4 ст. 9 КАС України, слід застосувати до спірних правовідносин Закон України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20 жовтня 2014 року № 1706-VІІ та Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», які мають вищу юридичну силу.
Колегія суддів вважає за необхідне відмітити, що Законом № 1058-ІV не передбачено такої підстави для відмови у призначенні пенсії, як непідтвердження фактичного місця проживання пенсіонера за місцем реєстрації.
При цьому, як зазначалось вище, дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.
Як встановлено статтею 24 Конституції України, громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
З урахуванням викладеного, колегія суддів зазначає, що ОСОБА_1 як громадянин України незалежно від підтвердження місця свого проживання за місцем реєстрації як внутрішньо переміщеної особи вправі користуватися конституційними правами, в тому числі й правом на пенсійне забезпечення.
Колегія суддів зазначає, що право громадянина на призначення йому пенсії не може пов'язувати з такою умовою, як постійне місце проживання (реєстрація місця проживання), а держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія. Відсутність позивача за місцем проживання не може позбавляти його права на виплату пенсії через впроваджений механізм реєстрації внутрішньо переміщених осіб.
Аналогічний висновок зроблено Верховним Судом у рішенні від 14.02.2018 р. по справі № 415/4918/17.
Як зазначив Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні у справі "Пічкур проти України", яке набрало статусу остаточного 7 лютого 2014 року, у цій справі право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України. Дійсно, заявник, який був економічно активним в Україні з 1956 до 1996 року, мав право на отримання пенсії після закінчення трудової діяльності та, як це передбачалося національним законодавством на час події, він знову отримував би свою пенсію після повернення в Україну. Тому ЄСПЛ доходить висновку, що заявник перебував у відносно схожій ситуації із пенсіонерами, які проживали в Україні, щодо самого права на отримання пенсії (пункт 51 цього рішення).
У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Враховуючи те, що рішення ЄСПЛ є джерелом права та обов'язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції, суди при розгляді справ зобов'язані враховувати практику ЄСПЛ, у тому числі й у рішенні у справі "Пічкур проти України", як джерело права відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".
Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право позивача на призначення пенсії не може пов'язуватись з такою умовою, як підтвердження фактичного місця проживання за місцем реєстрації. Держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа.
При цьому, виходячи з вказаного рішення ЄСПЛ, позивач як внутрішньо переміщена особа не повинен ставитися у менш вигідне становище та зазнавати додаткових перешкод у користуванні правом на призначення пенсії порівняно з іншими громадянами України.
У рішенні від 16.05.2013 року по справі “Гарнага проти України” (заява № 20390/07) Суд зазначає, що сторони оспорюють те, чи ґрунтується обмеження права заявниці на законі чи на неправильному тлумаченні закону. На час подій чинними були різні положення (див. пункти 17, 20, 21 та 24 вище), що свідчить про те, що питання зміни по батькові не було визначено з достатньою чіткістю. Проте, навіть якщо існує суперечність стосовно правильного тлумачення закону, безперечним є те, що право особи на збереження свого імені, як і право на його зміну, визнається законодавством України. За ситуації майже повної свободи зміни імені або прізвища особи обмеження, накладені на зміну по батькові, не видаються належним чином та достатньою мірою мотивованими національним законодавством. Крім того, державними органами не було надано жодного обґрунтування позбавлення заявниці її права приймати рішення з цього важливого аспекту її приватного та сімейного життя, і таке обґрунтування не було встановлено жодним іншим способом. Оскільки державні органи не забезпечили балансу відповідних інтересів, про які йдеться (див. пункт 38 вище), вони не виконали своє позитивне зобов'язання щодо забезпечення права заявниці на повагу до її приватного життя. Відповідно Суд вважає, що у цій справі було порушення статті 8 Конвенції.
Враховуючи викладене, колегія суддів зазначає, що при вирішенні питання про застосування підзаконного нормативного акту, який підлягає застосуванню у спірних відносинах, необхідно зважати також на забезпечення справедливого балансу між обмеженнями, встановленими цим законодавством, та необхідністю дотримання прав, свобод та інтересів особи.
Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що відмова відповідача у призначенні пенсії ОСОБА_1 лише на тій підставі, що відповідно до рішення районної комісії з призначення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам місце проживання заявника на території Шевченківського району м. Харкова не підтверджено, суперечить інтересам позивача та суттєво обмежує реалізацію його права на соціальний захист, гарантоване Конституцією та законами України.
Статтею 19 Конституції України передбачено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч.2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
З огляду на встановлені у справі фактичні обставини та досліджені докази, колегія суддів приходить до висновку, що відповідач по справі, відмовляючи у призначенні пенсії ОСОБА_1 з посиланням на непідтвердження фактичного місця проживання позивача на території Шевченківського району м. Харкова, хоча й діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Порядком призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 365 від 08.06.2018 р., однак, без дотримання необхідного балансу між несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи (в даному випадку, позивача) і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), з використанням повноважень не з тією метою, з якою вони надані.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що вищезазначене рішення відповідача у спірних відносинах не може бути визнане правомірним, оскільки не відповідає вимогам ч.2 ст.2 КАС України, та підлягає скасуванню.
З приводу позовних вимог ОСОБА_1 про зобов'язання Шевченківського об'єднаного УПФУ м. Харкова призначити пенсію за Списком № 1 згідно п. “а” ч.1 ст.13 Закону України “Про пенсійне забезпечення” з 15.11.2017 р. незалежно від результатів перевірки фактичного місця проживання, що встановлена постановою Кабінету Міністрів України №365 від 8 червня 2016 року “Про деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо перемішеним особам” та не обмежуючи його право вибору поточного банківського рахунку для отримання пенсії, колегія суддів зазначає наступне.
У розумінні Закону № 1058, Порядку № 22-1 пенсія призначається за результатами розгляду і аналізу всіх наданих документів, у разі дотримання особою всіх умов призначення пенсії, зокрема, щодо стажу та пенсійного віку тощо.
Як зазначалось вище, позивачем при зверненні 15.11.2017 року до Шевченківського об'єднаного УПФУ за призначенням пенсії надавався певний перелік документів, зокрема, документи про вік, стаж та заробітну плату.
Однак, всупереч вимогам пункту п.4.7 Порядку № 22-1 відповідач при прийнятті рішення про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 не надав оцінки тим документам, які були надані позивачем 15.11.2017 року разом із заявою про призначення пенсії.
Таким чином, відповідач як суб'єкт владних повноважень у спірних відносинах не реалізував свої дискреційні повноваження, передбачені статтею 44 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, визначеними статтею 2 КАС України.
Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади не допускає надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішень.
Виходячи зі змісту положень КАС України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.
Отже, беручи до уваги, що відповідачем не було надано оцінки всім документам, поданим ОСОБА_1, тобто, не перевірено наявності у нього права на призначення пенсії на пільгових умовах згідно з п. «а» ч.1 ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», позовна вимога про зобов'язання Шевченківського об'єднаного УПФУ м. Харкова призначити пенсію за Списком № 1 згідно п. “а” ч.1 ст.13 Закону України “Про пенсійне забезпечення” з 15.11.2017 р. незалежно від результатів перевірки фактичного місця проживання, що встановлена постановою Кабінету Міністрів України №365 від 8 червня 2016 року “Про деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо перемішеним особам” та не обмежуючи його право вибору поточного банківського рахунку для отримання пенсії, є формою втручання в дискреційні повноваження суб'єкта владних повноважень та виходить за межі завдань адміністративного судочинства, а тому не підлягає задоволенню.
Між тим, відповідно до ч.2 ст.9 КАС України суд може вийти за межі позовних вимог у разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.
У відповідності до ч.3 ст.245 КАС України у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
Колегія суддів зазначає, що прийняття відповідачем рішення про призначення (виплату) пенсії Законом № 1058, Законом України «Про пенсійне забезпечення» та Порядком № 22-1 віднесено до виключної компетенції Шевченківського об'єднаного УПФУ м. Харкова.
Відповідно до вимог ч. 2 ст.9, ч.3 ст.245 КАС України, оскільки відповідачем не реалізовано власних дискреційних повноважень щодо призначення пенсії ОСОБА_1, колегія суддів вважає за необхідне зобов'язати Шевченківське об'єднане УПФУ м. Харкова повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 15.11.2017 року разом з поданими документами, з урахуванням висновків суду, викладених у цій постанові.
За приписами п.4 ч.1 ст.317 КАС України неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права є підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення.
Згідно з п.2 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині.
Враховуючи викладене вище, колегія суддів приходить до висновку, що рішення Харківського окружного адміністративного суду від 06.03.2018 р. по справі № 820/665/18 підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про часткове задоволення позову.
Керуючись ч.4 ст.229, ст.ст.243, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 326-329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 06.03.2018 по справі № 820/665/18 скасувати.
Прийняти нову постанову, якою позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Шевченківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Харкова від 15.12.2017 року (протокол № 37) про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за Списком № 1 згідно з п. "а" ч.1 ст.13 Закону України "Про пенсійне забезпечення".
Зобов'язати Шевченківське об'єднане управління Пенсійного фонду України м. Харкова повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 15.11.2017 року про призначення пенсії разом з поданими документами, з урахуванням висновків суду, викладених у цій постанові.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду, крім випадків, встановлених ч.5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя ОСОБА_2
Судді ОСОБА_3 ОСОБА_4