24 квітня 2018 р. м.ОдесаСправа № 522/18095/15-а
Категорія: 6.1 Головуючий в 1 інстанції: Шенцева О.П.
Судова колегія Одеського апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого - Яковлєва О.В.,
суддів - Танасогло Т.М., Федусика А.Г.
при секретарі - Андроновій Н.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Приморського районного суду м. Одеси від 02 червня 2016 року, у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів Одеської міської ради, за участі третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Виконавчого комітету Одеської міської ради, про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,-
Позивач звернувся до суду з позовом у якому заявлено вимоги Управлінню розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів Одеської міської ради, а саме: визнання протиправними дії по знесенню тимчасової споруди, за адресою: вул. Скворцова, 3, м. Одеса; стягнення компенсації за заподіяну матеріальну шкоду, у сумі 164 088,80; стягнення компенсації за заподіяну моральну шкоду, у сумі 45 000,00 грн.
Постановою Приморського районного суду м. Одеси від 02 червня 2016 року відмолено у задоволенні позовних вимог.
Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням позивачем подано апеляційну скаргу з якої вбачається про порушення судом норм матеріального та процесуального права, а тому просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
Вимоги апеляційної скарги обґрунтовано тим, що судом першої інстанції зроблено помилковий висновок про відмову у задоволенні позовних вимог, так як відповідачем, в порушення норм чинного законодавства, безпідставно, без сповіщення та участі позивача, знищено його майно.
Також, апелянтом зазначено, що судом першої інстанції безпідставно відмовлено у задоволенні її заяви про призначення будівельної експертизи, за допомогою висновків якої можливо було б оцінити завдану позивачу матеріальну шкоду.
Крім того, на думку апелянта, судом першої інстанції безпідставно не надано оцінку заявленій вимозі про стягнення моральної шкоди, яка завдана протиправними діями суб'єкта владних повноважень.
Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду, а також правильність застосування судом норм процесуального права та правової оцінки обставин у справі, судова колегія приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а судове рішення - скасуванню, з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що рішенням Виконавчого комітету Одеської міської ради від № 160 «Про демонтаж тимчасових споруд» від 31 липня 2014 року, зокрема, вирішено демонтувати тимчасову споруду позивача, яка розташовувалась за адресою: м. Одеса, вул. Скворцова, 3.
В свою чергу, вищезазначену тимчасову споруду позивача демонтовано 13 березня 2015 року, що підтверджується актом виконаних робіт з демонтажу об'єкту дрібнороздрібної торгівлі.
Не погоджуючись з фактом руйнації своєї тимчасової споруди позивач звернувся до суду з даним адміністративним позов.
За наслідком встановлених обставин судом першої інстанції зроблено висновок про поширення на спірні правовідносини юрисдикції адміністративних судів та відмову у задоволенні заявлених позовних вимог, з чим не погоджується судова колегія, з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 4 КАС України, справою адміністративної юрисдикції є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
В свою чергу, Європейський суд з прав людини у рішенні у справі «Zand v. Austria» від 12 жовтня 1978 року вказав, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття “суд, встановлений законом» у частині першій статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з {… питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів {…. З огляду на це не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.
Колегією суддів встановлено, що предметом спору у даній справі є перевірка правомірності вчинених Управлінням розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів Одеської міської ради дій щодо знесення тимчасової споруди позивача.
При цьому, у межах спірних правовідносин позивачем заявлено вимоги щодо стягнення на його користь заданих йому матеріальних збитків та моральної шкоди, які виникли за наслідком фактичного знищення належного йому майна.
В свою чергу, колегія суддів вважає, що обов'язковою умовою віднесення спору до категорії публічно-правових спорів є участь в ньому суб'єкта владних повноважень, а також оскарження його рішень, дій чи бездіяльності.
Між тим, спір набуває ознак публічно-правового не лише за умови наявності серед учасників спору суб'єкта владних повноважень чи його посадової особи, а й здійснення ним (ними) у цих правовідносинах владних управлінських функцій.
В даному випадку, у межах спірних правовідносин позивачем не оскаржено рішення суб'єкта владних повноважень на підставі якого здійснювався демонтаж належного йому майна.
При цьому, колегія суддів вважає, що даний спір стосується не стільки правомірності оскаржуваних дій суб'єкта владних повноважень по демонтажу належного позивачу майна, скільки наявністю суб'єктивного бажання позивача відшкодувати завдані йому збитки фактичною руйнацією його майна.
Вказані обставини також підтверджуються зібраними у матеріалах справи та наданими у судовому засіданні поясненнями позивача.
В свою чергу, згідно ч. ст. 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 22 ЦК України, збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);
Тому, враховуючи наявність бажання позивача відшкодувати завдані його цивільним правам збитки, колегія суддів вважає, що спірні правовідносини мають вирішуватись у порядку цивільного судочинства.
При цьому, беручи до уваги наявність іншого порядку судового провадження, що встановлений для вирішення спірних правовідносин, колегія суддів вважає за необхідне закрити провадження у даній справі та роз'яснити позивачу його право на звернення до суду з даними позовними вимогами в порядку цивільного судочинства.
Згідно ч. 2 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до ч. 1 ст. 319 КАС України, судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу.
Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, встановлених статтею 19, є обов'язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів апеляційної скарги.
Враховуючи вищевикладене судова колегія вважає, що судом першої інстанції при вирішенні справи допущено порушення норм процесуального права, що призвело до невірного вирішення справи та є підставою для скасування оскаржуваного судового рішення та закриття провадження по справі.
Керуючись ст.ст. 238, 308, 310, 315, 319, 321, 321, 329 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Приморського районного суду м. Одеси від 02 червня 2016 року - скасувати та постановити у справі ухвалу, якою закрити провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління розвитку споживчого ринку та захисту прав споживачів Одеської міської ради, за участі третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Виконавчого комітету Одеської міської ради, про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, відповідно до вимог п. 1 ч. 1 ст. 238 КАС України.
Роз'яснити позивачу право на звернення до суду у порядку цивільного судочинства.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного суду протягом тридцяти днів після складання повного судового рішення, відповідно до вимог ст. 243 КАС України.
Повний текст судового рішення складено 27 квітня 2018 року.
Головуючий: О.В. Яковлєв
Судді: Т.М. Танасогло
ОСОБА_2