25 квітня 2018 р.м.ОдесаСправа № 814/2220/17
Категорія: 6.3 Головуючий в 1 інстанції: Брагар В. С.
Судова колегія Одеського апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого - судді Федусика А.Г.,
суддів - Зуєвої Л.Є. та Шевчук О.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 28 листопада 2017 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Головного Управління Держгеокадастру у Миколаївській області про визнання неправомірною відмови та зобов'язання вчинити певні дії,-
В жовтні 2017 року ОСОБА_2 звернулась до суду з адміністративним позовом до Головного Управління Держгеокадастру у Миколаївській області про визнання неправомірною відмову відповідача у наданні їй дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення фермерського господарства в розмірі середньої земельної частки (паю) 6,81 га ріллі в межах території Прибужанівської сільської ради Вознесенського району Миколаївської області та зобов'язання відповідача надати їй вказаний дозвіл за рахунок земель сільськогосподарського призначення за межами населеного пункту із земель державної власності, які знаходяться у постійному її користуванні на підставі державного акта серії НОМЕР_2, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 512, виданого 28 грудня 1995 року.
Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 28 листопада 2017 року позовні вимоги було задоволено частково. Суд визнав протиправною бездіяльність Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області, що полягає у не розгляді по суті заяви позивачки від 07 червня 2017 року, та зобов'язав Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області розглянути відповідно до частини сьомої статті 118 Земельного кодексу України заяву позивачки про надання вказаного дозволу. В задоволенні інших позовних вимог було відмовлено.
Не погоджуючись з постановою суду в частині, ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій зазначається, що вказана постанова ухвалена з частковим порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог повністю.
Заслухавши суддю - доповідача, розглянувши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що 07 червня 2017 року позивачка звернулась до Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення фермерського господарства в розмірі середньої земельної частки (паю) 6, 81 га ріллі за рахунок земель сільськогосподарського призначення за межами населеного пункту, із земель державної власності, які знаходяться в її постійному користуванні в межах території Прибужанівської сільської ради Вознесенського району Миколаївської області.
Разом з заявою позивачка додала: погодження Прибужанівської сільської ради Вознесенського району Миколаївської області щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою; викопіювання місцезнаходження земельної ділянки з прив'язкою до населеного пункту; засвідчену копію державного акта на право постійного користування землею; копії паспорта та картки платника податків.
07 серпня 2017 року відповідач своїм листом № С-9020/6-17-СГ відмовив позивачці у задоволенні вказаної заяви та повідомив, що земельна ділянка, на яку вона претендує, не входить до затвердженого ним переліку земельних ділянок, які можливо передати в межах норм безоплатної приватизації в ІІІ кварталі поточного року на території Миколаївської області, що і стало підставою для звернення з даним позовом до суду.
Вирішуючи справу та відмовляючи в задоволенні частини позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що лист не є мотивованою відмовою у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою, оскільки, виходячи з його змісту, відповідач клопотання позивача не розглянув. Також, було зазначено, що адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною 3 статті 2 КАС України критеріям, не може втручатися у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Під дискреційним повноваженням суд повинен розуміти таке повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийнятті рішення, тобто коли у межах, що визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибрати один з кількох варіантів рішення.
Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Так, з аналізу листа № С-9020/6-17-СГ від 07 серпня 2017 року вбачається, що відповідачем було розглянуто заяву та відмовлено по суті вимог позивачки. Відповідачем було зазначено, що місце розташування земельної ділянки відсутнє у переліку земельних ділянок, які можна передати в межах норм безоплатної приватизації.
Наведені висновки суду апеляційної інстанції також підтверджуються запереченнями відповідача на позов, в яких зазначено саме про відмову позивачці у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою з посиланням на положення ч.7 ст.118 ЗК України.
Крім того, у відповідності до ч.2 ст. 3 Конституції України, права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Статтею 8 Конституції України закріплено, що в Україні визнається і діє принцип верховенство права.
Відповідно до абз.5 п.5 рішення Конституційного суду України №7-рп/2009 від 16 квітня 2010 року у справі №1-9/2009, права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність.
Згідно Рекомендацій Комітету Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Отже, дискреційні повноваження, це повноваження суб'єкта владних повноважень, закріплені у законодавстві, обирати у конкретній ситуації між альтернативами управлінськими рішеннями, кожне з яких є правомірним.
Проаналізувавши зазначені приписи суд дійшов висновку, що відповідач помилково вважає свої повноваження дискреційними, оскільки у разі настання визначених законодавством умов: відповідності клопотання та доданих документів вимогам законодавства, відповідач зобов'язаний до вчинення конкретних дій - розглянути клопотання позивача у порядку та строки визначені законом та прийняти рішення у відповідності до чинного законодавства.
Визначальним є те, що у кожному конкретному випадку звернення із клопотанням про видачу дозволу, з урахуванням фактичних обставин, існує лише один правомірний варіант поведінки суб'єкта владних повноважень.
Підстави для відмови у видачі дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки визначені в ст.118 ЗК України, водночас, відповідачем ні у відповіді позивачці, ні під час судового розгляду не зазначено жодної з підстав для відмови у видачі дозволу з визначених в ст.118 ЗК України.
У своєму рішенні від 16 вересня 2015 року у справі № 21-1465а15 Верховний Суд України вказав, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Згідно ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом №475/97-ВР від 17 липня 1997 року, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб правового захисту у відповідному національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, що діяли як офіційні особи.
Засіб правового захисту, що передбачений зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (рішення Європейського суду з прав людини у справі Афанасьєв проти України від 05 квітня 2005 року).
Будь-яка інша позиція була б рівнозначною санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам.
Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Отже, ефективний засіб правого захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.
Таким чином, враховуючи все вищезазначене та встановлені фактичні обставини справи, колегія суддів приходить до висновку, що позовні вимоги про визнання неправомірною відмову Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області у наданні позивачці дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення фермерського господарства в розмірі середньої земельної частки (паю) 6,81 га ріллі в межах території Прибужанівської сільської ради Вознесенського району Миколаївської області та зобов'язання відповідача надати їй дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення фермерського господарства в розмірі середньої земельної частки (паю) 6, 81 га ріллі в межах території Прибужанівської сільської ради Вознесенського району Миколаївської області за рахунок земель сільськогосподарського призначення за межами населеного пункту із земель державної власності, які знаходяться у постійному її користуванні на підставі державного акта серії НОМЕР_2, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 512, виданого 28 грудня 1995 року є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.
Враховуючи наведені положення діючого законодавства, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при ухвалені постанови припустився часткових порушень норм права, що призвело до частково неправильного вирішення справи, у зв'язку з чим судове рішення підлягає скасуванню з постановленням по справі нового рішення про задоволення позову в повному обсязі.
Керуючись ст.308, 321, 322, 325 КАС України, суд -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити.
Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 28 листопада 2017 року - скасувати та прийняти по справі нову постанову, якою позов ОСОБА_2 до Головного Управління Держгеокадастру у Миколаївській області про визнання неправомірною відмови та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.
Визнати неправомірною відмову Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області у наданні дозволу ОСОБА_2 на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення фермерського господарства в розмірі середньої земельної частки (паю) 6,81 га ріллі в межах території Прибужанівської сільської ради Вознесенського району Миколаївської області.
Зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області надати ОСОБА_2 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення фермерського господарства в розмірі середньої земельної частки (паю) 6, 81 га ріллі в межах території Прибужанівської сільської ради Вознесенського району Миколаївської області за рахунок земель сільськогосподарського призначення за межами населеного пункту із земель державної власності, які знаходяться у постійному користуванні ОСОБА_2 на підставі державного акта серії НОМЕР_2, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 512, виданого 28 грудня 1995 року.
Стягнути з Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області (54034, м.Миколаїв, проспект Миру, 34, ЄДРПОУ 39825404) на користь ОСОБА_2 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) судовий збір у розмірі 1600,00 грн. (одна тисяча шістсот).
Постанова апеляційного суду набирає чинності з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду в порядку ст.328-331 КАС України.
Головуючий суддя Федусик А. Г.
Судді Зуєва Л.Є. Шевчук О.А.