24 квітня 2018 р.м.ОдесаСправа № 814/2442/17
Категорія: 10.3.4 Головуючий в 1 інстанції: Птичкіна В.В.
Колегія суддів Одеського апеляційного адміністративного суду
у складі: судді доповідача-головуючого - Шляхтицького О.І.,
суддів: Потапчука В.О., Семенюка Г.В.,
при секретарі - Ханділян Г.В.,
за участю представника апелянта Щукіна І.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі апеляційну скаргу Миколаївського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 14 грудня 2017 року у справі за адміністративним позовом Миколаївського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до товариства з обмеженою відповідальністю "Арбузинська заготівельна контора "ЕФІРОЛІЯ" про стягнення заборгованості в сумі 22564,96 грн., -
Короткий зміст позовних вимог.
У листопаді 2017 року Миколаївське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось з адміністративним позовом про стягнення з ТОВ "ЕФІРОЛІЯ" адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом впродовж 2016 року та пені в сумі 22 564,96 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначалось, що відповідно до звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2016 рік (форма 10-ПІ), що його товариство подало до відділення 30.01.2017, середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність, 1 - особа; кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", 1 особа.
07.09.2017 товариство листом № 50 повідомило відділення про те, що з 01.06.2010 на підприємстві працює інвалід ОСОБА_3. На підтвердження цієї інформації відповідач додав копію наказу, довідку про інвалідність і табель на 2016 рік.
Підставою для звернення відділення до суду є сумніви щодо працевлаштування інваліда на постійній основі, які можливо вирішити в процесі судового засідання.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції.
Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 14 грудня 2017 року в задоволенні позову відмовлено.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги.
Не погоджуючись з даним рішенням суду Миколаївське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів подало апеляційну скаргу.
В апеляційній скарзі зазначено, що рішення судом першої інстанції ухвалене з неповним з'ясуванням всіх обставин, які мають значення для справи, невідповідністю висновків суду обставинам справи, порушенням норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким адміністративний позов задовольнити.
Розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для її задоволення.
Обставини справи.
Суд першої інстанції встановив, що відповідно до доданих відповідачем документів, 01.06.2010 інвалід ІІ групи ОСОБА_3 був прийнятий на роботу за сумісництвом.
Наказом від 01.12.2015 № 68 ОСОБА_3 був переведений на постійну роботу, ця інформація зазначена у трудовій книжці ОСОБА_3
Факт перебування ОСОБА_3 у трудових відносинах з товариством у 2016 році додатково підтверджений табелями обліку робочого часу за 2016 рік та наданими Южноукраїнським об'єднаним управлінням Пенсійного фонду України індивідуальними відомостями про застраховану особу, відповідно до яких товариство сплачувало за ОСОБА_3 страхові внески.
Вказані обставини сторонами не заперечуються, а отже є встановленими.
Висновок суду першої інстанції.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що в ході судового розгляду підтверджена достовірність зазначеної товариством у Звіті інформації, що виключає притягнення відповідача до відповідальності, передбаченої статтею 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні".
Колегія суддів вважає ці висновки суду першої інстанції правильними і такими, що відповідають вимогам статей 2, 6, 8, 9, 73, 74, 75, 76, 77, 78 КАС України, Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні".
Джерела права й акти їх застосування та оцінка суду.
Відповідно до частини 3 статті 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Згідно зі статтею 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб - у кількості одного робочого місця. Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог ст.18 цього Закону.
Виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з ч. 1 цієї статті, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських організацій інвалідів, фізичною особою, яка використовує найману працю, інвалідів, для яких це місце роботи є основним.
Статтею 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" встановлено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим ст. 19 цього закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю.
Згідно із частинами 2 та 3 статті 18-1 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" рішення про визнання інваліда безробітним і взяття його на облік для працевлаштування приймається центром зайнятості за місцем проживання інваліда на підставі поданих ним рекомендації МСЕК та інших передбачених законодавством документів. Державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.
Згідно із частиною 1 статті 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Частиною 2 цієї статті передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Отже, в ході судового розгляду підтверджена достовірність зазначеної товариством у Звіті інформації, що виключає притягнення відповідача до відповідальності, передбаченої статтею 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні".
Відповідно до статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В ході розгляду справи позивач не довів суду ті обставини, на які він посилався в обґрунтування заявлених вимог, а відповідач надав суду належні докази на підтвердження своїх заперечень проти позову.
Надаючи оцінку правомірності дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, встановлюючи при цьому чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Доводи апеляційної скарги.
Доводи апелянта стосовно перебування ОСОБА_3 на роботі менше 180 днів фактично є кваліфікацією кримінального злочину та не може бути предметом судового розгляду.
Інші доводи апеляційної скарги, яким була дана оцінка в мотивувальній частині постанови, ґрунтуються на суб'єктивній оцінці фактичних обставин справи та доказів. Зазначені доводи не містять посилань на конкретні обставини чи факти або на нові докази, які б давали підстави для скасування рішення суду першої інстанції.
Таким чином, на підставі встановлених в ході судового розгляду обставин, суд першої інстанції правильно дійшов висновку, що позовні вимоги Миколаївського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.
Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Судові витрати розподіляються відповідно до приписів статті 139 КАС України.
Керуючись статтями 308, 309, 315, 321, 322, 325, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Миколаївського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів залишити без задоволення, а постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 14 грудня 2017 року у справі № 814/2442/17 - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Дата складення у повному обсязі і підписання рішення суду - 26 квітня 2018 року.
Головуючий: Шляхтицький О.І.
Суддя: Суддя: Потапчук В.О. Семенюк Г.В.