26 квітня 2018 рокуЛьвів№ 876/2892/18
Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого-судді: Кухтея Р.В.
суддів: Носа С.П., Сеник Р.П.
з участю секретаря судового засідання: Джули В.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Інспектора сектору реагування патрульної поліції Горохівського відділу поліції Головного управління Національної поліції у Волинській області ОСОБА_1 на рішення Буського районного суду Львівської області від 20 березня 2018 року (ухвалене за правилами спрощеного провадження головуючим-суддею Кос І.Б. у м. Буську) за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Інспектора сектору реагування патрульної поліції Горохівського відділу поліції Головного управління Національної поліції у Волинській області ОСОБА_1 про скасування рішення,
У грудні 2017 року ОСОБА_2 звернувся в суд із зазначеним позовом до Інспектора сектору реагування патрульної поліції Горохівського відділу поліції Головного управління Національної поліції у Волинській області ОСОБА_1 (далі - інспектор Степанюк О.І., відповідач), в якому просив поновити строк для оскарження постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення серії ДР № 007603 від 03.08.2017 (далі - оспорювана постанова) та скасувати її.
Позов мотивований тим, що при прийнятті оспорюваної постанови відповідачем безпідставно не було взято до уваги, що в автомобілі, яким він керував, відбулось пошкодження шини та проведено її монтаж, про що свідчить представлена ним для огляду відповідачу пошкоджена шина, і те, що болти кріплення коліс містили сліди їх монтажу, а тому вона є незаконною та необґрунтованою. Крім того, щодо пропуску строку звернення до суду позивач вказує, що про винесення спірної постанови він дізнався з листа Буського РВ ДВС ГТУЮ у Львівській області № 4905 від 28.11.2017 про відкриття виконавчого провадження.
Рішенням Буського районного суду Львівської області від 20.03.2018 позов було задоволено у повному обсязі.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, яку мотивує тим, що при винесенні оспорюваної постанови ним були дотримані вимоги ст. 276 КУпАП, а заявлений позов не містить підстав для закриття справи відповідно до ст.247 КУпАП. Крім того, зазначає, що позивач пропустив встановлений законом строк на її оскарження. Тому просить скасувати рішення Буського районного суду Львівської області від 20.03.2018 та прийняти нове судове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позову.
Відзив на апеляційну скаргу від позивача не надходив.
Заслухавши суддю-доповідача, позивача ОСОБА_2, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного.
Як убачається з матеріалів справи, оспорюваною постановою, яка була винесена інспектором Степанюк О.І., позивача було визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.121 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 340 гривень.
Суть правопорушення за її змістом полягала в тому, що позивач 03.08.2017 приблизно о 13 год 05 хв, керував транспортним засобом марки «Мерседес Бенц 311», реєстраційний номер НОМЕР_1, в селі Скобелка Горохівського району Волинської області, на якому встановлено шини різних моделей з різним малюнком протектора для вантажних транспортних засобів, чим порушив вимоги п.31.4.5 (г) Правил дорожнього руху України (далі - ПДР).
Задовольняючи позовні вимоги у повному обсязі, суд першої інстанції виходив з того, що оспорюваною постановою відповідача зафіксовано лише факт встановлення на транспортному засобі позивача шин різних моделей з різним малюнком протектора для вантажних транспортних засобів, що не заборонено вимогами п.31.4.5 (г) ПДР, а тому зазначені дії позивача не утворюють склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КУпАП.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що відповідають нормам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи з огляду на наступне.
Завданням КУпАП є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов'язків, відповідальності перед суспільством.
Статтею 7 цього Кодексу передбачено, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.
Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.
Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.
Відповідно до ст.9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Порядок дорожнього руху на території України відповідно до Закону України «Про дорожній рух» встановлюють ПДР, затверджені постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10.10.2001, якими передбачено, що особи, які їх порушують, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Відповідно до п.п. 31.4.5 «г» ПДР визначено, що забороняється експлуатація транспортних засобів згідно із законодавством за наявності таких технічних несправностей і невідповідності таким вимогам : на одну вісь транспортного засобу встановлено діагональні шини разом з радіальними, ошиповані та неошиповані, морозостійкі та неморозостійкі, шини різних розмірів чи конструкцій, а також шини різних моделей з різними малюнками протектора для легкових автомобілів, різними типами малюнків протектора - для вантажних автомобілів.
Отже, вимоги до вантажного автомобіля, як транспортного засобу чітко визначені п.31.4.5 ПДР, а саме : забороняється встановлення на одну вісь транспортного засобу діагональні шини разом з радіальними, ошиповані і неошиповані, морозостійкі і неморозостійкі, шини різних розмірів чи конструкцій для всіх транспортних засобів, а також різними типами малюнків протектора
При цьому, таких вимог, як встановлення на вантажний автомобіль шин з різними малюнками протектора вимоги п. 31.4.5 ПДР не містять.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що застосування до ОСОБА_2 адміністративного стягнення є протиправним, оскільки у його діях відсутній склад адміністративного правопорушення, передбачений ч.1 ст.121 КУпАП.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів зазначає, що наявні у справі докази не доводять вини позивача у вчинені зазначеного правопорушення, у зв'язку із чим суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про скасування оспорюваної постанови.
Щодо доводів апелянта про те, що позивачем пропущено строк для оскарження постанови про адміністративне правопорушення, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно вимог ст.289 КУпАП скаргу на постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути подано протягом десяти днів з дня винесення постанови, а щодо постанов по справі про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксовані в автоматичному режимі, - протягом десяти днів з дня вручення такої постанови. В разі пропуску зазначеного строку з поважних причин цей строк за заявою особи, щодо якої винесено постанову, може бути поновлено органом (посадовою особою), правомочним розглядати скаргу.
ОСОБА_2 просив поновити строк звернення до суду з метою захисту порушеного права, оскільки про наявність постанови він дізнався після отримання постанови про відкриття виконавчого провадження від 28.11.2017.
Також, апеляційним судом встановлено, що вважаючи протиправними дії щодо складання оспорюваної постанови, позивач в порядку п.3 ч.1 ст.288 КУпАП скористався правом на її оскарження до начальника Горохівського відділу поліції ГУ НП у Волинській області.
Згідно ст.288 КУпАП, постанову органу (посадової особи) про накладення адміністративного стягнення, постанову по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі може бути оскаржено у вищестоящий орган (вищестоящій посадовій особі) або в районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд, у порядку, визначеному КАС України, з особливостями, встановленими цим Кодексом. Скарга подається в орган (посадовій особі), який виніс постанову по справі про адміністративне правопорушення, якщо інше не встановлено законодавством України. Скарга, що надійшла, протягом трьох діб надсилається разом із справою органу (посадовій особі), правомочному відповідно до цієї статті її розглядати.
Листом заступника начальника ГУ НП у Волинській області від 11.09.2017 позивача було повідомлено про правомірність дій відповідача, який на час винесення оспорюваної постанови діяв в межах вимог чинного законодавства та у відповідності до своїх повноважень. Доказів отримання зазначеного листа позивачем у матеріалах справи відсутні.
Крім того, до відзиву на позовну заяву відповідачем було надано копію журналу реєстрації вихідних документів, створюваних 04.08.2017, з якого вбачається факт направлення оспорюваної постанови, проте, відсутні відомості про отримання позивачем як постанови, так і відповіді на його скаргу.
Отже, колегія суддів з врахуванням положень ч.1 ст.73, ст.75 КАС України вважає такі докази неналежними та недостовірними, оскільки вони не містять інформацію щодо предмета доказування, на підставі якого суд позбавлений можливості встановити дійсні обставини справи, в тому числі факт отримання спірної постанови позивачем.
У Рішенні у справі «Белле проти Франції» від 4 грудня 1995 року Європейський суд з прав людини зазначив, що «стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права».
Норми, що регулюють строки подачі скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності. Зацікавлені особи мають розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані. У той же час такі норми та їх застосування не повинні перешкоджати учасникам провадження використовувати доступні засоби захисту (Рішення у справі «Мельник проти України» від 28 березня 2006 року).
Суд має перевірити дотримання вимог Конвенції, переконатись що право доступу до суду не було обмежено таким чином, що нанівець зводиться вся його суть, також, обмеження доступі до суду не буде відповідати ч. 1 ст. 6, якщо воно не переслідує легітимної мети та не існує розумної пропорційності між використаними засобами та поставленою метою (Рішення у справі «ОСОБА_3 Ганс-Адам ІІ проти Німеччини» від 12 липня 2001 року).
З урахуванням зазначеного, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про поновлення позивачу строку звернення до суду.
Стосовно інших доводів апеляційної скарги, то колегія суддів критично оцінює такі з огляду на їх необґрунтованість, оскільки містять посилання загальні положення закону та викладені в апеляційній скарзі без належно оформлених доказів.
Згідно ч.1 ст.316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному з'ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, прийнята відповідно до норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому відсутні підстави для скасування оскаржуваного судового рішення.
Керуючись ст.ст. 243, 272, 286, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд,
Апеляційну скаргу Інспектора сектору реагування патрульної поліції Головного Управління Національної поліції у Волинській області ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Буського районного суду Львівської області від 20 березня 2018 року по справі №440/2089/17 - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя ОСОБА_4
судді ОСОБА_5
ОСОБА_6