23 квітня 2018 рокуЛьвів№ 876/1502/18
Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Онишкевича Т.В.,
суддів Носа С.П., Попка Я.С.,
з участю секретаря судових засідань ОСОБА_1,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Тернопільської обласної державної адміністрації на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду, прийняте о 17 годині 00 хвилині 11 січня 2018 року в м. Тернополі суддею Мартиць О.І. (повний текст постанови складено 18 січня 2018 року), у справі за позовом ОСОБА_2 до Тернопільської обласної державної адміністрації про скасування розпорядження про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
У жовтні 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду з адміністративним позовом, у якому просив визнати протиправним і скасувати розпорядження голови Тернопільської обласної державної адміністрації (далі - Тернопільська ОДА) від 22 вересня 2017 року № 296-к «Про звільнення ОСОБА_2А.», яким його було звільнено з посади начальника управління розвитку інфраструктури, транспорту та енергозбереження Тернопільської ОДА;
- поновити на рівнозначну посаду - управління регіонального розвитку, інфраструктури та дорожнього господарства Тернопільської обласної державної адміністрації;
- стягнути з Тернопільської ОДА середній заробіток за час вимушеного прогулу по день поновлення на роботі.
Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 11 січня 2018 року у справі № 819/1827/17 вказаний позов задоволено частково. Визнано протиправним і скасовано розпорядження голови Тернопільської ОДА від 22 вересня 2017 року № 296-к «Про звільнення ОСОБА_2А.». Поновлено ОСОБА_2 на посаді начальника управління розвитку інфраструктури, транспорту та енергозбереження Тернопільської ОДА з 23 вересня 2017 року та стягнуто з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 23 вересня 2017 року по 11 січня 2018 року у розмірі 47917,50 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
У апеляційній скарзі Тернопільська ОДА просила зазначене рішення суду скасувати та прийняти нове про відмову в задоволенні позовних вимог. В обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що у спірному випадку було прийнято рішення про ліквідацію управління розвитку інфраструктури, транспорту та енергозбереження Тернопільської ОДА. При цьому відповідачем при звільненні ОСОБА_2 повністю дотримано вимог законодавства України, що регулюють питання вивільнення працівників.
Представник відповідача у судовому засіданні апеляційного суду підтримала подану апеляційну скаргу та просила скасувати оскаржуване судове рішення і у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовити.
Позивач, належним чином повідомлений про дату, час і місце розгляду справи, у судове засідання апеляційного суду не з'явився, що не перешкоджає розгляду справи відповідно до частини 2 статті 313 КАС України.
Переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги.
Частково задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2, суд першої інстанції виходив із того, що звільнення позивача з роботи відбулося з порушенням вимог законодавства про працю, а тому розпорядження голови Тернопільської ОДА від 22 вересня 2017 року № 296-к «Про звільнення ОСОБА_2А.» є протиправним та підлягає скасуванню з поновленням його на вказаній посаді та виплатою середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Даючи правову оцінку оскаржуваному судовому рішенню та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції виходить із такого.
Як безспірно встановлено судом першої інстанції, розпорядженням голови Тернопільської ОДА від 29 березня 2016 року № 117-к «Про призначення ОСОБА_3, ОСОБА_2 та присвоєння їм рангів державного службовця» ОСОБА_2 призначений на посаду начальника управління розвитку інфраструктури, транспорту та енергозбереження Тернопільської ОДА в порядку переведення з посади директора реорганізованого департаменту розвитку інфраструктури, транспорту та туризму облдержадміністрації.
Розпорядженням голови Тернопільської ОДА від 30 березня 2017 року № 155-од «Про внесення змін до розпорядження голови обласної державної адміністрації від 16 лютого 2017 року № 81-од» ліквідовано управління розвитку інфраструктури, транспорту та енергозбереження Тернопільської ОДА та утворено комісію з ліквідації даного управління, а також перейменовано управління житлово-комунального господарства Тернопільської ОДА в управління житлово-комунального господарства, енергозбереження та інфраструктури Тернопільської ОДА, поклавши на нього завдання і функції ліквідованого управління розвитку інфраструктури, транспорту та енергозбереження Тернопільської ОДА з реалізації державної політики у сфері енергозбереження, енергетики та зв'язку.
У ході апеляційного розгляду представник відповідача не заперечувала того, що функції управління розвитку інфраструктури, транспорту та енергозбереження Тернопільської ОДА фактично було передано управлінню житлово-комунального господарства, енергозбереження та інфраструктури Тернопільської ОДА та утвореному відділ регіонального розвитку та дорожнього господарства Тернопільської ОДА, які є його правонаступниками.
31 березня 2017 року ОСОБА_2 було попереджено про можливе вивільнення на підставі розпорядження голови обласної державної адміністрації від 30 березня 2017 року № 155-од «Про внесення змін до розпорядження голови обласної державної адміністрації від 16 лютого 2017 року №81-од», про що свідчить підпис позивача.
4 липня 2017 року ОСОБА_2 ознайомлено з повідомленням про те, у зв'язку із зміною в структурі Тернопільської ОДА, ліквідацією управління розвитку інфраструктури, транспорту та енергозбереження Тернопільської ОДА відповідно до розпорядження голови Тернопільської ОДА від 30 березня 2017 року № 155-од «Про внесення змін до розпорядження голови Тернопільської ОДА від 16 лютого 2017 року №81-од» (із змінами), йому запропоновано посаду провідного інспектора управління регіонального розвитку, інфраструктури та дорожнього господарства Тернопільської ОДА, а також запропоновано взяти участь у конкурсах на заміщення вакантних посад начальника управління житлово-комунального господарства та енергозбереження Тернопільської ОДА та заступника начальника відділу житлової політики та інженерного забезпечення цього ж управління.
Зазначена пропозиція позивачем була відхилена через невідповідність вимогам трудового законодавства в частині надання гарантій щодо працевлаштування працівників у разі ліквідації, реорганізації.
5 липня 2017 року відповідачем складено акт про те, що ОСОБА_2 відмовився від запропонованої йому 4 липня 2017 року вакансії та участі у конкурсах на заміщення вакантних посад.
Розпорядженням голови Тернопільської ОДА від 22 вересня 2017 року № 296-к «Про звільнення ОСОБА_2А.» позивача звільнено з посади начальника управління розвитку інфраструктури, транспорту та енергозбереження Тернопільської ОДА у зв'язку із ліквідацією цього управління відповідно до пункту 1 статті 40 Кодексу законів про працю України, пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу», розпорядження голови Тернопільської обласної державної адміністрації від 30 березня 2017 року № 155-од «Про внесення змін до розпорядження голови Тернопільської обласної державної адміністрації від 16 лютого 2017 року №81-од» (із змінами).
Разом із тим, пунктом 1 частини 1 статті 87 Закону України «Про державну службу» (далі - Закон № 889-VIII) передбачено, що підставами для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення є: скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідація державного органу, реорганізація державного органу у разі, коли відсутня можливість пропозиції іншої рівноцінної посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі.
Відповідно до частини 3 статті 87 Закону № 889-VIII, процедура вивільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини першої цієї статті визначається законодавством про працю.
Згідно з частинами 3 та 4 статті 36 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП) зміна підпорядкованості підприємства, установи, організації не припиняє дії трудового договору. У разі зміни власника підприємства, а також у разі його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується. Припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частини першої статті 40).
Пунктом 1 частини 1 статті 40 КЗпП визначено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Виходячи із аналізу розпоряджень голови Тернопільської ОДА від 30 березня 2017 року № 155-од «Про внесення змін до розпорядження голови обласної державної адміністрації від 16 лютого 2017 року № 81-од», від 25 квітня 2017 року № 235-од «Деякі питання структури обласної державної адміністрації» та встановлених у ході апеляційного розгляду обставин, слід погодитися з думкою суду першої інстанції, що у даному випадку фактично мала місце реорганізація управління розвитку інфраструктури, транспорту та енергозбереження Тернопільської ОДА із передачею його функцій управлінню житлово-комунального господарства, енергозбереження та інфраструктури Тернопільської ОДА та відділ регіонального розвитку та дорожнього господарства Тернопільської ОДА.
Одночасно апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) установи, що ліквідується, не виключає, а передбачає зобов'язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи.
Відповідно до частини 2 статті 40 КЗпП, звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
Частинами першою-третьою статті 49-2 КЗпП передбачено, що про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.
При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.
Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.
Як вірно встановлено судом першої інстанції, 31 березня 2017 року позивач ознайомлений з попередженням про наступне вивільнення, проте одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці йому роботодавцем іншу роботу запропоновано не було.
Лише 4 липня 2017 року ОСОБА_2 було повідомлено про те, що у зв'язку із зміною в структурі Тернопільської ОДА, ліквідацією управління розвитку інфраструктури, транспорту та енергозбереження Тернопільської облдержадміністрації відповідно до розпорядження голови Тернопільської ОДА від 30 березня 2017 року № 155-од «Про внесення змін до розпорядження голови Тернопільської обласної державної адміністрації від 16 лютого 2017 року №81-од» (із змінами), йому пропонується посада провідного інспектора управління регіонального розвитку, інфраструктури та дорожнього господарства Тернопільської ОДА, а також пропонується взяти участь у конкурсах на заміщення вакантних посад начальника управління житлово-комунального господарства та енергозбереження Тернопільської ОДА та заступника начальника відділу житлової політики та інженерного забезпечення цього ж управління.
Відповідно до частини 3 статті 87 Закону № 889-VIII, звільнення на підставі пункту 1 частини 1 цієї статті допускається лише у разі, якщо державного службовця не може бути переведено на іншу посаду відповідно до його кваліфікації або якщо він відмовляється від такого переведення.
При цьому згідно із частиною 5 статті 22 Закону № 889-VIII у разі реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації державного органу переведення державного службовця на рівнозначну або нижчу (за його згодою) посаду в державному органі, якому передаються повноваження та функції такого органу, здійснюється без обов'язкового проведення конкурсу.
Як слідує з матеріалів справи, станом на 4 липня 2017 року в апараті та структурних підрозділах Тернопільської ОДА був ряд вакантних посад, в тому числі посад державної служби (а.с. 78-87), однак позивачу було запропоновано лише посаду провідного інспектора управління регіонального розвитку, інфраструктури та дорожнього господарства Тернопільської ОДА, яка не є посадою державної служби.
Пунктом 6 частини 1 статті 2 Закону № 889-VIII визначено, що рівнозначною посадою є посада державної служби, що належить до однієї групи оплати праці з урахуванням юрисдикції державного органу.
Таким чином, на переконання апеляційного суду, судом першої інстанції було вірно встановлено, що запропонована позивачу посада не є рівнозначною тій, що він обіймав, і відповідачем не доведено відсутності можливості запропонувати позивачу таку посаду відповідно до його кваліфікації.
Підсумовуючи наведене, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що звільнення ОСОБА_2 з роботи відбулося з порушенням вимог законодавства про працю, а тому оскаржуване позивачем розпорядження голови Тернопільської ОДА від 22 вересня 2017 року № 296-к є протиправним та підлягає скасуванню.
Окрім того, судом першої інстанції вірно застосовано приписи статті 235 КЗпП та стягнуто з Тернопільської ОДА на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 23 вересня 2017 року по 11 січня 2018 року в розмірі 47917,50 грн.
Порушень норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильного застосування норм матеріального права поза межами вимог апелянта та доводів, викладених у апеляційній скарзі, у ході апеляційного розгляду справи встановлено не було.
З огляду на викладене суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що доводи апелянта висновків суду не спростовують та не дають правових підстав для скасування постанови суду першої інстанції. Тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст. 241, 243, 308, 310, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, апеляційний суд,
апеляційну скаргу Тернопільської обласної державної адміністрації залишити без задоволення, а постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 11 січня 2018 року у справі № 819/1827/17 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя Т.В.Онишкевич
Судді С.П.Нос
ОСОБА_4
Постанова у повному обсязі складена 26 квітня 2018 року.