25 квітня 2018 рокуЛьвів№ 876/1359/18
Львівський апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:
головуючого судді Шавеля Р.М.,
суддів Бруновської Н.В. та Кузьмича С.М.,
з участю секретаря судового засідання - Гнатик А.З.,
а також сторін (їх представників):
від позивача - не з'явився;
від відповідача - не з'явився;
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу Косівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській обл. на рішення Верховинського районного суду Івано-Франківської обл. від 19.12.2017р. в адміністративній справі за позовом ОСОБА_2 до Косівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській обл. про визнання дій протиправними та зобов'язання виплатити грошову допомогу (суддя суду І інстанції: Бучинський А.Б.; час та місце ухвалення рішення суду І інстанції: 15 год. 16 хв. 19.12.2017р. смт.Верховина Івано-Франківської обл.; дата складання повного тексту рішення суду І інстанції: 29.12.2017р.),-
29.06.2017р. позивач ОСОБА_2 звернулася до суду з адміністративним позовом, в якому просила визнати дії відповідача Косівського об'єднаного управління /ОУ/ Пенсійного фонду /ПФ/ України Івано-Франківської обл. щодо відмови у виплаті одноразової грошової допомоги в розмірі десяти місячних пенсій неправомірними та зобов'язати виплатити таку грошову допомогу згідно п.7-1 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (а.с.1-4).
Рішенням Верховинського районного суду Івано-Франківської обл. від 19.12.2017р. заявлений позов задоволено; визнано неправомірною відмову Косівського ОУПФ України Івано-Франківської обл. щодо відмови у виплаті ОСОБА_2 грошової допомоги згідно п.7-1 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»; зобов'язано пенсійний орган зарахувати ОСОБА_2 період її роботи в лікарні медико-соціальної допомоги с.Красноїлля Верховинського територіального центру обслуговування пенсіонерів та інвалідів у період з 01.06.2000р. до 01.03.2002р. на посаді медсестри у страховий стаж роботи на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років, та виплатити їй грошову допомогу згідно п.7-1 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» в розмірі десяти місячних пенсій станом на день її призначення; стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача судовий збір у розмірі 640 грн.(а.с.66-68).
Не погодившись із рішенням суду, його оскаржив відповідач Косівське ОУПФ України Івано-Франківської обл., який покликаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права, що призвело до невірного вирішення справи, просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нову постанову, якою в задоволенні заявленого позову відмовити (а.с.71-74).
Вимоги за апеляційною скаргою обґрунтовує тим, що період роботи ОСОБА_2 з 01.06.2000р. по 01.03.2002р. на посаді медсестри лікарні медико-соціальної допомоги с.Красноїлля Верховинського територіального центру обслуговування пенсіонерів та інвалідів не підлягає зарахуванню до її стажу роботи на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років, оскільки лікарня медико-соціальної допомоги с.Красноїлля Верховинського територіального центру обслуговування пенсіонерів та інвалідів не відноситься до інтернатних закладів для інвалідів, дітей-інвалідів та престарілих.
Про те, що Верховинський територіальний центр обслуговування пенсіонерів та інвалідів не є інтернатним закладом, свідчить історична довідка № 3379/01.1-13, видана Верховинським територіальним центром соціального обслуговування, та виписка форми ОК-5 за даними системи персоніфікованого обліку, яка містить відомості про страхувальників застрахованої особи. Натомість, територіальний центр соціального обслуговування пенсіонерів є спеціальною державною установою, що надає послуги пенсіонерам, інвалідам, одиноким непрацездатним та іншим соціально незахищеним громадянам вдома, в умовах стаціонарного тимчасового та денного перебування, які спрямовано на підтримання їхньої життєдіяльності й соціальної активності (наказ Міністерства соціального захисту населення України № 44 від 01.04.1997р.).
За відсутності необхідного 30-річного стажу роботи на відповідних посадах в закладах та установах державної або комунальної форми власності, затв. постановою КМ України № 909 від 04.11.1993р. «Про перелік закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років», позивач ОСОБА_2 не має права на виплату грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій.
У зв'язку з неявкою в судове засідання учасників справи фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу відповідно до вимог ч.4 ст.229 КАС України не здійснювалося. Також в порядку ч.2 ст.313 КАС України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача по справі, перевіривши матеріали справи та апеляційну скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції, позивач ОСОБА_2 перебуває на обліку у відповідача і отримує з 02.07.2016р. пенсію за віком на загальних умовах у віці 57 років 6 місяців відповідно до ст.26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (протокол № 300 від 18.08.2016р.). Загальний стаж позивача при призначенні пенсії за віком становив 40 років 8 місяців 1 день (а.с.42-45).
Листом № 68/06 від 29.12.2016р. відповідачем було відмовлено позивачу у виплаті грошової допомоги при виході на пенсію, оскільки в неї немає достатнього страхового стажу на відповідних посадах, визначених Переліком закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затв. постановою КМ України № 909 від 04.11.1993р. «Про перелік закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років» (а.с.7).
Свою відмову щодо виплати позивачу грошової допомоги під час судового розгляду пенсійний орган обгрунтовував наступним чином.
Згідно із записами трудової книжки НОМЕР_1 від 05.10.1979р. позивача ОСОБА_2 (а.с.5-6) пенсійним органом до вислуги років зараховані наступні періоди роботи:
з 01.08.1978р. до 06.09.1978р - на посаді медсестри гінекологічного відділу Верховинської ЦРЛ;
з 06.09.1978р. по 06.07.1983р. - на посаді медсестри терапевтичного відділу Верховинської ЦРЛ;
з 06.07.1983р. по 01.11.1992р. - на посаді процедурної медсестри терапевтичного відділу Верховинської ЦРЛ в с.Красноїлля;
з 01.03.2002р. по 02.01.2003р. - на посаді акушерки 0,5 ст. та медсестри стоматологічного кабінету 0,5 ст. Красноїлля СЛА;
з 02.01.2003р. по 01.10.2004р. - на посаді дільничної медсестри 0,5 ст. та акушерки 0,5 ст. Красноїлля СЛА;
з 01.10.2004р. по 31.07.2016р. - на посаді акушерки 0,5 ст. Красноїлля СЛА.
Загальний стаж роботи ОСОБА_2 на посадах, визначених ч.2 Переліку закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затв. постановою КМ України № 909 від 04.11.1993р., складає 28 років 07 місяців.
При цьому, пенсійним органом не враховані наступні періоди роботи позивача:
з 01.11.1992р. по 01.06.2000р. - на посаді завідуючої реабілітаційного відділення Верховинського територіального центру соціального обслуговування;
з 01.06.2000р. по 01.03.2002р. - на посаді медсестри лікарні медико-соціальної допомоги с.Красноїлля.
Спірний період роботи з 01.06.2000р. до 01.03.2002р. (01 рік 9 місяців) на посаді медсестри лікарні медико-соціальної допомоги с.Красноїлля Верховинського територіального центру обслуговування пенсіонерів та інвалідів не зарахований відповідачем до вислуги років, оскільки згідно з ч.3 Переліку закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затв. постановою КМ України № 909 від 04.11.1993р., до вислуги років зараховується стаж на посаді медичних працівників (незалежно від найменування посад) інтернатних закладів для інвалідів, дітей- інвалідів і перестарілих, медичних відділів протезних підприємств.
Про те, що Верховинський територіальний центр обслуговування пенсіонерів та інвалідів не є інтернатним закладом, свідчить історична довідка № 3379/01.1-13, видана Верховинським територіальним соціального обслуговування, та виписка форми ОК-5 за даними системи персоніфікованого обліку, яка містить відомості про страхувальників застрахованої особи. Натомість, територіальний центр соціального обслуговування пенсіонерів є спеціальною державною установою, що надає послуги пенсіонерам, інвалідам, одиноким непрацездатним та іншим соціально незахищеним громадянам вдома, в умовах стаціонарного тимчасового та денного перебування, які спрямовані на підтримання їхньої життєдіяльності й соціальної активності (наказ Міністерства соціального захисту населення України № 44 від 01.04.1997р.).
Розглядувані відносини регулюються приписами Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (в редакції, чинній на момент виникнення таких відносин).
Відповідно до п.7-1 Прикінцевих положень цього Закону особам, які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е»-«ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію, при призначенні пенсії за віком виплачується грошова допомога, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі їх десяти місячних пенсій станом на день її призначення.
Виплата зазначеної грошової допомоги здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Порядок обчислення стажу, який дає право на призначення грошової допомоги, та механізм виплати цієї допомоги встановлюються КМ України.
Згідно постанови КМ України № 909 від 04.11.1993р. «Про перелік закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років» до роботи в закладах соціального захисту, яка дає право на пенсію за вислугу років, відноситься робота в інтернатних закладах для інвалідів, дітей-інвалідів і престарілих на посадах медичних працівників (незалежно від найменування посад).
Робота за спеціальністю в закладах, установах і на посадах, передбачених цим переліком, дає право на пенсію незалежно від форми власності або відомчої належності закладів і установ.
При призначенні пенсії за вислугу років зазначеним у цьому переліку особам допускається підсумовування стажу за періоди їх роботи у закладах і установах освіти, охорони здоров'я та соціального захисту.
Відповідно до п.«е» ст.55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається КМ України, станом з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року не менше 26 років.
Згідно до листа Департаменту соціальної політики Івано-Франківської обласної державної адміністрації № 18/04.1-12/10-17 від 14.06.2017р. посада «сестра медична» належить до медичного персоналу і працівники, які обіймають цю посаду мають право на виплату надбавки за вислугу років (а.с.56).
Відповідно до інформації, наданої Верховинським територіальним центром соціального обслуговування (надання соціальних послуг) № 212/01.1-18 від 19.12.2017р., лікарня медико-соціальної допомоги була у складі територіального центру і належала до установ соціального захисту; доплату за вислугу років медичні працівники не отримували (а.с.62).
Із змісту історичної довідки Верховинським територіальним центром соціального обслуговування (надання соціальних послуг) № 379/01.1-13 від 28.11.2016р., слідує, що в ній зазначається про два об'єкти (а.с.46):
реабілітаційне відділення в с.Красноїлля, яке перейменовано в 1998 році на лікарню медико-соціальної допомоги;
територіальний центр по обслуговуванню пенсіонерів та інвалідів при районному відділі соціального захисту, який з 01.06.2000р. функціонує як окрема юридична особа комунальної форми власності.
У подальшому лікарня медико-соціальної допомоги перетворена в стаціонарне відділення терцентру в с.Красноїлля, а з 25.03.2016р. - відділення стаціонарного догляду для постійного або тимчасового проживання громадян цього центру.
Чинним законодавством не визначено переліку установ соціального захисту, які відносяться до інтернатних закладів.
Відповідно до п.1.1 Типового положення про будинок-інтернат для громадян похилого віку та інвалідів, геріатричний пансіонат, пансіонат для ветеранів війни і праці, затв. наказом Міністерства праці та соціальної політики України № 549 від 29.12.2001р., «Про затвердження типових положень про будинки-інтернати (пансіонати) для громадян похилого віку, інвалідів та дітей», будинок-інтернат для громадян похилого віку та інвалідів, геріатричний пансіонат, пансіонат для ветеранів війни та праці /далі - будинок-інтернат/ є стаціонарною соціально-медичною установою загального типу для постійного проживання громадян похилого віку, ветеранів війни та праці, інвалідів, які потребують стороннього догляду, побутового і медичного обслуговування.
Згідно з п.13 Типового положення (взірцевого) про територіальний центр соціального обслуговування пенсіонерів та одиноких непрацездатних громадян, затв. наказом Міністерства праці та соціальної політики України № 44 від 01.04.1997р. (який діяв протягом 2000-2002 років), територіальний центр приймає в підрозділи на обслуговування пенсіонерів, інвалідів I і II групи незалежно від віку, одиноких непрацездатних громадян та інших соціально незахищених громадян (далі - непрацездатні громадяни), які потребують соціально-побутової та медико-соціальної допомоги, на підставі картки медичного огляду, акта обстеження матеріально-побутових умов проживання та особистої заяви.
Пунктом 17 вказаного Типового положення передбачено, що до стаціонарного відділення на постійне проживання, повне державне утримання приймаються одинокі непрацездатні громадяни, які не мають працездатних дітей і за станом здоров'я потребують постійного стороннього догляду, соціального обслуговування та медичної допомоги.
Як виняток, за рішенням місцевих органів виконавчої влади до стаціонарного відділення для постійного проживання можуть прийматися непрацездатні громадяни, які мають працездатних дітей або родичів, зобов'язаних відповідно до чинного законодавства їх утримувати, якщо вони з об'єктивних причин не можуть цього робити. В такому випадку ці особи утримуються в стаціонарному відділенні повністю за рахунок коштів місцевого бюджету (п.17.4 цього Типового положення).
З наведеного слідує, що як будинок-інтернат, так і стаціонарні відділення територіального центру обслуговування інвалідів, за своїми функціями та призначенням є ідентичними закладами соціального захисту - стаціонарною соціально-медичною установою для постійного проживання осіб, які потребують стороннього догляду.
Оскільки протягом спірного періоду з 01.06.2000р. по 01.03.2002р. позивач працювала на посаді медсестри лікарні медико-соціальної допомоги с.Красноїлля, яка входила до складу територіального центру обслуговування пенсіонерів та інвалідів, належала до стаціонарних соціально-медичних установ для постійного проживання осіб, які потребують стороннього догляду (тобто, фактично носила характер інтернатного закладу для інвалідів і престарілих); посада «сестра медична» належить до медичного персоналу і працівники, які її обіймають мають право на виплату надбавки за вислугу років, тому стаж роботи позивача в цій лікарні підлягає зарахуванню до стажу для виплати спірної допомоги.
Таким чином, відповідач Косівське ОУПФ України Івано-Франківської обл. безпідставно відмовило позивачу в зарахуванні періоду роботи з 01.06.2000р. по 01.03.2002р. на посаді медсестри лікарні медико-соціальної допомоги с.Красноїлля, до страхового стажу на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років, через що сумарний стаж роботи ОСОБА_2 є більшим 30 років, а тому є достатнім для призначення та виплати грошової допомоги, що передбачена п.7-1 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Додатково колегія суддів підкреслює, що, приймаючи рішення по справі, суд першої інстанції фактично вийшов за межі заявлених позовних вимог та зобов'язав відповідача зарахувати спірний період позивача до страхового стажу, що надає право на виплату грошової допомоги, передбаченої п.7-1 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
При цьому, будь-якого обгрунтування такого виходу за межі позову судом не наведено.
Відповідно до ч.2 ст.9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Із фактичних обставин та матеріалів справи слідує, що допущений судом першої інстанції вихід за межі позовних вимог є доцільним, оскільки задоволення вимоги щодо зарахування конкретного стажу є необхідним для ефективного захисту прав позивача у сфері пенсійних відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Також наведене порушення процесуального права в силу вимог ч.3 ст.317 КАС України не віднесено процесуальним законом до обов'язкових підстав для скасування судового рішення та ухвалення апеляційним судом нового рішення суду.
Доводи апелянта в іншій частині апеляційної скарги на правомірність прийнятого рішення не впливають та висновків суду не спростовують.
Оцінюючи в сукупності наведені обставини справи, виходячи з вищевказаних положень нормативно-правових актів, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про підставність та обґрунтованість заявленого позову, через що останній підлягає до задоволення, із вищевказаних мотивів.
Також в порядку ст.139 КАС України понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на апелянта Косівське ОУПФ України в Івано-Франківській обл.
З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду, а тому підстав для скасування рішення колегія суддів не вбачає і вважає, що апеляційну скаргу на нього слід залишити без задоволення.
Керуючись ст.139, ч.4 ст.229, ч.3 ст.243, ст.310, ч.2 ст.313, п.1 ч.1 ст.315, ст.316, ч.1 ст.321, ст.ст.322, 325, 329 КАС України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу Косівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській обл. на рішення Верховинського районного суду Івано-Франківської обл. від 19.12.2017р. в адміністративній справі № 340/362/17 залишити без задоволення, а вказане рішення суду - без змін.
Понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на апелянта Косівське об'єднане управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській обл.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення; у випадку оголошення судом апеляційної інстанції лише вступної та резолютивної частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Р. М. Шавель
Судді Н. В. Бруновська
С. М. Кузьмич
Дата складення повного судового рішення: 26.04.2018р.