26 квітня 2018 рокуЛьвів№ 876/1692/18
Львівський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Затолочного В.С.,
суддів: Бруновської Н.В., Матковської З.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження у місті Львові апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 01 лютого 2018 року у справі № 813/4529/17 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про стягнення коштів за неотримане речове майно (рішення суду першої інстанції ухвалене суддею Сподарик Н.І. в м. Львові Львівської області 01.02.2018 року згідно даних журналу судового засідання о 17 год. 10 хв., повний текст рішення складено 07.02.2018 року), -
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , Позивач) звернувся з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - Відповідач) про стягнення податку з доходів фізичних осіб та військового збору, утриманих при звільненні з військової служби з нарахованої компенсації за неотримання речового майна, як компенсацію за недотримане речове забезпечення.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 01 лютого 2018 року адміністративний позов задоволено.
Не погодившись із вказаним рішенням, його оскаржила Військова частина НОМЕР_1 , яка покликаючись на те, що вказане рішення є незаконним та прийнятим з порушенням норм матеріального і процесуального права, з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, просить рішення Львівського окружного адміністративного суду від 01 лютого 2018 року скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.
В обґрунтування апеляційних вимог покликається на те, що на час виплати компенсації за неотримане речове майно Позивач не виконував обов'язки військової служби, тобто не мав статусу військовослужбовця, а відтак підстави для неутримання з нього єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування відсутні.
Відповідно до положень пункту 1 частини 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України справа розглядалася без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами.
Вислухавши суддю-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про те, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити з наступних підстав.
Судом першої інстанції вірно встановлено, що Позивач проходив військову службу за контрактом з 11.04.2011 року по 04.04.2017 року у Військовій частині НОМЕР_1 .
Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 31.03.2017 року № 20-РС старшого солдата ОСОБА_1 звільнено у запас, відповідно до частини 6 ст. 26 Закону України від 25.03.1992 року № 2232-ХІІ «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі - Закон № 2232-ХІІ), з урахуванням вимог підпункту «і» пункту 1 частини 8 ст. 26 Закону № 2232-ХІІ за пунктом «а» (у зв'язку із закінченням строку контракту).
Згідно наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 04.04.2017 року № 80, Позивача було виключено із списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 та направлено для зарахування на облік до Мостиського РВК Львівської області.
Позивач 04.04.2017 року звертався із заявою до командира Військової частини НОМЕР_1 про видачу довідки на отримання грошової компенсації за неотримане речове майно за період служби.
12.04.2017 року на адресу Позивача було надіслано довідку № 350/486/1/193/5 від 10.04.2017 року про вартість речового майна, що належить до видачі старшому солдату ОСОБА_1
31.07.2017 року, Позивач звертався із заявою до відповідача про перерахування суми грошової компенсації за неотримане речове майно на його картковий рахунок, що відкритий у ПАТ «Приватбанк».
Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 01.08.2017 року № 366 «Про виплату грошової компенсації вартості за неотримане речове майно військовослужбовцям офіцерського, старшинського, сержантського і рядового складу Військової частини НОМЕР_1 » Позивачу виплачено грошову компенсацію за речове майно із відрахуванням податку на доходи фізичних осіб і військового збору.
Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що несвоєчасна виплата грошового забезпечення (не в день виключення зі списків особового складу і проведення розрахунку) сталася з вини Відповідача, а тому Позивач не може бути позбавлений права на компенсацію суми податку з доходів фізичних осіб.
Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Відповідно до частини 1 статті 9-1 Закону України від 20.12.1991 року № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-ХІІ) речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, Міністерством інфраструктури України - для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 16 березня 2016 року № 178 затверджено Порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, який визначає механізм такої виплати (далі - Порядок № 178).
Згідно з пунктами 2-5 Порядку № 178 виплата грошової компенсації здійснюється особам офіцерського, старшинського, сержантського і рядового складу. Грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі: звільнення з військової служби; загибелі (смерті) військовослужбовця. Грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації (далі - військова частина), а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації. Довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої Міноборони, Міністерством внутрішніх справ, Головним управлінням Національної гвардії, Служби безпеки України, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Держприкордонслужби, Адміністрацією Держспецтрансслужби, Адміністрацією Держспецзв'язку, Головним управлінням розвідки Міноборони та Управлінням державної охорони станом на 1 січня поточного року.
Постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року № 44 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 31.05.2017 року № 375) затверджено Порядок виплати щомісячної грошової компенсації суми податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу (далі - Порядок № 44).
Відповідно до пункту 2 Порядку № 44 грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби.
Виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв'язку з виконанням ними своїх обов'язків під час проходження служби (далі - грошове забезпечення), що пов'язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України «Про податок з доходів фізичних осіб» (пункт 3 Порядку № 44).
Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення (пункту 5 Порядку № 44).
Відповідно до пункту 168.5 статті 168 Податкового кодексу України (далі - ПК) суми податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, Державної кримінально-виконавчої служби України, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції у зв'язку з виконанням обов'язків несення служби, спрямовуються виключно на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат доходів цієї категорії громадян.
Проаналізувавши вищезазначені положення, колегією суддів встановлено, що ПК не містить вичерпного переліку сум допомог, компенсацій, які не включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу.
Тобто, така компенсація здійснюється у розмірі фактично сплаченого податку на доходи фізичних осіб, що утримується з доходів такої категорії громадян, та в межах видатків на грошове забезпечення, передбачених основними розпорядниками коштів у Державному бюджеті України.
Відповідно до частини другої статті 24 Закону № 2232-ХІІ закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України).
Згідно з пунктом 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008, особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Таким чином, на день виключення зі списків особового складу військової частини звільненому з військової служби військовослужбовцю має бути виплачено грошове забезпечення.
У даному ж випадку, наказ про виплату грошової компенсації вартості за неотримане речове майно був виданий 01.08.2017 року, в той час як зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення ОСОБА_1 було виключено з 04.04.2017 року, згідно наказу № 80 від 04.04.2017 року.
Згідно зі статтею 9 Закону № 2011-ХІІ до складу грошового забезпечення, зокрема, входять одноразові додаткові види грошового забезпечення.
За змістом частини сьомої статті 7 Закону України від 8 липня 2010 року № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» перелік видів виплат, на які не нараховується єдиний внесок, затверджується Кабінетом Міністрів України. У Переліку видів виплат, що здійснюються за рахунок коштів роботодавців, на які не нараховується єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22 грудня 2010 року № 1170, прямо зазначено, що не нараховується єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, зокрема, на одноразову допомогу військовослужбовцям при звільненні з військової служби.
Крім того, компенсація вартості за неотримане речове майно за своєю природою не є винагородою за виконання обов'язку несення служби та не включаються до складу грошового забезпечення військовослужбовця, відповідно, сума компенсації не підлягає оподаткуванню.
Щодо покликань Відповідача на те, що на час виплати компенсації за неотримане речове майно Позивач не виконував обов'язки військової служби, тобто не мав статусу військовослужбовця, а відтак підстави для неутримання з нього єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування відсутні, апеляційний суд зазначає, що оскільки несвоєчасна виплата грошового забезпечення (не в день виключення зі списків особового складу і проведення розрахунку) сталася з вини самого Відповідача, Позивач не може бути позбавлений права на компенсацію суми податку з доходів фізичних осіб.
З огляду на вищевикладене, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що Військовою частиною НОМЕР_1 видано довідку на одержання грошової компенсації замість речового майна, що підлягає видачі, та як вже зазначалось вище, на її підставі видано наказ від 04.04.2017 року № 80, яким ОСОБА_1 визначена сума грошової компенсації за неотримане речове майно при звільненні, проте така компенсація Позивачу у повному обсязі не була виплачена, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню.
Крім цього, з матеріалів справи встановлено, що ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 03 березня 2018 року про відкриття апеляційного провадження відстрочено Військовій частині НОМЕР_1 сплату судового збору за подання апеляційної скарги до ухвалення судового рішення судом апеляційної інстанції.
Оскільки, суд апеляційної інстанції залишає без задоволення апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 , то таким чином з апелянта слід стягнути суму судового збору за подання апеляційної скарги на постанову суду у розмірі 960 грн.
Статтею 316 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вищенаведене, суд апеляційної інстанції зазначає, що судом першої інстанції, при вирішенні даного публічно-правового спору, правильно встановлено обставини справи та ухвалено законне рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, постанова суду першої інстанції ґрунтується на повно, об'єктивно і всебічно з'ясованих обставинах, доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, тому підстав для скасування постанови суду першої інстанції немає.
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є законним, доводи апеляційної скарги зроблених судом першої інстанції висновків не спростовують, тому підстави для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції відсутні.
Керуючись, ч. 3 ст. 243, ст. 308, 311, п. 1 ч. 1 ст. 315, ст. 316, ч. 1 ст. 321, ст.ст. 322, 325, 329 КАС України, суд -
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 01 лютого 2018 року у справі № 813/4529/17 без змін.
Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 за реквізитами: Державний бюджет Галицького району м. Львова, 38007573, р/р 31219206781004, банк одержувача: ГУ ДКСУ у Львівській області, МФО 825014 суму судового збору за подання апеляційної скарги на постанову суду у розмірі 960 (дев'ятсот шістдесят) гривень.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя В. С. Затолочний
судді Н. В. Бруновська
З. М. Матковська