26 квітня 2018 року м. Київ
Справа № 22-ц/796/3807/2018
Унікальний номер 757/36630/14-ц
Апеляційний суд міста Києва в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Левенця Б.Б.
суддів - Ратнікової В.М., Борисової О.В.,
при секретарі - Слободяник Ю.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 25 червня 2015 року, ухваленого під головуванням судді Середа К.О., по справі за позовом Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» до ОСОБА_2, ОСОБА_1 про солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором, -
У листопаді 2014 року позивач звернувся із позовом до відповідачів, в якому зазначив, що 28 грудня 2007 року між ЗАТ «ОТП Банк», правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк», та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № СL-015/037/2007, за умовами якого останній отримав кредит у розмірі 35 100,00 доларів США зі сплатою фіксованої процентної ставки у розмірі 10,49 % річних та кінцевим строком повернення 28 грудня 2014 року.
На забезпечення виконання кредитних зобов'язань ОСОБА_2, 28 грудня 2007 року між Банком і ОСОБА_1 був укладений договір поруки № SR-015/037/2007.
Зобов'язань за кредитним договором боржник належним чином не виконував, тому, позивач просив стягнути на свою користь із відповідачів солідарно заборгованість в сумі 5594,22 доларів США, що за курсом НБ України станом на 10 жовтня 2014 року еквівалентно 72 337,84 грн., та 373,94 грн., з яких: 5245,39 доларів США - сума заборгованості за кредитом, 348,83 доларів США - сума заборгованості за відсотками, 373,94 грн. - пеня за несвоєчасне погашення кредиту та відсотків. Крім того, просив стягнути на свою користь з відповідачів солідарно 727,11 грн. судового збору. (а.с.1-5)
Відповідач ОСОБА_1 проти позову заперечувала із посиланням на необхідність зупинити провадження по справі з підстав перебування відповідача ОСОБА_2 на військовій службі в зоні проведення АТО на сході України, і відсутністю у неї достатньої інформації (фінансових документів) щодо кредитного договору та коштів.(а.с.68, 70, 73, 84)
Представник ОСОБА_1 - адвокат ОСОБА_3 та ОСОБА_2 у запереченнях проти позову просили залишити позовну заяву без розгляду з тих підстав, що позов не підсудний Печерському районному суду міста Києва. Крім цього, представник ОСОБА_1 - адвокат ОСОБА_3 вказував на те, що ВДВС Печерського РУЮ в м. Києві було відкрито виконавче провадження з приводу виконання виконавчого напису нотаріуса про звернення стягнення на автомобіль ОСОБА_2 на користь ПАТ «ОТП Банк», тобто позивач вже реалізував своє право на захист своїх цивільних прав через звернення до нотаріуса і в даній справі намагається повторно стягнути одну й ту саму суму боргу. (а.с.86, 97, 107)
Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 25 червня 2015 року позов ПАТ «ОТП Банк» до ОСОБА_2, ОСОБА_1 про солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено, стягнуто солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь ПАТ «ОТП Банк» заборгованість за кредитним договором № СL-015/037/2007 у розмірі 5594,22 доларів США та 373,94 грн., стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ «ОТП Банк» судовий збір у розмірі 363,55 грн., а також стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «ОТП Банк» судовий збір у розмірі 363,55 грн.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що позичальник ОСОБА_2 не виконав належним чином своїх зобов'язань за кредитним договором, укладеним 28 грудня 2007 року між ним та ПАТ «ОТП Банк», а тому, враховуючи положення кредитного договору і договору поруки, укладених 28 грудня 2007 року, заборгованість має бути стягнута солідарно як з боржника, так і з поручителя. (а.с.128, 131-134)
Не погодившись з рішенням районного суду, 01 липня 2015 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 направив по пошті апеляційну скаргу. (а.с.136-138)
Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 30 вересня 2015 року апеляційну скаргу ОСОБА_1, подану представником ОСОБА_3 задоволено частково, рішення Печерського районного суду міста Києва від 25 червня 2015 року скасовано, а позовну заяву ПАТ «ОТП Банк» до ОСОБА_2, ОСОБА_1 про солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором залишено без розгляду на підставі пункту шостого статті 207 ЦПК України. Апеляційний суд виходив із того, що ОСОБА_1 до початку з'ясування обставин у справі та перевірки їх доказами було подано заперечення проти розгляду справи Печерським районним судом міста Києва, оскільки даний спір повинен розглядатися Постійно діючим третейським судом при Асоціації «Київтрансбуд» відповідно до додаткового договору від 22 грудня 2008 року № 1 до кредитного договору, укладеного між ПАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_2 28 грудня 2007 року. (а.с.159-162)
12 листопада 2015 року ПАТ «ОТП Банк» направлено по пошті до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу. (а.с.175-189)
Постановою Верховного Суду від 21 лютого 2018 року ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 30 вересня 2015 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. (а.с.199-203)
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 посилався на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просив скасувати рішення Печерського районного суду міста Києва від 25 червня 2015 року, відмовивши в задоволенні позову. На обґрунтування скарги зазначив, що суд не врахував обставин і доводів, які викладені на обґрунтування заперечень відповідачів проти заявленого позову і дійшов помилкового висновку про задоволення позову. (а.с.136-137)
Зважаючи на положення пункту 8 ч. 1 Розділу ХІІІ Прикінцевих та перехідних положень ЦПК України у редакції Закону № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року, ч. 6 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», п. 3 Розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 року № 1402 - VІІІ Апеляційний суд міста Києва здійснює свої повноваження до початку роботи новоутвореного апеляційного суду у відповідному апеляційному окрузі.
Відповідно до пункту 9 Розділу ХІІІ Прикінцевих та перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
У зв'язку із зазначеним справа підлягає розгляду у порядку, встановленому ЦПК України у редакції Закону № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року.
Особи, які беруть участь у справі до суду не прибули, про час та місце розгляду справи були сповіщені належним чином, про що у справі є докази. (а.с. 209-212)
Зважаючи на вимоги ч. 5 ст. 130, ч. 2 ст. 372 ЦПК України колегія суддів визнала повідомлення належним, а неявку такою, що не перешкоджає апеляційному розглядові справи.
З огляду на положення ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, судова колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.
Судом встановлено, що 28 грудня 2007 року між ЗАТ «ОТП Банк», правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк», та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № СL-015/037/2007, з додатковим договором №1 від 22 грудня 2008 року, додатковим договором №2 від 28 серпня 2009 року, додатковим договором №3 від 10 листопада 2009 року, додатковим договором №4 від 12 лютого 2010 року, додатковим договором №5 від 06 вересня 2011 року, відповідно до умов яких останній отримав кредит у розмірі 35 100,00 доларів США зі сплатою фіксованої процентної ставки у розмірі 10,49 % річних, дата остаточного повернення кредиту - 28 грудня 2014 року.
За умовами вказаного кредитного договору, додатковими договорами до нього, повернення відповідної частини Кредиту та сплата процентів мала здійснюватись шляхом сплати Позичальником ануїтетних Платежів у розмірі, строки та з періодичністю, що визначені у Графіку Платежів, який є невід'ємною частиною цього Додаткового договору та шляхом внесення готівки в касу Банку або безготівковим перерахуванням на Поточний рахунок. (а.с.14-45)
28 грудня 2007 року між ЗАТ «ОТП Банк», правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк», та ОСОБА_1 був укладений договір поруки № SR-015/037/2007, з додатковим договором №1 від 10 листопада 2009 року, додатковим договором №2 від 12 лютого 2010 року, відповідно до умов яких остання зобов'язалася відповідати за повне та своєчасне виконання боржником його боргових зобов'язань перед кредитором за кредитним договором, в повному обсязі таких зобов'язань. Поручитель та боржник відповідають як солідарні боржники, що означає, що кредитор може звернутись з вимогою про виконання боргових зобов'язань як до боржника, так і до поручителя, чи до обох одночасно.(а.с.46-49)
Цих обставин, підписання кредитного договору і договору поруки, додаткових договорів до них, а також отримання у кредит коштів у вищезазначеній сумі та право надавати кредит в іноземній валюті боржник ОСОБА_2 та поручитель ОСОБА_1 не заперечували.
За наданими Банком розрахунками заборгованості за кредитним договором, ОСОБА_2 почав порушувати виконання кредитних зобов'язань за кредитним договором № СL-015/037/2007 від 28 грудня 2007 року з 12 лютого 2009 року. У період з 14 січня 2008 року до 03 жовтня 2014 року ОСОБА_2 здійснював погашення кредитної заборгованості, у т.ч. частково, тобто вчиняв дії, які свідчать про визнання ним свого боргу, такі дії відповідача з огляду на положення ч. 1 ст. 264 ЦК України є підставою для висновку про переривання перебігу позовної давності. (а.с.7-8)
25 листопада 2014 року Банк направив боржнику ОСОБА_2 та поручителю ОСОБА_1 вимоги про повернення заборгованості за кредитним договором № СL-015/037/2007 від 28 грудня 2007 року, за змістом яких вимагав у 30-денний строк з дня відправлення для боржника і 3-х денний строк з дня отримання для поручителя цієї вимоги, усунути порушення по виконанню зобов'язань за кредитним договором та сплатити заборгованість достроково у повному обсязі, яка включає заборгованість по кредиту, по процентам та нараховані штрафні санкції. (а.с.11-12)
Із зазначеним позовом, Банк звернувся 29 листопада 2014 року, про що свідчить штемпель на конверті поштового відправлення. (а.с.2-58)
За змістом ч. ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
Рішення по суті спору ухвалюється судом першої інстанції, а на стадії апеляційного провадження здійснюється лише перевірка законності та обґрунтованості рішення суду, а враховуючи те, що стаття 267 ЦК України є нормою матеріального права, суд апеляційної інстанції не вправі розглядати заяву про застосування строків позовної давності.
Відповідна правова позиція міститься і в постанові Верховного Суду України від 2 березня 2016 р. у справі N 6-2307цс15.
В суді першої інстанції відповідачі мали можливість проте не заявляли про застосування строку позовної давності як підставу відмови в задоволенні позову.
ОСОБА_2 належним чином не виконав зобов'язань за кредитним договором, на час розгляду справи судом першої інстанції мав заборгованість, його обов'язок сплатити Банку кредитну заборгованість, яка складається із суми заборгованості за кредитом - 5245,39 доларів США, суми заборгованості за відсотками - 348,83 доларів США, а також пені за несвоєчасне погашення кредиту та відсотків - 373,94 грн., розрахунки такої заборгованості наведені позивачем станом на 10 жовтня 2014 року і зазначені в оскаржуваному рішенні районного суду, передбачені і відповідають змісту укладених Банком і ОСОБА_2 кредитного договору, з додатковими договорами до нього. (а.с.7-8)
Статтею 526 ЦК України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Як передбачено ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Оскільки між Банком та ОСОБА_2 у встановленому законом порядку було укладено кредитний договір, з додатковими договорами до нього, за умовами яких останній зобов'язувався перед кредитором повернути запозичені гроші, сплатити проценти за користування грошима, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відповідальність відповідача ОСОБА_2
Наведені розрахунки обґрунтовані наявними у справі доказами, в межах заявлених позовних вимог, враховано період порушення боржником умов договору, і сплату ним коштів на виконання договору і часткове погашення заборгованості. Відповідачем не надано власного розрахунку суми заборгованості за кредитним договором.
Проте висновок районного суду про солідарну відповідальність ОСОБА_1 колегія суддів визнала помилковим, враховуючи наступне.
22 грудня 2008 року між Банком і ОСОБА_2 був укладений Додатковий договір № 1 до Кредитного Договору № СL-015/037/2007, за яким сторони виклали Графік Платежів в новій редакції (Додаток № 1 до цього Додаткового договору) і доповнили Кредитний договір пунктами 2.1.4 і 2.1.5, за змістом яких визначили підвищення розміру щомісячних платежів боржника ОСОБА_2 Банку з 591 долара 84 центів США до 630 доларів 99 центів США та визначили право Банку підвищити процентну ставку за користування кредитним грошима на 4 % у випадку порушення Позичальником будь-яких своїх зобов'язань встановлених умовами Кредитного договору та/чи цього Додаткового договору.(а.с.14-25)
28 серпня 2009 року між Банком і ОСОБА_2 був укладений Додатковий договір № 2 до Кредитного Договору № СL-015/037/2007, за яким сторони закріпили вищевказані зміни в розділі «Предмет договору».(а.с.26-27)
Поряд з цим 22 грудня 2008 року і 28 серпня 2009 року між Банком і поручителем ОСОБА_1 не були укладені додаткові угоди до договору поруки, за змістом яких поручитель надала б згоду на збільшення обсягу відповідальності боржника ОСОБА_2
За таких обставин, з 22 грудня 2008 року збільшився обсяг відповідальності поручителя і станом на дату таких змін згоди поручителя не існувало.
За положеннями частини першої статті 559 ЦК України порука припиняється, зокрема, у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.
До припинення поруки призводять такі зміни умов основного зобов'язання без згоди поручителя, які призвели до збільшення обсягу відповідальності останнього. Збільшення відповідальності поручителя внаслідок зміни основного зобов'язання виникає в разі: підвищення розміру процентів; відстрочення виконання, що призводить до збільшення періоду, за який нараховуються проценти за користування чужими грошовими коштами; установлення (збільшення розміру) неустойки; встановлення нових умов щодо порядку зміни процентної ставки в бік збільшення тощо.
Тобто закон пов'язує припинення договору поруки зі зміною основного зобов'язання за відсутності згоди поручителя на таку зміну та за умови, що така зміна призведе до збільшення обсягу відповідальності поручителя, а не зі зміною будь-яких умов основного договору.
Відповідна правова позиція міститься в постанові судових палат у цивільних та господарських справах Верховного Суду України від 13 вересня 2017 р. у справі N 6-1539цс17.
Укладення 10 листопада 2009 року Додаткового договору № 1 до Договору поруки № SR-015/037/2007 від 28 грудня 2007 року не є підставою для висновку, що збільшення обсягу відповідальності боржника відбулось із своєчасним погодженням з поручителем. (а.с.46-49)
Таким чином, з 22 грудня 2008 року порука ОСОБА_1 є припиненою на підставі частини 1 ст. 559 ЦК України, а у суду першої інстанції не було підстав покладення солідарної відповідальності на поручителя ОСОБА_1
За наданою 23 квітня 2018 року до Апеляційного суду міста Києва фотокопією довідки від 17 вересня 2015 року вих. № 015-5/294, виданою ПАТ «ОТП Банк» повідомлено, що ОСОБА_2 достроково сплатив заборгованість по кредитному договору № СL-015/037/2007 від 28 грудня 2007 року в повному обсязі. (а.с.214-217)
Поряд з цим, до суду не надано доказів, що кредитна заборгованість погашена ОСОБА_2 до ухвалення оскаржуваного рішення районного суду від 25 червня 2015 року. Тому, така сплата боржником ОСОБА_2 кредитних грошей не може бути визнана підставою для скасування оскаржуваного рішення, проте може бути врахована у випадку заявлення Банком про примусове виконання рішення суду.
Колегія суддів перевірила та відхилила інші доводи апелянта, врахувавши наступне.
Відповідно до статті 5 Закону України від 11 травня 2004 року № 1701-IV «Про третейські суди» юридичні та/або фізичні особи мають право передати на розгляд третейського суду будь-який спір, який виникає з цивільних чи господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом. Спір може бути переданий на розгляд третейського суду за наявності між сторонами третейської угоди, яка відповідає вимогам цього Закону. Спір може бути переданий на вирішення третейського суду до прийняття компетентним судом рішення у спорі між тими ж сторонами, з того ж предмета і з тих самих підстав.
12 лютого 2010 року між ПАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_2 було укладено додатковий договір № 4 до кредитного договору від 28 грудня 2007 року. (а. с. 37-40)
Згідно з пунктом 2.1.8.1. додаткового договору від 12 лютого 2010 року № 4, спори щодо визнання кредитного договору недійсним (частково недійсним) та/чи неукладеним, спори щодо розірвання та/чи припинення кредитного договору або його умов, спори щодо спонукання банку виконати умови кредитного договору, спори щодо зміни валюти кредиту, та/або валютного курсу погашення кредиту, спори щодо зміни сторони чи/та будь-яких умов кредитного договору, та які становлять предмет спору підлягають вирішенню шляхом проведення переговорів, а у випадку недосягнення згоди - в постійно діючому Третейському суді при Асоціації українських банків (надалі - «Третейський Суд»).
Згідно з пунктом 2.1.8.5. будь-які інші суперечки, розбіжності, вимоги, або претензії, що виникають з кредитного договору і які не входять у визначення терміну спори, розглядаються шляхом проведення переговорів, а у випадку недосягнення згоди в судових органах за місцезнаходженням банку (договірна підсудність), а саме: Голосіївський районний суд м. Києва та в порядку, передбаченому чинним законодавством України.
Додатковий договір набуває чинності з моменту його підписання обома сторонами і діє до повного виконання сторонами своїх боргових зобов'язань (пункт 3.3. статті 3).
Виходячи з системного тлумачення пунктів 2.1.8.1., 2.1.8.5 цього додаткового договору, спір про стягнення заборгованості за кредитним договором не відноситься до тих категорій справ, які сторони визначили як такі, що підлягають розгляду в постійно діючому Третейському суді при Асоціації українських банків.
Що стосується положення п. 2.1.8.5. додаткового договору № 4 до кредитного договору про компетенцію Голосіївського районного суду міста Києва на вирішення спору, то колегія суддів виходить з наступного.
Стаття 112 ЦПК України (у редакції, чинній на час укладення додаткового договору № 4), встановлювала правило договірної підсудності, а саме: сторони мають право письмово визначити територіальну підсудність справи, крім справ, для яких встановлена виключна підсудність. Дану статтю було виключено з ЦПК України на підставі Закону України від 07 липня 2010 року «Про судоустрій і статус суддів».
Отже, враховуючи, що на час розгляду і вирішення справи угода про договірну підсудність, викладена у пункті 2.1.8.5. додаткового договору від 12 лютого 2010 року №4, укладеного між ПАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_2 до кредитного договору від 28 грудня 2007 року, суперечила положенням процесуального законодавства України, які регулюють питання підсудності цивільних справ, то вона не породжує правових наслідків і, відповідно, не може братися до уваги при вирішенні питання про підсудність заявленого позову.
За відомостями адресно-довідкового підрозділу Головного управління державної міграційної служби України в місті Києві від 22 грудня 2014 року, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 зареєстровані за адресою: м. Київ, Печерський узвіз, 18, кв. 89, тобто у Печерському районі міста Києва. (а.с.61-62)
Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів відхилила доводи апеляційної скарги щодо непідсудності даної справи Печерському районному суду міста Києва.
Крім того, до суду не надано доказів звернення стягнення на предмет застави за виконавчим написом нотаріуса і реалізації заставного майна, не встановлено таких і судом.
Поряд з цим, за наданим представником ОСОБА_2 - адвокатом ОСОБА_3 копії листа Банку від 17 вересня 2015 року № 015-5/293, кредитор просив про зняття будь-яких обмежень щодо відчуження предмета застави відповідно до Договору застави автотранспортного засобу № PCL-015/037/2007 від 28 грудня 2007 року, у зв'язку з погашенням заборгованості по вищевказаному кредитному договору.
Тому, колегія суддів відхилила доводи апелянта, що Банк реалізував своє право на стягнення боргу й намагається повторно стягнути суму боргу
На підставі ст. 141 ЦПК України підлягає стягненню із відповідача ОСОБА_2 на користь позивача судовий збір за розгляд справи районним судом.
За таких обставин, рішення районного суду підлягає скасуванню в частині солідарного стягнення з ОСОБА_1 кредитної заборгованості і часткового стягнення судового збору із ухваленням в цій частині нового рішення. В іншій частині оскаржуване рішення підлягає залишенню без змін.
Доводи скарги цих висновків не спростовують, тому, колегія суддів їх відхилила.
Керуючись ст. 367, п.п. 1, 2 ч. 1 ст. 374, п. 4 ч. 1 ст. 376, ст.ст. 381-384 ЦПК України, судова колегія, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Печерського районного суду міста Києва від 25 червня 2015 року скасувати в частині солідарного стягнення з ОСОБА_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 на користь Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк», код ЄДРПОУ - 21685166 заборгованості за кредитним договором №CL-015/037/2007 від 28 грудня 2007 року у розмірі 5594 долари 22 центи США і 373 грн. 94 коп. та 363 грн. 55 коп. судового збору, і ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні цих позовних вимог Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» до ОСОБА_1.
У зв'язку з цим, абзаци четвертий і п'ятий резолютивної частини рішення Печерського районного суду міста Києва від 25 червня 2015 року викласти в наступній редакції:
Стягнути з ОСОБА_2, реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_2 на користь Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк», код ЄДРПОУ - 21685166 судовий збір в розмірі 727 (сімсот двадцять сім) грн.. 11 коп.
В іншій частині рішення Печерського районного суду міста Києва від 25 червня 2015 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили негайно з моменту прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Дата складання повного судового рішення - 27 квітня 2018 року.
Судді Апеляційного суду міста Києва: Б.Б.Левенець
В.М.Ратнікова
О.В.Борисова