Апеляційне провадження Доповідач - Ратнікова В.М.
№ 22-ц/796/3343/2018
м. Київ Справа № 753/4262/17
26 квітня 2018 року Апеляційний суд міста Києва у складі суддів Судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Ратнікової В.М.
суддів - Левенця Б.Б.
- Борисової О.В.
при секретарі - Куркіній І.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою представника позивача ОСОБА_2 адвоката ОСОБА_3 на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 01 лютого 2018 року, ухвалене під головуванням судді Комаревцевої Л.В., у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Епіцентр К» про стягнення невиплачених при звільненні грошових коштів, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди,-
27 лютого 2017 року ОСОБА_2 звернувся до Дарницького районного суду м. Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Епіцентр К», в якому просив стягнути на його користь: заборгованість за несплаченими лікарняними за період з 23 серпня 2016 року по 26 серпня 2016 року в розмірі 795,68 грн.; заборгованість за несплаченими добовими за перебування в відрядженні в розмірі 12 000,00 грн.; середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 47 820,30 грн.; відшкодування моральної шкоди в розмірі 20 000,00 грн.; витрати на правову допомогу в розмірі 5 000,00 грн..
В обґрунтування позову зазначив, що з грудня 2006 року він працював в Товаристві з обмеженою відповідальністю «Епіцентр К» на посаді водія міжнародних перевезень і, за суміщенням професій, експедитором. 23 серпня 2016 року його було звільнено з роботи на підставі п. 1 ст. 36 Кодексу законів про працю України, за угодою сторін, хоча в цей період він перебував на лікарняному. В день звільнення, на висловлену в телефонній розмові вимогу представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Епіцентр К», він, незважаючи на слабкий стан здоров'я, прибув на підприємство і ознайомився з наказом про звільнення. На момент звільнення він ще перебував на лікарняному, тобто, в силу положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування», мав право на отримання допомоги по тимчасовій непрацездатності за весь період хвороби, проте співробітниками кадрової служби Товариства з обмеженою відповідальністю «Епіцентр К» йому про це не було повідомлено, компенсацію в зв'язку з непрацездатністю за період з 23 серпня 2016 року по 26 серпня 2016 року в розмірі 795,68 грн. не виплачено. Також в день звільнення йому не було виплачено добові за перебування в відрядженні в розмірі 12 000,00 грн.. Фактичний розрахунок роботодавцем було проведено лише 29 серпня 2016 року, що є підставою для покладення на нього відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу законів про працю України. Також, ухилення Товариства з обмеженою відповідальністю «Епіцентр К» від проведення з ним повного розрахунку завдало йому моральних страждань, він почував себе ошуканим, був змушений економити на поточних витратах, в зв'язку з переживаннями в нього загострилися хронічні хвороби, що є підставою для відшкодування за рахунок відповідача моральної шкоди, яку оцінює в 20 000,00 грн..
Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 01 лютого 2018 року відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Епіцентр К» про стягнення невиплачених при звільненні грошових коштів, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди.
Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, представник позивача ОСОБА_2 адвокат ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення Дарницького районного суду м. Києва від 01 лютого 2018 року скасувати та ухвалити у справі нове рішення, яким задовольнити позов в повному обсязі.
Апеляційну скаргу обґрунтовував тим, що рішення суду першої інстанції ухвалене з порушенням норм процесуального та матеріального права, при неповному з'ясуванні обставин справи та без належної оцінки наявних у справі доказів. Суд не врахував, що оплата перших п'яти днів тимчасової непрацездатності здійснюється за рахунок коштів роботодавця, а тому Товариство з обмеженою відповідальністю «Епіцентр К» зобов'язане було виплатити ОСОБА_2 компенсацію за період з 23 серпня 2016 року по 26 серпня 2016 року. Помилковим є висновок суду першої інстанції про те, що моментом виникнення непрацездатності є 04 серпня 2016 року, а не 23 серпня 2016 року, оскільки з 23 серпня 2016 року позивач перебував на амбулаторному лікуванні в іншому медичному закладі за новим листом непрацездатності. В ході розгляду справи не було надано належної оцінки доводам позивача про те, що з ним не було проведено розрахунку по добовим за перебування в відрядженні на суму 12 000,00 грн., а належні при звільненні суми виплачено лише через шість днів після звільнення. Вважає, що вимога про стягнення 47 820,30 грн., як середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, є законною та обґрунтованою, вказана сума розрахована правильно, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати. Суд не перевірив належним чином доводи ОСОБА_2 про заподіяння йому моральної шкоди і не врахував, що неправомірні дії роботодавця призвели до вимушених змін в житті позивача, погіршили його настрій, зумовлювали значні переживання, які негативно позначилися на його здоров'ї. Посилався на те, що суд неправомірно обмежив позивача та його представників в можливості реалізувати свої процесуальні права, зокрема було відмовлено в задоволенні клопотання про витребування доказів, про призначення судової бухгалтерсько-економічної експертизи, не вирішено по суті клопотання про допит свідків.
Відповідно до ч. 6 ст. 147 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», у разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті "Голос України" повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду.
Згідно п. 3 Розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій та статус суддів», апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах. Такі апеляційні суди у відповідних апеляційних округах мають бути утворені та розпочати здійснювати правосуддя не пізніше трьох років з дня набрання чинності цим Законом.
Відповідно до п. 8 Розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України в редакції Закону України № 2147 - VІІІ від 03 жовтня 2017 року, до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.
В поданому на апеляційну скаргу відзиві представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Епіцентр К» ОСОБА_5 проти її доводів заперечував, посилаючись на їх безпідставність. Зазначив, що позивач добровільно написав заяву про звільнення за угодою сторін, жодного примусу з боку відповідача не було допущено. В день звільнення ОСОБА_2 вважався таким, що перебуває на лікарняному, вимоги про виплату йому всіх належних при звільненні сум він не заявив. Посилався на те, що допомогу в зв'язку з втратою працездатності ОСОБА_2 повинні виплачувати органи Фонду соціального страхування України, так як роботодавець оплачує лише перші п'ять днів непрацездатності, а позивач просить стягнути допомогу, яка підлягала нарахуванню на підставі продовженого листка непрацездатності. Вказав, що звітні документи про відрядження ОСОБА_2 подав роботодавцю з порушеннями, не завірив їх своїм підписом, про поїздки не відзвітував, в зв'язку з чим, нарахування йому добових відбулося з незначним запізненням, проте вина відповідача в цьому відсутня.
В судовому засіданні позивач ОСОБА_2 та його представник адвокат ОСОБА_3 повністю підтримали доводи апеляційної скарги та просили її задовольнити.
Представники відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Епіцентр К» ОСОБА_5 та ОСОБА_6 проти доводів апеляційної скарги заперечували, посилаючись на те, що рішення суду першої інстанції ухвалене з дотриманням вимог закону, а доводи апеляційної скарги є безпідставними.
Заслухавши доповідь судді Ратнікової В.М., пояснення учасників справи, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, з наступних підстав.
Судом встановлено, що ОСОБА_2 перебував в трудових відносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю «Епіцентр К» в період з 28 грудня 2006 року по 23 серпня 2016 року.
З 01 травня 2012 року ОСОБА_2 займав посаду водія міжнародних перевезень та, за суміщенням професій, експедитора.
04 серпня 2016 року ОСОБА_2 написав заяву про звільнення з займаної посади з 04 серпня 2016 року, за угодою сторін, і направив її Товариству з обмеженою відповідальністю «Епіцентр К» поштою.
Наказом Товариства з обмеженою відповідальністю «Епіцентр К» №165/Тд-п від 23 серпня 2015 року ОСОБА_2 звільнений з посади водія автотранспортних засобів міжнародних перевезень за суміщенням посад експедитора департаменту транспорту ТОВ «Епіцентр К», за угодою сторін, згідно з п.1 ст.36 Кодексу законів про працю України.
23 серпня 2016 року, в день звільнення, ОСОБА_2 виплачено 4 037,70 грн. належних при звільненні сум.
29 серпня 2016 року, за спливом шести днів після звільнення, ОСОБА_2 виплачено 8 819,20 грн. компенсації добових за перебування у відрядженні.
Як вбачається з довідки Товариства з обмеженою відповідальністю «Епіцентр К» від 30 листопада 2017 року, при проведенні розрахунку компенсації добових, відповідач виходив з наступного: перше відрядження з 04 липня 2016 року по 28 липня 2016 року, тривалістю 25 днів, які оплачуються по 275,60 грн., тобто компенсація складає 6890,00 грн.; друге відрядження з 29 липня 2016 року по 04 серпня 2016 року, тривалістю 7 днів, які оплачуються по 275,60 грн., тобто компенсація складає 1929,20 грн..
Також судом встановлено, що 04 серпня 2016 року Державною установою «Інститут травматології та ортопедії Національної академії медичних наук України» було відкрито ОСОБА_2 лист непрацездатності № 355546 (первинний). Позивач лікувався в стаціонарному режимі, лист непрацездатності видано йому 22 серпня 2016 року із відміткою «продовжує хворіти, видано новий листок непрацездатності (продовження) № 535764».
23 серпня 2016 року лікарем - неврологом Консультативно-діагностичного центру № 1 Дарницького району міста Києва було видано ОСОБА_2 лист непрацездатності № 535764, який є продовженням листа непрацездатності № 355546. Відповідно до даного листа ОСОБА_2 звільняється від роботи з 23 серпня 2016 року, режим лікування амбулаторний, до роботи стати 27 серпня 2016 року.
Лист непрацездатності № 535764, після його закриття 27 серпня 2016 року, ОСОБА_2 не було подано до Товариства з обмеженою відповідальністю «Епіцентр К» для отримання компенсації в зв'язку з непрацездатністю. Оригінал даного листа знаходиться в матеріалах справи.
Відмовляючи ОСОБА_2 в задоволенні вимог про стягнення заборгованості за несплаченими лікарняними за період з 23 серпня 2016 року по 26 серпня 2016 року в розмірі 795,68 грн., суд першої інстанції виходив з того, що компенсація в зв'язку з тимчасовою непрацездатністю підлягала виплаті не роботодавцем, а відповідним відділенням Фонду соціального страхування, оскільки поданий позивачем листок непрацездатності є продовженням листка непрацездатності, відкритого ще 04 серпня 2016 року.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, вважає, що вони відповідають наявним в матеріалах справи доказам та вимогам закону, а доводи апеляційної скарги їх правильність не спростовують, з наступних підстав.
Так, згідно ст. 1 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування», страховим випадком за соціальним страхуванням у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності є подія, з настанням якої виникає право застрахованої особи, членів її сім'ї або іншої особи на отримання відповідно до цього Закону матеріального забезпечення або соціальних послуг.
Стаття 20 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування», в редакції станом на дату існування спірних правовідносин, передбачала, що за страхуванням у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності надається, зокрема, такий вид матеріального забезпечення та соціальних послуг, як допомога по тимчасовій непрацездатності (включаючи догляд за хворою дитиною).
Стаття 22 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування», в редакції станом на дату існування спірних правовідносин, закріпила, що допомога по тимчасовій непрацездатності надається застрахованій особі у формі матеріального забезпечення, яке повністю або частково компенсує втрату заробітної плати (доходу), у разі настання, зокрема, тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов'язаної з нещасним випадком на виробництві. Допомога по тимчасовій непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов'язаної з нещасним випадком на виробництві та професійним захворюванням, виплачується Фондом застрахованим особам починаючи з шостого дня непрацездатності за весь період до відновлення працездатності або до встановлення медико-соціальною експертною комісією інвалідності (встановлення іншої групи, підтвердження раніше встановленої групи інвалідності) незалежно від звільнення застрахованої особи в період втрати працездатності, у порядку та розмірах, встановлених законодавством. Оплата перших п'яти днів тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов'язаної з нещасним випадком на виробництві, здійснюється за рахунок коштів роботодавця у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Таким чином, з скупного аналізу вказаних положень законодавства вбачається, що, починаючи з шостого дня непрацездатності, зумовленої захворюванням, не пов'язаним з нещасним випадком на виробництві, допомога по тимчасовій непрацездатності виплачується Фондом соціального страхування України.
При цьому, в статті 22 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» мова йде саме про розподіл періодів виплати допомоги за одним захворюванням, яке є окремим страховим випадком, а не за одним листом непрацездатності, оскільки інколи декілька листків можуть бути видані в зв'язку з одним і тим же захворюванням.
Оскільки в ході розгляду справи було достовірно встановлено, що листок непрацездатності № 535764 виданий на продовження листка непрацездатності № 355546, в зв'язку з продовженням лікування від одного захворювання, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що виплата допомоги за листком непрацездатності № 535764 повинна відбуватися за рахунок коштів Фонду соціального страхування України, а не роботодавця Товариства з обмеженою відповідальністю «Епіцентр К».
Згідно ст. 31 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування», в редакції станом на дату існування спірних правовідносин, підставою для призначення допомоги по тимчасовій непрацездатності, по вагітності та пологах є виданий у встановленому порядку листок непрацездатності, а в разі роботи за сумісництвом - копія листка непрацездатності, засвідчена підписом керівника і печаткою за основним місцем роботи. Порядок і умови видачі, продовження та обліку листків непрацездатності, здійснення контролю за правильністю їх видачі встановлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я, за погодженням з Фондом.
Пункт 1 Інструкції про порядок заповнення листка непрацездатності, затвердженої спільником наказом Міністерства охорони здоров'я України, Міністерства праці та соціальної політики України, Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України N 532/274/136-ос/1406 від 03 листопада 2004 року, листок непрацездатності - це багатофункціональний документ, який є підставою для звільнення від
роботи у зв'язку з непрацездатністю та з матеріальним забезпеченням застрахованої особи в разі тимчасової непрацездатності, вагітності та пологів. Лицьовий бік бланка листка непрацездатності заповнюється лікуючим лікарем або молодшим медичним працівником з медичною освітою. Зворотний бік бланка листка непрацездатності заповнюється за місцем роботи застрахованої особи.
Так як для отримання виплат за листом непрацездатності його необхідно подати за місцем роботи, для заповнення зворотного боку, що позивачем ОСОБА_2 не було вчинено, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що порушень трудових прав позивача в частині виплати йому компенсації в зв'язку з тимчасовою втратою працездатності Товариством з обмеженою відповідальністю «Епіцентр К» не було допущено.
Доводи апеляційної скарги про те, що оплата листка непрацездатності повинна здійснюватися саме відповідачем, оскільки за цим листком період непрацездатності розпочався 23 серпня 2016 року і закінчився 26 серпня 2016 року, тобто тривав менше п'яти днів, колегія суддів відхиляє, оскільки вони суперечать діючому законодавству.
Так, зі змісту статей 1, 22 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування», в редакції станом на дату існування спірних правовідносин, вбачається, що виплата допомоги в зв'язку з тимчасовою непрацездатністю здійснюється за кожним окремим страховим випадком, яким є певне захворювання, а не за кожним окремим листком непрацездатності.
Наявним в матеріалах справи і дослідженим судом оригіналом листка непрацездатності № 535764 достовірно підтверджується, що він виданий як продовженням листка непрацездатності № 355546, на підставі одного триваючого захворювання.
Про те, що листок непрацездатності № 535764 є продовженням листка непрацездатності № 355546, зазначено і в самому листку № 355546, шляхом проставлення відмітки: продовжує хворіти, видано листок непрацездатності (продовження) № 535764.
Та обставина, що листок непрацездатності № 535764 заповнювався лікарями іншого медичного закладу - Консультативно-діагностичного центру № 1 Дарницького району міста Києва, не спростовує того факту, що ОСОБА_2 продовжував лікуватися від одного захворювання, за яким було відкрито листок непрацездатності № 355546, відбулася лише зміна режиму лікування: зі стаціонарного на амбулаторне.
За таких обставин, доводи апелянта про те, що оплата листка непрацездатності № 535764 повинна була здійснюватися роботодавцем Товариством з обмеженою відповідальністю «Епіцентр К» не ґрунтуються на положеннях закону і є безпідставними.
Відмовляючи ОСОБА_2 в задоволенні вимог про стягнення заборгованості за несплаченими добовими за перебування у відрядженні в розмірі 12 000,00 грн., суд першої інстанції виходив з того, що компенсація добових у розмірі, обрахованому у відповідності до чинного законодавства, була виплачена позивачу 29 серпня 2016 року, що свідчить про безпідставність заявлених вимог.
Згідно статті 121 Кодексу законів про працю, працівникам, які направляються у відрядження, виплачуються: добові за час перебування у відрядженні, вартість проїзду до місця призначення і назад та витрати по найму жилого приміщення в порядку і розмірах, встановлюваних законодавством.
В пункті 4 Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон, затвердженої наказом Міністерства фінансів України № 59 від 13 березня 1998 року, в редакції станом на дату існування спірних правовідносин, зазначено, що За кожний день (включаючи день вибуття та день прибуття) перебування працівника у відрядженні в межах України, враховуючи вихідні, святкові й неробочі дні та час перебування в дорозі (разом з вимушеними зупинками), йому виплачуються добові в межах сум, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 02.02.2011 № 98. Визначення кількості днів відрядження для виплати добових проводиться з урахуванням дня вибуття у відрядження й дня прибуття до місця постійної роботи, що зараховуються як два дні.
Постановою Кабінету Міністрів України № 98 від 02 лютого 2011 року «Про суми та склад витрат на відрядження державних службовців, а також інших осіб, що направляються у відрядження підприємствами, установами та організаціями, які повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок бюджетних коштів», в редакції станом на дату існування спірних правовідносин, було визначено, що сума добових витрат на відрядження в межах України становить 30 гривень.
Одночасно, пунктом 170.9.1 Податкового кодексу України, в редакції станом на дату існування спірних правовідносин, було передбачено, що до оподатковуваного доходу не включаються також витрати на відрядження, не підтверджені документально, на харчування та фінансування інших власних потреб фізичної особи (добові витрати), понесені у зв'язку з відрядженням у межах території України, але не більш як 0,2 розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року, в розрахунку за кожен календарний день такого відрядження.
Як вбачається з наявних у справі документів, Товариством з обмеженою відповідальністю «Епіцентр К» було нараховано ОСОБА_2 добові виходячи з 0,2 розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня 2016 року - по 275,60 грн. за кожен день відрядження, що не є меншою сумою, ніж вказана в постанові Кабінету Міністрів України від 02.02.2011 № 98, та відповідає межам, визначеним Податковим кодексом України.
При нарахуванні добових роботодавцем було враховано всі дні відрядження ОСОБА_2, включно з днями вибуття та прибуття, а саме: з 04 липня 2016 року по 28 липня 2016 року відрядження тривало 25 днів; з 29 липня 2016 року по 04 серпня 2016 року відрядження тривало 7 днів.
Будь-яких доказів того, що проведений Товариством з обмеженою відповідальністю «Епіцентр К» розрахунок є неправильним та в дійсності добові витрати, які повинні нараховуватися ОСОБА_2, мали більший розмір, позивачем не було надано ні суду першої, ні суду апеляційної інстанції.
Оскільки наявними у справі доказами достовірно підтверджується, що відповідач виплатив позивачу добові за час перебування у відрядженні в повному обсязі, в розмірі 8819,20 грн., виходячи з розрахунку 275,60 грн. за 32 дні відрядження в сукупності, і правильність вчинених роботодавцем розрахунків апелянтом не спростовано, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Епіцентр К» на користь ОСОБА_2 добових в розмірі 12 000,00 грн..
Доводи апеляційної скарги про те, що виплата добових повинна відбутися саме в розмірі 12 000,00 грн., колегія суддів відхиляє, оскільки такі твердження апелянтом жодним чином не обґрунтовані і вони спростовуються наявними в матеріалах справи доказами.
Твердження апеляційної скарги про те, що суд допустив неповноту розгляду, оскільки безпідставно відмовив в задоволенні клопотання про витребування доказів від 06 грудня 2017 року та клопотанні про призначення економічно - бухгалтерської експертизи від 01 лютого 2018 року, колегія суддів не приймає до уваги, з огляду на наступне.
Так, стаття 131 ЦПК України в редакції, яка діяла до 15 грудня 2017 року, передбачала, що сторони зобов'язані подати свої докази суду до або під час попереднього судового засідання у справі, а якщо попереднє судове засідання у справі не проводиться, - до початку розгляду справи по суті. Докази, подані з порушенням вимог, встановлених частиною першою цієї статті, не приймаються, якщо сторона не доведе, що докази подано несвоєчасно з поважних причин.
Стаття 133 ЦПК України в редакції, яка діяла до 15 грудня 2017 року, закріплювала право осіб, які беруть участь у справі і вважають, що подання потрібних доказів є неможливим або у них є складнощі в поданні цих доказів, заявити клопотання про забезпечення цих доказів.
Статтею 143 ЦПК України в редакції, яка діяла до 15 грудня 2017 року, було встановлено, що для з'ясування обставин, що мають значення для справи і потребують спеціальних знань у галузі науки, мистецтва, техніки, ремесла тощо, суд призначає експертизу за заявою осіб, які беруть участь у справі.
Вказані статті відносилися до глави 3 «Провадження у справі до судового розгляду» ЦПК України, що свідчить про те, що відповідні процесуальні дії, а саме подання заяви про забезпечення позову та заяви про призначення експертизи, необхідно вчиняти на стадії до судового розгляду справи, що узгоджується з положеннями ст. 131 ЦПК України в редакції, яка діяла до 15 грудня 2017 року, в якій зазначено про подання всіх доказів до початку розгляду справи по суті.
Аналогічне правило передбачене і ЦПК України в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року, де зазначено, що всі докази повинні бути подані на стадії підготовчого провадження.
В судовому засіданні 12 жовтня 2017 року суд перейшов до розгляду справи по суті, представниками сторін надавалися пояснення, суд дослідив матеріали справи, ухвалив закінчити дослідження письмових доказів та перейти досудових дебатів.
Після набрання чинності новою редакцією ЦПК України, в судовому засіданні 01 лютого 2018 року суд продовжив розгляд справи на стадії надання пояснень учасниками справи, що відноситься до стадії розгляду справи по суті.
В апеляційній скарзі апелянтом не зазначено поважних причин, які унеможливили подання клопотань і доказів до початку розгляду справи по суті, в період з дати відкриття провадження у справі - 03 квітня 2017 року і до 12 жовтня 2017 року.
Крім того, як вбачається зі змісту поданого клопотання про витребування доказів, представник ОСОБА_2 просив витребувати документи, які містять відомості, стосовно яких між сторонами немає спору, або які не стосуються предмета доказування.
Так, представник позивача просить витребувати документи про відрядження позивача, табелі обліку робочого часу, розширені довідки про заробітну плату за весь період роботи останнього в Товаристві з обмеженою відповідальністю «Епіцентр К», тобто з 2006 року.
Обґрунтованих та переконливих доводів щодо того, яке вказані документи мають значення для предмету доказування, в клопотанні не зазначено.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Епіцентр К» не заперечує проти того, що ОСОБА_2 перебував з ними в трудових відносинах та періодично від'їжджав у відрядження.
Документи щодо останніх відряджень позивача, які передували даті звільнення, відповідачем надано суду самостійно, вони наявні в матеріалах справи. Відомості щодо заробітної плати позивача містяться в довідці за формою ОК-5, виданій Пенсійним фондом України.
Оскільки доказами є ті дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно відмовив в витребуванні зазначених представником позивача документів, оскільки вони стосуються обставин справи, щодо яких немає спору, або взагалі не стосуються предмету спору.
Відсутні також підстави для призначення у справі судової економічно - бухгалтерської експертизи, оскільки розрахунки середнього заробітку, проведення яких представники позивача просять винести на вирішення експерта, проводиться судом самостійно, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08 лютого 1995 року. Питання щодо правильності нарахування ОСОБА_2 заробітної плати не є предметом даного спору. Будь-яких ґрунтованих причин ставити під сумнів правильність нарахування добових та лікарняних представником ОСОБА_2 не зазначено, на існування можливих помилок при їх обчисленні роботодавцем не вказано ні в позовній заяві, ні в апеляційній скарзі.
Таким чином, представником позивача не було обґрунтовано необхідності призначення у справі судової бухгалтерсько - економічної експертизи, на що правильно вказав суд першої інстанції та правомірно відмовив в її призначенні.
Доводи апеляційної скарги про те, що суд не розглянув клопотання про виклик свідків, колегія суддів відхиляє, так як з протоколу судового засідання від 01 лютого 2018 року вбачається, що вказане клопотання відхилено протокольною ухвалою суду.
Інші доводи скарги правильність висновку суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог про стягнення невиплаченої допомоги в зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та добових за час перебування у відрядженні також не спростовують.
Разом з тим, дійшовши вірного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог про стягнення невиплаченої допомоги в зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та добових за час перебування у відрядженні, суд першої інстанції не звернув уваги на те, що Товариством з обмеженою відповідальністю «Епіцентр К» виплачено ОСОБА_2 добові не в день звільнення - 23 серпня 2016 року, а через шість днів, тобто 29 серпня 2016 року.
Так, згідно ст. 47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Стаття 116 КЗпП України передбачає, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
За правилом ст. 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Наявними в матеріалах справи доказами, а саме: звітом про використання коштів, виданих на відрядження або під звіт від 28 липня 2016 року; звітом про використання коштів, виданих на відрядження або під звіт від 04 серпня 2016 року; маршрутним листком № 02255 на період з 04 липня 2016 року по 28 липня 2016 року; подорожнім листком № 02255 на період з 04 липня 2016 року по 28 липня 2016 року; маршрутним листком № 01737 на період з 29 липня 2016 року по 04 серпня 2016 року; подорожнім листком № 01737 на період з 29 липня 2016 року по 04 серпня 2016 року; посвідченнями про відрядження із відмітками про прибуття і вибуття, підтверджується, що всі документи, які стосувалися відряджень ОСОБА_2, передавалися роботодавцю після закінчення таких відряджень, тобто перебували у розпорядженні Товариства з обмеженою відповідальністю «Епіцентр К» станом на дату звільнення позивача.
Будь-яких яких доводів щодо причин, які унеможливили виплату ОСОБА_2 добових за відрядження в день його звільнення, разом з іншими виплатами, які було перераховано позивачу на картковий рахунок, Товариством з обмеженою відповідальністю «Епіцентр К» не зазначено.
Суд першої інстанції на вказані обставини уваги на звернув, причини несвоєчасної виплати позивачу компенсації добових витрат не з'ясував, в зв'язку з чим дійшов помилкового висновку про те, що роботодавцем не було порушено положення ст. 116 Кодексу законів про працю України при проведенні розрахунку з позивачем.
За змістом ст. 117 середній заробіток виплачується працівникові за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Фактичний розрахунок з ОСОБА_2, звільненим 23 серпня 2016 року, відбувся 29 серпня 2016 року,тобто затримка становила 6 днів.
Відповідно до п. 2 розділу ІІ Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08 лютого 1995 року, у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати, крім зазначених в абзаці першому цього пункту, середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
ОСОБА_2 було звільнено 23 серпня 2016 року, а тому, при обчисленні його середнього заробітку варто брати виплати за червень та липень 2016 року.
Згідно відомостей довідки за формою ОК-5, виданою Пенсійним фондом України, в червні 2016 року заробітна плата позивача становила 8366,55 грн., а в липні 2016 року - 6832,39 грн..
Нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати. (пункт 5 розділу IV Порядку)
Відповідно до пункту 8 розділу IV Порядку, середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
В розрахунковому календарному періоді з 01 червня 2016 року по 31 липня 2016 року було 41 робочий день.
Таким чином, середньоденна заробітна плата ОСОБА_2 за останні два місяці, що передували звільненню, складає 370,71 грн. (15 198,94 грн. / 41 дні)
Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. (пункт 8 розділу VI Порядку)
Таким чином, розмір середнього заробітку в зв'язку з затримкою розрахунку при звільненні, який підлягає стягненню на користь ОСОБА_2, складає 2244,26 грн. = (370,71 грн. * 6 днів)
За таких обставин, враховуючи все вищевикладене в сукупності, оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору по суті, колегія суддів приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги представника позивача ОСОБА_2 адвоката ОСОБА_3 є частково обґрунтованими, рішення Дарницького районного суду м. Києва від 01 лютого 2018 року в частині відмови в стягненні середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні ухвалене з порушенням норм процесуального та матеріального права, а тому, підлягає скасуванню в цій частині із ухваленням нового рішення про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Епіцентр К» на користь ОСОБА_2 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні 2244,26 грн..
Відповідно до ст. 237-1 КЗпП України, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.
В пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз'яснено, що судам необхідно враховувати, що відповідно до ст. 237-1 КЗпП, за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.
Враховуючи, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Епіцентр К» затримало виплату ОСОБА_2 компенсації добових за час перебування у відрядженні на шість днів без обґрунтування причин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність у ОСОБА_2 права вимагати відшкодування моральної шкоди, так як його трудові права порушені з вини відповідача.
Суд першої інстанції на вказану обставину уваги не звернув, в зв'язку з чим, дійшов помилкового висновку про те, що діями роботодавця Товариства з обмеженою відповідальністю «Епіцентр К» не було заподіяно ОСОБА_2 моральної шкоди.
Стаття 237-1 КЗпП України передбачає, що відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв"язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Враховуючи, що період затримки розрахунку з позивачем мав нетривалий характер і складав лише шість днів, оскільки всі інші виплати, крім добових, ОСОБА_2 було перераховано в день звільнення, виходячи з закріплених в законодавстві принципів добросовісності, розумності і справедливості, колегія суддів вважає, що вимога позивача про відшкодування моральної шкоди підлягає задоволенню частково, шляхом стягнення на його користь 1 000,00 грн..
За таких обставин, враховуючи все вищевикладене в сукупності, оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору по суті, колегія суддів приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги представника позивача ОСОБА_2 адвоката ОСОБА_3 є частково обґрунтованими, рішення Дарницького районного суду м. Києва від 01 лютого 2018 року в частині відмови в стягненні відшкодування моральної шкоди ухвалене з порушенням норм процесуального та матеріального права, а тому, підлягає скасуванню в цій частині із ухваленням нового рішення про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Епіцентр К» на користь ОСОБА_2 у відшкодування моральної шкоди 1 000,00 грн..
Оскільки судом апеляційної інстанції рішення суду першої інстанції було скасовано в частині та ухвалено нове, вирішенню також підлягає питання щодо відшкодування судових витрат.
Так, згідно ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Відповідно до частин 1,2 цієї статті, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, у разі часткового задоволення позову, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Стаття 133 ЦПК України відносить до судових витрат судовий збір та витрати, пов'язані з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Так, в ході розгляду справи ОСОБА_2 понесено наступні витрати: витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5 000,00 грн., сплата яких підтверджується наявною у справі квитанцією від 23 лютого 2017 року, та судовий збір за подання апеляційної скарги 960,00 грн..
При зверненні з позовом ОСОБА_2 заявлено наступні вимоги: стягнути невиплачену допомогу в зв'язку з непрацездатністю в розмірі 795,68 грн., стягнути компенсацію добових в розмірі 12 000,00 грн.; стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 47 820,30 грн., стягнути відшкодування моральної шкоди в розмірі 20 000,00 грн., стягнути компенсацію витрат на правову допомогу в розмірі 5 000,00 грн., всього 85 615,98 грн..
Разом з тим, відшкодування витрат на правову допомогу не може розцінюватися як самостійна позовна вимога, оскільки такі суми за своєю природою є витратами, пов'язаними з розглядом справи.
За таких обставин, при визначенні належної до відшкодування на користь позивача суми суд виходить з розміру задоволених позовних вимог без урахування вимог про стягнення витрат на правову допомогу, які підлягають розрахунку та відшкодуванню окремо, відповідно до Глави 8 розділу І «Судові витрати» ЦПК України.
Позивачем заявлено до стягнення суму в сукупному розмірі 80 615,98 грн..
За наслідками розгляду справи в суді апеляційної інстанції задоволено вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні 2244,26 грн. та моральної шкоди в розмірі 1 000,00 грн., тобто 3 244,26 грн., що становить 4,02 % від загальної суми позовних вимог.
Таким чином, оскільки як судовий збір, так і інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, витрати на правову допомогу і сплачений судовий збір за подання апеляційної скарги підлягають відшкодуванню частково, в розмірі 4,02 % від загальної суми витрат, а саме: витрати на правничу допомогу в розмірі 201,00 грн. (5000,00 грн. * 4,02 %) та витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 38,59 грн. (960,00 грн. * 4,02 %)
За таких обставин, рішення Дарницького районного суду м. Києва від 01 лютого 2018 року в частині відмови в відшкодуванні судових витрат ухвалене з порушенням норм процесуального права та підлягає скасуванню в цій частині із ухваленням нового рішення про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Епіцентр К» на користь ОСОБА_2 у відшкодування витрат на професійну правову допомогу 201,00 грн. та у відшкодування витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 38,59 грн..
В решті рішення Дарницького районного суду м. Києва від 01 лютого 2018 року є законним та обґрунтованим, постановлене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому підлягає залишенню без змін.
Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 117, 237-1 КЗпП України, ст.ст. 133, 141, 367, 368, 374, 376, 381 - 384 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_2 адвоката ОСОБА_3 задовольнити частково.
Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 01 лютого 2018 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, відшкодування моральної шкоди та відшкодування судових витрат скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Епіцентр К» (код ЄДРПОУ 32490244) на користь ОСОБА_2 (ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 2 244,26 грн., відшкодування моральної шкоди в розмірі 1 000,00 грн., відшкодування витрат на професійну правову допомогу в розмірі 201,00 грн., відшкодування витрат по сплаті судового збору в розмірі 38,59 грн., а всього 3 483,85 грн..
В решті рішення Дарницького районного суду м. Києва від 01 лютого 2018 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини постанови, зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено 27 квітня 2018 року.
Головуючий: Судді: