Постанова
Іменем України
Єдиний унікальний номер справи 759/555/18 (2-1973/07)
Номер провадження 22-ц/796/2926/2018
Головуючий у суді першої інстанції О.М. Журибеда
Доповідач у суді апеляційної інстанції Л.Д. Поливач
25 квітня 2018 року місто Київ
Номер справи 759/555/18(2-1973/07)
Апеляційний суд міста Києва у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ :
головуючого Поливач Л.Д. (суддя - доповідач)
суддів: Стрижеуса А.М., Шкоріної О.І.
секретар судового засідання: Горак Ю.М.
сторони:
заявник ОСОБА_3
заінтересована особа державний виконавець Святошинського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції міста Києва Гуріна Дар'я Ігорівна
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_3
на ухвалу Святошинського районного суду м. Києва від 24 січня 2018 року, постановлену у складі судді Журибеди О.М. в приміщенні Святошинського районного суду м. Києва о 12 год. 34 хв. (інформація про дату складення повної ухвали не зазначена),-
У січні 2018 року ОСОБА_3 звернувся до суду зі скаргою на дії державного виконавця, заінтересована особа: старший державний виконавець Святошинського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції міста Києва Гуріна Д.І., мотивованою тим, що у Святошинському РВ ДВС м. Києва ГТУЮ м. Києва на виконанні перебуває виконавчий лист № 2-1973/07 про стягнення з нього на користь ОСОБА_5 аліментів на утримання дитини ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, виданий Святошинським районним судом м. Києва 08.05.2007 року. Аліменти сплачував добровільно у розмірі, відповідно до отриманих доходів, на картковий рахунок ОСОБА_5 За останні десять років скарг чи попереджень від ОСОБА_5 чи виконавчої служби не було. Однак, влітку 2017 року він отримав довідку - рахунок від Святошинського РВ ДВС м. Києва ГТУЮ м. Києва щодо наявного у нього боргу по сплаті аліментів. Станом на 26.06.2017 року сума боргу складала 107159,25 грн. Вважає, що оскільки він сплачував аліменти добровільно, ніякого виконавчого провадження не могло бути відкрито, оскільки виконавчий лист та постанову державного виконавця про відкриття виконавчого провадження він не отримував. Зазначив, що проти сплати аліментів не заперечує та при цьому не погоджується із розміром заборгованості по їх сплаті, так як ще сплачує аліменти у розмірі 500,00 грн. щомісячно на іншу свою дитину згідно рішення Бородянського районного суду від 12.01.2011 року. Просив суд визнати дії державного виконавця по нарахуванню боргу по сплаті аліментів незаконними, а довідку - розрахунок нікчемною. При наявності боргу по сплаті аліментів просив перерахувати його згідно п.2 ст. 195 СК України у редакції станом до 17.05.2017 року.
Ухвалою Святошинського районного суду міста Києва від 24 січня 2018 року у задоволенні скарги ОСОБА_3 відмовлено.
Не погоджуючись з ухвалою суду, ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин справи, невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, просить ухвалу суду скасувати та постановити нову про задоволення скарги у повному обсязі.
В обґрунтування зазначив, що сплачує аліменти на утримання дочки та йому невідомо звідки виникла заборгованість по сплаті аліментів та ще й у такому розмірі. Незрозумілим є також те, що державний виконавець повідомила його про борг по сплаті аліментів лише через 10 років після ухвалення судового рішення. Суд першої інстанції повинен був врахувати при нарахуванні боргу за ч.2 ст. 195 СК України, що він виник до 17.05.2017 року, відповідно до довідки - розрахунку та при виникненні боргу пов'язаного з виплатою аліментів врахувати фактичний заробіток боржника на момент розрахунку боргу. Вказав, що суд першої інстанції у порушення вимог закону не врахував ту обставину, що за рішенням Бородянського районного суду Київської області від 12.01.2011 року він сплачує аліменти на другу свою дитину від іншого шлюбу з ОСОБА_7 Судом помилково не враховано, що на момент нарахування надуманої завищеної суми заборгованості по сплаті аліментів, ту обставину, що боржник з 08.06.2017 року працює електриком у ТОВ «Екосистеми України» і отримує заробітну плату у розмірі 3200,00 грн. Крім того зазначив, що при виникненні боргу пов'язаного із виплатою аліментів судом не було враховано усі умови, які могли б вплинути на суму заборгованості, а саме фактичний заробіток (дохід) на момент розрахунку боргу (щомісячно), якщо такого не було, то сума аліментів повинна була становити 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, розрахувати борг починаючи з 12.04.2007 року згідно з вимогами ч.2 ст. 197 СК України. Також зазначив, що суд першої інстанції не врахував вимоги ч.2 ст. 194 СК України та п.13 Постанови Кабінету міністрів України від 26.02.1993 року №146 з послідуючими змінами та доповненнями в 2016 році «Про перелік видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів на одного подружжя, дітей, батьків».
Зважаючи на положення п.8 ч.1 Розділу ХІІІ Прикінцевих та перехідних положень ЦПК України у редакції Закону № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року, ч. 6 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», п. 3 Розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 року № 1402 - VІІІ Апеляційний суд міста Києва здійснює свої повноваження до початку роботи новоутвореного апеляційного суду у відповідному апеляційному окрузі.
Відповідно до пункту 9 Розділу ХІІІ Прикінцевих та перехідних положень ЦПК України у редакції Закону № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
У зв'язку із зазначеним справа підлягає розгляду у порядку, встановленому ЦПК України у редакції Закону № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року.
У судовому засіданні суду апеляційної інстанції ОСОБА_3 доводи апеляційної скарги підтримав та просив задовольнити її з викладених підстав.
Заінтересована особа державний виконавець Гуріна Д.І. у судове засідання не з'явилася, надіслала на електронну адресу суду заперечення на апеляційну скаргу, у яких просила відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а розгляд справи проводити без її участі.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення ОСОБА_3, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість судового рішення в межах апеляційного оскарження, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Так, відмовляючи ОСОБА_3 у задоволенні скарги, суд першої інстанції дійшов висновку про необґрунтованість та недоведеність заявлених вимог. Суд не вбачав в діях державного виконавця порушення прав та законних інтересів заявника та вважав, що державним виконавцем не було допущення порушень норм закону під час здійснення розрахунку заборгованості по сплаті аліментів.
Такий висновок суду є законним та обґрунтованим, повністю відповідає встановленим у справі обставинам, з огляду на таке.
Як вбачається із матеріалів справи, рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 08 травня 2007 року позов ОСОБА_5 до ОСОБА_3 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів задоволено. Шлюб між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 розірвано. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_5 аліменти на утримання дочки ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, щомісячно у розмірі ј частини заробітку (доходу), але не менше 30% від прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 12.04.2007 року до досягнення повноліття.
На виконання даного рішення Святошинським районним судом м. Києва 08.05.2007 року було видано виконавчий лист, який ОСОБА_5 було пред'явлено до виконання до Святошинського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції міста Києва.
Постановою державного виконавця Святошинського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції міста Києва було відкрито виконавче провадження № 11174282 з примусового виконання рішення Святошинського районного суду міста Києва від 08 травня 2007 року у справі №2-1973/07. Заявник пояснив суду апеляційної інстанції, що про примусове виконання рішення суду про стягнення аліментів йому стало відомо приблизно через тиждень після 08.05.2007 року (тобто в середині травня 2007 року ), оскільки він отримав від виконавчої служби певні документи, серед яких знаходилась і копія виконавчого листа про стягнення з нього аліментів.
Як було встановлено судом та не заперечувалося заявником, влітку 2017 року ОСОБА_3 отримав довідку - розрахунок заборгованості по сплаті аліментів, здійснену 15.06.2017 року державним виконавцем Святошинського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції міста Києва Гуріною Д.І., у рамках виконавчого провадження №11174282 за виконавчим листом № 2-1973/07, яка станом на 01.06.2017 року становила 124658,53 грн.
22.06.2017 року на адресу Святошинського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції міста Києва надійшла заява боржника щодо перерахунку розміру заборгованості по аліментам, додатками до якої були: квитанції про часткову сплату аліментів, копія свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи - підприємця, довідка про доходи від підприємницької діяльності (відповідно до якої за період з 2011 по 2016 роки боржник задекларував 90,00 грн.).
Так, з урахуванням отриманих документів 26.06.2017 року державним виконавцем було здійснено перерахунок, відповідно до якого заборгованість за аліментними зобов'язаннями ОСОБА_3 перед ОСОБА_5 станом на 01.06.2017 року, з урахуванням заяви боржника, відповідно до якої він зазначив, що є фізичною - особою підприємцем, та квитанцій про сплату аліментів, довідки про доходи від підприємницької діяльності, які надійшли до Відділу 22.06.2017 року, становила 107159,25 грн.(а.с.28-29).
На спростування зазначеної державним виконавцем заборгованості у розмірі 107159,25 грн. (з урахуванням здійсненого перерахунку 26.06.2017р.) ОСОБА_3 надіслав державному виконавцю копії документів з місця роботи та суми доходів, які надішли до Відділу 25.10.2017 року.
З урахуванням наданих боржником документів на підтвердження сплати аліментів державним виконавцем було здійснено перерахунок заборгованості по сплаті аліментів. Відповідно до довідки - розрахунку № 11174282/14 від 21.12.2017 року здійсненої державним виконавцем Святошинського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції міста Києва Гуріною Д.І. заборгованість за аліментними зобов'язаннями ОСОБА_3 перед ОСОБА_5 станом на 01.12.2017 року становила 115689,25 грн. (а.с.42). Зазначена довідка - розрахунок за період з червня 2017 року по листопад 2017 року боржником не оскаржується.
Виходячи зі змісту скарги ОСОБА_3 вважає дії державного виконавця по нарахуванню заборгованості по аліментам відповідно до довідки - рахунку від 26.06.2017 року неправомірними та не погоджується із розміром заборгованості у сумі 107159,25 грн. Вважає, що розмір заборгованості по аліментам на утримання дочки ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, за виконавчим листом виданим на примусове виконання рішення Святошинського районного суду міста Києва від 08 травня 2007 року відповідно до довідки - розрахунку від 26.06.2017 року у розмірі 107159,25 грн. підлягає перерахунку з урахуванням зазначених ним у скарзі обставин.
Так, згідно зі статтею 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Так, згідно з ч. 1 ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно з ч. 1 ст. 6 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.
Отже, до повноважень державного виконавця належить визначення, чи є достовірною подана сторонами виконавчого провадження інформація.
Суд установив, що державний виконавець діяв у межах своїх повноважень та у спосіб, передбачений законом, а заявник фактично не погоджується з розміром заборгованості, визначеним державним виконавцем.
Так, згідно ч.3 ст. 71 закону України «Про виконавче провадження» визначення суми заборгованості із сплати аліментів, присуджених як частка від заробітку (доходу), визначається виконавцем в порядку, встановленому Сімейним кодексом України.
Відповідно до ч. 4 ст. 195 Сімейного кодексу України розмір заборгованості за аліментами обчислюється державним виконавцем, а у разі спору - судом.
Частиною 3 ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження» установлено, що розмір заборгованості із сплати аліментів визначається державним виконавцем за місцем виконання рішення у порядку, встановленому Сімейним кодексом України. У разі визначення суми заборгованості у частці від заробітку (доходу) розмір аліментів не може бути менше встановленого Сімейним кодексом України.
Відповідно до ч. 4 ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець обчислює розмір заборгованості із сплати аліментів, складає відповідний розрахунок та повідомляє про нього стягувачу і боржнику, зокрема, за заявою сторін виконавчого провадження.
Пунктом 7.13 Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України 02.04.2012 року № 512/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 02.04.2012 року визначено, що розрахунок заборгованості повинен бути помісячним і містити суму заробітної плати та інших доходів боржника, що залишилися після утримання податків, відсотків або частки заробітку (доходу), визначений виконавчим документом, загальну суму заборгованості.
Згідно п.7.13.1 вказаної Інструкції, якщо боржник не працює або відсутні інформація про отримання боржником доходів, державний виконавець розраховує заборгованість у такому самому порядку, виходячи із середньомісячної заробітної плати для відповідної місцевості. Після отримання достовірної інформації про джерела доходів боржника та їх розмір державний виконавець здійснює перерахунок заборгованості та повідомляє про нього стягувача і боржника.
Судом встановлено, що протягом останніх 10 років, будучи обізнаним про свій обов'язок сплачувати аліменти за рішенням суду, ОСОБА_3 жодних дій спрямованих на повідомлення державного виконавця про місце роботи чи розмір отриманого заробітку (доходу) не вчиняв. Аліменти за весь період заборгованості починаючи з травня 2007 року сплачував частково та у незначному розмірі, який визначав самостійно, що було відображено державним виконавцем у довідці розрахунку заборгованості.
На момент здійснення державним виконавцем розрахунку заборгованості за аліментними зобов'язаннями (26.06.2017 року) відомостей про те, що боржник офіційно працює, останнім надано не було.
Як зазначив державний виконавець, згідно відомостей Пенсійного фонду України та Державної фіскальної служби на момент розрахунку заборгованості із сплати аліментів боржник не працював.
Довідка - розрахунок заборгованості, яка оскаржується боржником, здійснена державним виконавцем з урахуванням наданих ОСОБА_3 доказів щодо сплати ним аліментів, відсутності доказів щодо отриманого доходу (заробітку), щодо офіційного працевлаштування боржника, а тому державний виконавець дійшов висновку про те, що за період з 12.04.2007 року по травень 2017 року виникла заборгованість у зазначеному у довідці розмірі.
Посилання заявника на те, що державним виконавець не було враховано надані боржником довідки про офіційне працевлаштування у ТОВ «Екосистеми України» за період червень - липень 2017 року, ТОВ «Плюс ЛТД» за період липень - серпень 2017 року, ТОВ «Електроцентр» за період серпень - вересень 2017 року, під час здійснення розрахунку заборгованості колегією суддів оцінюється критично та відхиляється, оскільки вказаний період (з липня 2017 по вересень 2017 року) не входить до періоду обчислення заборгованості по сплаті аліментів відповідно до оскаржуваної боржником довідки від 26.06.2017 року.
Отже, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що визначаючи розмір заборгованості, державний виконавець діяла відповідно до наділених повноважень з урахуванням норм закону, зокрема, Сімейного кодексу України, положень Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 2 квітня 2012 року № 512/5 та положень Закону України «Про виконавче провадження».
За таких обставин та з підстав, передбачених вищевказаними нормами матеріального права, апеляційний суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення скарги та визнання нікчемною довідки - розрахунку заборгованості по сплаті аліментів.
З пояснень ОСОБА_3 наданих ним у судовому засіданні суду апеляційної інстанції вбачається, що боржник отримував від державного виконавця копію виконавчого листа з додатками приблизно у середині травня 2007 року. Тобто, про примусове виконання рішення про стягнення аліментів він був обізнаний.
Відтак, доводи апеляційної скарги про те, що боржнику не було відомо про відкрите державним виконавцем виконавче провадження з примусового виконання рішення суду про стягнення аліментів спростовуються поясненнями ОСОБА_3 наданими ним особисто у суді апеляційної інстанції.
З цих же підстав колегією суддів відхиляються доводи апеляційної скарги щодо необхідності застосування до даних правовідносин положення ч. 2 ст. 194 СК України, оскільки заборгованість по сплаті аліментів утворилася в результаті дій (бездіяльності) боржника, у даному випадку заборгованість за аліментами розрахована державним виконавцем за весь період, протягом якого аліменти не сплачувались, або сплачувались у неповному розмірі незалежно від трьохрічного строку, визначеного ч.2 ст. 194 СК України. Виконавче провадження було відкрито у травні 2007 року.
Посилання заявника на застосування до даних правовідносин п.13 Постанови Кабінету міністрів України від 26.02.1993 року №146 з послідуючими змінами та доповненнями в 2016 році «Про перелік видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів на одного подружжя, дітей, батьків» є безпідставним, оскільки у даному спорі судом не визначається розмір аліментів, який підлягає стягненню, а перевіряється вірність нарахування заборгованості по вже визначеному судом розміру аліментів, які стягуються з боржника за судовим рішенням.
Доводи апеляційної скарги щодо сплати ОСОБА_3 аліментів на утримання іншої дитини колегією суддів відхиляються, оскільки дане питання повинно вирішуватися у визначеному законом порядку. Будь - яких доказів звернення ОСОБА_3 до суду з позовом щодо зменшення чи зміни розміру аліментів, які підлягають сплаті на утримання дочки ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, за рішенням суду від 08.05.2007 року з урахуванням зазначених ним обставин, матеріали справи не місять. Таких доказів не було надано до суду апеляційної інстанції.
Отже, суд вірно вирішив питання по суті та обґрунтовано відмовив у задоволенні скарги.
Інші доводи апеляційної скарги, які зводяться до неналежної оцінки зібраних у справі доказів та необхідності задоволення скарги, також не знайшли свого підтвердження при апеляційному перегляді оскаржуваної ухвали, такі доводи є безпідставними та такими, що не можуть вплинути на правильність висновків суду по суті спору.
Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку, що ухвала суду першої інстанції відповідає вимогам матеріального та процесуального закону. Підстав для її скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, колегія не знаходить. Доводи апеляційної скарги у своїй сукупності зводяться до переоцінки доказів та невірного розуміння заявником вимог чинного законодавства.
Справу було розглянуто судом першої інстанції на підставі встановлених фактичних обставин, що мають значення для правильного її вирішення та належних доказів.
Зважаючи на викладене, суд апеляційної інстанції ухвалу суду першої інстанції залишає без змін, а апеляційну скаргу ОСОБА_3 без задоволення.
Керуючись ст. ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст. 374, ст.ст. 375, 381-384, 386, 389 ЦПК України, п.8 ч.1 Розділу ХІІІ Прикінцевих та перехідних положень ЦПК України у редакції Закону № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року,п. 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 року № 1402 - VІІІ, ч. 6 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», суд -
Ухвалу Святошинського районного суду м. Києва від 24 січня 2018 року залишити без змін, а апеляційну скаргу ОСОБА_3 без задоволення.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повна постанова складена 27 квітня 2018 року.
Судді:
Л.Д.Поливач
А.М.Стрижеус
О.І.Шкоріна