АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД М. КИЄВА
Справа №11-кп/796/549/2018 Головуючий в І інстанції - ОСОБА_1
Категорія: ч. 2 ст. 186 КК України Суддя - доповідач - ОСОБА_2
Ухвала
Іменем України
19 квітня 2018 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду м. Києва у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю секретарів судового
засідання ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві матеріали кримінального провадження №12017100080003723 за апеляційною скаргою з доповненнями обвинуваченого ОСОБА_7 та апеляційною скаргою захисника обвинуваченого - адвоката ОСОБА_8 на вирок Святошинського районного суду м. Києва від 03.08.2017 року щодо обвинуваченого
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Побережка Богуславського району Київської області, проживаючого за адресою АДРЕСА_1 , раніше судимого, останній раз вироком Святошинського районного суду м. Києва 18.04.2013 року за ч. 2 ст. 186 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 (п'ять) років 9 (дев'ять) місяців, постановою Ірпінського міського суду Київської області від 12.04.2016 року звільнений умовно-достроково на 1 рік 2 місяці,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України,
за участю учасників кримінального провадження:
прокурора ОСОБА_9 , ОСОБА_10 ,
обвинуваченого ОСОБА_7 ,
захисника ОСОБА_11 ,
Вироком Святошинського районного суду м. Києва від 03.08.2017 року ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України і призначено покарання у виді 5 (п'ять)років позбавлення волі.
На підставі ст. 71 КК України до призначеного за даним вироком ОСОБА_7 покарання частково приєднано невідбуте ним покарання за вироком Святошинського районного суду м. Києва від 18.04.2013 року та остаточно призначено ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення полі строком на 6 (шість) років.
Запобіжний захід ОСОБА_7 до вступу вироку в законну силу у виді тримання під вартою залишено без змін.
Визначено розмір застави, який здатний забезпечити виконання обвинуваченим ОСОБА_7 покладених на нього обов'язків - триста розмірів прожиткового мінімуму для
працездатних осіб, тобто в розмірі 480 000 грн., після внесення якої ОСОБА_7 підлягає звільненню з під варти в порядку, передбаченому ч. 4 ст. 202 КПК України.
У строк відбування покарання ОСОБА_7 зараховано період з 01 травня 2017 року з урахуванням строку його затримання та перебування під вартою в межах даного провадження.
Строк попереднього ув'язнення у період з 01 травня 2017 року по 20 (включно) червня 2017 року зараховано у строк відбуття покарання ОСОБА_7 із розрахунку один день попереднього ув'язнення дорівнює двом дням позбавлення волі.
Строк попереднього ув'язнення з 21 червня 2017 року по день набрання вироком законної сили зарахувати у строк відбуття покарання ОСОБА_7 із розрахунку один день попереднього ув'язнення дорівнює одному дню позбавлення волі.
Вирішено долю речових доказів.
Згідно вироку, 01 травня 2017 року приблизно о 16 год. 25 хв. ОСОБА_7 , проходячи по пішохідній доріжці неподалік будинку № 12-Б по вул. Симиренка в м. Києві, побачив раніше незнайому гр-нку ОСОБА_12 , на шиї якої був одягнутий золотий ланцюжок з золотою іконкою «Божої матері» і яким, маючи судимості за крадіжку та грабіж, він вирішив відкрито заволодіти. З метою реалізації свого злочинного умислу, направленого на повторне відкрите викрадення чужого майна, ОСОБА_7 , діючи з корисливих мотивів і з метою власного збагачення, підійшов до ОСОБА_12 та рукою шляхом ривка зірвав з її шиї золотий ланцюжок, вартістю 6 221 грн., на якому знаходилась золота іконка «Божої матері» вартістю 2 074 грн., та після втік з місця вчинення злочину, тобто у такий спосіб відкрито заволодів майном потерпілої на загальну суму 8 295 грн. Через незначний час ОСОБА_7 був затриманий сторонніми громадянами, проте золотих прикрас потерпілої при ньому виявлено не було.
На вирок суду подані апеляційні скарги з доповненнями обвинуваченого ОСОБА_7 і апеляційна скарга захисника ОСОБА_8 .
Від своєї апеляційної скарги адвокат ОСОБА_8 відмовився і обвинувачений підтримав таку відмову та просив не розглядати апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_8 , в зв'язку з чим апеляційний розгляд проведено лише на підставі апеляційної скарги з доповненнями обвинуваченого ОСОБА_7 .
В апеляційній скарзі з доповненнями обвинувачений ОСОБА_7 просить вирок Святошинського районного суду м. Києва від 03.08.2017 року скасувати та закрити провадження у справі.
За доводами обвинуваченого вирок суду першої інстанції не відповідає дійсності, а необ'єктивне та однобічне судове розслідування призвело до незаконного його засудження.
В обґрунтування своїх вимог обвинувачений ОСОБА_7 зазначає, що оскаржуваний вирок не містить жодного прямого доказу його вини, а в його основу покладено висновок суду, зроблений за сукупністю непрямих доказів та з урахуванням того, що він в минулому притягувався до кримінальної відповідальності.
Апелянт вказує на те, що під час допиту потерпілої в судовому засіданні, остання чітко та неодноразово зазначила, що не бачила обличчя людини, яка вчинила її пограбування, а вперше його обличчя побачила після того, як його ( ОСОБА_7 ) разом з іншою людиною (свідком ОСОБА_13 ) затримали сторонні особи через деякий час після пограбування, проте, на думку апелянта, даний факт залишився поза увагою суду та без належної оцінки.
Також обвинувачений ОСОБА_7 зазначає, що в основу вироку покладено результат слідчої дії - пред'явлення особи для впізнання, яка зафіксована у протоколі від 02.05.2017 року, відповідно до якої зазначено, що потерпіла впізнала ОСОБА_7 .
Апелянт вказує на те, що оцінюючи даний доказ, суд першої інстанції зазначив, що «важко не погодитись із захистом, сам по собі вказаний протокол не є інформативним на стільки, щоб можна було його оцінювати як самостійний доказ обвинувачення - у протоколі не вказано, як кого саме потерпіла впізнала ОСОБА_7 », що на думку апелянта, вказує на те, що вирок суду першої інстанції побудований на припущеннях про його винуватість.
Обвинувачений ОСОБА_7 наголошує на тому, що суд першої інстанції поклав в основу оскаржуваного вироку показання свідка ОСОБА_13 , який, на думку апелянта, має прямий умисел його оговорювати, оскільки ОСОБА_7 на нього вказав, як на особу, яка вчинила зазначений злочин.
Крім цього апелянт зазначає, що в своїх показаннях він детально вказав обставини та спосіб, в який ОСОБА_13 вчинив пограбування потерпілої.
Також обвинувачений ОСОБА_7 вказує на те, що під час судового розгляду було встановлено, що ОСОБА_13 , який нещодавно звільнився з місць позбавлення волі, де відбував покарання за аналогічний злочин, після затримання до прибуття працівників поліції, звертався до потерпілої ОСОБА_12 з пропозицією відшкодувати вартість викраденого майна для вирішення даного питання, без залучення правоохоронних органів, проте, на думку апелянта, з незрозумілих причин був звільнений з відділення поліції, для впізнання потерпілій не пред'являвся, та отримав у даному кримінальному провадженні статус свідка.
На думку апелянта, не пред'явлення ОСОБА_13 для впізнання потерпілій, поза розумним сумнівом позбавило її об'єктивно впізнати особу, яка вчинила злочин, що свідчить про те, що докази обвинувачення збиралися з порушенням вимог процесуального закону з метою створення умов для впізнання потерпілою завідомо визначеної слідчим особи - ОСОБА_7 .
Крім цього обвинувачений ОСОБА_7 вказує на те, що не можуть залишатись поза увагою суду апеляційної інстанції показання свідка ОСОБА_14 , з яких вбачається, що вона під час спільного відпочинку 01.05.2017 року на озері із сім'єю ОСОБА_13 , який неадекватно звертав увагу на перехожих, оцінюючи наявні на них прикраси. Коли у той же вечір ОСОБА_13 відпустили з відділення поліції, останній їй зізнався, що заволодів ланцюжком потерпілої, та попросив його не видавати, обіцяючи дати показання в суді, які реабілітують її чоловіка, а з потерпілою домовитись. В подальшому на місцевості ОСОБА_13 вказав на місце, де скинув викрадений ланцюжок.
Апелянт стверджує, що під час судового розгляду було встановлено достатні обставини, що вказують на його невинуватість .
Також обвинувачений ОСОБА_7 вказує на те, що під час судового розгляду стороною обвинувачення не було надано допустимих і достатніх доказів, які б свідчили про те, що він вчинив злочин, передбачений ч. 2 ст. 186 КК України.
Заслухавши доповідь судді, пояснення обвинуваченого та захисника, які підтримали апеляційну скаргу обвинуваченого з доповненнями та просили її задовольнити, пояснення прокурора, яка заперечувала проти апеляційної скарги та просила її залишити без задоволення, провівши судові дебати та заслухавши останнє слово обвинуваченого, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга обвинуваченого з доповненнями не підлягає задоволенню з таких підстав.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 404 КПК України, вирок суду першої інстанції перевіряється судом апеляційної інстанції в межах апеляційної скарги.
Суд першої інстанції, мотивуючи свої висновки про винуватість ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення послався на показання потерпілої ОСОБА_12 , свідка ОСОБА_13 , а також письмові докази, що містяться у кримінальному провадженні.
В суді апеляційної інстанції, обвинувачений та захисник, ставлячи перед судом питання про скасування вироку та закриття провадження у справі, тобто, надання доказам іншої оцінки, ніж дав суд першої інстанції, клопотання про дослідження будь - яких доказів не заявляли.
Суд апеляційної інстанції, вивчивши матеріли провадження, приходить до висновку про те, що доводи апеляційної скарги обвинуваченого про недоведеність його винуватості у вчиненому є безпідставні, а висновки суду першої інстанції про винуватість ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 186 КК України є обґрунтованими, виходячи з таких підстав.
З зафіксованих на технічному носії інформації показань в суді першої інстанції потерпілої ОСОБА_12 , вбачається, що вона зазначила, що дає суду правдиві показання, оскільки підстави для оговору обвинуваченого у неї відсутні, та показала, що 01 травня приблизно о 16 год. 25 хв. вона йшла з аптеки «Благодія» по пішохідній доріжці неподалік будинку № 12-Б по вул. Симиренка в м. Києві з двома сумками. Їй на зустріч йшли два чоловіка, серед яких був низький та повний ОСОБА_7 , а іншим виявився високий та худий свідок ОСОБА_13 , яких раніше вона не знала. Інших осіб поруч не було. Через пару секунд, коли ОСОБА_7 зайшов за її спину, вона відчула несподіваний удар лівою рукою в груди і впала, ОСОБА_7 , із її шиї ривком рукою зірвав золотий ланцюжок, на якому знаходилась золота іконка «Божої матері», і побіг від неї навколо будинку АДРЕСА_2 . Вона почала кричати, її почули діти, які грали поруч і побігли з обох сторін будинку в напрямку церкви. Коли вона зайшла за церкву, то побачила, що діти затримали там ОСОБА_13 та ОСОБА_7 , біля будинку № 5-6 по Кільцевій дорозі (ЖЕК). ОСОБА_7 був побитий (обличчя в крові), прикрас при них виявлено не було. ОСОБА_13 просив їх відпустити, обіцяючи відшкодувати шкоду, шляхом зняття коштів з карточки, проте вона дочекалася поліцейських, яким повідомила, що до її пограбування причетний ОСОБА_7 . ОСОБА_13 поліцейські відпустили, оскільки до нього вона не мала жодних претензій, в неї відсутні будь-які дані, які б вказували на можливу причетність ОСОБА_13 до її пограбування. Сплутати вказаних осіб між собою вона не могла.
Окрім того, потерпіла уточнила, що бачила одяг та статуру ОСОБА_7 , як він побіг від неї. Він мав вуса, одягнутий був у чорну шкіряну курточку, білу футболку, сині спортивні штани та чорні туфлі, які їй в такому поєднані особливо запам'яталися, був нижче і повніше, аніж його товариш, затримали їх через декілька хвилин, сумнівів в ідентифікації ОСОБА_7 та ОСОБА_13 в неї не було жодних. Під час досудового розслідування вона за вказаними даними впізнала ОСОБА_7 під № 3 як грабіжника та під час слідчого експерименту повідомила всі обставини грабежу; вона лише може припускати, що між ОСОБА_7 та ОСОБА_13 могла бути якась змова, проте поведінка ОСОБА_13 в момент пограбування на це не вказувала.
Наведені показання потерпілої є послідовними, логічними, несуперечливими та повністю узгоджуються з іншими доказами у провадженні, зокрема, показаннями свідка ОСОБА_13 про те, що протягом дня 01 травня 2017 року він та ОСОБА_7 , з яким раніше відбував строк покарання, відпочивали сім'ями на озері на Південній Борщагівці біля церкви. Приблизно о 16 год. він разом з ОСОБА_7 відправився до магазину за продуктами, коли вони йшли по пішохідній доріжці неподалік будинку № 12-Б по вул. Симиренка в м. Києві, їм на зустріч йшла потерпіла ОСОБА_12 . Раптово ОСОБА_7 сказав йому «зачекай», після цього, нічого не пояснюючи, наблизився до потерпілої, зайшов за її спину, і шляхом ривка рукою із її шиї зірвав золотий ланцюжок. Потерпіла впала,ОСОБА_7 побіг в сторону, а він (свідок) розгубився і не хотів собі проблем із-за дій ОСОБА_7 , а тому, коли остання стала кликати на допомогу, теж побіг з цього місця. Однак його та ОСОБА_7 за церквою біля ЖЕКу затримали підлітки, які грали у футбол на площадці. Свідок вказав, що він дійсно пропонував потерпілій вирішити проблему, оскільки для нього було очевидно, що ОСОБА_7 вчинив грабіж, а він був поруч, має судимості, а тому претензії можуть бути висунуті і в його бік. Натомість, потерпіла відразу сказала, спочатку підліткам, а потім і поліції, що він, свідок, не причетний до її пограбування, яке вчинив ОСОБА_7 самостійно, а тому його згодом відпустили. Також свідок уточнив, що в момент грабежу поруч з ними інших осіб не було.
Окрім наведеного, показання потерпілої та свідка ОСОБА_13 повністю підтверджуються іншими письмовими доказами у провадженні, зокрема даними, які містяться у протоколу слідчого експерименту від 03 червня 2017 року, який було проведено за участю потерпілої у присутності понятих, під час якого потерпіла з усією повнотою продемонструвала місце та спосіб, у якій ОСОБА_7 відкрито шляхом ривка з її шиї заволодів належними їй золотими прикрасами, а також місце, де останнього було затримано підлітками;
-даними протоколу огляду відео фіксації затримання ОСОБА_7 , працівниками поліції, які прибули на місце злочину за викликом потерпілої і мали при собі нагрудні відео реєстратори (файл «20170501234646000512») та додатку до нього у виді фото таблиці,
-даними протоколу пред'явлення для впізнання від 02 травня 2017 року, згідно якого потерпіла ОСОБА_12 за сукупністю ознак обличчя, тілобудови та зовнішніх прикмет впізнала ОСОБА_7 , розміщеного серед статистів під № 3, який той обрав довільно,
- даними протоколу слідчого експерименту від 03 червня 2017 року, який було проведено за участю свідка ОСОБА_13 , у присутності понятих, під час якого свідок продемонстрував на місці спосіб, у якій обвинувачений ОСОБА_7 відкрито, шляхом ривка з шиї потерпілої заволодів належними їй золотими прикрасами, а також місце, де їх було затримано підлітками.
В судовому засіданні потерпіла підтвердила достовірність даних, зафіксованих у цих протоколах результатів слідчих дій, наполягаючи на тому, що саме ОСОБА_7 її пограбував, як підтвердив правильність даних вказаних слідчих дій і свідок ОСОБА_13 .
Зазначені вище показання потерпілої та свідка, а також наведені письмові докази, узгоджуються між собою і є послідовними та взаємодоповнюють один одного, а тому, на думку колегії суддів, були вірно покладені в основу обвинувального вироку щодо ОСОБА_7 та у своїй сукупності, дали змогу суду першої інстанції прийти до висновку про вчинення ОСОБА_7 кримінального правопорушення щодо потерпілої. Вказані докази не викликають сумнівів у їх достовірності і допустимості, а також у своїй сукупності відповідають фактичним обставинам кримінального провадження, об'єктивно узгоджуються між собою, взаємодоповнюють один одного та повністю у своїй сукупності відтворюють картину вчиненого.
Доводи апеляційної скарги обвинуваченого з приводу того, що судом першої інстанції залишились поза увагою показання потерпілої про те, що в момент пограбування вона не бачила обличчя людини, яка її грабувала, є безпідставними, адже, як вбачається з вироку, судом надана обґрунтована оцінка зазначеним обставинам, зокрема, суд відмітив, що той факт, що потерпіла в момент нападу не бачила обличчя нападника, не ставить під сумнів її послідовні та категоричні показання про ідентифікацію останнього за іншими ознаками, на які вона прямо вказала і наявність яких знайшла своє підтвердження не тільки під час допиту свідка ОСОБА_13 , а й обвинуваченого.
Крім того, потерпіла ОСОБА_12 в судовому засіданні прямо вказала на обвинуваченого ОСОБА_7 , як особу, яка відкрито заволоділа її золотими прикрасами, при цьому це зробила і у присутності свідка ОСОБА_13 , чим були усунуті всі можливі сумніви в категоричності тверджень потерпілої.
Що стосується доводів апеляційної скарги обвинуваченого в частині безпідставності покладення в основу вироку протоколу пред'явлення для впізнання від 02 травня 2017 року, оскільки в ньому не вказано як кого саме потерпіла впізнала ОСОБА_7 , то колегія суддів відмічає, що судом першої інстанції було надано в цій частині правильну оцінку даному доказу, оскільки категорична достовірність такого впізнання як результату цієї слідчої дії підтверджена як безпосередніми показаннями потерпілої під час судового засідання, так і показаннями самого обвинуваченого, який послідовно визнавав, що потерпіла наполегливо як у присутності поліцейських, які проводили затримання, так і під час слідчої дії - впізнання вказувала на нього як учасника грабежу. А відтак, доводи апеляційної скарги в цій частині є необґрунтованими.
Окрім того, всупереч доводам апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції обґрунтовано покладено в основу вироку і показання свідка ОСОБА_13 , оскільки ці показання повністю узгоджуються з іншими доками у провадженні, а саме з показаннями потерпілої, яка на відміну від свідка не була знайома з ОСОБА_7 , та вказала, що підстав для його оговору вона не має, окрім того, такі показання узгоджуються з іншими письмовими доказами у справі.
Не пред'явлення під час досудового розслідування свідка ОСОБА_13 потерпілій ніяким чином не вплинуло на встановлення істини у справі, оскільки потерпіла як на місці вчинення кримінального правопорушення, так і під час проведення досудового розслідування та судового засідання чітко вказувала саме на ОСОБА_7 , як особу, що вчинив її пограбування.
Показання ж свідка сторони захисту ОСОБА_14 щодо факту зізнання ОСОБА_13 у вчиненому злочині та розкриття останнім деталей його вчинення, судом першої інстанції обґрунтовано визнано недопустимим доказом, оскільки по перше, ОСОБА_14 очевидцем злочину не була, а всі події повідомила з чужих слів, і ці показання свідка з чужих слів свого прямого підтвердження іншими допустимими доказами не знайшли, більш того були перевірені шляхом безпосереднього допиту особи, на яку свідок посилалася, і були спростовані. По друге, свідок ОСОБА_14 про обставини, які виправдовують чоловіка, ні кому не повідомила, посилаючись на те, що її про це ніхто не питав, хоча мала для цього не тільки очевидну мотивацію - захистити чоловіка, а й об'єктивну можливість, надаючи вільні показання слідчому, проте надала вперше такі показання лише в суді, тобто після відкриття всіх матеріалів провадження та дослідження всіх доказів. Відтак, суд першої інстанції обґрунтовано показання вказаного свідка, згідно з правилами ст. ст. 89 та 97 КПК України визнав недопустимим доказом.
Відтак, апеляційні доводи обвинуваченого щодо не встановлення достатніх доказів для доведення його винуватості у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, на думку колегії суддів, спростовуються дослідженими судом першої інстанції доказами, яким надана належна та об'єктивна оцінка, а тому така позиція сторони захисту розцінюється як обраний спосіб захисту.
А відтак, колегія суддів вирок суду в частині доведення винуватості ОСОБА_7 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України та правильність кваліфікації за вказаним законом про кримінальну відповідальність вважає законним та обґрунтованим.
Покарання обвинуваченому ОСОБА_7 призначено з дотриманням вимог ст. 65 КК, адже, при призначенні покарання обвинуваченому суд врахував ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, яке відноситься до тяжкого злочину проти власності, особу винного, який раніше судимий за вчинення багатьох злочинів та протягом тривалого часу, однак належних висновків для себе не зробив, на шлях виправленняне став. Окрім цього, судом враховано, що на обліках у лікарів психіатра та нарколога обвинувачений не перебуває, одружений, має на утриманні двох неповнолітніх дітей, працює, по роботі характеризується позитивно. Обставин, які б пом'якшували чи обтяжували покарання судом не встановлено.
З врахуванням наведених обставин, суд вірно дійшов висновку про призначення ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі в межах санкції ч. 2 ст. 186 КК України, яке він має відбувати в ізоляції від суспільства.
Остаточне покарання обвинуваченому ОСОБА_7 правильно призначено відповідно до вимог ст. 71 КК України, шляхом часткового приєднання невідбутої частини покарання за попереднім вироком, оскільки обвинуваченим дане кримінальне правопорушення вчинено після постановлення вироку Святошинського районного суду м. Києва від 18 квітня 2013 року, від відбування покарання призначеного за яким обвинувачений був звільнений умовно - достроково, і невідбута частина становить один рік та два місяці.
Таке покарання колегія суддів вважає необхідним та достатнім для виправлення обвинуваченого та запобігання вчинення ним нових кримінальних правопорушень.
А відтак, підстав для задоволення апеляційної скарги обвинуваченого колегія суддів не знаходить, тому вирок суду необхідно залишити без змін.
Керуючись ст. 376, ст. ст. 404, 405, 407, 418 КПК України, колегія суддів,
Вирок Святошинського районного суду м. Києва від 03.08.2017 року щодо ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 186 КК України - залишити без змін.
Апеляційну скаргу з доповненнями обвинуваченого ОСОБА_7 - залишити без задоволення.
Ухвала може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом трьох місяців з дня її проголошення, а обвинуваченим, який тримається під вартою в той же строк з моменту отримання копії ухвали.
Судді:
__________ _______________ ____________
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4