Харківський окружний адміністративний суд
61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
26 квітня 2018 р. № 820/357/18
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Мельникова Р.В., розглянувши за правилами загального позовного провадження в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 (польова пошта НОМЕР_2 ), Військової частини НОМЕР_3 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд визнати бездіяльність суб'єктів владних повноважень - військова частина НОМЕР_1 (польова пошта НОМЕР_2 ) та військової частини НОМЕР_3 щодо невиплати ОСОБА_1 підйомної допомоги протиправною та зобов'язати їх вжити заходів щодо здійснення зазначеної виплати.
В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що відповідачами протиправно не здійснено виплати йому підйомної допомоги. Після звільнення з лав Збройних Сил України позивачу в супереч наявного в нього права на отримання підйомної допомоги, останню виплачено також не було. Зазначені обставини зумовили звернення позивача до суду з даним позовом задля захисту своїх порушених прав.
Представником відповідача Військової частини НОМЕР_1 (польова пошта НОМЕР_2 ) через канцелярію суду надано відзив на позовну заяву, в якому вказано, що відповідач проти заявленого позову заперечує, оскільки військова частина НОМЕР_1 з 17.12.2016 року на виконанні бойових завдань у зоні проведення Антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей з 17.12.2016 року по теперішній час та до 20.09.2017 року не мала пункту постійної дислокації. Отже, з огляду на положення п.18.10 Інструкції про порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил України підйомної допомоги, затвердженої наказом Міністра оборони України від 22.10.2001 №370, відповідач вважає позовні вимоги позивача такими, що не підлягають задоволенню.
Позивач в судове засідання не прибув, про дату, час та місце слухання справи повідомлений належним чином. Через канцелярію суду позивачем подано позицію сторони позивача, в якій зазначено клопотання розгляд справи проводити за відсутності сторони позивача.
Представник відповідача Військової частини НОМЕР_1 (польова пошта НОМЕР_2 ) в судове засідання в режимі відеоконференції не прибув, про дату, час та місце слухання справи повідомлений належним чином. Суд зазначає, що у поданому до суду відзиві на позов, відповідачем також вказано клопотання про розгляд справи за відсутності представника відповідача.
Представник відповідача Військової частини НОМЕР_3 в судове засідання не прибув, про дату, час та місце слухання справи повідомлений належним чином.
Суд зазначає, що відповідно до п. 10 ч. 1 ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.
Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється відповідно до положень частини 4 статті 229 КАС України.
Частиною 9 статті 205 КАС України передбачено, що якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку про наявність підстав для розгляду справи в порядку письмового провадження за наявними в матеріалах справи доказами.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, проаналізувавши доводи позову і заперечень проти нього, суд встановив наступне.
З матеріалів вбачається, що ОСОБА_1 у встановленому порядку з 12 грудня 1998 року має зареєстроване місце постійного проживання за адресою: с. Лебедівка, Сахновщинський район, Харківська області, про що свідчить наявні в матеріалах справи копія паспорту позивача (а.с. 6).
Судом встановлено, що 23.12.2016 року позивачем було укладено контракт про проходження військової служби з Міністерством оборони України в особі військової частини НОМЕР_1 (польова пошта НОМЕР_2 ).
В подальшому, позивач проходив військову службу військовій частині НОМЕР_1 (польова пошта НОМЕР_2 ).
Судом встановлено, що з метою виконання вимог спільної директиви Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України від 19 вересня 2016 року №Д-322/1/17дск «Про проведення додаткових організаційних заходів у Збройних Силах України в 2016 році», на підставі директиви командувача військ оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » від 20.09.2016 року № Д-15дек «Про проведення додаткових організаційних заходів у військах оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » у 2016 році», 46 окремому батальйону спеціального призначення (військова частина - польова пошта НОМЕР_2 ( НОМЕР_1 ) було визначено пункт постійної дислокації: АДРЕСА_1 .
Вказані обставини сторонами не заперечуються.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 23.12.2017 №302-ос відповідно до пп. "і" п. 1 ч. 8 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" сержанта ОСОБА_1 звільнено з військової служби у запас за пунктом "ї" (які в особливий період (крім проведення мобілізації та введення воєнного стану) проходять військову службу за контрактом і строк контракту яких закінчився, якщо вони не висловили бажання продовжувати військову службу)
Позивачем у адміністративному позові вказано, що оскільки ним з 23.12.2016 року було розпочато проходження військової служби та він проживав у с. Лебедівка Сахновщинського району Харківської області, а у зв'язку із проходженням військової служби був вимушений змінити місце проживання, яке знаходилось у розташуванні військової частини, яка дислокувалась за весь час служби в різних населених пунктах Донецької області зони АТО, то він набув право на отримання підйомної допомоги з початку проходження військової служби у частині. Проте, в супереч нормам діючого законодавства відповідач - військова частина НОМЕР_1 не здійснив подання необхідних фінансових документів до військової частини НОМЕР_3 , якою буде призначена така виплата, для реалізації права позивача на отримання підйомної допомоги.
Суд зазначає, що матеріали справи не містять доказів виплати позивачу підйомної допомоги.
Вирішуючи питання обґрунтованості заявлених позовних вимог, суд зазначає наступне.
Відповідно до положень ст. 2 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" передбачено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, пов'язаній із захистом Вітчизни.
Згідно із положеннями п. 3 ст. 9-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, при переїзді військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, а також тих, хто перебуває на кадровій військовій службі та військовій службі за призовом осіб офіцерського складу, на нове місце військової служби в інший населений пункт, у зв'язку з призначенням на військову посаду, зарахуванням до військового навчального закладу, термін навчання в якому становить не менше шести місяців, або у зв'язку з передислокацією військової частини їм виплачується: 1) підйомна допомога в розмірі місячного грошового забезпечення на військовослужбовця і 50 відсотків місячного грошового забезпечення на кожного члена сім'ї військовослужбовця, який переїжджає з ним на нове місце військової служби; 2) добові, встановлені Кабінетом Міністрів України для працівників, які перебувають у відрядженні, за кожний день перебування в дорозі на військовослужбовця та кожного члена сім'ї військовослужбовця, який переїжджає разом з ним.
Суд зазначає, що вище вказане також кореспондується із положеннями пункту 1 Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил України підйомної допомоги, затвердженої наказом Міністра оборони України від 05.02.2018 № 45, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 28 лютого 2018 року за № 247/31699, відповідно до якого у разі переїзду військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, та тих, які проходять кадрову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу (далі - військовослужбовці), на нове місце військової служби в інший населений пункт у зв'язку з призначенням на військову посаду, зарахуванням на навчання до вищих військових навчальних закладів, які мають військові навчальні підрозділи (далі - військові навчальні заклади), та військових коледжів або навчальних центрів (навчальних підрозділів), термін навчання в яких становить шість місяців і більше, без збереження посади за попереднім місцем служби або у зв'язку з передислокацією військової частини (підрозділу військової частини), установи, організації (далі - військова частина) їм виплачується, зокрема, підйомна допомога в розмірі місячного грошового забезпечення на військовослужбовця і 50 відсотків місячного грошового забезпечення на кожного члена його сім'ї, який переїхав з ним на нове місце військової служби.
При цьому, відповідно до п.2 Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил України підйомної допомоги право на отримання підйомної допомоги і добових для військовослужбовців виникає: на дату прийняття військовослужбовцем посади та справ - для військовослужбовців, які переїхали на нове місце служби з одного населеного пункту в інший у зв'язку з призначенням на посаду; на дату зарахування на навчання - для військовослужбовців, які зараховані на навчання до військових навчальних закладів; на дату прибуття до місця дислокації, оголошений наказом командира військової частини, - для військовослужбовців, які переїхали на нове місце служби у складі військової частини (підрозділу) в інший населений пункт.
Суд зазначає, що враховуючи обставини переїзду позивача з с. Лебедівка Сахновщинського району Харківської області до місця дислокації військової частини, тобто на місце військової служби в інший населений пункт, то він набув право на отримання вказаної виплати.
З наявних в матеріалах справи доказів вбачається, що 16.03.2018 року командиром військової частини НОМЕР_1 було видано наказ № 68-АГ «Про виплату військовослужбовцям Збройних Сил України підйомної допомоги».
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 №72-АГ від 20.03.2018 року «Про внесення змін до наказу командира військової частини НОМЕР_1 № 68-АГ від 16.03.2018 року про виплату військовослужбовцям Збройних Сил України підйомної допомоги» до пункту першого наказу №68-АГ «Про виплату військовослужбовцям Збройних Сил України підйомної допомоги» включено підпункт 1.22 ОСОБА_1 , сержанту (в запасі).
При цьому, суд зазначає, що п.2 наказу № 68-АГ «Про виплату військовослужбовцям Збройних Сил України підйомної допомоги» визначено начальнику фінансово-економічної служби військової частини виплатити підйомну допомогу в розмірі місячного грошового забезпечення.
Таким чином, наявними в матеріалах справи доказами підтверджується право позивача на отримання вказаної виплати.
Проте, як встановлено судовим розглядом справи, відповідачами в супереч законодавчо визначеному обов'язку не було здійснено виплати, належної позивачу підйомної допомоги.
Суд також зазначає, що бездіяльність суб'єкта владних повноважень - це пасивна поведінка суб'єкта владних повноважень, яка може мати вплив на реалізацію прав, свобод, інтересів фізичної чи юридичної особи.
З огляду на встановлені судовим розглядом справи обставини суд приходить до висновку, що в даному випадку військовою частиною НОМЕР_1 (польова пошта НОМЕР_2 ) та військовою частиною НОМЕР_3 допущено протиправну бездіяльність щодо невиплати ОСОБА_1 підйомної допомоги.
Щодо позовних вимог позивача про зобов'язання військової частини НОМЕР_1 (польова пошта НОМЕР_2 ) та військової частини НОМЕР_3 вжити заходів щодо здійснення виплати ОСОБА_1 підйомної допомоги суд зазначає наступне.
З наданого представником відповідача військової частини НОМЕР_1 письмового відзиву вбачається, що військова частина НОМЕР_1 є розпорядником коштів державного бюджету нижчого рівня третього ступеня (тобто керівники отримують кошти тільки для безпосереднього витрачання). При цьому, представником відповідача вказано, що заявка і вимоги на кошти з відповідним пакетом документів на позивача будуть направлені Військовою частиною НОМЕР_1 до фінансових органів розпорядників коштів другого ступеня (в фінансово-економічну службу військ оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (військова частина НОМЕР_4 )).
З огляду на вище зазначене суд приходить до висновку, що на разі відповідачем військовою частиною НОМЕР_1 (польова пошта НОМЕР_2 ) вчинено заходи щодо здійснення виплати ОСОБА_1 підйомної допомоги.
При цьому, суд зазначає, що відповідно до положень ч.2 ст.9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Отже, з огляду на встановлені судовим розглядом справи обставини суд приходить до висновку про наявність підстав для виходу за межі позовних вимог позивача з метою повного та всебічного захисту його порушених прав та зобов'язання військової частини НОМЕР_1 (польова пошта НОМЕР_2 ) та військової частини НОМЕР_3 виплатити ОСОБА_1 підйомну допомогу у розмірі визначеному законодавством.
За правилами ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Отже, позивачем доведено обставини, на яких ґрунтуються його позовні вимоги, в той час як відповідачами не надано до суду доказів правомірності не виплати належної позивачу підйомної допомоги, у відповідності до п. 3 ст. 9-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
З урахуванням встановлених фактів, суд приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
Розподіл судових витрат здійснити в порядку ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України.
Керуючись ст.ст.2, 6-11, 14, 77, 78, 139, 243-246, 250, 255, 257-262, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 (польова пошта НОМЕР_2 ), Військової частини НОМЕР_3 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 (польова пошта НОМЕР_2 ) та військової частини НОМЕР_3 щодо невиплати ОСОБА_1 підйомної допомоги.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 (польова пошта НОМЕР_2 ) та військову частину НОМЕР_3 виплатити ОСОБА_1 підйомну допомогу у розмірі визначеному законодавством.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно - телекомунікаційної системи шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, або спрощеного позовного провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя Мельников Р.В.