Справа № 583/743/18
2/583/461/18
24 квітня 2018 року Охтирський міськрайонний суд Сумської області в складі:
головуючого - судді Ярошенко Т.О.
з участю секретаря судового засідання Безрядіної О.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Охтирка за правилами спрощеного провадження цивільну справу за позовом
ОСОБА_1 (зареєстрованої: ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП НОМЕР_1) до ОСОБА_2 (проживаючого: ІНФОРМАЦІЯ_2, РНОКПП НОМЕР_2) про визнання права власності на самочинне будівництво, -
05.03.2018 року позивачка звернулася до суду з вказаною позовною заявою і просить визнати за нею право приватної власності на об'єкт нерухомого майна у виді з'єднувального коридору а1 (І) площею 7,7 кв.м, що розташований на земельній ділянці з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер 5910200000:05:010:0021 за адресою: вул. Петропавлівська, 136, м. Охтирка, Сумської області, мотивуючи свої вимоги тим, 06.06.1964 року одружилися її батьки: ОСОБА_3 та ОСОБА_2, від шлюбу мають двох дітей: ОСОБА_4 та ОСОБА_5 За час спільного життя придбали у власність будинок жилою площею 37,5 кв. м. з надвірними будовами по вул. Петровського,136, м. Охтирка, Сумської області. Будинок придбано за договором купівлі-продажу від 12.04.1968 року. У 1986 році відповідач ОСОБА_2 пішов з сім'ї та проживав окремо з того часу фактично мама позивачки добудовувала деякі господарські приміщення та надвірні будівлі за вказаною адресою, проводила капітальний та поточні ремонти, обслуговувала земельну ділянку. 28.05.1996 року мати позивачки ОСОБА_3 померла, заповіту після її смерті не залишилося. Свою частку у спадковому майні позивачка успадкувала за законом і стала проживати у домоволодінні №136 по вул. Петровського (Петропавлівська) в м. Охтирка Сумської області і на території подвір'я збудувала з'єднувальний коридор за умовним позначенням а1 (І), яким з'єднала літню кухню В з прибудовою житлового будинку площею 7,7 кв.м. Рішенням Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 06.12.2013 року визнано за ОСОБА_2 право власності у спільному майні подружжя, у розмірі 1/2 частини домоволодіння по вул. Петровського, 136, м. Охтирка, Сумської області, що складається з житлового будинку А-1ж, прибудови а, погребу пг, літньої кухні В, прибудови в, сараю Б, огорожі №1, воріт №2, колодязя №3. Визнано за ОСОБА_2 право власності в спадковому майні, а саме: на 1/4 частину будинковолодіння по вул. Петровського,136, м. Охтирка, Сумської області, що складається з житлового будинку А-1ж, прибудови а, погребу пг, літньої кухні В, прибудови в, сараю Б, огорожі №1, воріт №2, колодязя №3, в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3, яка померла 28.05.1996 року. Встановлено факт прийняття ОСОБА_6 спадщини, яка відкрилася після смерті матері ОСОБА_3, у будинковолодінні по вул. Петровського, 136, м. Охтирка, Сумської області, що складається з житлового будинку А-1ж, прибудови а, погребу пг, літньої кухні В, прибудови в, сараю Б, огорожі №1, воріт №2, колодязя №3. Визнано за ОСОБА_6 право власності в спадковому майні, а саме: на 1/4 частину будинковолодіння по вул. Петровського,136, м. Охтирка, Сумської області що складається з житлового будинку А-1ж , прибудови а, погребу пг, літньої кухні В, прибудови в, сараю Б, огорожі №1, воріт №2, колодязя №3, в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3, яка померла 28.05.1996 року. На підставі зазначеного судового рішення проведена державна реєстрація з визначенням за відповідачем ОСОБА_2 3/4 частин у даному будинковолодінні та 1/4 частина за позивачкою ОСОБА_6
Рішенням Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 07.04.2017 року за ОСОБА_1 було визнано право власності на 1/4 частину земельної ділянки, розташованої за адресою по вул. Петропавлівська, 136, м. Охтирка, Сумської області, загальною площею 0,0577 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер 5910200000:05:010:0021.
Позивачка пропонувала відповідачу сприяти їй в узаконенні самочинного будівництва, в тому числі шляхом підпису погодження та Декларації про готовність об'єкта до експлуатації для реєстрації в Інспекції ДАБК у Сумській області, однак відповідач відмовився.
Згідно висновку будівельно-технічного дослідження №1088 за заявою ОСОБА_1 від 26.02.2018 року не зданий в експлуатацію з'єднувальний коридор «а1», розташований за адресою Сумська область, м. Охтирка, вул. Петропавлівська, (Петровського), 136, відповідає державним будівельним нормам і придатне до подальшої експлуатації.
Оскільки, відділ містобудування та архітектури Охтирської міської ради не уповноважений надавати висновки або вирішувати питання узаконення самочинного будівництва, так як питання дотримання вимог державних будівельних норм не входить до компетенції даного відділу, позивачка змушена звернутися з позовом в суд.
В судове засідання позивачка та її представник не з'явилися, подали заяву про розгляд справи у їх відсутності, позов підтримали.
Відповідач в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про причини неявки в суд не повідомив. Від представника відповідача ОСОБА_7 надійшло клопотання про відкладення розгляду справи в зв'язку з його участю в іншому судовому засіданні, однак суд вважає, що неявка представника відповідача не перешкоджає розгляду справи.
В зв'язку з неявкою в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, відповідно до положень ч.2 ст.247 ЦПК України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Ухвалою судді Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 22.03.2018 року було відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження та призначено справу до розгляду на 04.04.2018 року, розгляд справи відкладено на 24.04.2018 року через неявку відповідача.
Протокольною ухвалою суду від 04.04.2018 року були відхилені клопотання представника позивачки щодо витребування висновків компетентних органів щодо самочинного будівництва, розгляд справи відкладено на 24.04.2018 року.
24.04.2018 року від представника позивача надійшло клопотання про приєднання документальних доказів звернення до компетентних органів.
Суд, проаналізувавши матеріали справи, дослідивши письмові докази, вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що ОСОБА_2 - рідний батько позивачки. 12 квітня 1968 року він, перебуваючи у зареєстрованому шлюбі з матір'ю позивачки ОСОБА_3, уклав договір купівлі-продажу, згідно якого придбав будинок жилою площею 37,5 кв.м з надвірними будовами в м. Охтирка Сумської області по вул. Петровського, 136. Вказане домоволодіння було зареєстроване на праві приватної власності за ОСОБА_2 12.04.1968 року за №7145 (а.інв.спр.25).
Матеріали інвентарної справи містять витяг з рішення виконкому Охтирської міської ради №41 230 від 16.07.1987 року, яким ОСОБА_2 надано дозвіл на переобладнання літньої кухні під сарай для утримання тварин і птиці, зберігання інвентарю 6,0х6,05 м, літньої кухні розміром 2,3х6,05 м, після чого оформити документи на переобладнану літню кухню по вул. Петровського, 136, в м. Охтирка Сумської області (а.інв.спр.35).
28.05.1996 року померла матір позивачки - ОСОБА_3, заповіту після її смерті не залишилося.
Свою частку у спадковому майні позивачка успадкувала за законом і стала проживати у домоволодінні №136 по вул. Петровського (Петропавлівська) в м. Охтирка Сумської області і на території подвір'я збудувала з'єднувальний коридор за умовним позначенням а1 (І), яким з'єднала літню кухню В з прибудовою житлового будинку в площею 7,7 кв.м.
Як видно з матеріалів інвентарної справи 06.04.2012 року було виготовлено генеральний план (схему) земельної ділянки №136 по вул. Петровського в м. Охтирка Сумської області, з якого вбачається, що на вказаній земельній ділянці самовільно побудовано з'єднувальний коридор а1 (а.інв.спр.38).
Рішенням Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 06.12.2013 року визнано за ОСОБА_2 право власності у спільному майні подружжя, у розмірі 1/2 частини домоволодіння по вул. Петровського, 136, м. Охтирка, Сумської області, що складається з житлового будинку А-1ж, прибудови а, погребу пг, літньої кухні В, прибудови в, сараю Б, огорожі №1, воріт №2, колодязя №3. Визнано за ОСОБА_2 право власності в спадковому майні, а саме: на 1/4 частину будинковолодіння по вул. Петровського,136, м. Охтирка, Сумської області, що складається з житлового будинку А-1ж, прибудови а, погребу пг, літньої кухні В, прибудови в, сараю Б, огорожі №1, воріт №2, колодязя №3, в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3, померлої 28.05.1996 року. Встановлено факт прийняття ОСОБА_6 спадщини, яка відкрилася після смерті матері ОСОБА_3, у будинковолодінню по вул. Петровського, 136, м. Охтирка, Сумської області, що складається з житлового будинку А-1ж, прибудови а, погребу пг, літньої кухні В, прибудови в, сараю Б, огорожі №1, воріт №2, колодязя №3. Визнано за ОСОБА_6 право власності в спадковому майні, а саме: на 1/4 частину будинковолодіння по вул. Петровського,136, м. Охтирка, Сумської області, що складається з житлового будинку А-1ж , прибудови а, погребу пг, літньої кухні В, прибудови в, сараю Б, огорожі №1, воріт №2, колодязя №3, в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3, померлої 28.05.1996 року. На підставі зазначеного судового рішення проведена державна реєстрація з визначенням за відповідачем ОСОБА_2 3/4 частин у даному будинковолодінні та 1/4 частина за позивачкою ОСОБА_6 (а.с.16-17).
Рішенням Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 07.04.2017 року за ОСОБА_1 було визнано право власності на 1/4 частину земельної ділянки, розташованої за адресою по вул. Петропавлівська, 136, м. Охтирка, Сумської області, загальною площею 0,0577 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер 5910200000:05:010:0021 (а.с.21-22).
Таким чином, ОСОБА_1 є власником 1/4 частини будинковолодіння по вул. Петровського (Петропавлівська), 136, м. Охтирка, Сумської області, що складається з житлового будинку А-1ж , прибудови а, погребу пг, літньої кухні В, прибудови в, сараю Б, огорожі №1, воріт №2, колодязя №3, в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3, померлої 28.05.1996 року, та 1/4 частини земельної ділянки, розташованої за адресою по вул. Петропавлівська, 136, м. Охтирка, Сумської області, загальною площею 0,0577 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер 5910200000:05:010:0021, що підтверджується Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна №64564696 від 28.07.2016 року та Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №89608791 від 15.06.2017 року (а.с.18-19, 23).
Вказані обставини встановлені рішенням суду в цивільній справі і відповідно до ст.82 ЦПК України не підлягають доказуванню.
Стаття 331 ЦК України визначає загальні підстави та порядок набуття права власності на нове майно, створене з додержанням вимог закону, та не регулює правовий режим самочинного будівництва. Відповідно до положень цієї статті право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
Відповідно до ст.375 ЦК України власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, створювати закриті водойми,здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам. Власник земельної ділянки набуває право власності на зведені ним будівлі,споруди, інше нерухоме майно. Право власника на забудову здійснюється ним за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, а також за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням. Правові наслідки самочинної забудови, здійсненої власником на його земельній ділянці, встановлюються статтею 376 цього Кодексу.
Відповідно до ч.2 ст.5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» якщо законодавством передбачено прийняття в експлуатацію об'єкта нерухомого майна, державна реєстрація прав на такий об'єкт проводиться після прийняття його в експлуатацію в установленому законодавством порядку.
Згідно ст.376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок. На вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб. Особа, яка здійснила самочинне будівництво, має право на відшкодування витрат на будівництво, якщо право власності на нерухоме майно визнано за власником (користувачем) земельної ділянки, на якій воно розміщене. У разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов'язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову. Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов'язана відшкодувати витрати, пов'язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану.
Відповідно до вимог ст.ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно роз'яснень, які містяться у п. 4 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 6 «Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва)» при розгляді справ зазначеної категорії судам слід мати на увазі, що самочинним вважається будівництво житлового будинку, будівлі, споруди, іншого нерухомого майна, якщо вони збудовані (будуються) на земельній ділянці, що не була відведена особі, яка здійснює будівництво; або відведена не для цієї мети; або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту; або з істотним порушенням будівельних норм і правил.
Відповідно до п. 9 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва)» від 30 березня 2012 року № 6 при розгляді справ даної категорії судам слід мати на увазі, що відповідно до ст. 26 Закону України «Про основи містобудування» спори з питань містобудування вирішуються радами, інспекціями державного будівельного архітектурного контролю у межах їх повноважень, а також судом відповідно до законодавства.
За загальним правилом кожна особа має право на захист свого цивільного права лише в разі його порушення, невизнання або оспорювання (ч.1 ст.15 ЦК України, ч.1 ст.4 ЦПК України). У зв'язку із цим звернення до суду з позовом про визнання права власності на самочинне будівництво має здійснюватися за наявності даних про те, що порушене питання було предметом розгляду компетентного державного органу, рішення якого чи його відсутність дають підстави вважати про наявність спору про право.
Згідно п. 12 вказаної Постанови зазначено, що у справах, пов'язаних із самочинним будівництвом нерухомого майна, суди мають враховувати, що за загальним правилом особа, яка здійснила або здійснює таке будівництво, не набуває права власності на нього (частина друга статті 376 ЦК). Разом із цим власник земельної ділянки набуває право власності на зведені ним будівлі, споруди та інше нерухоме майно (частина друга статті 375 ЦК), тому на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудовано на ній, якщо це не порушує права інших осіб (частина п'ята статті 376 ЦК). Вирішуючи справу за позовом власника (користувача) земельної ділянки про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно, суди зобов'язані встановлювати усі обставини справи, зокрема: чи є позивач власником (користувачем) земельної ділянки; чи звертався він до компетентного державного органу про прийняття забудови до експлуатації; чи є законною відмова у такому прийнятті; чи є порушені будівельні норми та правила істотними. У пункті 14 зазначено,що на підставі частини третьої статті 376 ЦК суд може задовольнити позов про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно на земельній ділянці, що не надавалася у власність чи користування особі, яка збудувала його, якщо їй у встановленому законом порядку було передано земельну ділянку у власність або надано у користування під уже збудоване нерухоме майно відповідно до її цільового призначення, та за умови, що будівництво велося з додержанням архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил згідно із законодавством, містобудівною та проектною документацією, а також у разі, якщо ці обставини були предметом розгляду компетентного державного органу (частина третя статті 375 ЦК).
Наведена правова норма дає суду підстави для висновку, що під час розгляду справи за позовом власника земельної ділянки про визнання за ним права власності на самочинно збудоване на ній нерухоме майно встановленню підлягають такі обставини, зокрема: чи позивач є власником земельної ділянки,чи звертався до компетентного державного органу про прийняття забудови до експлуатації,чи є законною відмова в такому прийнятті, чи є порушені будівельні норми та правила істотними.
Відповідно до Положення про Державну архітектурно-будівельну інспекцію України, яке затверджене Постановою Кабінету Міністрів від 9 лютого 2014 року № 294, основними завданнями даної Інспекції є реалізація державної політики з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду і відповідно до покладених на неї завдань вона, в тому числі приймає в установленому законом порядку в експлуатацію закінчені будівництвом об'єкти, (видає відповідні сертифікати, реєструє декларації про готовність об'єкта до експлуатації та повертає такі декларації).
Відповідно до ст.9 Закону України «Про архітектурну діяльність» будівництво (нове будівництво, реконструкція, реставрація, капітальний ремонт) об'єкта архітектури здійснюється відповідно до затвердженої проектної документації, державних стандартів, норм і правил у порядку визначеному Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності».
Відповідно до ст.10 Закону України «Про архітектурну діяльність» для забезпечення під час забудови територій, розміщення і будівництва об'єктів архітектури додержання суб'єктами архітектурної діяльності затвердженої містобудівної та іншої проектної документації, вимог вихідних даних, а такою з метою захисту державою прав споживачів будівельної продукції здійснюється в установленому законодавством порядку державний архітектурно-будівельний контроль та нагляд.
Державний архітектурно-будівельний контроль та нагляд здійснює центральний орган виконавчої влади з питань будівництва, містобудування та архітектури. Державний контроль та нагляд у системі центрального органу виконавчої влади з питань будівництва, містобудування та архітектури здійснює Державна архітектурно-будівельна інспекція України та її територіальні органи.
Згідно із п. 2-4 ст. 4 Положення про Державну архітектурно-будівельну інспекцію України, яке затверджене Постановою Кабінету Міністрів від 9 лютого 2014 року № 294 Державна архітектурно-будівельна інспекція приймає в установленому порядку в експлуатацію закінчені будівництвом об'єкти (видає відповідні сертифікати, реєструє декларації про готовність об'єкта до експлуатації та повертає такі декларації); реєструє повідомлення та декларації про початок виконання підготовчих робіт, повідомлення та декларації про початок виконання будівельних робіт та у визначених законодавством випадках повертає такі декларації; у визначених законодавством випадках надає дозволи на виконання будівельних робіт, відмовляє у видачі таких дозволів, анулює дозволи на виконання будівельних робіт.
Тобто, діючим законодавством визначений певний порядок здійснення будівельних робіт з будівництва новоствореного нерухомого майна, реконструкції, перебудови, добудови, порядок отримання дозвільної документації, перевірку об'єктів встановленим нормам і правилам, отримання правовстановлюючого документу і державної реєстрації права власності на новостворене нерухоме майно.
Відповідно до ст.14 Закону України «Про основи містобудування» до компетенції виконавчих органів сільських, селищних, міських рад у сфері містобудування належать: надання відповідно до закону дозволу на будівництво об'єктів містобудування незалежно від форми власності у разі делегування їм таких повноважень відповідними радами.
За приписами ч.1 ст.23 Закону України «Про планування і забудову територій» будівництво об'єктів містобудування здійснюється згідно з законодавством, державними стандартами, нормами та правилами, регіональними і місцевими правилами забудови, містобудівною та проектною документацією.
Згідно ст.24 Закону України «Про планування і забудову територій» фізичні та юридичні особи, які мають намір здійснити будівництво об'єктів містобудування на земельних ділянках, що належать їм на праві власності чи користування, зобов'язані отримати від виконавчих органів відповідних рад, Київської та Севастопольської міської державної адміністрацій, у разі делегування їм таких повноважень відповідними радами, дозвіл на будівництво об'єкта містобудування (далі - дозвіл на будівництво). Фізичні та юридичні особи, заінтересовані в здійсненні будівництва об'єктів містобудування, подають письмову заяву про надання дозволу на будівництво до виконавчого органу відповідної ради або Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації. До заяви додається документ, що засвідчує право власності чи користування земельною ділянкою, або документ про згоду власника земельної ділянки на забудову цієї ділянки. Перелік інших документів та матеріалів, необхідних для отримання дозволу на будівництво, які додаються до письмової заяви, порядок їх розгляду визначаються регіональними правилами забудови. У разі прийняття сільською, селищною чи міською радою рішення про надання земельної ділянки із земель державної чи комунальної власності для розміщення об'єкта містобудування в порядку, визначеному земельним законодавством, зазначене рішення одночасно є дозволом на будівництво цього об'єкта. Дозвіл на будівництво дає право замовникам на отримання вихідних даних на проектування, здійснення проектно-вишукувальних робіт та отримання дозволу на виконання будівельних робіт у порядку, визначеному цим Законом. Порядок отримання дозволу на будівництво тимчасових споруд та розміщення реклами визначається місцевими правилами забудови відповідно до закону.
Відповідно до ст.27 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» (далі по тексту - Закону) забудова присадибних, дачних і садових земельних ділянок може здійснюватися на підставі будівельного паспорта забудови земельної ділянки.
Стаття 34 Закону передбачає направлення замовником повідомлення про початок виконання будівельних робіт центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань архітектурно-будівельного контролю, а також реєстрацію декларації про готовність об'єкта до експлуатації.
Відповідно до ч.9 ст.39 Закону зареєстрована декларація про готовність об'єкта до експлуатації або сертифікат є підставою для оформлення права власності на нього.
Статтею 29 Закону України «Про планування і забудову територій», який діяв на час зведення самочинної прибудови до житлового будинку позивачкою, передбачено, що інспекціями державного архітектурно-будівельного контролю надається дозвіл на виконання будівельних робіт-документ, що засвідчує право забудовника та підрядника на виконання будівельних робіт, підключення об'єктів будівництва до інженерних мереж та споруд, видачу ордерів на проведення земельних робіт. Здійснення будівельних робіт без дозволу Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю на виконання будівельних робіт вважається самовільним будівництвом і тягне за собою відповідальність згідно із законодавством.
Закон України «Про планування і забудову територій» припинив свою дію на підставі Прикінцевих положень Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» від 17.02.2011 року.
Відповідно до п.9 розділу п'ять «Прикінцеві положення» Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» (в ред. Закону України від 22.03.2018 року №2363-VIII, який набрав чинності 20.04.2018 року) орган державного архітектурно-будівельного контролю безоплатно протягом 10 робочих днів з дня подання заяви власниками (користувачами) земельних ділянок, на яких розміщені об'єкти будівництва, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об'єктів з незначними наслідками (СС1), збудовані на земельній ділянці відповідного цільового призначення без дозвільного документа на виконання будівельних робіт, за результатами технічного обстеження приймає в експлуатацію: збудовані у період з 5 серпня 1992 року до 9 квітня 2015 року індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки загальною площею до 300 квадратних метрів, а також господарські (присадибні) будівлі і споруди загальною площею до 300 квадратних метрів; збудовані до 12 березня 2011 року будівлі і споруди сільськогосподарського призначення.
У пункті 27 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва)» від 30 березня 2012 року № 6 зазначено, що розташовані на земельній ділянці поряд із житловим будинком господарсько-побутові будівлі й споруди: сараї, гаражі, літні кухні тощо відповідно до положень статей 186, 381 ЦК є приналежністю головної речі (будинку). У зв'язку із цим положення частини п'ятої статті 376 ЦК не є підставою для визнання за власником такого житлового будинку самостійного права власності на самочинно побудовані господарсько-побутові будівлі й споруди, що були зведені після набуття ним права власності на будинок чи садибу. Прийняття в експлуатацію таких об'єктів нерухомості має здійснюватися відповідною інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у спосіб, визначений Порядком прийняття в експлуатацію індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків, господарських (присадибних) будівель і споруд, прибудов до них, громадських будинків I та II категорії складності, які збудовані без дозволу на виконання будівельних робіт і проведення технічного обстеження їх будівельних конструкцій та інженерних мереж, затвердженим наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 24 червня 2011 року № 91.
В даному випадку, позивачка не надала суду належних, допустимих, переконливих доказів у обґрунтування своїх вимог в розумінні ст.ст.12, 81 ЦПК України. Не зазначено в позові та не надано доказів, яким чином саме ОСОБА_2 порушує право позивачки в даному випадку. У позові позивачка не заявляла про це та не вказувала, чим саме вказаний нею відповідач порушує її права та чому позов заявлено до нього. Натомість, представник позивачки в своїй заяві про проведення судового засідання сам зазначає про те, що 20.04.2018 року набрав чинності Закон України від 22.03.2018 року №2363-VIII Про внесення зміни до пункту 9 розділу V «Прикінцеві положення» Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» щодо продовження терміну прийняття в експлуатацію об'єктів будівництва, збудованих без дозволу на виконання будівельних робіт і згідно норм закону орган державного архітектурно-будівельного контролю уповноважений приймати в експлуатацію об'єкти, побудовані без дозвільного документа. Однак, представник позивача не надав суду документів на підтвердження того, що позивачка дійсно зверталася із заявою про прийняття в експлуатацію самочинно побудованої прибудови до органу державного архітектурно-будівельного контролю після набрання чинності цим законом 20.04.2018 року і їй було відмовлено, хоч у розумінні ст.13, ст.49 ЦПК України вказана заява не може бути прийнята судом до уваги.
За ст.180 ЦК України житловим будинком є будівля капітального типу, споруджена з дотриманням вимог, встановлених законом, іншими нормативно-правовими актами, і призначена для постійного у ній проживання.
Статтею 186 ЦК України передбачається, що річ, призначена для обслуговування іншої (головної) речі і пов'язана з нею спільним призначенням, є її приналежністю. Приналежність слідує за головною річчю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до роз'яснень, наданих у п. 7. постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2012 року N 6 «Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва)» не може бути застосовано правила статті 376 ЦК при вирішенні справ за позовами, зокрема, про визнання права власності на самочинно збудовані приналежності .
В той же час зі змісту статей 186, 380, 381 ЦК, вбачається, що господарсько-побутові будівлі (сарай, гараж, санвузол, паркан, колодязь і под.), наземні і підземні комунікації (водопостачання, очисні споруди тощо), що розташовані з житловим будинком на одній земельній ділянці і призначені для забезпечення власника необхідними засобами благоустрою, вважаються приналежністю головної речі і не є самостійними нерухомими речами, у зв'язку з чим право власності на такі будівлі та споруди як на окремі об'єкти визнаватися не може.
Пунктами 1.1, 2.1, чинного на той час, Положення про порядок надання дозволу на виконання будівельних робіт, затвердженого Наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України № 273 від 05.12.2000 року, визначалися порядок та умови надання інспекціями державно-архітектурного контролю дозволу на виконання будівельних робіт, серед яких і проведення реконструкції.
У розумінні ч.1 ст.376 ЦК України самочинним будівництвом є не тільки новостворений об'єкт, а й об'єкт нерухомості, який виник у результаті реконструкції, капітального ремонту, перебудови, надбудови вже існуючого об'єкта, здійснених без одержаного дозволу місцевих органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, розробленої та затвердженої в установленому порядку проектної документації, дозволу на виконання будівельних робіт від органів архітектурно-будівельного контролю, оскільки в результаті таких дій об'єкт втрачає тотожність із тим, на який власником (власниками) раніше отримано право власності.
Відповідно до пункту 27 ППВССУ від 30.03.2012 № 6 «Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва)» розташовані на земельній ділянці поряд із житловим будинком господарсько-побутові будівлі й споруди: сараї, гаражі, літні кухні тощо на підставі положень статей 186, 381 ЦК є приналежністю головної речі (будинку). У зв'язку із цим положення частини 5 статті 376 ЦК не є підставою для визнання за власником такого житлового будинку самостійного права власності на самочинно побудовані господарсько-побутові будівлі й споруди, що були зведені після набуття ним права власності на будинок чи садибу.
Прийняття в експлуатацію цих об'єктів нерухомості (крім закінчених будівництвом до 05.08.1992 індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків, господарських (присадибних) будівель і споруд, прибудов до них) має здійснюватися безоплатно територіальними органами Державної архітектурно-будівельної інспекції України за результатами технічного обстеження їх будівельних конструкцій та інженерних мереж, а також за наявності документа, що посвідчує право власності або користування земельною ділянкою, на якій розміщений об'єкт, шляхом реєстрації поданої замовником декларації про готовність об'єкта до експлуатації у спосіб, визначений Змінами до Порядку прийняття в експлуатацію індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків, господарських (присадибних) будівель і споруд, прибудов до них, громадських будинків І та ІІ категорії складності, які збудовані без дозволу на виконання будівельних робіт і проведення технічного обстеження їх будівельних конструкцій та інженерних мереж, затвердженими наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 13.06.2012 року №304, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 09.07.2012 року за №1132/21444, який діяв до 30.01.2013 року.
Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Позивачка звернулася з позовом до ОСОБА_2 і при цьому не надала достатньо обґрунтованих доказів на підтвердження порушення її прав та законних інтересів саме даним відповідачем. В діях зазначеного відповідача не вбачається порушення її прав та законних інтересів, тобто відсутній предмет позову, а отже він є неналежним відповідачем у цій справі.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 проект на будівництво вказаної прибудови до житлового будинку не замовляла та не виготовляла, відповідно і необхідні дозволи на здійснення будівництва відсутні. Доказів про те, чи будівництво велося з додержанням архітектурних, санітарних, екологічних та інших норм і правил згідно із законодавством, містобудівною та проектною документацією позивачкою не надано суду, як і не надано доказів у підтвердження того, що ці обставини були предметом розгляду компетентного державного органу.
Звертаючись до суду з вказаним позовом, позивачка обрала неналежний спосіб захисту, оскільки суд, здійснюючи правосуддя, не може перебирати на себе повноваження органу, до компетенції якого віднесено вирішення питань про надання дозволів на будівництво, реконструкцію, переобладнання житлових приміщень та введення їх в експлуатацію.
Позивачка не надала суду доказів щодо її звернення до компетентного органу з питань прийняття самочинної прибудови до експлуатації, відмова компетентного органу в матеріалах справи відсутня.
Наданий позивачкою до справи висновок будівельно-технічного дослідження №1088 від 26.02.2018 року про те, що не зданий в експлуатацію з'єднувальний коридор літ. «а1», розташований за адресою: вул. Петропавлівська (Петровського). 136 в м. Охтирка Сумської області відповідає будівельним нормам і придатне до подальшої експлуатації, виконаний експертом ОСОБА_8, не може вважатися належним, допустимим доказом з вищевикладених підстав (а.с.133-142).
Слід також зазначити, що з 20.04.2018 року набрав чинності відповідний закон, як вказано вище, яким передбачено порядок прийняття в експлуатацію об'єктів будівництва, збудованих без дозволу на виконання будівельних робіт.
Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Таким чином, аналізуючи приведені докази та даючи їм оцінку, суд не знаходить законних підстав для задоволення позову.
На підставі викладеного, керуючись 12, 13, 19, 81, 83, 89, 247, 259, 263, 264, 279, 280-289 ЦПК України, суд, -
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 (зареєстрованої: ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП НОМЕР_1) до ОСОБА_2 (проживаючого: ІНФОРМАЦІЯ_2, РНОКПП НОМЕР_2) про визнання права власності на самочинне будівництвовідмовити за необґрунтованістю.
Рішення суду може бути оскаржено безпосередньо до Судової палати у цивільних справах апеляційного суду Сумської області, шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня проголошення. В разі проголошення вступної та резолютивної частини або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, в той же строк з дня складання повного судового рішення.
До початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарги подаються учасниками справи через Охтирський міськрайонний суд Сумської області.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Повне рішення суду складено 27 квітня 2018 року.
Суддя Охтирського
міськрайонного суду: ОСОБА_9