Справа № 520/2557/17
Провадження № 1-кп/520/172/18
27.04.2018 року м.Одеса
Колегія суддів Київського районного суду м.Одеси у складі головуючого судді - ОСОБА_1 , суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3
секретар судового засідання ОСОБА_4 ,
розглянувши у судовому засіданні в приміщені суду у відкритому судовому засіданні питання доцільності подальшого тримання під вартою обвинуваченого у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за №12016160480005469 від 31.12.2016 року, щодо
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець м.Вознесенськ Миколаївської області, українця, громадянина України, не одружений, з неповною середньою освітою, офіційно не працевлаштований, в силу ст.86 КК України вважається таким, що не має судимості, не має реєстрації та постійного місця проживання в Одесі та Одеській області,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.115 КК України,
за участю сторін кримінального провадження:
прокурора Одеської місцевої прокуратури №1 ОСОБА_6 ,
обвинуваченого ОСОБА_5 та захисника - адвоката ОСОБА_7 ,
Відповідно до ч.3 ст.331 КПК України суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою.
У судовому засіданні прокурор необхідність продовження строку тримання під вартою ОСОБА_5 обґрунтував тим, що відносно обвинуваченого висунуто обґрунтоване обвинувачення у вчиненні особливо тяжкого кримінального правопорушення, санкція якого передбачає від 7 до 15 років позбавлення волі, а також наявні ризики, які були враховані судом при обранні запобіжного заходу, не зникли, актуального значення не втратили, продовжують існувати.
Захисник і обвинувачений заперечили проти продовження строку тримання під вартою, вважали за необхідне змінити запобіжний захід у виді тримання під вартою на менш суворий вид, мотивуючи тим, що обвинувачений згідно висновку комісійної судово-медичної експертизи потребує лікування у спеціалізованих медичних закладах, наміру ухилятися від суду не має, до обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою з'являвся на виклик суду.
Прокурор не заперечував проти того, що більш м'який вид запобіжного заходу зможе забезпечити належну поведінку обвинуваченого.
Суд, вислухавши думку учасників судового провадження, дослідивши необхідні матеріали кримінального провадження, керуючись ст.ст. 5, 6, 7 Конвенції з прав людини та основоположних свобод, 1950 р., приходить до висновку про те, що підстав для подальшого тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_5 не вбачається.
Метою застосування запобіжного заходу є запобігання ризикам та забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а підставою - обґрунтоване обвинувачення та наявні ризики.
Відповідно до ст.177 КПК України запобіжний захід застосовуються до підозрюваного, обвинуваченого з метою припинення злочинної діяльності, запобігання спробам ухилитися від слідства або суду, перешкоджання встановлення важливих обставин кримінального провадження, а також з метою забезпечення виконання процесуальних рішень і лише при наявності достатніх підстав вважати, що ці особи будуть намагатися ухилитися від слідства і суду або від виконання процесуальних рішень, перешкоджати кримінальному провадженню або продовжувати злочину діяльність.
Разом з тим, прокурор не довів в суді існування ризиків, на які посилається.
Згідно ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» вiд 23 лютого 2006 року №3477, суди застосовують при розгляді справ як джерело права Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини.
Так, рішенням ЄСПЛ у справі Орловський проти України, засудженого за вчинення ряду особливо тяжких злочинів, було встановлено порушення п.3 ст.5 Конвенції - право на судовий розгляд протягом розумного строку або на звільнення під час розгляду справи з гарантією явки в судове засідання.
Разом з тим, прокурор тривалий час на протязі кількох місяців не в змозі забезпечити явку свідків з боку обвинувачення, якими прокурор намагається обґрунтувати висунуте ОСОБА_5 обвинувачення.
З рішення Європейського суду з прав людини від 24 липня 2003 року в справі "Смирнов проти Росії", вбачається, що питання щодо того, чи була розумною тривалість тримання особи під вартою, не може вирішуватися абстрактно (п.п.61, 62). Наявність підстав тримання під вартою обвинуваченого повинні оцінюватися в кожній конкретній справі з урахуванням конкретних її обставин. Тривале ж утримання під вартою людини може виявитися виправданим лише за наявності конкретних ознак, інтересами суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, перевищують інтереси забезпечення поваги до особистої свободи (аналогічне рішення Суду від 26 січня 1993 року справу "Ш. проти Швейцарії"). Саме на національні судові органи покладається обов'язок забезпечувати розумність строків тримання обвинуваченого під вартою. Для цього суди повинні розглянути всі факти на користь, і проти існування суспільного інтересу, який, при належному обліку принципу забезпечення презумпції невинуватості, виправдовує відхід норми про повагу до особистісної свободи, і викласти ці міркування у своїх рішеннях щодо клопотань про звільнення з-під варти.
Як вбачається з матеріалів справи досудове слідство було закінчено і обвинувальний акт з реєстром зібраних по справі доказами, закріпленими відповідними процесуальними документами і рішеннями, надійшов до суд. З моменту закінчення досудового розслідування, слідчі дії по збору доказів у справі не проводяться. Отже, на даному етапі судового процесу підстави вважати, що ОСОБА_5 , перебуваючи на волі, буде перешкоджати встановленню істини у справі безпідставні.
На зазначені обставини звернуто увагу рішенням Європейського суду з прав людини від 6 квітня 2000 року в справі "Лабіта проти Італії" щодо скарги на тривалість тримання під вартою. Зокрема, в цьому рішенні зазначено, що відповідні органи тричі розглядали питання щодо подальшого тримання обвинуваченого під вартою і відмова звільнити його пояснювався декількома обставинами: існуванням важливих доказів його провини, небезпекою здійснення тиску на свідків, і можливістю фальсифікації доказів. Однак не було при цьому враховано, що звинувачення спиралося лише на докази, які з часом не посилювалися, а втрачали свою переконливість.
Як встановлено у справі, обвинувачення у справі ґрунтується на доказах, які втрачають вагомість. Зменшення вагомості доказової бази спростовують доводи прокурора про необхідність подальшого тримання під вартою обвинуваченого. За таких обставин подальше тримання під вартою обвинуваченого буде фактичним виконанням покарання за злочини, у вчиненні яких вини ОСОБА_5 ще не доведено.
Мотиву однієї лише тяжкості злочину, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_5 , недостатньо для вирішення питання на користь подальшого його утримання під вартою, що узгоджується з рішенням Конституційного Суду України від 08 липня 2003 року № 14-рп / 2003.
Тому, запобіжного заходу у виді особистого зобов'язання буде достатньо для забезпечення заходів кримінального провадження.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.331, 182, 183, 194, 197, 369-372 КПК України, ст.29 Конституції України, ст.5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, суд -
Змінити запобіжний захід щодо обвинуваченого ОСОБА_5 з тримання під вартою на особисте зобов'язання.
Покласти на обвинуваченого ОСОБА_5 наступні обов'язки:
1)Прибувати до суду щовівторка з 09.00 год. до 14.00 год. на реєстрацію;
2)не відлучатися з м.Одеси без дозволу суду;
3) Повідомляти суд про зміну свого місця проживання, перебування, або знаходження;
4) Прибувати до суду за першою вимогою.
Строк дії ухвали слідчого судді в частині покладення додаткових обов'язків, передбачених ст.194 КПК України, становить 60 (шістдесят) днів і припиняє свою дію 26.06.2018 року.
Роз'яснити обвинуваченому, що відповідно до ст.179 ч.2 КПК України, у разі невиконання умов запобіжного заходу у виді особистого зобов'язання або покладених на нього обов'язків, до нього може бути застосований більш жорсткий запобіжний захід і на нього може бути накладено грошове стягнення в розмірі від 0,25 до 2 розмірів прожиткових мінімумів для працездатних осіб.
Ухвала виконується негайно після її оголошення, а тому обвинувачений підлягає звільненню з під варти в залі суду.
Копію ухвали після її оголошення вручити обвинуваченому та прокурору. Інші учасники судового провадження мають право отримати в суді копію ухвали.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий ОСОБА_1
Суддя ОСОБА_2
ОСОБА_3