Справа № 461/5600/16-ц Головуючий у 1 інстанції: Лялюк Є.Д.
Провадження № 22-ц/783/5951/17 Доповідач в 2-й інстанції: Мікуш Ю. Р.
Категорія:52
03 квітня 2018 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області в складі :
Головуючого судді: Мікуш Ю.Р.,
суддів: Павлишина О.Ф., Приколоти Т.І.
секретаря: Бохонко Е.Р.
З участю сторін та їх представників,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на заочне рішення Галицького районного суду м.Львова від 02 листопада 2016 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, третя особа Орган опіки і піклування ГРА ЛМР про позбавлення батьківських прав,-
Оскаржуваним заочним рішенням суду позов задоволено.
Позбавлено батьківських прав ОСОБА_2 відносно малолітнього сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 аліменти на утримання малолітнього сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі 1231 грн., починаючи з 29.08.2016 року до досягнення дитиною повноліття.
Вирішено питання судових витрат.
Ухвалою Галицького районного суду м.Львова від 05 вересня 2017 року заяву ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення Галицького районного суду м.Львова від 02.11.2016 року залишено без задоволення.
Заочне рішення суду оскаржила відповідач ОСОБА_2 Вважає, що таке постановлено з порушенням норм процесуального та матеріального права. Зазначає, що на час постановлення заочного рішення перебувала за межами України, а тому не могла бути присутньою під час розгляду даної справи, а також її не могло бути повідомлено належним чином про час і місце розгляду справи, відтак приходить до висновку, що заочне рішення ухвалене з порушенням норм процесуального права та права відповідача на захист прав та законних інтересів. Зазначає, що позивачем не надано жодних доказів, які б підтверджували його посилання та доводи що всі питання з приводу виховання сина вирішуються ним самостійно, без участі та підтримки з боку відповідача. Зазначає, що у 2001 році позивач ОСОБА_3 залишив сім»ю та пішов проживати окремо. З цього часу вона самостійно утримувала сина, займалася його вихованням, що в подальшому змусило її поїхати на заробітки, оскільки у м.Львові не знайшла постійної роботи. Виїжджаючи на заробітки в Росію, вона домовилася з позивачем ОСОБА_3 про те, що син буде проживати з ним, оскільки останній відмовився надати згоду на виїзд дитини за кордон. Вказує, що постійно цікавилася у телефонному режимі вихованням сина, його успіхами у школі, передавала кошти на його утримання. Під час розгляду питання у службі у справах дітей присутньою не була, рішення приймалося на поясненнях позивача. Просить скасувати заочне рішення Галицького районного суду м.Львова вд 02 листопада 2016 року та постановити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
Заслухавши пояснення ОСОБА_2 та її представника адвоката ОСОБА_5 на підтримання доводів апеляційної скарги, заперечення з приводу апеляційної скарги позивача ОСОБА_3 та його представника ОСОБА_6, заслухавши думку неповнолітнього ОСОБА_4, 2005 р.н., вивчивши матеріали цивільної справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення.
Матеріалами справи та судом встановлено, що рішенням Галицького районного суду м.Львова від 04.03.2013 року шлюб між сторонами по справі розірвано.
Відповідно до свідоцтва про народження від 08.12.2015 року серія НОМЕР_1 батьками малолітнього ОСОБА_4,ІНФОРМАЦІЯ_1 є ОСОБА_3 та ОСОБА_2.
З 2012 року малолітній ОСОБА_4 проживає з батьком ОСОБА_3, який займається його вихованням та утриманням.
Відповідач по справі ОСОБА_2 виїхала на заробітки у Росію, де має другу сім»ю. З дитиною за весь період з 2012року по 2017 рік не підтримувала жодних контактів, не цікавилася здоров»ям дитини, його навчанням, не надавала матеріальної допомоги.
Галицька районна адміністрація як орган опіки та піклування вважає за доцільне позбавити батьківських прав ОСОБА_2 відносно малолітнього сина ОСОБА_4, 2005 року народження.
За змістом ст.150 ч.2,3 Сімейного кодексу України (далі СК) батьки зобов»язані піклуватися про здоров»я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, а також забезпечити здобуття дитиною повної середньої освіти.
Згідно ст.164 СК підставами для позбавлення батьківських прав є: якщо мати, батько не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров»я без поважної причини і протягом шести місяців не виявили щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов»язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини.
Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд дослідив матеріали справи, заслухав свідків та дійшов правильного висновку, що мати дитини повністю ухилилася щодо своїх материнських обов»язків по відношенню до сина ОСОБА_4, 2005 року народження. Протягом п»яти років відповідач не пітримувала із сином телефонного зв»язку (номер мобільного телефону дитини не змінювався), не цікавилася сином через колишнього чоловіка, класного керівника, не передавала синові подарунків на дні народження чи святкові дні, не надавала матеріальної допомоги на його утримання.
В суді апеляційної інстанції малолітній ОСОБА_4, 2005 року народження висловив своє бажання проживати надалі з батьком. На відповідача ОСОБА_2, а свою маму, малолітній ображений, оскільки пам»ятає як вона його била та жорстоко поводилася.
Згідно роз»ясень Пленуму ВСУ наданих у постанові №3 від 30 березня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення та про позбавлення батьківських прав» позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно їх утримують та інше), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов»язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об»активного з»ясування обставин справи, зокрема, ставлення батьків до дітей.
Особи можуть бути позбавлені батьківських прав лише щодо дитини, яка не досягла вісімнадцяти років, і тільки з підстав, передбачених ст.164 СК.
Із врахуванням вище зазначеного, колегія суддів вважає, що відповідачем ОСОБА_2 не надано суду належних та допустимих доказів, які б давали можливість поновити її у батьківських правах щодо малолітнього сина ОСОБА_4, 2005 року народження.
Згідно ст. 166 ч.2 СК особа, позбавлена батьківських прав, не звільняється від обов»язку щодо утримання дитини.
Колегія суддів погоджується із рішенням суду в частині стягнення з відповідача аліментів на дитину.
Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів і вимог апеляційної скарги.
Згідно з приписами ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів не вбачає підстав для скасування оскаржуваного рішення суду.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду.
Керуючись ст.ст. 374 ч.1 п.1, 375, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Заочне рішення Галицького районного суду м.Львова від 02 листопада 2016 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови в порядку визначеному ст.. 389 ЦПК України.
Повний текст постанови виготовлено 06 квітня 2018 року.
Головуючий: Ю.Р.Мікуш
Судді: О.Ф.Павлишин
Т.І.Приколота