Справа № 465/3748/17 Головуючий у 1 інстанції: Гулієва М.І.
Провадження № 22-ц/783/308/18 Доповідач в 2-й інстанції: ОСОБА_1 А. В.
Категорія: 53
17 квітня 2018 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області в складі:
головуючого - судді Ніткевича А.В.,
суддів: Бойко С.М., Савуляка Р.В.
секретаря Брикайло М.В.
з участю позивача ОСОБА_2, представника позивача ОСОБА_3, представника відповідача ОСОБА_4
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Франківського районного суду м. Львова від 01 грудня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Приватного акціонерного товариства «Вінницька кондитерська фабрика» про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,-
встановила:
В липні 2017 року позивач ОСОБА_2 звернувся в суд з позовом до ПрАТ «Вінницька кондитерська фабрика» про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Вимоги обґрунтовує тим, що з 18.07.2016р. працював на посаді начальника виробничого відділу - 2 ПрАТ «Вінницька кондитерська фабрика». З початку березня 2017 року директор ОСОБА_5, заступник директора ОСОБА_6 та директор з персоналу ОСОБА_7 почали виловлювати свою особисту неприязнь до нього. На початку квітня 2017р. ОСОБА_6 у грубій формі повідомив, що його звільнять у зв»язку із скороченням штату та надав на ознайомлення копію наказу №18/1 від 05.04.2017р., при цьому йому відмовили у переведенні на іншу посаду. За таких обставин він відмовився ознайомитися із вказаним наказом, на що йому пригрозили звільненням на підставі службової невідповідності. Також, керівництво відповідача здійснювали тиск з погрозами звільнення і на його дружину, яка працювала на посаді контролера харчової продукції служби контролю якості. У зв»язку з психологічним тиском, він 21.04.2017 року написав заяву про звільнення за угодою сторін з 18.05.2017р. У зв»язку із ситуацією, яка склалася, у нього загострилась хронічна хвороба, він вимушений був взяти лікарняний. Перебуваючи на лікарняному усвідомив свавільну поведінку щодо нього, відсутність реальної домовленості про умови звільнення, тому подав заяву про відкликання заяви про звільнення як такої, що подана під тиском. Однак, в період перебування на лікарняному, на його поштову адресу надійшла копія наказу №303-КП від 12.05.2017р. про його звільнення за угодою сторін.
З огляду на наведене, вважає оскаржуваний наказ незаконним, таким що підлягає скасуванню, оскільки у нього не було волевиявлення на звільнення з роботи, а подання заяви про звільнення за угодою сторін відбулося через тиск, який на нього чинився.
Просив позовні вимоги задовольнити.
Оскаржуваним рішенням Франківського районного суду м. Львова від 01 грудня 2017 року у задоволенні позову ОСОБА_2 до Приватного акціонерного товариства «Вінницька кондитерська фабрика» про визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу відмовлено.
Рішення суду оскаржив позивач ОСОБА_2, вважає оскаржуване рішення незаконним, необгрунтованим та таким, що підлягає скасуванню
В апеляційній скарзі покликається на те, що на момент подання заяви про звільнення за угодою сторін та видачі відповідного наказу про звільнення, з огляду на тиск, який чинився, у апелянта не було волевиявлення на звільнення з роботи, він подав заяву про анулювання попередньої домовленості, відтак у відповідача не було підстав для видачі наказу про звільнення позивача з роботи на підставі п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП України.
Просить скасувати рішення Франківського районного суду м. Львова від 01 грудня 2017 року та ухвалити нове рішення, яким повністю задовольнити позовні вимоги.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача та його представника на підтримку доводів скарги, а також пояснення представника відповідача на заперечення таких, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи із наступного.
Відповідно до пункту 9 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України, у редакції Закону України № 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», справи у судах першої та апеляційної інстанції, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу (надалі ЦПК України).
Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
На підставі ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно із статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Частиною 6 цієї ж статті визначено, що в суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог районний суд виходив з того, що домовленість сторін про припинення трудового договору відповідно до п. 1ст. 36 КЗпП України дійсно існувала, про що свідчить заява позивача від 21.04.2017р. та його лист, адресований працівникам ПрАТ від 29.04.2017р., при цьому позивачем не надано суду належних та допустимих доказів, які б свідчили про чинення на нього тиску з боку відповідача під час написання заяви на звільнення.
Виходячи з наявних матеріалів справи та досліджених судом доказів, колегія суддів погоджується з такими висновками районного суду з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач ОСОБА_2 з 18.07.2016р. працював на посаді начальника виробничого відділу - 2 ПрАТ «Вінницька кондитерська фабрика».
21.04.17р. ОСОБА_2 подав заяву на ім»я директора ПрАТ «Вінницька кондитерська фабрика» про звільнення його за згодою сторін з 18.05.2017р. (а.с. 9).
Наказом відповідача № 303-КП від 12.05.2017 року ОСОБА_2 звільнений з роботи за угодою сторін згідно із п. 1 ст. 36 КЗпП України (а.с. 7).
Трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін (стаття 21 КЗпП України).
Підстави припинення трудового договору встановлено статтею 36 КЗпП України, підстави розірвання трудового договору з ініціативи працівника - статтями 38 і 39 цього Кодексу, підстави розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу - статтями 40, 41, 43, 431 і підстави розірвання трудового договору з керівником на вимогу виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) - статтею 45 цього Кодексу.
Однією з підстав припинення трудового договору, зокрема, є угода сторін (пункт 1 статті 36 КЗпП України).
У разі домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за пунктом 1 статті 36 КЗпП України (за угодою сторін) договір припиняється в строк, визначений сторонами.
Анулювати таку домовленість можна лише за взаємною згодою про це власника або уповноваженого ним органу і працівника.
Сама по собі згода власника або уповноваженого ним органу задовольнити прохання працівника про звільнення до закінчення строку попередження не означає, що трудовий договір припинено за пунктом 1 статті 36 КЗпП України, якщо не було домовленості сторін про цю підставу припинення трудового договору. В останньому випадку звільнення вважається проведеним з ініціативи працівника (стаття 38 цього Кодексу).
Розглядаючи позовні вимоги щодо оскарження наказу про припинення трудового договору за пунктом 1 статті 36 КЗпП України (за угодою сторін), суди повинні з'ясувати: чи дійсно існувала домовленість сторін про припинення трудового договору за взаємною згодою; чи було волевиявлення працівника на припинення трудового договору в момент видачі наказу про звільнення; чи не заявляв працівник про анулювання попередньої домовленості сторін щодо припинення договору за угодою сторін.
Звертаючись із позовною заявою ОСОБА_2 покликався на те, що у нього не було волевиявлення на звільнення з роботи, а подання заяви про звільнення за угодою сторін відбулося з огляду на тиск, який на нього чинився зі сторони заступника директора ОСОБА_6 та директор з персоналу ОСОБА_7
Допитані в суді першої інстанції свідки ОСОБА_7 та ОСОБА_6 повідомили, що посада, яку займав позивач скорочена. На нього ніхто не чинив тиск у написанні заяви про звільнення за угодою сторін, не було з ним ніяких конфліктів. ОСОБА_6 перебував з позивачем у дружніх стосунках. У квітні 2017р. вони отримали від позивача електронний лист - подяку за співпрацю. Заява про відкликання заяви про звільнення була отримана ПрАТ «ВКФ» 19.05.2017р. поштовим відправленням.
Судом встановлено, що 29.04.2017 року позивач із своє електронної пошти направив лист на електронні адреси працівників відповідача, у якому повідомив, що 17-18 травня планує передавати справи, це його останній день роботи, щиро радий за проведену роботу, він звільняється з чистою совістю та хорошим настроєм, дякує за цікавий досвід, співпрацю та підтримку, пропонує по всіх виробничих питаннях звертатися до ОСОБА_6, ОСОБА_8, ОСОБА_9 (а.с. 59-60). Вказаний лист адресовано, серед інших, і директору з персоналу ОСОБА_7
Встановивши обставини справи та дослідивши надані сторонами докази, суд першої інстанції дійшов висновку, з яким погоджується і колегія суддів, що відсутні підстави вважати, що заява про звільнення за угодою сторін написана позивачем під тиском з боку адміністрації відповідача, оскільки з дня написання заяви (21.04.2017 року) до часу звільнення (18.05.2017 року) позивач не заявляв про застосування до нього такого тиску директору підприємства, а також не звертався у контролюючі та правоохоронні органи з цього приводу.
Що стосується доводів апелянта про те, що 18 травня 2017 року о 08,00 год. із власної електронної скриньки він направив на електронні адреси працівників ПрАТ «Вінницька кондитерська фабрика» ОСОБА_7, ОСОБА_5, ОСОБА_10 повідомлення з проханням вважати заяву про звільнення за згодою сторін недійсною, колегія суддів звертає увагу, що подана апелянтом інформація про направлення з власної електронної пошти повідомлення на інші електронні адреси не доводить те, що такі повідомлення отримані адресатами.
В свою чергу, 19.05.2017 року у журналі вхідної кореспонденції ПрАТ «Вінницька кондитерська фабрика» зареєстрована заява ОСОБА_2 від 17.05.2017 року про звільнення його з 08.06.2017 року на підставі наказу № 241-К від 05.04.2017 року, виданого на підставі наказу № 18/1 від 05.04.2017 року «Про зміни в організації праці та скороченням штату» з виплатою вихідної допомоги, де також зазначає, що просить вважати недійсною заяву від 21.04.2017 року про звільнення за угодою сторін, яка написана під тиском із сторони заступника директора ОСОБА_6 (а.с. 69).
Судом встановлено, що така заява вручена відповідачу уповноваженим працівником УДППЗ «Укрпошта» 18.05.2017 року о 18 год. 48 хв.
Таким чином, на час видачі наказу про звільнення (12.05.2017 року), а також в день звільнення (18.05.2017 року) в адміністрації ПрАТ «Вінницька кондитерська фабрика» не було відомостей про анулювання позивачем попередньої домовленості про звільнення за угодою сторін.
Також, з матеріалів справи встановлено, що 05.04.2017р. ПрАТ «Вінницька кондитерська фабрика» видано наказ №18/1 «Про зміни в організації праці та скорочення штату», яким вирішено з 08.06.2017р. скоротити посаду начальника виробничого відділу - 2.
Наказом ПрАТ «Вінницька кондитерська фабрика» №29/1 Ш від 19.05.2017р., у зв»язку із змінами в організації виробництва та праці з 19.05.2017р. введено в дію зміни до штатного розпису виробничого відділу 2, виключено посаду начальника виробничого відділу 2 із штатного розпису.
Зазначені накази спростовують доводи позивача про те, що в адміністрації відповідача були наміри влаштувати на посаду, які обіймав позивач ОСОБА_2, іншу особу.
Безпідставні є посилання позивача на те, що відповідачем йому не була надана відпустка, оскільки згідно довідки №250717/1 від 25.07.2017р. та витягів з наказу «209-ВП від 20.04.2017р., № 504-ВП від 23.12.2016р., позивач перебував у відпустці з 03 по 06.01.2017р. та з 03 по 17.05.2017р.
За таких обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що звільнення позивача відбулося на підставі та в строк, визначений ОСОБА_2, подання після звільнення позивачем заяви про відкликання заяви про звільнення, не свідчить про незаконність дій останнього та не порушує трудових прав ОСОБА_2, не суперечить вимогам закону.
Таким чином, відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_2 суд правильно виходив із того, що 21 квітня 2017 року позивач подав роботодавцю заяву про звільнення за угодою сторін з 18 травня 2017 року, належних та допустимих доказів на підтвердження того, що керівництво ПрАТ «Вінницька кондитерська фабрика» примусило його написати вищезазначену заяву про звільнення, сторонною позивача не надано, судом не встановлено.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 259, 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів, -
постановила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення.
Рішення Франківського районного суду м. Львова від 01 грудня 2017 року- залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня прийняття, може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.
Повний текст постанови складений 18 квітня 2018 року.
Головуючий: А.В. Ніткевич
Судді: С.М. Бойко
ОСОБА_11