Справа № 761/29701/16-к
Провадження № 1-кп/761/381/2018
19 квітня 2018 року Шевченківський районний суд м. Києва у складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
судді ОСОБА_2 ,
присяжних ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,
запасних присяжних: ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ,
за участі:
секретаря судового
засідання ОСОБА_8 ,
прокурора ОСОБА_9 ,
потерпілих ОСОБА_10 , ОСОБА_11 ,
захисників ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 ,
обвинувачених ОСОБА_15 , ОСОБА_16 ,
розглянувши у закритому судовому засіданні у залі Шевченківського районного суду м. Києва кримінальне провадження № 120 150 000 000 006 13 від 19.11.2015, у якому
ОСОБА_15 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 258, ч. 1 ст. 263, ч. 2 ст. 342 КК України;
ОСОБА_16 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 258 КК України,
Шевченківським районним судом м. Києва здійснюється судовий розгляд у кримінальному провадженні за обвинуваченням гр. ОСОБА_15 за ч. 3 ст. 258, ч. 1 ст. 263, ч. 2 ст. 342 КК України та гр. ОСОБА_16 за ч. 3 ст. 258 КК України.
Обвинувачені утримуються під вартою, строк дії вказаного запобіжного заходу спливає 05.05.2018.
Стороною захисту до суду подані клопотання депутатів Київської міської ради ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 про передачу обвинувачених під їх особисту поруку.
У зв'язку надходженням зазначених клопотань, а також у порядку судового контролю відповідно до ч. 3 ст. 331 КПК України, враховуючи, що до вказаної вище дати неможливо завершити розгляд справи, суд поставив на обговорення сторін кримінального провадження питання доцільності продовження цього запобіжного заходу.
Прокурор ОСОБА_9 заперечував проти задоволення клопотань, не вбачаючи підстав для застосування до ОСОБА_15 , ОСОБА_16 запобіжного заходу у вигляді особистої поруки, крім того наполягав на необхідності продовження тримання обвинувачених під вартою, оскільки вважав, що є наявними ризики неправомірної процесуальної поведінки останніх, у тому числі існує вірогідність переховування обвинувачених від суду, незаконного впливу на потерпілих та свідків у цьому кримінальному провадженні, прокурор також вважав реально існуючим ризик вчинення обвинуваченими іншого кримінального правопорушення.
Потерпілі ОСОБА_10 , ОСОБА_11 підтримали позицію прокурора, також вважали за необхідне не змінювати застосований до обвинувачених запобіжний захід.
Обвинувачені та їх захисники заперечували проти продовження строку тримання обвинувачених під вартою, наполягаючи на надмірній, на їх думку, тривалості перебування обвинувачених під вартою, а також на недоведеності прокурором ризиків поза процесуальної поведінки обвинувачених, вважаючи відповідні доводи державного обвинувача лише припущеннями.
Суд, заслухавши доводи сторони обвинувачення та сторони захисту, дослідивши наявні матеріали судового провадження, дійшов висновку про таке.
У силу ч. 3 ст. 331 КПК незалежно від наявності клопотань суд зобов'язаний повторно розглянути питання доцільності тримання обвинуваченого під вартою до спливу продовженого двомісячного строку дії цього запобіжного заходу. За наслідками розгляду цього питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.
Під час досудового розслідування відповідно до ст. 194 КПК у разі вирішення питання продовження строку дії запобіжного заходу має бути встановлено, чи є обґрунтованою підозра; чи наявні достатні підстави вважати, що існує хоча б один з передбачених ст. 177 КПК ризиків, на які вказує прокурор; чи може запобігти існуючим ризикам застосування до підозрюваного менш суворого запобіжного заходу.
Як зазначалося судом у попередніх ухвалах про продовження строку триманя обвинувачених під вартою, на стадії судового розгляду кримінального провадження оцінка обґрунтованості підозри виключається, оскільки суд за наслідками дослідження наданих сторонами доказів має встановити, чи доведена поза розумним сумнівом винуватість притягнутої до кримінальної відповідальності особи.
Отже, з метою вирішення питання щодо продовження тримання обвинуваченого під вартою підлягають встановленню існування ризиків неправомірної процесуальної поведінки обвинуваченого та можливість запобігти цим ризикам у разі застосування іншого, більш м'якого запобіжного заходу.
Крім того, відповідно до положень ст. 178 КПК суд, вирішуючи питання щодо запобіжного заходу, крім наявності ризиків, передбачених ст. 177 КПК, на підставі наданих сторонами матеріалів зобов'язаний оцінити у сукупності всі обставини, у тому числі тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він обвинувачується, міцність соціальних зв'язків обвинуваченого, наявність у нього родини та утриманців, його репутацію тощо.
Суд також бере до уваги, що згідно з ст. 19 Закону України « Про міжнародні договори України» чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства.
Отже, частиною національного законодавства також є Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція).
Відповідно до п. 1(с) ст. 5 Конвенції позбавлення свободи особи може бути виправданим, «якщо обґрунтовано вважається необхідним запобігти вчиненню нею правопорушення чи її втечі після його вчинення».
Як визначено ч. 5 ст. 9 КПК, національне кримінальне процесуальне законодавство застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
Низкою рішень Європейського суду з прав людини сформульовані підстави, за наявності яких допускається безперервне тримання особи під вартою.
До цих підстав серед іншого віднесені наявність ризику, що обвинувачений не з'явиться до суду; вчинить дії, які перешкоджають правосуддю; скоїть інше кримінальне правопорушення; стане причиною громадських заворушень.
Ризик переховування обвинуваченого від суду, крім суворості покарання, має оцінюватись також з урахуванням низки інших релевантних факторів, які можуть або підтвердити цей ризик, або продемонструвати, що він наскільки незначний, що не виправдовує попереднє ув'язнення особи.
Вказаний ризик підлягає врахуванню у світлі таких чинників, як характер людини, його моральні принципи, місце мешкання, робота, сімейні зв'язки та будь-які інші зв'язки з країною, у якій ведеться її переслідування.
Небезпека того, що обвинувачений буде чинити перешкоди належному проведенню судового процесу, має підкріплюватися фактичними доказами.
Згідно з практикою ЄСПЛ серйозність звинувачень може примусити судові органи помістити обвинуваченого під варту з метою попередження спроб подальших правопорушень. Однак необхідно, щоб цей ризик був очевидним, а захід таким, що відповідає обставинам справи, зокрема, минулому та особі обвинуваченого.
Тривале тримання під вартою може бути виправдане тоді, коли є певні ознаки існування суспільного інтересу, який, попри презумпцію невинуватості, переважує принцип поваги до особистої свободи.
Вирішуючи питання існування передбачених кримінальним процесуальним законом ризиків неправомірної процесуальної поведінки обвинувачених, суд відмічає, що ризиком слід вважати ймовірність настання певної події, що ставиться у залежність від інших чинників.
У кримінальному провадженні ризиком є небезпека того, що обвинувачений може вдатися до поведінки, яка буде створювати перешкоду судовому розгляду або ж загрозу суспільству.
Отже, суд, оцінивши вірогідність такої поведінки обвинувачених, має зробити висновок щодо значного ступеню небезпеки позапроцесуальних дій цих осіб.
Надаючи оцінку реальності існування ризику того, що обвинувачені ОСОБА_15 та ОСОБА_16 переховуватимуться від суду, суд бере до уваги, що ймовірність такої поведінки обвинувачених є достатньо високою.
На користь існування вказаного ризику слід віднести відсутність у обвинувачених достатніх вагомих стримуючих чинників, які б мінімізували ймовірність вчинення обвинуваченим дій, спрямованих на ухилення від можливого покарання.
На теперішній час будь-які обставини, які б спростували попередні висновки суду, не наведені.
Наявність у обвинувачених сімейних зв'язків та постійного місця реєстрації не переважують вищевикладених ризиків до такого ступеню, щоб повністю виключити ризик переховування обвинувачених від суду.
Крім того, суд відповідно до ст. 178 КПК враховує, що суворість покарання, яке загрожує обвинуваченим у разі доведення їх винуватості у вчиненні інкримінованого злочину.
Співставлення негативних для обвинувачених наслідків переховування у вигляді їх покарання після можливого затримання у подальшому, з засудженням, у разі доведення прокурором їх винуватості, до покарання у найближчій перспективі доводять, що цей ризик залишається достатньо високим.
Суд не може залишити поза увагою ризик незаконного впливу обвинувачених на потерпілих та свідків у цьому кримінальному провадженні, додаткової актуальності цьому ризику додає той факт, що судовий розгляд фактично перебуває на початковій стадії, у зв'язку з цим залишається недослідженим значний масив доказів, у тому числі не допитані свідки, потерпілі, експерти.
Обставини вчинення інкримінованого обвинуваченим злочину, передбаченого ч. 3 ст. 258 КК України, свідчать, що залишається високим ризик вчинення обвинуваченими іншого кримінального правопорушення.
За результатами встановлених у судовому засіданні обставин, з урахуванням доводів сторін кримінального провадження, суд дійшов висновку про наявність чинників, які передбачені ч.1 ст. 194 КПК, тобто існують достатні підстави вважати, що існують ризики, передбачені ст. 177 КПК; застосування менш суворого запобіжного заходу не зможе запобігти вказаним вище ризикам.
Відповідно до ст. 180 КПК особиста порука полягає у наданні особами, яких суд вважає такими, що заслуговують на довіру, письмового зобов'язання про те, що вони поручаються за виконання обвинуваченим покладених на нього обов'язків і зобов'язуються за необхідності доставити його до суду.
Однак, наведене вище, зокрема, високий ступінь ризику переховування обвинувачених від суду, не дають підстав для висновку, що вказаний запобіжний захід - особиста порука здатний гарантувати належну процесуальну поведінку обвинувачених.
З аналогічних підстав суд не вважає за можливе задовольнити клопотання захисника ОСОБА_13 змінити його підзахисному обвинуваченому ОСОБА_15 запобіжний захід з тримання під вартою на домашній арешт.
Сукупність зазначеного доводить, що встановлені вище обставини є достатніми для продовження щодо ОСОБА_15 та ОСОБА_16 строку дії застосованого до них запобіжного заходу.
Приймаючи до уваги, що судом одночасно вирішуються клопотання про зміну запобіжного заходу, зазначене питання вирішується складом суду, який здійснює судовий розгляд.
Враховуючи викладене, керуючись ст. 177, 178, 180, 181, 194, 331 КПК України, суд
У задоволенні клопотань ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 про зміну обвинуваченим ОСОБА_15 та ОСОБА_16 запобіжного заходу з тримання під вартою на особисту поруку відмовити.
У задоволенні клопотання захисника ОСОБА_13 про зміну запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_15 з тримання під вартою на цілодобовий домашній арешт відмовити.
Продовжити дію застосованого до обвинуваченого ОСОБА_15 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою по 19 червня 2018 року включно.
Продовжити дію застосованого до обвинуваченого ОСОБА_16 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою по 19 червня 2018 року включно.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2
Присяжні:
ОСОБА_3 ОСОБА_4 ОСОБА_5