Справа № 509/4764/17
23 квітня 2018 року Овідіопольський районний суд Одеської області в складі :
судді Гандзій Д.М.
при секретарі Задеряка Г.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, в смт. Овідіополі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, за участю 3-ої особи : Органу опіки та піклування Овідіопольської районної державної адміністрації Одеської області про позбавлення батьківських прав, -
30 листопада 2017 року, представник ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом, в якому, посилаючись на злісне невиконання відповідачем, своїм колишнім чоловіком ОСОБА_2, шлюб з яким був розірваний рішенням Свердловського міськсуду Луганської області від 28.12.2011 р., яке набрало законної сили 09.01.2012 р. - своїх батьківських обов'язків по вихованню, утриманню і піклуванню щодо їхньої малолітньої доньки ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, маючи при цьому, заборгованість по сплаті аліментів на утримання дитини, яка станом на 01.04.2018 р. становить 58457,20 грн., які відповідач умисно і злісно не сплачує на утримання своєї малолітньої доньки, беручи до уваги інтереси малолітньої дитини, яка постійно проживає з нею разом, і яку вона повністю утримує на власні кошти та виховує самостійно, просила суд позбавити відповідача батьківських прав відносно малолітньої доньки ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, стягнувши з відповідача на свою користь судові витрати.
В судове засідання позивачка не з'явилася, про дату, час та місце судового засідання повідомлялася належним чином, особисто під розписку, причини неявки суду не повідомила, надавши суду свою письмову заяву, в якій повністю підтримав свій позов, який просила задовольнити і слухати справу за її відсутності, не заперечуючи проти ухвалення судом заочного рішення по справі (а.с. 48,49).
Відповідач в судове засідання повторно не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, у відповідності до вимог ст.ст. 130,131 ЦПК України, за останньою відомою судові і позивачці адресою його місця проживання, що підтверджується поштовими повідомленнями, які повернулися до суду з відмітками листоноші «відсутній вдома», причини своєї неявки суду не повідомив, заяв про розгляд справи за його відсутності суду не надав (а.с. 40,41,42,44,46).
Представниця 3-ої особа Органу опіки та піклування в особі Овідіопольської РДА в судове засідання не з'явилася, про дату, час та місце судового засідання повідомлялась належним чином, особисто під розписку, причини неявки суду не повідомила, надавши суду письмову заяву, в якій повністю підтримала висновок Органу опіки та піклування № 01/01-25/207 від 22.01.2018 р. про недоцільність позбавлення відповідача батьківських прав та проханням про слухання справи за її відсутності, не заперечуючи проти ухвалення заочного рішення по справі (а.с. 48,57,59).
Згідно зі ст. 280 ЦПК України, якщо у суду не має даних про причину неявки відповідача, сповіщеного про дату, час та місце судового засідання належним чином і не з'явився в судове засідання без поважних і без повідомлення причин, не подавши відзив на позов, суд вважає можливим розглянути справу на підставі даних, які є в матеріалах справи та зі згоди позивача, який не заперечує проти вирішення справи в заочному порядку, ухвалити рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст. 281 ЦПК України.
Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає задоволенню у повному обсязі, з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України - кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Згідно ст. 10-13 ЦПК України - суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Суд застосовує норми права інших держав у разі, коли це передбачено законом України чи міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України. Суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах - не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Статтею 18 ЦПК України встановлено - судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом. Обов'язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси.
У відповідності до ст.ст. 76-83 ЦПК України - доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами : 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.
Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд - не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників. Відмова від визнання обставин приймається судом, якщо сторона, яка відмовляється, доведе, що вона визнала ці обставини внаслідок помилки, що має істотне значення, обману, насильства, погрози чи тяжкої обставини, або що обставини визнано у результаті зловмисної домовленості її представника з другою стороною. Про прийняття відмови сторони від визнання обставин суд постановляє ухвалу. У разі прийняття судом відмови сторони від визнання обставин вони доводяться в загальному порядку.
Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.
Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили - не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили - не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.
Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов'язковою для суду.
Сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.
Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.
Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.
Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.
Відповідно до статті 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ, держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.
За загальним правилом позбавлення батьківських прав спрямоване насамперед на захист інтересів малолітніх та неповнолітніх дітей та є засобом стимулювання батьків щодо належного виконання своїх обов'язків.
Статтею 150 Сімейного Кодексу України передбачено, що батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний, моральний розвиток, забезпечити здобування дитиною певною загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, батьки зобов'язані поважати дитину.
Зазначене вище свідчить про те, що відповідач має вольове небажання виконувати відносно дитини батьківські права, відповідно до законодавства та моральних цінностей.
Відповідно до умов ст. 164 СК України, мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх батьківських обов'язків по вихованню дитини.
Згідно із статтею 165 СК України, право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім'ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров'я або навчальний заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.
Відповідно до п.п. 15,16 Постанови Пленуму ВСУ від 30.03.2007 р. № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» - позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею - є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема : не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Не можна позбавити батьківських прав особу, яка не виконує своїх батьківських обов'язків унаслідок душевної хвороби, недоумства чи іншого тяжкого захворювання (крім хронічного алкоголізму чи наркоманії) - або з інших не залежних від неї причин.
Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків. Ухвалюючи таке рішення, суд має право вирішити питання про відібрання дитини у відповідача і передачу органам опіки та піклування (якщо цього потребують її інтереси), але не повинен визначати при цьому конкретний заклад.
Однак, вимогами статті 169 СК України передбачено, що мати, батько, позбавлені батьківських прав, мають право на звернення до суду з позовом про поновлення батьківських прав. При чому, суд перевіряє, наскільки змінилася поведінка особи, позбавленої батьківських прав, та обставини, що були підставою для позбавлення батьківських прав, бере до уваги думку другого з батьків, інших осіб, з ким проживає дитина, і постановляє рішення відповідно до інтересів дитини.
Згідно із ч.ч. 4,5,6 ст. 19 СК України - при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов'язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою.
Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини з огляду на те, що відповідно до ст. 212 ЦПК України, суд не пов'язаний висновками певних органів, експертів та оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні заявлених у справі доказів та обставин справи. Жоден доказ, у тому числі і висновок органу опіки та піклування, не має для суду наперед встановленої сили. Отже, суд може не погодитись із даним висновком і не взяти його до уваги.
Стаття 51 Конституції України передбачає що батьки зобов'язані утримувати дітей до їх повноліття. Повнолітні діти зобов'язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків.
Сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Відповідно до ст.ст. 8,12 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного та соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Відповідно до частини 2 статті 166, частиною 2 статті 182 Сімейного кодексу України, особа позбавлена батьківських прав не звільняється від обов'язку щодо утримання дитини. Одночасно з позбавленням батьківських прав суд може на вимогу позивача або за власною ініціативою вирішити питання про стягнення аліментів на дитину.
Суд встановив, що позивачка перебувала у зареєстрованому шлюбі з відповідачем в період з 07.06.2008 року, який був зареєстрований Троїцькою сільською радою Біляївського району Одеської області, що підстверджується свідоцтвом про шлюб від 07.06.2008 року, актовий запис № 6 (а.с. 11).
ІНФОРМАЦІЯ_1 від зареєстрованого шлюбу народилась спільна дитина, ОСОБА_3, що підтверджується свідоцтвом про народження дитини від 26.09.2008 року серія НОМЕР_2, видане відділом реєстрації актів цивільного стану Свердловського міського управління юстиції Луганської області, про що зроблений відповідний актовий запис за № 592 (а.с. 10).
Як вбачається з позову, спільне життя у подружжя не склалося, враховуючи різні погляди на сімейне життя та обов'язки, у зв'язку з чим, в сім'ї відбувалися сварки, які поступово призвели до того, що шлюб був розірваний, що підтверджується рішенням Свердловського міського суду Луганської області від 28.12.2011 року, яке набрало законної сили 09.01.2012 р. (а.с. 13).
Рішенням Свердловського міського суду Луганської області від 27.01.2012 року, яке набрало законної сили 06.02.2012 р. - стягнуто з відповідача ОСОБА_2 на користь позивачки ОСОБА_1 аліменти на утримання малолітньої дитини ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, у розмірі 1/4 частки всіх доходів його заробітку щомісячно, починаючи з 21.11.2011 року і до досягнення дитиною повноліття, але не менше ніж 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку (а.с. 12).
Відповідно до виконавчого листа від 10.02.1012 року № 2-108/12 відкрито виконавче провадження про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліментів на утримання малолітньої дитини ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, у розмірі 1/4 частки всіх доходів його заробітку щомісячно, починаючи з 21.11.2011 року і до досягнення дитиною повноліття, але не менше ніж 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку (а.с. 14-15).
Як встановив суд, відповідач не сплачував аліменти, про що свідчать розрахунки заборгованості по аліментам від 21.06.2013 року, 21.02.2014 року (а.с. 14-18).
Як видно з розрахунку заборгованості, виданою заступником начальника Овідіопольського РВДВС ГТУЮ в Одеській області Захаровою Б.Ю. - станом на 01.04.2018 року заборгованість по виплаті аліментів відповідачем ОСОБА_2 становить 58457,20 грн. (а.с. 54-55).
Тобто, суд дійшов висновку, що відповідач злісно не виплачує кошти, тим самим звільняє себе від обов'язку утримувати дитину, перекладаючи цей обов'язок на позивачку - матір малолітньої дитини.
Постановою від 22.05.2012 року ВП 32202368 про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, накладено арешт на все майно, що належить ОСОБА_2
Відповідно до витягу про реєстрацію в Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна від 26.07.2012 року № витягу 37083785, накладено арешт на все майно, що належить ОСОБА_2, а саме на квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 19,20).
Після припинення шлюбних стосунків дитина проживає разом зі позивачкою, що підтверджується матеріалами справи.
Відповідно до довідки КП "Великодолинське" від 10.08.2017 року № 1289 малолітня ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 21).
Згідно з актом обстеження соціально-побутових умов від 04.08.2017 року мати ОСОБА_1 разом з дитиною проживає за адресою: АДРЕСА_2 (а.с. 22,24).
Відповідно до характеристики Великодолинського навчально-виховного комплексу "Загальноосвітня школа I-III ступенів-гімназія" ОСОБА_3 навчається в 3-А класі. За період навчання зарекомендувала себе з позитивного боку. Вихованням дитини займається мати ОСОБА_1. Мати надає належну уваги вихованню дитини, цікавиться шкільними справам. Батько з сім'єю не проживає, батьківськи збори не відвідує, не цікавиться шкільним життям доньки (а.с. 23,50).
При розгляді цивільної справи про позбавлення батьківських прав обов'язковим є наявність письмового висновку органу опіки та піклування щодо розв'язання спору, поданого на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також інших документів, які стосуються справи (ч.5 ст.19 Сімейного кодексу України). Однак, суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини з огляду на те, що відповідно до ст. 212 ЦПК України, суд не пов'язаний висновками певних органів, експертів та оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні заявлених у справі доказів та обставин справи. Жоден доказ, у тому числі і висновок органу опіки та піклування, не має для суду наперед встановленої сили. Отже, суд може не погодитись із даним висновком і не взяти його до уваги.
У своєму висновку № 01/01-25/207 від 22.01.2018 р. Орган опіки та піклування Овідіопольської РДА на підставі ч. 5 ст. 19 СК України, беручи до уваги інтереси дитини, з метою соціального захисту малолітньої дитини ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 дійшов висновку про недоцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 по відношенню до його малолітньої доньки (а.с. 36-39).
З вказаного висновку, крім іншого вбачається, що 28.12.2017 р. відповідач ОСОБА_2 прибув до Служби у справах дітей Овідіопольської РДА, надавши свої письмові пояснення, в яких заперечував проти позбавлення його батьківських прав, а також стверджуючи, що мати дитини ОСОБА_1 перешкоджає йому у спілкуванні з дитиною. На засідання комісії, яке відбулося 11.01.2018 р. була присутня позивачка разом з малолітньою донькою ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, з якою працівниками Служби у справах дітей Овідіопольської РДА була проведена бесіда, під час якою дитина показала, що її батько ОСОБА_2 останній раз подарував їй іграшку 5 років тому назад, з Днем народження її не вітає, подарунків не дарує, з Новим Роком її не вітає, а своїм батьком вона називає співмешканця матері ОСОБА_5, з яким вони проживають разом у його квартирі (а.с. 24).
Приймаючи участь в засіданні комісії 11.01.2018 р., батько дитини ОСОБА_2 повідомив, що має бажання спілкуватися з донькою, з якою підтримує зв'язок через програму «Viber», і для чого бажає встановити порядок спілкування з дитиною та не надав членам комісії копії чеків, які нібито підтверджують сплату ним аліментів.
Суд критично ставиться до вказаного висновку Органу опіки та піклування, вважаючи його не достатньо обґрунтованим, і з якого не вбачається будь-яких належних доказів батьківського ставлення ОСОБА_2 до своїх батьківських обов'язків, з урахуванням опитаної працівниками Служби самої малолітньої дитини ОСОБА_3, яка пояснила працівниками Служби, що батьком вона називає співмешканця своєї матері, з якими вони разом проживають, відсутність до неї батьківського піклування з боку її фізіологічного батька ОСОБА_2 та жодним чином не підтвердила факт спілкування з батьком ОСОБА_2 за допомогою програми «Viber», про що стверджував відповідач.
Враховуючи, що відповідач не з'явився в жодні судові засідання, у зв'язку чим, суд був об'єктивно позбавлений можливості провести з ним відповідну бесіду, поставити йому запитання з приводу неналежного виконання ним батьківських обов'язків та попередити його про необхідність змінити його ставлення до виховання своєї доньки, поклавши при цьому, на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.
Зазначені вище обставини, на думку суду, можливо розцінювати як ухилення батька ОСОБА_2 від виховання дитини, свідомим нехтуванням ним своїх обов'язків, що підтверджується відсутністю необхідного ставлення відповідача до батьківських обов'язків.
За таких обставин, приділяючи першочергову увагу якнайкращому забезпеченню інтересів дитини, враховуючи самоусунення і злісне невиконання відповідачем своїх батьківських обов'язків щодо матеріального забезпечення малолітньої дитини ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, її виховання та піклування відповідачем ОСОБА_2, як батьком дитини, беручи до уваги розмір заборгованості по сплаті аліментів на свою доньку, який станом на 01.04.2018 р. становить 58457,20 грн., а тому, на думку суду є підстави для позбавлення батьківських прав відповідача.
Керуючись ст.ст. 3-7,10-13,18,11,76-83,95,133,141,174,213,228,229,241-246,258,259,263-268,272,273,280-283 ЦПК України, ст. ст. 164,166,169 Сімейного Кодексу України, Постановою Пленуму ВСУ від 30.03.2007 р. № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав», суд, -
1.Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, за участю 3-ої особи : Органу опіки та піклування Овідіопольської районної державної адміністрації Одеської області про позбавлення батьківських прав - задовольнити ;
2.Позбавити ОСОБА_2 (ІНФОРМАЦІЯ_2) батьківських прав відносно малолітньої доньки ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
3.Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 (ІПН : НОМЕР_1) суму судового збору у розмірі 640 грн.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку, шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня проголошення рішення. У випадку, якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом 30-ти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Суддя Гандзій Д.М.