№2/263/590/2018
№263/16137/17
20 квітня 2018 року Жовтневий районний суд м. Маріуполя Донецької області у складі: головуючого судді Шевченко О.А., при секретарі Лапоног Т.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Маріуполі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «Житло-25», ОСОБА_2 про захист права власності та стягнення моральної шкоди, -
Позивачка звернулася до суду з позовною заявою до ТОВ «Житло-25», ОСОБА_2 про захист права власності та стягнення моральної шкоди, в якій зазначила, що з 02..08.1985 року вона з відповідачем перебувала у зареєстрованому шлюбі. Відповідач був членом ЖБК «Жовтневий152». Після розірвання шлюбу, її було також прийнято до членів ЖБК «Жовтневий152». В подальшому їй та відповідачу було виділено квартиру, розташовану за адресою м. Маріуполь бул. Шевченко б.70кв.65, та оформлено право власності на дану квартир. Згідно свідоцтва про право власності на квартиру, їй належить 7/10 частини квартири, а відповідачу 3/10 частини квартири. Початковий обов'язковий внесок за квартиру складав 30%, що відповідало 2811,00 руб. і був внесений у період шлюбу з її власних коштів. Однак, 07.08.2017 року після отримання довідок, їй стало відомо, що початковий внесок повністю враховано, як сплату внеску долі відповідача. А тому просить визнати частково недійсним свідоцтво право власності на 3/10 квартири та визнати за позивачем право власності на 817/100 частин.
Позивач отримав ухвалу про відкриття провадження у справі 29.12.2017 року, що підтверджується матеріалами справи.
Клопотань від учасників процесу про розгляд справи у поряду загального позовного провадження не надходило.
Позивач 13.03.2018 року надала до суду уточнену позовну заяву в якій просить визнати частково недійсним свідоцтво про право власності на 3/10 квартири та визнати за нею право власності на 817/1000 частин. Також 13.03.2018 року позивачем подано клопотання про витребування документів.
Відповідач надав до суду відзив, в якому проти задоволення позовних вимог заперечує з наступних підстав. Так відповідач зазначає, що перший обов'язковий внесок було внесено не з власних коштів позивача, а з ощадного рахунку відповідача, про що є відповідний запис. Крім того, розподіл квартири відбувся за добровільною згодою сторін, що зафіксовано в протоколі № 15 від 09.01.1988 році. Також просив застосувати строк позовної давності.
Відповідно до ч.5 ст.279 ЦПК, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. У разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами (ч.8 ст.178 ЦПК України).
Оскільки, відповідно до вимог ст.279 ЦПК України, справа в порядку спрощеного позовного провадження розглядається без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, то, відповідно до вимог ч.2 ст.247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу суд не здійснює.
Суд вважає за можливе прийняти уточнену позовну заяву, оскільки за своїм змістом вона лише виправляє арифметичну помилку позовної заяви. У той же час суд відмовляє у прийнятті і розгляді клопотання про витребування документів, оскільки воно подано з пропущенням строку та не у відповідності до порядку визначеного ЦПК України. Крім того, обставини, на підтвердження чи спростування яких заявлено дане клопотання, підтверджуються копіями документів, що надані відповідачем.
Перешкод для розгляду справи немає.
Вивчивши матеріали справи, судом були встановлені наступні факти.
Як вбачається з інформаційної довідки з державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, від 13.09.2017 року № 97202550 зазначено що квартира яка розташована за адресою АДРЕСА_1, належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_1 розмір частки 7/10 та ОСОБА_3 3/10 частки.
З витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про шлюб щодо підтвердження дошлюбного прізвища, вбачається, що з 01.08.1975 року по 19.01.1988 року позивач з відповідачем перебували у зареєстрованому шлюб.
Згідно довідки № 1 від 07.08.2017 року та довідки № 4, початковий внесок вартості квартири АДРЕСА_2 складає 2759 руб.
11.01.1985 року в Центральній Ощадній касі № 8013 з рахунку № 14222, що належить ОСОБА_2, було списано 2811 руб. внесок в ЖБК «Жовтневий», що підтверджується копією ощадної книжки відповідача.
З договору дарування від 13.02.1976 року ОСОБА_4 подарував, а ОСОБА_5 отримала в подарунок грошові кошти в сумі 2000 рублів.
Згідно ст. 24 КЗпШС України, майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку успадкування, є
власністю кожного з них.
Однаку, суду не надано доказу того, що перший внесок було сплачено саме з коштів отриманих позивачем.
При цьому суд враховує, що перший внесок було сплачено у період перебування позивача та відповідача у шлюбі, а відтак внесок у сумі 2759 руб. до ЖБК «Жовтневий152» є спільним майном подружжя.
Згідно ст. 28 КЗпШС України, в разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними. В окремих випадках суд
може відступити від начала рівності часток подружжя, враховуючи інтереси неповнолітніх дітей або інтереси одного з подружжя, що заслуговують на увагу.
Відповідно до ст. 29 КЗпШС України, якщо між подружжям не досягнуто згоди про спосіб поділу спільного майна, то за позовом подружжя або одного з них суд може
постановити рішення: про поділ майна в натурі, якщо це можливо без шкоди для його господарського призначення; про розподіл речей між подружжям з урахуванням їх вартості та частки кожного з подружжя в спільному майні. Поділ спільного майна подружжя може бути проведений як під час перебування в шлюбі, так і після розірвання шлюбу.
Як вбачається з протоколу № 13 від 28.11.1987 на загальних зборах членів ЖБК «Жовтневий-152» розглядалося питання щодо розгляду заяви ОСОБА_2 та ОСОБА_6 про заміну 3-х кімнатної квартири № 65 б.70 по б.Шевченко у м. Маріуполі на ізольовані двох та 1- кімнатну квартири у цьому будинку, у зв'язку із розірванням шлюбу згідно рішення суду від 21.09.1987 року. Згідно виписки з протоколу № 13 від 28.11.1987 року було вирішено забрати у ОСОБА_2 3-х кімнатну квартиру за адресою м. Маріуполь бул. Шевченко б.70 кв.65 та виділити ім. роздільні 2-х та 1 кімнатну квартири. ОСОБА_6 виділити квартиру № 67 ОСОБА_2 виділити квартиру № 2.
Але, як вбачається з матеріалів справи обмін квартир згідно протоколу так і не відбувся.
В довідці №160 від 27.05.2005 року, зазначено що на момент розподілу станом на 01.02.1988 року виплачено 576 руб, та перший внесок у сумі 2759 грн., таким чином суд приходить до висновку, що саме ці суми була сплачені за кошти, що були спільною власністю подружжя.
Як вбачається з протоколу № 15 від 09.01.1988 року, було здійснено добровільний розподіл площі квартири № 65, згідно якого квартира розподіляється між двома власниками і видаються два ордери, ОСОБА_2 займає одну кімнату площею 8, 1кв.м., а ОСОБА_6 з сином займає дві кімнати, площею 29 кв.м., службові приміщення лишаються в загальному користуванні.
На підставі рішення зборів ЖБК «Жовтневий» від 09.01.1988 року відповідачем 2 ЖБК «Жовтневий-152» 01.02.1988 року ОСОБА_6 було видано ордер № 002126 від 01.02.1988 року на право на зайняття 2(двох) кімнат квартири № 65 у будинку №70 по бул. Шевченко у м. Маріуполі, житловою площею 29,24 кв.м. та ордер № 002127 від 01.02.1988 року на ім'я ОСОБА_2 на право на зайняття 1(однієї) кімнати квартири № 65 у будинку №70 по бул. Шевченко у м. Маріуполі, житловою площею 8,1 кв.м.
16.08.2007 року на підставі Свідоцтв про право власності на квартиру серії ЯЯЯ № 366096 та ЯЯЯ № 366095, виданих Маріупольською міською радою 09.08.2007 року, за ОСОБА_2, ОСОБА_1, зареєстровано право власності на квартиру № 65 у будинку №70 по бул. Шевченко у м. Маріуполі на 3/10 та 7/10 часток відповідно.
Таким чином, суд приходить до висновку, що за добровільною згодою сторін було проведено розподіл пайового внеску до ЖБК, на підставі якого було розмежовано пайові внески позивача і відповідача, а в подальшому видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно із врахуванням частки кожного.
Згідно постанови пленуму ВСУ № 9 від 18.09.1987 року, при розгляді спорів про поділ квартири між подружжям, яке розлучилося, судові слід керуватися ст.146 ЖК України (5464-10), ст.15 Закону "Про власність" (697-12), п.43
Примірного статуту ЖБК і чинним законодавством про шлюб та сім'ю
(статті 22, 24, 28, 29 КпШС України ( 2006-07 ), враховуючи таке:
а) пай, внесений подружжям в ЖБК у період сумісного проживання за рахунок спільних коштів, а також за рахунок коштів, подарованих подружжю або одержаних ним у позичку, а після повної сплати пайового внеску - квартира, є їх спільним майном і підлягає поділу на загальних підставах. При цьому суд повинен враховувати суму боргу, яку один з подружжя зобов'язаний повернути кредитору;
б) внесений одним з подружжя до вступу в шлюб пай є його особистим майном.
в) поділ квартири у будинку ЖБК може бути проведений, якщо кожному з колишнього подружжя можливо виділити ізольоване жиле приміщення. Поділ приміщень при цьому провадиться відповідно до виділених їм часток у паєнагромадженні або визначених у праві власності на квартиру;
д) у тому разі, коли при поділі квартири вартість приміщення,
виділеного одному з колишнього подружжя, перевищує розмір його частки в паєнагромадженні, другому з подружжя в порядку компенсації можуть бути передані інші предмети з спільного майна або стягнута на його користь грошова сума.
Суд враховує, що перший внесок до ЖБК було внесено у період шлюбу, а право власності сторонами було отримано 09.08.2007 року, тобто на той час коли сторони вже у шлюбі не перебували 9 років, а відтак, позивач не довів, що 3/10 квартири, що належать відповідачу придбано у період шлюбу. Крім того, оскільки право власності у відповідача виникло у 2007 році, суд вважає за необхідне в цій частині застосувати норми ЦК України, в редакції 2004 року.
Згідно ст. 316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Відповідно до ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 261 ЦК перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.
Загальна позовна давність (строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу) встановлюється тривалістю у три роки. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ст.ст. 256, 257, 267 ЦК).
Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що сплив позовної давності, про застосування якої було заявлено стороною у справі, є самостійною підставою для відмови в позові.
Саме таку правову позицію викладено в абз. 3 п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі».
Враховуючи викладене суд приходить до висновку про відсутність підстав для застосування позовної давності
На підстав вище викладеного та керуючись ст. 10-13,81,259,263,265, 268 ЦПК України, суд
В задоволені позовних вимог ОСОБА_1 до ТОВ «Житло-25», ОСОБА_2 про захист права власності та стягнення моральної шкоди - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення безпосередньо до апеляційного суду Донецької області, або через Жовтневий районний суд міста Маріуполя Донецької області.
Повний текст рішення складено 25.04.2018 року
Суддя: О.А.Шевченко