Справа № 129/3377/17
Провадження по справі № 2/129/239/2018
"23" квітня 2018 р. Гайсинський районний суд Вінницької області
Гайсинський районний суд Вінницької області
в складі головуючої судді Бондар О.В.,
заочно розглянувши у відсутність сторін та їх представників в м. Гайсині цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Єврокар Україна" про захист прав споживача та стягнення коштів,-
14.12.2017р. позивач звернувся до суду із збільшеними 09.01.2018р. позовними вимогами, про захист його права, як споживача та стягнення коштів, мотивуючи свої вимоги тим, що 21.10.2017 року між ним та ТОВ «Єврокар Україна» був укладений договір фінансового лізингу №3788, ТОВ «Єврокар Україна» як лізингодавець взяло на себе зобов'язання придбати предмет лізингу у власність та передати його протягом трьох днів у користування позивачу як лізингоодержувачу, предметом договору фінансового лізингу є транспортний засіб марки «LADA Гранта», комплектація/модифікація «219010-011-50», об'ємом двигуна 1,6 бензин, тип КПП «МТ», привід «передній», згідно п. 8.2 договору сторони погоджуються, що вартість предмета лізингу на момент укладення договору становить 8706,54 доларів США, що еквівалентно 232900,00 грн., на виконання умов договору ОСОБА_1 вніс кошти на рахунок відповідача в розмірі 25000 грн. як авансовий платіж, однак через три дні автомобіль позивачу не доставили, а телефоном повідомили, що автомобіль виявився несправним, у зв'язку з чим його доставка виявилась неможливою, після чого позивач вирішив уважно прочитати підписаний договір та зрозумів, що його ошукали - строк передачі автомобіля становив не 3 дні, а 90 календарних днів та лише після сплати 10% комісії за організацію та 23% авансу, при цьому за умовами договору платіж, який позивач сплатив за вказівкою менеджера як авансовий, що зазначено у виписаному бланку квитанції виявився «комісією за організацію договору», що у договорі формулюється як першочерговий платіж за перевірку, розгляд та підготовку документів для укладання договору незалежно від назви призначення платежу у квитанції на сплату, про дійсне призначення якого менеджером відповідача було надано позивачеві неправдиву інформацію.
Враховуючи усі викладені обставини та почитавши відгуки в Інтернеті позивач вирішив розірвати договір, про що 30.10.2017 року направив на адресу, зазначену у договорі, відповідну заяву з вимогою повернути сплачені кошти, проте станом на дату подання позовної заяви відповідач ніяких дій щодо повернення сплачених позивачем на його користь коштів не вчинив та взагалі не надав ніякої відповіді на повідомлення про розірвання договору та вимогу про повернення коштів. Проте позивач вважає, що укладений між сторонами договір фінансового лізингу №3788 від 21.10.2017 року не відповідає вимогам закону та порушує його права як споживача фінансових послуг, а сплачені позивачем на користь відповідача кошти підлягають поверненню на підставі ч.ч. 3, 4 ст. 12 Закону України «Про захист прав споживачів».
Водночас, згідно ч. 9 зазначеної норми матеріального права якщо всупереч вимогам цієї статті протягом установлених строків продавець (виконавець) не здійснює повернення сплаченої суми грошей за продукцію у разі розірвання договору, споживачеві виплачується неустойка в розмірі одного відсотка вартості продукції за кожний день затримки повернення грошей.
Повідомлення про розірвання договору з вимогою повернути кошти позивач направив відповідачеві 30.10.2017 року. 30 днів, протягом яких відповідач мав повернути сплачені кошти, з моменту направлення вимоги минули 29.11.2017 року. З цього часу по 12.01.2018р. день подання заяви про збільшення позовних вимог до суду - затримка повернення коштів становить 44 дні. Позивачем було сплачено відповідачеві 25000 грн., 1% від цієї суми становить 250грн., а неустойка за 44днів -11000грн. Просив стягнути з відповідача на його користь сплачені за договором фінансового лізингу №3788 від 21.10.2017 року кошти в сумі 25000грн. та неустойку в сумі 11000 грн., у зв'язку із розірванням договору, укладеного поза торговельним або фінансовим приміщенням.
Позивач в судове засідання не з'явився, подав до суду заяву в якій просив позов задовольнити повністю на підставі наявних в справі доказів, справу розглянути без нього (а.с. 61).
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, хоча про час, дату та місце судового розгляду повідомлявся належним чином, про причини неявки суд не повідомив. Заяв та заперечень від відповідача до суду не надходило (а.с.53,56,59,60).
З урахуванням письмової позиції позивача, досліджених доказів та вимог закону суд визнає за необхідне за згодою позивача на підставі ст. 280 ЦПК України постановити заочне рішення, яким позов задовольнити повністю з таких міркувань.
Доведено, що 21.10.2017 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Єврокар Україна» укладено договір фінансового лізингу №3788, що підтверджується копією даного договору (а.с. 6-13).
Відповідно до п.п. 1.1, 1.3 даного договору предметом фінансового лізингу є транспортний засіб марки «LADA Гранта», комплектація/модифікація «219010-011-50», об'ємом двигуна 1,6 бензин, тип КПП «МТ», привід «передній» і ТОВ «Єврокар Україна», як лізингодавець, бере на себе зобов'язання придбати предмет лізингу у власність та передати його у користування позивачу, як лізингоодержувачу. Договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами і діє до повного виконання ними зобов'язань по ньому. Строк лізингу починається з моменту передачі предмету лізингу та підписання акту приймання-передачі та закінчується через 60 календарних місяців з моменту підписання акту приймання-передачі та в останньому місяці сплати лізингового періодичного платежу за додатком № 3 до договору. Дія договору припиняється або з моменту переходу права власності на предмет лізингу лізингоодержувачем, або у випадку повернення предмета лізингу лізингодавцю, чи в інших випадках передбачених договором та чинним законодавством (ст. 2 договору).
Згідно п. 1.7. договору предмет лізингу передається в користування лізингоодержувачу протягом строку, який становить не більше 90 календарних днів з моменту сплати Ллзингоодержувачем на рахунок лізингодавця комісії за організацію договору, авансового платежу, комісії за передачу предмету лізингу, у разі наявності, - сплати різниці до вже сплаченого авансового платежу на умовах викладених у п.9.5 ст. 9 даного договору, або різниці до вже сплаченого авансового платежу на умовах викладених у п. 9.5 ст. 9 даного договору.
У пункті 8.2 договору сторони погодили, що вартість предмета лізингу на момент укладення договору становить 8706,54 доларів США, що еквівалентно 232907,00 грн.
Також судом встановлено, що позивач на виконання умов договору лізингу, 21.10.2017 року сплатив на рахунок відповідача в розмірі 25000,00 грн., що підтверджується копією квитанції від 21.10.2017 року (а.с. 14).
Пунктами 12.1 договору визначено, що лізингоодержувач, який не сплатив лізингові платежі, що передбачені в п.1.7 та 4.1, та не отримав транспортний засіб, має право розірвати даний договір за власним бажанням, про що має повідомити лізингодавця у письмовій формі з чітким волевиявленням щодо розірвання договору, шляхом направлення відповідного листа рекомендованою кореспонденцією на адресу лізингодавця та зазначенням реквізитів особистого банківського рахунку для здійснення такого повернення. У строк, встановлений чинним законодавством, лізингодавець розглядає заяву лізингоодержувача та надає письмову відповідь, в якій повідомляє про розірвання договору та про наслідки його розірвання.
Відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями ЦК України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, Законом України «Про фінансовий лізинг».
Згідно ч. 1 ст. 806 ЦК України, за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).
Відповідно до ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. У договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів.
Пунктом 5 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» фінансовий лізинг віднесено до фінансових послуг. Водночас, відповідно до п.п. 3, 17, 19, 22 ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів» діяльність відповідача з надання послуг фінансового лізингу в частині надання цих послуг фізичним особам, які є споживачами, підпадає під дію Закону України «Про захист прав споживачів».
Частиною 3 і 4 статті 12 Закону України «Про захист прав споживачів» закріплено, що у разі реалізації продукції поза торговельними або офісними приміщеннями споживач має право розірвати договір за умови повідомлення про це продавця (виконавця) протягом чотирнадцяти днів з дати одержання документа, який засвідчує факт здійснення правочину поза торговельними або офісними приміщеннями чи прийняття продукції або першої поставки такої продукції, за умови, що така продукція є річчю, а прийняття чи поставка продукції відбувається пізніше часу одержання споживачем документа на їх продаж.
У разі реалізації продукції поза торговельними або офісними приміщеннями продавець (виконавець) повинен повернути сплачені гроші без затримки не пізніше тридцяти днів з моменту повідомлення споживачем про розірвання договору.
Заяву про розірвання договору та повернення сплачених коштів ОСОБА_1 30.10.2017 року направив відповідачеві у межах 14-денного строку з часу його підписання, як це передбачено законом.
Згідно ст.ст. 5, 21, ч.8.ст. 18, ч. 9 ст. 15 Закону України «Про захист прав споживачів» держава забезпечує споживачам захист їх прав; захист прав споживачів, передбачених законодавством, здійснюється судом; нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачиться на користь споживача; під час розгляду вимог споживача про відшкодування збитків, завданих недостовірною або неповною інформацією про продукцію чи недобросовісною рекламою, необхідно виходити із припущення, що у споживача немає спеціальних знань про властивості та характеристики продукції, яку він придбаває.
Таким чином, сплачені позивачем на користь відповідача кошти підлягають поверненню на підставі ч.ч. 3, 4 ст. 12 Закону України «Про захист прав споживачів».
Водночас, згідно ч. 9 зазначеної норми матеріального права якщо всупереч вимогам цієї статті протягом установлених строків продавець (виконавець) не здійснює повернення сплаченої суми грошей за продукцію у разі розірвання договору, споживачеві виплачується неустойка в розмірі одного відсотка вартості продукції за кожний день затримки повернення грошей.
Повідомлення про розірвання договору з вимогою повернути кошти позивач направив відповідачеві 30.10.2017 року. 30 днів, протягом яких відповідач мав повернути сплачені кошти, з моменту направлення вимоги минули 29.11.2017 року, тому затримка повернення коштів становить 44 дні (з 30.10.2017 року по 12.01.2017 року). Позивачем було сплачено відповідачеві 25000 грн., 1% від цієї суми становить 250грн., а неустойка за 44 дні -11000 грн.
Окрім наведеного, дії відповідача суперечать ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, яка проголошує: «Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права». Повернення коштів за розірваним договором гарантовано законом споживачеві будь-яких послуг, у т.ч. і послуг фінансового лізингу. Отже, неповернення позивачу сплаченого відповідачеві на підставах, не передбачених законом, - позбавляють його права власності на сплачені кошти та прямим чином порушують статтю 1 Першого протоколу до Конвенції. Відповідно до ст. 26, ч. 1 ст. 27 Віденської Конвенції 1986 року «Про право міжнародних договорів», ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», ст. 10 ЦК України та ст. З Закону України «Про захист прав споживачів» Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод та практика ЄСПЛ є частиною національного законодавства та застосовується судами при розгляді справ як джерело права.
Керуючись ст. ст. 259, 263, 264, 265 ЦПК України,
Позов задовольнити повністю.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Єврокар Україна" (ідентиф. код юридичної особи 40481805) на користь ОСОБА_1 сплачені ним за договором фінансового лізингу №3788 від 21.10.2017 року кошти в сумі 25000,00 (двадцять п'ять тисяч) грн. та неустойку в сумі 11000 (одинадцять тисяч) грн., а всього 36000 грн. (тридцять шість тисяч) у зв'язку із розірванням договору, укладеного поза торговельним або офісним приміщенням відповідача.
Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив за письмовою заявою відповідача. Заява про перегляд заочного рішення може бути подано протягом десяти днів з дня отримання його копії.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення; учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Рішення може бути оскаржене протягом тридцяти днів до Апеляційного суду Вінницької області.
Суддя: