10 квітня 2018 року
м. Київ
Справа № 2-а-2515/209/12
Провадження № 11-46зва18
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача КнязєваВ.С.,
суддів: Антонюк Н.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Гудими Д.А., Данішевської В.І., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Лобойка Л.М., Лященко Н.П., Прокопенка О.Б., Рогач Л.І., Саприкіної І.В., Ситнік О.М., Ткачука О.С., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.,
розглянула в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_3 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії
за заявою ОСОБА_3 про перегляд постанови Новозаводського районного суду міста Чернігова від 06 квітня 2012 року (суддя Філатова Л.Б.), ухвали Київського апеляційного адміністративного суду від 19 грудня 2013 року (судді: Мельничук В.П., Грищенко Т.М., Мацедонська В.Е.) та ухвали судді Вищого адміністративного суду України від 11 лютого 2014 року (суддя Стрелець Т.Г.),
22 березня 2012 року ОСОБА_3 звернувся до суду з адміністративним позовом, у якому просив: визнати незаконними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області щодо відмови в перерахунку розміру щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, відповідно до пункту 13 постанови Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2011 року № 1210 «Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» - з 01 січня 2012 року в розмірі 30 % прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність; зобов'язати здійснити перерахунок та забезпечити виплату щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, відповідно до пункту 13 вказаної постанови Кабінету Міністрів України - з 01 січня 2012 року в розмірі 30 % прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, з урахуванням отриманих сум; допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення суми щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, відповідно до пункту 13 згаданої постанови Кабінету Міністрів України - в розмірі 30 % прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, за один місяць; зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області в десятиденний строк з моменту отримання копії рішення суду надати звіт про його виконання.
Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_3 як учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС має право на щомісячну додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров'ю, у розмірі 30 % прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, однак всупереч вимогам чинного законодавства Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області визначило позивачеві розмір цієї пенсії виходячи із 15 % прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.
Новозаводський районний суд міста Чернігова постановою від 06 квітня 2012 року в задоволенні позову відмовив.
Київський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 19 грудня 2013 року залишив апеляційну скаргу ОСОБА_3 без задоволення, а постанову Новозаводського районного суду міста Чернігова від 06 квітня 2012 року - без змін.
Суддя Вищого адміністративного суду України ухвалою від 11 лютого 2014 року відмовила у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_3 на вказані судові рішення.
13 листопада 2017 року до Верховного Суду України надійшла заява ОСОБА_3 про перегляд рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій в адміністративній справі № 2-а-2515/209/12 з підстав установлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні цієї справи судом.
05 січня 2018 року цю заяву було передано до Великої Палати Верховного Суду для розгляду за правилами перегляду судових рішень у зв'язку з виключними обставинами на підставі підпункту 7 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) у редакції, яка набрала чинності з 15 грудня 2017 року, згідно з розпорядженням керівника апарату Верховного Суду України від 28 грудня 2017 року № 402/0/19-17.
Заявник порушує питання про скасування постанови Новозаводського районного суду міста Чернігова від 06 квітня 2012 року, ухвали Київського апеляційного адміністративного суду від 19 грудня 2013 року, ухвали судді Вищого адміністративного суду України від 11 лютого 2014 року та направлення справи до суду першої інстанції на новий судовий розгляд.
На обґрунтування вимог своєї заяви ОСОБА_3 посилається на те, що 14 січня 2013 року він звернувся до Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) із заявою (присвоєно № 23897/13), у якій указав на відмову у виконанні постанови Новозаводського районного суду міста Чернігова від 16 квітня 2009 року у справі № 2-а-1172/2009.
27 лютого 2014 року заявник надав до ЄСПЛ пояснення, у яких повідомив про справу № 2-а-2515/209/12.
Листом від 12 жовтня 2017 року ЄСПЛ поінформував ОСОБА_3 про рішення у справі «Бурмич та інші проти України» і зазначив про приєднання до цієї справи поданої ним заяви № 23897/13.
На думку заявника, ЄСПЛ у такий спосіб фактично погодився з усіма наведеними в заяві доводами та доданими до неї поясненнями, у тому числі стосовно змін обставин нарахування й виплати додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, що є підставою для перегляду рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій в адміністративній справі № 2-а-2515/209/12 з подальшим їх скасуванням та направленням цієї справи на новий судовий розгляд до відповідного місцевого суду.
Відзив на заяву не надходив.
Учасники справи в судове засідання не з'явилися. Оскільки про дату час та місце розгляду справи всіх її учасників було повідомлено належним чином, то відповідно до частини другої статті 368 КАС їх неявка не перешкоджає судовому розгляду.
Розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду дійшла таких висновків.
Відповідно до підпункту 3 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року) заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України в адміністративних справах з підстав встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні відповідної справи судом, які подані та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Верховного Суду для їх розгляду за правилами перегляду судових рішень у зв'язку з виключними обставинами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
За правилами пункту 3 частини п'ятої статті 361 КАС підставою для перегляду судових рішень у зв'язку з виключними обставинами є встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення міжнародних зобов'язань при вирішенні цієї справи судом.
Відповідно до статті 46 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) та статті 2 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» держава Україна зобов'язана виконувати остаточне рішення ЄСПЛ у будь-якій справі, у якій вона є стороною.
12 жовтня 2017 року Велика палата ЄСПЛ ухвалила рішення у справі «Бурмич та інші проти України» (заяви № 46852/13 та ін.) (далі - Рішення), згідно з яким ЄСПЛ вирішив приєднати до п'яти заяв, зазначених у пункті 1 цього рішення, 12 143 заяви, наведені в додатках І і ІІ до цього Рішення, серед яких і заява ОСОБА_3 № 23897/13, вилучити всі 12 148 заяв, що стосуються однієї системної проблеми невиконання рішень національних судів в Україні, зі свого реєстру на підставі підпункту «с» пункту 1 статті 37 Конвенції та передати їх Комітету Міністрів Ради Європи, з метою їх розгляду в межах вжиття заходів загального характеру для виконання пілотного рішення у справі «Юрій МиколайовичІванов проти України» (далі - справа Іванова).
За висновком ЄСПЛ «юридичні питання за Конвенцією щодо тривалого невиконання рішень національних судів в Україні, вже були вирішені у пілотному рішенні у справі Іванова. Таким чином, Суд виконав свою функцію за статтею 19 Конвенції. Зокрема, він визначив системний недолік, дійшов висновку, що він є порушенням Конвенції, та надав вказівки щодо заходів загального характеру, які слід вжити відповідно до статті 46 з метою належного виконання пілотного рішення для забезпечення юридичного захисту та відшкодування шкоди всім жертвам, минулим, теперішнім і майбутнім, встановленого системного порушення. Відповідно до принципу субсидіарності, який лежить в основі всієї Конвенції, а не лише процедури пілотного рішення, питання, розглянуте у пілотному рішенні у справі Іванова, у тому числі забезпечення відшкодування потерпілим від системного порушення Конвенції, констатованого у справі Іванова, є питанням виконання рішення відповідно до статті 46 Конвенції» (пункт 197 Рішення).
Також ЄСПЛ зазначив: «…з огляду на те, що інтереси цих заявників та всіх інших існуючих та потенційних потерпілих від відповідної системної проблеми більш захищені в рамках процесу виконання, Суд встановив, що подальший розгляд справ типу Іванова є не найкращим засобом досягнення мети Конвенції. Отже, Суд доходить висновку, що подальший розгляд цієї справи не є виправданим у розумінні підпункту «с» пункту 1 статті 37…» (пункт 202 Рішення).
Відповідно до підпункту «с» пункту 1 статті 37 Конвенції Суд може на будь-якій стадії провадження у справі прийняти рішення про вилучення заяви з реєстру, якщо обставини дають підстави дійти висновку, що на будь-якій іншій підставі, встановленій Судом, подальший розгляд заяви не є виправданим.
Згідно з позицією ЄСПЛ «…недоліки, на які скаржаться заявники у цих заявах, мають бути усунуті шляхом вжиття заходів загального характеру в рамках виконання пілотного рішення у справі Іванова, у тому числі й наданням належного та достатнього відшкодування шкоди, завданої порушенням Конвенції, встановленим зазначеним рішенням (…), які мають здійснюватись під наглядом Комітету Міністрів. Таким чином, враховуючи різні процеси, задіяні з цією метою, Суд також доходить висновку, що повага до прав людини у розумінні пункту 1 статті 37 in fine не вимагає подальшого розгляду цих заяв для ухвалення рішення щодо індивідуального відшкодування» (пункт 204 Рішення).
Водночас ЄСПЛ нагадав, що зроблений ним висновок «не обмежує його повноважень щодо поновлення відповідно до пункту 2 статті 37 цієї або будь-якої іншої аналогічної заяви у реєстрі справ, якщо це буде виправдано обставинами» (пункт 207 Рішення).
Відповідно до статті 1 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477 - IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» виконання Рішення включає в себе: а) виплату Стягувачеві відшкодування та вжиття додаткових заходів індивідуального характеру; б) вжиття заходів загального характеру.
Згідно з частинами другою та третьою статті 10 цього ж Закону додатковими заходами індивідуального характеру є: а) відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який Стягувач мав до порушення Конвенції (restitutio in integrum); б) інші заходи, передбачені у Рішенні.
Відновлення попереднього юридичного стану Стягувача здійснюється, зокрема, шляхом: а) повторного розгляду справи судом, включаючи відновлення провадження у справі; б) повторного розгляду справи адміністративним органом.
Відповідно до частини другої статті 13 названого Закону заходами загального характеру є заходи, спрямовані на усунення зазначеної в Рішенні системної проблеми та її першопричини, зокрема: а) внесення змін до чинного законодавства та практики його застосування; б) внесення змін до адміністративної практики; в) забезпечення юридичної експертизи законопроектів; г) забезпечення професійної підготовки з питань вивчення Конвенції та практики Суду прокурорів, адвокатів, працівників правоохоронних органів, працівників імміграційних служб, інших категорій працівників, професійна діяльність яких пов'язана із правозастосуванням, а також з триманням людей в умовах позбавлення свободи; д) інші заходи, які визначаються - за умови нагляду з боку Комітету Міністрів Ради Європи - державою-відповідачем відповідно до Рішення з метою забезпечення усунення недоліків системного характеру, припинення спричинених цими недоліками порушень Конвенції та забезпечення максимального відшкодування наслідків цих порушень.
З огляду на те, що заяви у справі «Бурмич та інші проти України» було передано до Комітету Міністрів для їх розгляду саме в системі заходів загального характеру з виконання пілотного рішення у справі Іванова, то правових підстав для повторного розгляду справи судом, включаючи відновлення провадження у справі, немає, оскільки про потребу вжиття заходів індивідуального характеру щодо заявників у справі «Бурмич та інші проти України» у Рішенні не зазначається.
Водночас законність рішень національних судів, про перегляд яких порушує питання ОСОБА_3,не може бути піддана сумніву у зв'язку з приєднанням до Рішення його заяви № 23897/13, оскільки цю заяву, в числі інших зазначених у додатках І та ІІ, було вилучено з реєстру справ ЄСПЛ та передано до Комітету Міністрів Ради Європи, Рішення не містить указівок на порушення у справі № 2-а-2515/209/12 національних та конвенційних норм.
Тому доводи заявника з приводу того, що ЄСПЛ, приєднавши його заяву до справи «Бурмич та інші проти України», фактично погодився з усіма наведеними в цій заяві обставинами, є безпідставними.
Водночас незгода заявника з установленими національними судами під час вирішення адміністративної справи фактичними обставинами, а також посилання на потребу перевірити наявні у матеріалах докази та надати їм правову оцінку, не мають жодного відношення до Рішення ЄСПЛ, а отже перебувають поза межами визначеного пунктом 3 частини п'ятої статті 361 КАС предмета перегляду судових рішень і, відповідно, не можуть бути підставою для їх скасування.
З урахуванням викладеного Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що у задоволенні заяви ОСОБА_3 потрібно відмовити.
Відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 368 КАС за результатами перегляду рішення, ухвали за нововиявленими або виключними обставинами суд може відмовити в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами та залишити відповідне судове рішення в силі.
Керуючись статтями 356, 361, 368, 369 КАС, Велика Палата Верховного Суду
У задоволенні заяви ОСОБА_3 про перегляд постанови Новозаводського районного суду міста Чернігова від 06 квітня 2012 року, ухвали Київського апеляційного адміністративного суду від 19 грудня 2013 року та ухвали судді Вищого адміністративного суду України від 11 лютого 2014 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії - відмовити.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач В.С. Князєв
Судді:
Н.О. Антонюк Н.П. Лященко
С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко
В.В. Британчук Л.І. Рогач
Д.А. Гудима І.В. Саприкіна
В.І. Данішевська О.М. Ситнік
О.С. Золотніков О.С. Ткачук
О.Р. Кібенко В.Ю. Уркевич
Л.М. Лобойко О.Г. Яновська