Провадження № 2/760/2841/18
В справі № 760/7455/17
11 квітня 2018 року Солом"янський районний суд м. Києва в складі:
головуючого- судді - Шереметьєвої Л.А.
за участю секретаря - Гак Г.М.
позивача - ОСОБА_1
представника позивача - ОСОБА_2
представників відповідача - Халуса В.В., Арахамії Л.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Інституту модернізації змісту освіти про визнання заяви та наказів неправомірними,визнання звільнення незаконним,поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, суд
Позивачка в квітні 2017 року звернулась до суду з позовом і, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просить визнати неправомірними:
- наказ №35-к від 31 січня 2017 року про переведення її на посаду методиста вищої категорії відділу організаційно - аналітичного забезпечення та контролю за строковим договором на період відпустки без збереження заробітної плати для догляду за дитиною основного працівника до дати фактичного виходу його з відпустки;
- наказ №58-к від 22 березня 2017 року про звільнення її з даної посади за п.2 ст.36 КЗпП України;
- її заяву про надання згоди зайняти посаду методиста вищої категорії відділу організаційно - аналітичного забезпечення та контролю за строковим договором на період відпустки по догляду за дитиною основного працівника;
- поновити її на попередній посаді методиста вищої категорії сектору безпеки життєдіяльності або на посаді, не нижче займаної нею, Державної установи « Інститут модернізації змісту освіти»;
- стягнути з Державної установи « Інститут модернізації змісту освіти» середній заробіток за час вимушеного прогулу та 100 000, гр. в відшкодування моральної шкоди.
Посилається в позові на те, що 08 квітня 2013 року її було призначено на посаду завідувача сектору технічної та технологічної освіти відділу змісту та технологій навчання молодших спеціалістів відділення науково - методичного забезпечення вищої освіти Державної установи «Інститут інноваційних технологій і змісту освіти».
У зв'язку з реорганізацією Державної установи «Інститут інноваційних технологій і змісту освіти» 26 серпня 2015 року її було переведено на посаду методиста вищої категорії сектору безпеки життєдіяльності.
01 лютого 2017 року у зв'язку зі змінами структури та штатного розпису Інституту її переведено на посаду методиста вищої категорії відділу організаційно - аналітичного забезпечення та контролю за строковим договором на період відпустки без збереження заробітної плати по догляду за дитиною основного працівника до дати фактичного виходу його з відпустки.
27 березня 2017 року вона була звільнена з посади у зв'язку з закінченням строку дії трудового договору на підставі п.2 ст. 36 КЗпП України.
Вважає переведення її на посаду за строковим договором на період декретної відпустки основного працівника та в подальшому звільнення її з займаної посади незаконним та безпідставним, оскільки копія наказу про звільнення їй не видавалась у день ознайомлення з наказом 29 березня 2017 року.
Такий наказ їй був виданий 13 березня 2017 року за її письмовою заявою на ім?я директора Інституту.
Крім того, вважає, що при її переведенні на дану посаду в зв»язку з реорганізацією були порушені вимоги закону.
З точки зору закону при попередженні про вивільнення в зв»язку із змінами в організації виробництва їй мала бути запропонована інша робота.
Про зміни в структурі та штатному розпису Інституту їй стало відомо 14 лютого 2017 року, а в попередженні шляхом примусу і психологічного тиску та маніпуляцій з боку начальника відділу кадрів ОСОБА_5, заступника директора ОСОБА_6 та ОСОБА_7 вона змушена була підписатися заднім числом, а саме 31 січня 2017 року.
При попередженні 01 лютого 2017 року про майбутнє вивільнення їй інші посади запропоновані не були, а були запропоновані такі лише в березні 2017 року після того, як усі вакантні посади були розподілені між іншими працівниками, а також її звернення до Міністерства освіти та науки України.
В той же час, у лютому 2017 року в Інституті на початку заходів з реорганізації було багато вакантних посад методиста вищої категорії в освітньому напрямку, які вона могла зайняти за своїм фахом та освітою, однак її постійно обманювали та маніпулювали її станом, викликаним проведенням судової психіатричної експертизи в межах кримінального провадження, де вона визнана потерпілою, кидали з одного кабінету в інший, та запропонували посаду в секторі безпеки життєдіяльності, до функцій, покладених на нього, вона не має жодного відношення, оскільки за фахом вона є освітянином.
При цьому начальник відділу кадрів Інституту ОСОБА_5 повідомила їй, що працівник, на посаду якої вона була переведена за строковим трудовим договором, ще довго не буде виходити на роботу, а то й взагалі не буде виходити, а в травні 2017 року буде чергова реорганізація і вона буде працевлаштована.
Одночасно з пропозицією зайняти цю посаду її фактично штовхали на це місце.
Крім того, вважає, що переведення її на посаду тимчасово відсутнього працівника є порушенням вимог ст.32 КЗпП України, оскільки вона працювала за безстроковим трудовим договором, а була переведена на посаду за умовами строкового трудового договору.
Строковий трудовий договір з педагогічним працівником може бути укладений лише за згодою працівника, а вона такої згоди не давала, оскільки заява нею була написана шляхом застосованого з боку адміністрації тиску, шантажу та обману.
Керівництво Інституту ставилося до неї упереджено, примусили підписати заяву на переведення на посаду за строковим трудовим договором, де вона не володіє навичками роботи, і ніхто з адміністрації не приховував, що всі їх дії спрямовані на звільнення її з Інституту будь-яким способом.
Виходячи з цього, просить задовольнити позов.
Позивачка та її представник у судовому засіданні позов підтримали.
Представники відповідача в судовому засіданні проти позову заперечували.
Зазначили, що наказами Інституту №3 та №4 від 18 січня 2017 року була затверджена та введена в дію з 01 лютого 2017 року нова структура та штатний розпис Інституту.
У зв'язку з цим працівників Інституту, які підпадали під вивільнення, було попереджено про наступне їх вивільнення через два місяці після попередження та запропоновано переведення за їх згодою на посади, які були вакантними на момент попередження.
Зокрема, через відсутність посади методиста вищої категорії сектору охорони праці та життєдіяльності відділу адміністративної роботи в новому штатному розписі, яку займала позивачка до введення в дію нової структури Інституту, 31 січня 2017 року її було попереджено про вивільнення після закінчення двомісячного терміну попередження згідно з п. 1 ст. 40 КЗпП України та запропоновано переведення на іншу посаду, а саме: провідного спеціаліста сектору з охорони праці та безпеки життєдіяльності відділу адміністративної роботи або методиста вищої категорії сектору програмного забезпечення засобів навчання відділу засобів навчання та обладнання.
Позивачка відмовилась підписувати попередження від 31 січня 2017 року №2.1/10-122 з запропонованими посадами, про що був складений Акт.
В зв'язку з тим, що позивачка не погодилась зайняти одну з запропонованих їй посад та не підписала попередження, їй в той же день було запропоновано переведення на посаду методиста вищої категорії відділу організаційно - аналітичного забезпечення та контролю за строковим трудовим договором на час відпустки без збереження заробітної плати ОСОБА_8 до фактичного її виходу на роботу, яку позивачка погодилася зайняти, власноручно написавши про це заяву.
На підставі заяви позивачки був виданий наказ наказ №35-к від 31 січня 2017 року про переведення на запропоновану їй посаду.
27 березня 2017 року позивачку було звільнено з посади на підставі п. 2 ст. 36 КЗпП України у зв'язку з закінченням строку дії трудового договору, оскільки працівник, яка займала цю посаду та перебувала в відпустці по догляду за дитиною, виявила бажання вийти на роботу.
Позивачка відмовилась підписувати наказ про звільнення, про що було складено Акт.
28 березня 2017 року позивачці було направлено лист, в якому повідомлялось про те, що вона може у зручний для неї час з'явитись до Інституту та отримати трудову книжку у зв'язку зі звільненням.
Крім того, в судовому засіданні представник відповідача зазначила, що заяву про переведення на вакантну посаду тимчасово відсутнього працівника позивачка написала добровільно, її при цьому ніхто не обманював, не тиснув і, тим більше, не шантажував.
Навпаки, саме вона відмовлялася підписувати документи та вести діалог з приводу працевлаштування, постійно вибігала з кабінету, де ці питання вирішувалися, для консультацій з адвокатом, і щоразу після перемовин ходила скаржитися до Міністерства.
Виходячи з цього, вважають дії адміністрації такими, що відповідають вимогам закону і просять відмовити в позові.
Заслухавши пояснення сторін, свідка, дослідивши матеріали справи, суд не знаходить підстав для задоволення вимог позивачки, виходячи з наступного.
Відповідно до ст.ст. 21, 24 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства,установи,організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов"язується виконати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядку, а власник зобов"язується виплачувати працівникові заробітну плату.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в т.ч. ліквідації,реорганізації,банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Судом встановлено, що з 26 серпня 2015 року позивач працювала на посаді методиста вищої категорії сектору безпеки життєдіяльності Державної установи «Інститут модернізації змісту освіти».
Відповідно до наказу Міністерства освіти і науки України №41 від 12 січня 2017 року «Про структуру державної наукової установи «Інститут модернізації змісту освіти» було затверджено нову структуру Інституту.
Наказами Державної наукової установи «Інституту модернізації змісту освіти» № 3 та № 4 від 18 січня 2017 року «Про затвердження структури та штатного розпису Інституту» з 01 лютого 2017 року була затверджена та введена в дію нова структура та штатний розпис Інституту.
/т.1, а. с. 51 - 56; 132 - 142 /
В зв»язку з цими організаційними міроприємствами та затвердженням нової структури Інституту 31 січня 2017 року в порядку виконання вимог ст. 49-2 КЗпП України позивачка була попереджена про майбутнє вивільнення і одночасно з попередженням їй було запропоновано дві посади: провідного спеціаліста сектору з охорони праці та безпеки життєдіяльності відділу адміністративної роботи або методиста вищої категорії сектору програмного забезпечення засобів навчання відділу засобів навчання та обладнання.
В зв»язку з відмовою від проставлення підпису в попередженні комісією в складі заступника директора ОСОБА_6, начальника відділу кадрів і розвитку персоналу ОСОБА_5, начальника відділу адміністративної роботи ОСОБА_9, завідувача сектору безпеки життєдіяльності ОСОБА_10 та головою профспілкового комітету ОСОБА_7 був складений Акт.
/ т.1, а.с. 143 - 144 /
Представники відповідача та свідок ОСОБА_5 в судовому засіданні пояснили, що відмову як від підписання попередження, так і від запропонованих посад позивачка не пояснювала, вела себе нервово, щоразу вибігала в коридор та радилася з кимось по телефону.
У зв'язку з відмовою позивачки від запропонованих їй посад, їй була запропонована ще одна посада: методиста вищої категорії відділу організаційно - аналітичного забезпечення та контролю за строковим трудовим договором на час відпустки без збереження заробітної плати ОСОБА_8 до фактичного її виходу з відпустки.
З попередження від 31 січня 2017 року №2.1/10-122 вбачається, що позивачка погодилася зайняти вказану посаду, про що свідчить її підпис.
В цей же день позивачка написала заяву про переведення її на дану посаду з 01 лютого 2017 року.
На підставі заяви позивачки був виданий наказ №35-к від 31 січня 2017 року про переведення її на посаду методиста вищої категорії відділу організаційно - аналітичного забезпечення та контролю за строковим трудовим договором на час відпустки без збереження заробітної плати по догляду за дитиною ОСОБА_8, з 01 лютого 2017 року до дати фактичного її виходу з відпустки.
/ т.1, а.с. 145 - 148 /
В зв»язку з поданою заявою ОСОБА_8 від 21 березня 2017 року відповідачем був виданий наказ №56-к, відповідно до якого ОСОБА_8 стає до роботи з 27 березня 2017 року у зв'язку з закінченням відпустки без збереження заробітної плати для догляду за дитиною.
Наказом №58-к від 22 березня 2017 року позивачка була звільнена з займаної посади 27 березня 2017 року у зв'язку із закінченням строку трудового договору на підставі п. 2 ст. 36 КЗпП України.
У зв'язку з відмовою позивачки від ознайомлення з наказом, листом від 28 березня 2017 року її було повідомлено про звільнення та отримання трудової книжки.
/ т.1, а.с. 149 - 152 /
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є закінчення строку (пункти 2 і 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення.
Припинення договору після закінчення строку не вимагає заяви працівника.
Власник також не зобов'язаний попереджати або в іншій спосіб інформувати працівника про майбутнє звільнення за п. 2 ст. 36 КЗпП.
Враховуючи викладене вище, переведення позивачки на посаду тимчасово відсутнього працівника за її ж бажанням, суд вважає її звільнення з даної посади таким, що відповідає вимогам закону.
Відповідно до ст.235 КЗпП Україниу разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Відповідно до ч.1 ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
За змістом зазначеної норми закону передумовою для відшкодування працівнику моральної шкоди на підставі ст. 237-1 КЗпП є наявність порушення прав працівника у сфері трудових відносин, з урахуванням специфіки об»єкту яких завдана моральна шкода може бути відшкодована працівнику у вигляді одноразової грошової виплати або в іншій матеріальній формі.
Виходячи з викладеного вище, висновку суду про законність звільнення позивачки з роботи, підстави для задоволення вимог позивачки і в цій частині відсутні.
Суд не приймає до уваги тверджень позивачки судовому засіданні, виходячи з наступного.
Так, пункт 2 ст. 36 КЗпП передбачає можливість припинення трудового договору у зв'язку з закінченням його строку.
З точки зору закону на цій підставі може бути припинений тільки строковий трудовий договір, укладений як строковий відповідно до закону.
Якщо ж строковий трудовий договір укладено всупереч правилам ст. 23 КЗпП, то умова про строк є незаконною.
Як зазначено вище, переведення позивачки на дану посаду мало місце в зв»язку з затвердження нової структури Інституту, що потягло за собою скорочення займаної нею посади, в порядку виконання вимог ст.49-2 КЗпП України відповідачем, як роботодавцем.
Відповідно до вимог ст.49-2 КЗпП України про звільнення у зв'язку зі скороченням чисельності або штату на підприємстві, в установі, організації працівники попереджаються не пізніше ніж за 2 місяці.
Одночасно з попередженням про звільнення роботодавець пропонує працівникам іншу роботу на тому ж підприємстві - звісно, якщо така є.
Насамперед пропонується робота за відповідною спеціальністю, а якщо такої роботи немає, інша робота, яку працівник може виконувати з урахуванням стану здоров'я.
Відповідно до правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду України в справі № 6-1264 цс 17 від 09 серпня 2017 року, однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
При цьому положеннями частини другої статті 40 КЗпП України визначено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
Таким чином, однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов'язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.
Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 492 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.
При цьому роботодавець зобов'язаний запропонувати працівнику, який вивільнюється, всі наявні вакансії та роботи, які може виконувати працівник, тобто ті посади, які відповідають кваліфікації працівника.
Враховуючи дані вимоги закону, обставини переведення позивачки на посаду тимчасово відсутнього працівника, суд вважає безпідставними послання позивачки на порушення відповідачем, як роботодавцем, вимог ст.32 КЗпП України.
Крім того, відповідно до ч.1 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Статтями 15 та 20 ЦК України кожній особі гарантовано та закріплено право на судовий захист своїх прав та вільний вибір способів такого захисту.
Посилаючись на обман, тиск та маніпуляції, а також свій стан, що змусив її прийняти пропозицію відповідача та зайняти посаду тимчасом відсутнього працівника, будь-яких доказів в обґрунтування своєї позиції в суді, які б відповідали вимогам ст. ст. 76-81 ЦПК України, суду не надала.
За змістом ч.2 ст.77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
В частині 1 ст.80 ЦПК України зазначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Посилаючись на свій стан, пов»язаний з проходженням судово-психіатричної експертизи, так і не пояснила, що це за стан, яким чином він впливав на прийняття нею рішень, і яким чином та у чому, якщо такий мав місце, він призвів до прийняття нею неправильного, з її точки зору, рішення.
З попереджень про майбутнє вивільнення, а також власноручних підписів позивачки вбачається, що вони датовані 31 січня 2017 року.
Свідок ОСОБА_5 в судовому засіданні пояснила, що всі документи, які підписувала позивачка, підписувалися нею в день їх складання, тобто в ті дати, в які вони виготовлені. Будь-яких зауважень з цього приводу позивачка не робила і не заявляла, хоч постійно залишала на них свої зауваження.
Крім того, її поведінка була непередбачуваною, а тому з нею складно було вирішувати питання працевлаштування, оскільки вона постійно ходила по інстанціях, скаржилася та вимагала до себе підвищеної уваги.
Тобто, уже це не давало можливості адміністрації допускати відносно неї неправильних поступків, тим більше складати документи та примушувати її підписувати їх задніми числами.
Заява позивачки про переведення її на посаду методиста вищої категорії відділу організаційно - аналітичного забезпечення та контролю, а також сам наказ про переведення її на цю посаду №35-к були датовані 31 січня 2017 року.
Відповідно до ч.1 ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За змістом ч.ч.1,2 ст.77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно з ч.1 ст.80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Будь-яких доказів, які б відповідали вказаним принципам доказування, позивачка суду не надала, а тому вони не можуть бути прийняті до уваги.
Враховуючи викладене вище, суд приходить до висновку про відповідність дій відповідача вимогам закону та не знаходить підстав для задоволення вимог позивачки.
Керуючись ст.ст.3, 21, 24,32,п.2 ч.1 ст.36, ч.1 ст.40, 49-2, 233, 235, 237-1КЗп України,ст. ст. 4, 5, 12, 13, 76 - 82, 141, 259, 263 - 265, 268, 273 ЦПК Уоаїни , суд
В позові ОСОБА_1 до Інституту модернізації змісту освіти про визнання заяви та наказів неправомірними, визнання звільнення незаконним,поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Апеляційного суду м. Києва через суд першоїінстанції.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено 20 квітня 2018 року.
Суддя: Л.А.Шереметьєва