Іменем України
18 квітня 2018 року
Київ
справа №807/2209/16
адміністративне провадження №К/9901/6602/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді Смоковича М.І.,
суддів Білоуса О.В., Шарапи В.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження справу за заявою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого адміністративного суду України від 9 березня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_1 до прокуратури Закарпатської області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
У грудні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до прокуратури Закарпатської області (далі - Прокуратура) з вимогами:
визнати протиправною бездіяльність Прокуратури Закарпатської області, а саме: не направлення ОСОБА_1 повідомлення за формою, що встановлена Додатком до Положення про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду», затвердженого наказом Міністерства юстиції України, Генеральної прокуратури України, Міністерства фінансів України № 6/5/3/41 від 4 березня 1996 року із роз'ясненням, куди і протягом якого терміну ОСОБА_1 може звернутись за відшкодуванням шкоди і поновлення порушених прав, у зв'язку із закриттям щодо неї кримінального провадження № 22015070000000023;
зобов'язати Прокуратуру направити на адресу ОСОБА_1 повідомлення за формою, що встановлена Додатком до Положення про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду», затвердженого наказом Міністерства юстиції України, Генеральної прокуратури України, Міністерства фінансів України № 6/5/3/41 від 4 березня 1996 року із роз'ясненням, куди і протягом якого терміну ОСОБА_1 може звернутись за відшкодуванням шкоди і поновлення порушених прав, у зв'язку із закриттям щодо неї кримінального провадження № 22015070000000023;
визнати протиправною відмову Прокуратури винести постанову щодо визначення розміру шкоди, завданої ОСОБА_1 внаслідок незаконного притягнення її до кримінальної відповідальності і у зв'язку із закриттям щодо неї кримінального провадження № 22015070000000023, яка підлягає відшкодуванню згідно із Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду», в тому числі втрачений заробіток та витрати на правову допомогу;
зобов'язати Прокуратуру винести постанову щодо визначення розміру шкоди, завданої ОСОБА_1 внаслідок незаконного притягнення її до кримінальної відповідальності і у зв'язку із закриттям щодо неї кримінального провадження № 22015070000000023, яка підлягає відшкодуванню згідно Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду», в тому числі, втрачений заробіток та витрати на правову допомогу.
Закарпатський окружний адміністративний суд на підставі пункту 1 статті 109 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року; далі - КАС) постановив ухвалу від 16 грудня 2016 року, якою відмовив у відкритті провадження за вказаним позовом.
Таке рішення мотивував тим, що цей спір за суттю не є публічно-правовим, відтак на нього не поширюється юрисдикція адміністративного суду. Водночас суд зазначив, що позивач має право звернутися з позовом щодо визначення розміру шкоди, завданої внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності та у зв'язку із закриттям кримінального провадження в порядку, встановленому Кримінальним процесуальним кодексом України.
Львівський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 14 лютого 2017 року залишив ухвалу Закарпатського окружного адміністративного суду від 16 грудня 2016 року без змін.
Зазначені рішення судів представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 оскаржив у касаційному порядку. У касаційній скарзі заявник просив скасувати зазначені рішення судів попередніх інстанцій, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Ухвалою від 9 березня 2017 року Вищий адміністративний суд України відмовив у відкритті касаційного провадження за вказаною касаційною скаргою.
Приймаючи таке рішення касаційний суд, з посиланням на положення пункту 5 частини п'ятої статті 214 КАС зазначив, що представник позивача не навів доводів, які б спростовували висновки судів першої та апеляційної інстанції, якими вони мотивували свої рішення про наявність підстав для відмови у відкритті провадження у справі за вказаним позовом.
Представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 не погодився з таким рішенням Вищого адміністративного суду України і подав заяву про його перегляд з підстави, встановленої пунктом 2 частини першої статті 237 КАС.
На думку заявника, неоднаковість у правозастосуванні підтверджується ухвалою Вищого адміністративного суду України від 22 листопада 2012 року №К/9991/5550/11, у якій, на переконання заявника, касаційний суд за аналогічних обставин справи по-іншому застосував положення статті 17 КАС. Заявник звернув увагу, що в справі, ухвалу від 22 листопада 2012 року у якій надано для порівняння, Вищий адміністративний суд України за аналогічних обставин відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою на рішення судів першої та апеляційної інстанцій по суті спору і залишив їх без змін. У такий спосіб, на думку заявника, касаційний суд підтвердив, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи про оскарження бездіяльності уповноваженого органу щодо винесення постанови про розмір відшкодування шкоди у порядку статті 12 Закону України від 1 грудня 1994 року №266/94-ВР «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду». Натомість, в ухвалі від 9 березня 2017 року, про перегляд якої подано заяву, Вищий адміністративний суд України дійшов протилежного висновку - про непідвідомчість такого спору судам адміністративної юрисдикції, у зв'язку з чим заявник стверджує про наявність неоднакового застосування норм процесуального права у подібних правовідносинах.
За правилами пункту 2 частини першої статті 237 КАС одним із мотивів перегляду Верховним Судом України судових рішень в адміністративних справах є неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права - при оскарженні судового рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі або яке прийнято з порушенням правил підсудності справ або встановленої законом юрисдикції адміністративних судів.
Зі змісту заяви, тексту оскарженого рішення та доданого до заяви для порівняння іншого судового рішення висновується, що суд касаційної інстанції не інтерпретував названих у заяві норм процесуального закону, не вирішував питань щодо юрисдикції адміністративного суду чи законності складу, що розглянув відповідну судову справу.
У ситуації з оскарженим рішенням суд із посиланням на пункт 5 частини п'ятої статті 214 КАС у попередній редакції не виявив підстав для відкриття касаційного провадження. Натомість ухвала суду касаційної інстанції, на яку робиться посилання, за видом судових рішень і правовою природою не є судовим рішенням, яке перешкоджає подальшому касаційному провадженню у справі (яке може бути прикладом неоднакового застосування норми процесуального права), оскільки з погляду усталеної практики Верховного Суду України фактично є рішенням суду касаційної інстанції, ухваленим по суті розгляду касаційної скарги.
Позаяк обставини, що стали підставою для перегляду справи Верховним Судом України, не підтвердилися, у задоволенні заяви представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 слід відмовити.
Керуючись підпунктом 1 пункту 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України у редакції, викладеній згідно із Законом України від 3 жовтня 2017 року №2147-VIII, статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року, колегія суддів Касаційного адміністративного суду у Верховному Суді
У задоволенні заяви представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 відмовити.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий М.І. Смокович
Суддя О.В. Білоус
В.М. Шарапа