Іменем України
18 квітня 2018 року
Київ
справа №808/8308/13-а
провадження №К/9901/9608/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Смоковича М. І.,
суддів: Білоуса О.В., Стрелець Т.Г.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні в касаційній інстанції адміністративну справу № 808/8308/13-а,
за позовом ОСОБА_1 до Державної фінансової інспекції в Запорізькій області про визнання неправомірною бездіяльності та зобов'язання нарахувати та виплатити заробітну плату за роботу у вихідні та неробочі дні, провадження в якій відкрито
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Запорізького окружного адміністративного суду, прийняту 03 лютого 2015 року у складі судді Бойченко Ю.П., та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду, постановлену 01 березня 2016 року у складі колегії суддів: головуючого - Суховарова А.В., суддів: Ясенової Т.І., Головко О.В.,
У жовтні 2013 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Державної фінансової інспекції в Запорізькій області, в якому просив:
- визнати неправомірною бездіяльність КРУ в Запорізькій області, правонаступник - ДФІ, щодо не відображення в бухгалтерському обліку у відповідних звітних періодах за січень та травень 2009 року, березень, травень та жовтень 2010 року відомостей про роботу позивача у вихідні та неробочі дні 04 та 05 січня 2009 року; 03 та 04 травня 2009 pоку; 07 березня 2010 pоку; 04, 08 та 10 травня 2010 року; 23 та 24 жовтня 2010 року.
- визнати неправомірною бездіяльність КРУ в Запорізькій області, правонаступник - ДФІ, щодо не відображення в бухгалтерському обліку у відповідних звітних періодах за січень та травень 2009 року, березень, травень та жовтень 2010 року нарахування позивачу винагороди (заробітної плати) за його роботу у вихідні та неробочі дні 03 та 04 травня 2009 pоку; 07 березня 2010 pоку; 04, 08 та 10 травня 2010 року; 23 та 24 жовтня 2010 року;
- визнати неправомірною бездіяльність КРУ в Запорізькій області, правонаступник - ДФІ, щодо не виплати позивачу винагороди (заробітної плати) за його роботу у вихідні та неробочі дні 03 та 04 травня 2009 pоку; 07 березня 2010 pоку; 04, 08 та 10 травня 2010 року; 23 та 24 жовтня 2010 року.
- визнати неправомірною бездіяльність КРУ в Запорізькій області, правонаступник - ДФІ, щодо не забезпечення компенсації ОСОБА_1 відповідно до чинного трудового законодавства за 8 відпрацьованих днів у вихідні та неробочі дні 03 та 04 травня 2009 pоку; 07 березня 2010 pоку; 04, 08 та 10 травня 2010 року; 23 та 24 жовтня 2010 року шляхом надання інших днів відпочинку при звільненні;
- визнати неправомірною бездіяльність КРУ в Запорізькій області, правонаступник - ДФІ, щодо не здійснення повного розрахунку при звільненні позивача за 8 відпрацьованих днів у вихідні та неробочі дні 03 та 04 травня 2009 pоку; 07 березня 2010 pоку; 04, 08 та 10 травня 2010 року; 23 та 24 жовтня 2010 pоку;
- зобов'язати ДФІ нарахувати та виплатити ОСОБА_1 заробітну плату за 8 відпрацьованих днів у вихідні та неробочі дні у 2009-2010 роках, робота за які не була компенсована йому згідно трудового законодавства, а саме: 03 та 04 травня 2009 pоку; 07 березня 2010 pоку; 04, 08 та 10 травня 2010 року; 23 та 24 жовтня 2010 pку, у подвійному розмірі в сумі 3 992,99 гривень.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що він з 02 серпня 1999 працював в Контрольно-ревізійному управлінні в Запорізькій області (після реорганізації якого правонаступником є Державна фінансова інспекція в Запорізькій області).
З 18 квітня 2011 року його звільнено з посади начальника відділу інспектування в агропромисловому комплексі та сфері використання природних ресурсів за угодою сторін. Зазначає, що у зв'язку з необхідністю виконання посадових обов'язків позивачем було відпрацьовано 10 робочих днів у вихідні та неробочі дні, а саме: 04 та 05 січня 2009 року; 03 та 04 травня 2009 pоку; 07 березня 2010 pоку; 04, 08 та 10 травня 2010 року; 23 та 24 жовтня 2010 року. Водночас позивачу компенсовано відповідачем шляхом надання інших днів відпочинку за раніше відпрацьований час лише 24 січня та 07 лютого 2009 року, тобто за 2 відпрацьовані раніше вихідні та неробочі дні (04 та 05 січня 2009 року). Таким чином, за решту 8 днів (03 та 04 травня 2009 року; 07 березня 2010 року; 04 травня 2010 року; 08 та 10 травня 2010 року; 23 та 24 жовтня 2010 року) відпрацьованих позивачем у вихідні дні відповідачем не надано позивачу ані інших днів відпочинку, ані здійснено розрахунку грошової компенсації за раніше відпрацьований час та виплати таких сум при звільненні 18 квітня 2011 року, що зумовило звернення позивача з цим позовом до суду.
Запорізький окружний адміністративний суд постановою від 3 лютого 2015 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 1 березня 2016 року, у задоволенні позову відмовив.
Статтею 327 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - КАС України), обумовлено, що судом касаційної інстанції в адміністративних справах є Верховний Суд.
За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
25 січня 2018 року касаційна скарга ОСОБА_1 надійшла до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах, яка ухвалою судді-доповідача від 29 січня 2018 року прийнята до провадження.
У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати їх рішення та направити справу на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.
Свою касаційну скаргу ОСОБА_1 мотивує тим, що при звільненні не виплачені всі належні йому суми, а саме компенсація за роботу у святкові, вихідні та неробочі дні.
Державна фінансова інспекція в Запорізькій області надала заперечення на касаційну скаргу, в яких зазначає, що касаційна скарга є необґрунтованою, а викладені в ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи, оскільки скаржник не наводить належних підстав для того, щоб вважати, що суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували норми матеріального та процесуального права. Тому просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін.
Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 з 02 серпня 1999 року по 18 квітня 2011 року проходив державну службу у Контрольно-ревізійному управлінні в Запорізькій області (після реорганізації якого правонаступником є Державна фінансова інспекція в Запорізькій області).
Наказами КРУ в Запорізькій області від 28 квітня 2009 року №79-о про роботу у вихідні дні 03 та 04 травня 2009 року; від 30 квітня 2010 року №120-о про роботу у вихідний день 04 травня 2010 року; від 07 травня 2010 року №123-о про роботу 08 та 10 травня 2010 року; від 22 жовтня 2010 року №323-о про роботу 23 та 24 жовтня 2010 року, позивача було залучено до роботи у вихідні дні.
Наказом від 18 квітня 2011 року №97-о «Про звільнення ОСОБА_1.» позивача 18 квітня 2011 року звільнено з посади начальника відділу інспектування в агропромисловому комплексі та сфері використання природних ресурсів КРУ в Запорізькій області за угодою сторін (п.1 частина перша 1 статті 36 Кодексу законів про працю України (далі також - КЗпП України)).
Судами встановлено, що на момент звільнення ОСОБА_1 дійсно мав право на отримання інших днів відпочинку за раніше відпрацьованих 8 днів, а саме 03 та 04 травня 2009 року; 07 березня 2010 року; 04 травня 2010 року; 08 та 10 травня 2010 року; 23 та 24 жовтня 2010 року.
Разом з тим, відповідно до п.2 Наказу від 18 квітня 2011 року № 97-о відділу бухгалтерського обліку та звітності КРУ в Запорізькій області наказано виплатити ОСОБА_1:
- грошову компенсацію за невикористану частину щорічної основної відпустки тривалістю 16 календарних днів за період з 02 серпня 2007 року по 01 серпня 2008 року;
- грошову компенсацію за невикористану частину щорічної основної відпустки у зв'язку з хворобою тривалістю 4 календарні дні за період з 02 серпня 2008 року по 01 серпня 2009 року;
- грошову компенсацію за невикористану частину щорічної основної відпустки у зв'язку з хворобою тривалістю 3 календарні дні за період з 02 серпня 2009 року по 01 серпня 2010 року;
- грошову компенсацію за невикористану частину щорічної основної відпустки тривалістю 11 календарних днів за період з 02 серпня 2010 року по 18 квітня 2011 року;
- грошову компенсацію за невикористані 5 календарних днів щорічної додаткової оплачуваної відпустки за стаж роботи в державних органах понад 11 років, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1994 року №250.
Позивач, вважаючи неправомірною бездіяльність відповідача щодо невиплати грошової компенсації за 8 відпрацьованих вихідних (неробочих) днів, звернувся з позовом до суду.
Суд першої інстанції, приймаючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, дійшов висновку про відсутність підстав для нарахування та виплати на користь позивача грошової компенсації за відпрацьовані позивачем 8 вихідних дні.
Зазначена позиція була підтримана і Дніпропетровським апеляційним адміністративним судом, який переглянув постанову суду першої інстанції та залишив її без змін.
Верховний Суд висновки судів попередніх інстанцій вважає вірними та такими, що зроблені на підставі правильно застосованих норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до статті 20 Закону України «Про державну службу» тривалість робочого часу державних службовців визначається відповідно до законодавства про працю України з урахуванням особливостей, передбачених цим Законом.
Для виконання невідкладної і непередбаченої роботи державні службовці зобов'язані за розпорядженням керівника органу, в якому вони працюють, з'являтися на службу у вихідні, святкові та неробочі дні, робота за які компенсується відповідно до чинного трудового законодавства. За рішенням керівника органу державні службовці можуть бути відкликані із щорічної або додаткової відпустки. Частина невикористаної відпустки, яка залишилася, надається державному службовцю у будь-який інший час відповідного року чи приєднується до відпустки у наступному році.
Згідно з частиною першою статті 71 КЗпП України робота у вихідні дні забороняється. Залучення окремих працівників до роботи у ці дні допускається тільки з дозволу виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) підприємства, установи, організації і лише у виняткових випадках, що визначаються законодавством і в частині другій цієї статті.
Залучення окремих працівників до роботи у вихідні дні допускається в таких виняткових випадках: 1) для відвернення або ліквідації наслідків стихійного лиха, епідемій, епізоотій, виробничих аварій і негайного усунення їх наслідків; 2) для відвернення нещасних випадків, які ставлять або можуть поставити під загрозу життя чи нормальні життєві умови людей, загибелі або псування майна; 3) для виконання невідкладних, наперед не передбачених робіт, від негайного виконання яких залежить у дальшому нормальна робота підприємства, установи, організації в цілому або їх окремих підрозділів; 4) для виконання невідкладних вантажно-розвантажувальних робіт з метою запобігання або усунення простою рухомого складу чи скупчення вантажів у пунктах відправлення і призначення (частина друга статті 71 КЗпП України).
Як зазначено у статті 72 КЗпП України, робота у вихідний день може компенсуватися, за згодою сторін, наданням іншого дня відпочинку або у грошовій формі у подвійному розмірі. Оплата за роботу у вихідний день обчислюється за правилами статті 107 цього Кодексу.
Згідно із статтею 107 КЗпП України робота у святковий і неробочий день (частина четверта статті 73) оплачується у подвійному розмірі: 1) відрядникам - за подвійними відрядними розцінками; 2) працівникам, праця яких оплачується за годинними або денними ставками, - у розмірі подвійної годинної або денної ставки; 3) працівникам, які одержують місячний оклад, - у розмірі одинарної годинної або денної ставки зверх окладу, якщо робота у святковий і неробочий день провадилася у межах місячної норми робочого часу, і в розмірі подвійної годинної або денної ставки зверх окладу, якщо робота провадилася понад місячну норму. Оплата у зазначеному розмірі провадиться за години, фактично відпрацьовані у святковий і неробочий день. На бажання працівника, який працював у святковий і неробочий день, йому може бути наданий інший день відпочинку.
Посилання у статті 72 КЗпП України на статтю 107 КЗпП України означає лише використання способів підрахунку подвійного розміру оплати, викладених у пунктах 1, 2 і 3 частини першої статті 107 КЗпП України, якщо сторони дійшли згоди щодо способу компенсації за роботу у вихідний день шляхом оплати у підвищеному розмірі.
Враховуючи викладене, вихідні дні, в які працював ОСОБА_1, відповідно до вимог статті 72 КЗпП України, могли компенсуватися (за згодою з роботодавцем) або наданням іншого дня відпочинку, або у грошовій формі у подвійному розмірі. Оплата за роботу у вихідний день обчислюється, у такому разі, за правилами статті 107 КЗпП України.
Суди встановили, що наказами КРУ в Запорізькій області: від 28 квітня 2009 року №79-о про роботу у вихідні дні 03 та 04 травня 2009 року; від 30 квітня 2010 року №120-о про роботу у вихідний день 04 травня 2010 року; від 07 травня 2010 року №123-о про роботу 08 та 10 травня 2010 року; від 22 жовтня 2010 року №323-о про роботу 23 та 24 жовтня 2010 року, визначено спосіб компенсації роботи у вихідний день, а саме надання дня відпочинку в інший день.
Крім того, в матеріалах справи містяться доповідні записки ОСОБА_1, в яких він просив залучити до роботи у вихідні дні (03 та 04 травня 2009 року; 04 та 08 та 10 травня 2010 року; 23 та 24 жовтня 2010 року) працівників з наданням у подальшому їм інших днів відпочинку за їх заявам, у тому числі і ОСОБА_1
Отже, з наведеного вбачається, що позивач та відповідач узгодили спосіб компенсації роботи у вихідний день шляхом надання особам, які працювали у вихідний день іншого дня відпочинку за їх заявою, а відтак у відповідача були відсутні підстави відображати в бухгалтерському обліку відповідача 8 відпрацьованих дні ОСОБА_1
Позивачем не оскаржувались накази КРУ в Запорізькій області: від 28 квітня 2009 року №79-о про роботу у вихідні дні 03 та 04 травня 2009 року; від 30 квітня 2010 року №120-о про роботу у вихідний день 04 травня 2010 року; від 07 травня 2010 року №123-о про роботу 08 та 10 травня 2010 року; від 22 жовтня 2010 року №323-о про роботу 23 та 24 жовтня 2010 року, що також свідчить про те, що позивач погодився з видом компенсації за відпрацьований вихідний день шляхом надання іншого дня відпочинку.
В матеріалах справи міститься заява ОСОБА_1 від 02 березня 2011 року, в якій позивач просить надати з 02 березня 2011 року невикористану частину щорічної основної відпустки за період з 02 лютого 2007 року по 01 серпня 2009 року тривалістю 16 календарних днів, невикористану частину у зв'язку з хворобою щорічної основної відпустки за період з 02 серпня 2009 року по 01 серпня 2010 року тривалістю 13 календарних днів, частину щорічної основної відпустки за період з 02 серпня 2010 року по 01 серпня 2011 року тривалістю 11 календарних днів та додаткову оплачувану відпустку за стаж державної служби тривалістю 7 календарних днів з виплатою матеріальної допомоги для оздоровлення в розмірі середньомісячної заробітної плати з подальшим звільненням його із займаної посади 18 квітня 2011 року за угодою сторін згідно з п.1 частини першої статті 36 КЗпП.
Отже, суди встановили, що на момент звільнення позивач усвідомлюючи наявність можливості використати 8 днів відпочинку за раніше відпрацьовані дні не звернувся до начальника КРУ в Запорізькій області з відповідною заявою. Також, позивач не звертався до відповідача під час звільнення з заявами щодо перерахунку належних йому виплат під час звільнення, зокрема, щодо виплати грошової компенсації за 8 відпрацьованих вихідних днів.
Верховний Суд вважає за необхідне також зазначити, що обов'язковою умовою надання іншого дня відпочинку за раніше відпрацьований вихідний день є волевиявлення такого працівника, що знаходить своє відображення в подачі відповідної заяви, адже керівник підприємства, установи та організації позбавлений можливості примусово надавити співробітнику день відпочинку за раніше відпрацьований день.
Доказів звернення позивача до відповідача з заявами про надання днів відпочинку за раніше відпрацьовані дні 03 та 04 травня 2009 року; 07 березня 2010 року; 04 травня 2010 року; 08 та 10 травня 2010 року; 23 та 24 жовтня 2010 року, а також доказів відмови в задоволенні вказаних заяв сторонами до матеріалів справи не надано.
Аналізуючи встановлені судами обставини справи, враховуючи те, що виплати передбачені наказом КРУ в Запорізькій області від 18 квітня 2011 року №97-о «Про звільнення ОСОБА_1.», були виплачені позивачу в повному обсязі, що підтверджується довідкою від 02 червня 2014 року №08-11-15/83, а також те що наказ від 18 квітня 2011 року №97-о «Про звільнення ОСОБА_1.» не оскаржувався, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для нарахування та виплати на користь позивача грошової компенсації за відпрацьовані позивачем 8 вихідних днів.
Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
З огляду на викладене, висновки судів попередніх інстанцій є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні.
Доводи, які містяться в касаційній скарзі, висновків судів та обставин справи не спростовують.
Керуючись статтями 3, 242, 243, 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, суд
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 03 лютого 2015 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 01 березня 2016 року у цій справі залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий М.І. Смокович
Судді О.В. Білоус
Т.Г. Стрелець