м. Чернівці
13 квітня 2018 року Справа № 926/4078/17
Господарський суд Чернівецької області у складі головуючого судді Марущака І.В. за участю секретаря судового засідання Чепишка Д.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні загального позовного провадження справу №926/4078/17
за позовом публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"
до товариства з обмеженою відповідальністю "Чернівцігаз Збут"
про стягнення інфляційних втрат, трьох відсотків річних та пені за неналежне виконання грошового зобов'язання у сумі 118087,80 грн.
представники:
від позивача - ОСОБА_1, довіреність від 28.09.2017 року № 14-162;
від відповідача - ОСОБА_2, довіреність від 02.01.2018 року № 007.1ДР-12-0118.
СУТЬ СПОРУ: публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулося з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Чернівцігаз Збут" про стягнення боргу за неналежне виконання грошового зобов'язання по договору купівлі-продажу природного газу від 30.12.2015 року №16-205-РО у сумі 118087,80 грн., у тому числі 87605,06 грн. пені (що нарахована за період з 25.02.2016 року по 27.10.2016 року), 23707,46 грн. інфляційних втрат (які нараховані за період з 01.03.2016 року по 30.06.2016 року) та 6775,28 грн. 3% річних (що нараховані за період з 25.02.2016 року по 27.10.2016 року).
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідач несвоєчасно здійснював оплату за переданий йому природній газ по договору купівлі-продажу природного газу від 30.12.2015 року №16-205-РО (далі - договір №16-205-РО), внаслідок чого йому нараховано пеня, інфляційні втрати та три відсотки річних.
Відповідач у наданому суду відзиві на позов проти позовних вимог заперечує, вважає їх безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню, оскільки:
- відповідно до п.6.2 договору №16-205-РО перерахування оплати за отриманий відповідачем природний газ відбувається згідно нормативів розподілу коштів, затверджених відповідною постановою НКРЕКП, однак остання не встановлювала відповідної частки на перерахування коштів по категоріям «релігійні організації», для подальшої реалізації яким відповідач купував у відповідача природній газ (п.1.2). Відтак, відповідач вважає, що у нього відсутня вина у несвоєчасному проведенні розрахунків за газ;
- сторонами визначено, що остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється відповідачем на підставі акту приймання-передачі газу за розрахунковий місяць. Відповідач направляв позивачу підписані ним акти приймання-передачі природного газу, однак позивач не надав доказів повернення відповідачу підписаних ним та скріплених його печаткою актів приймання-передачі газу, що свідчить про неможливість встановлення дати виникнення зобов'язань за спірним договором;
- відповідач не мав можливості самостійно впливати на розрахунки за природній газ, тому що договірне списання коштів по договору №16-205-РО здійснювалось із поточного рахунку відповідача із спеціальним режимом використання на поточний рахунок позивача із спеціальним режимом використання згідно нормативів розподілу коштів, затверджених постановою НКРЕКП, що свідчить про відсутність складу цивільного правопорушення і відповідно до ст.217 Господарського кодексу України та ст.614 Цивільного кодексу України позбавляє права позивача застосовувати до відповідача наслідки порушення грошового зобов'язання, передбачених ч.2 ст.625 ЦК України.
У свою чергу позивач надав суду відповідь на відзив, в якій зазначив, що з позицією та доводами відповідача він категорично не погоджується з наступних підстав:
1) жодне положення договору або закону не передбачає обумовленість зобов'язання з оплати природного газу фактом повернення покупцеві підписаного акту, а відповідач жодного разу не заперечував проти поставки та відповідно отримання ним, передбачених договором №16-205-РО обсягів природного газу. При цьому, позивач вказує, що обов'язок відповідача оплатити газ виникає з факту приймання-передачі природного газу, а не з факту повернення підписаного акту. Отже, посилання відповідача на несвоєчасність направлення позивачем актів приймання-передачі природного газу є необґрунтованими та не витримують жодної критики;
2) абзацом 2 пункту 6.2 договору №16-205-РО сторони передбачили, що за наявності заборгованості за попередні періоди відповідач перераховує кошти з поточного рахунку на поточний рахунку позивача із спеціальним режимом використання. Відтак, відповідач мав повну можливість забезпечити своєчасний розрахунок за поставлений газ з власного рахунку, не пов'язаного із спеціальним режимом використання, що спростовує посилання відповідача на те, що він позбавлений можливості впливати на розрахунки з позивачем.
У запереченнях відповідач спростовує позовні вимоги з тих же підстав, що зазначені у відзиві на позов.
Провадження у справі порушено ухвалою від 12.12.2017 року, справу до розгляду в судовому засіданні призначено на 11.01.2018 року. Ухвалою суду від 11.01.2018 року вирішено справу №926/4078/17 розглядати за правилами загального позовного провадження зі стадії підготовчого провадження у справі, призначено підготовче засідання на 23.01.2018 року та запропоновано сторонам надати документи та вчинити певні дії.
Ухвалою суду від 23.01.2018 року відкладено розгляд справи у підготовчому засіданні на 07.02.2018 року. Надалі ухвалами суду від 07.02.2018 року, 19.02.2018 року та 05.03.2018 року відкладено розгляд справи у підготовчому засіданні на 19.02.2018 року, 05.03.2018 року та 16.03.2018 року.
Ухвалою суду від 16.03.2018 року закрито підготовче провадження у справі № 926/4076/18 та розпочато її розгляд по суті. Справу призначено до розгляду по суті у судовому засіданні в режимі відеоконференції 27.03.2018 року.
У судовому засіданні 27.03.2018 судом заслухано вступне слово представників сторін на розпочато дослідження обставин справи та перевірки їх доказами. Разом з тим, за усним клопотанням представників сторін у судовому засіданні оголошено перерву розгляду справи по суті до 15:00 год. 13.04.2018 року.
При цьому ухвалою суду від 13.04.2018 року вирішено провести судове засідання, призначене на 13.04.2018 року, провести в режимі відеоконференції, забезпечення проведення якої за участю представника позивача покладено на Київський апеляційний господарський суд.
Судове засідання 13.04.2018 року проводилось в режимі відеоконференції.
Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав з підстав, зазначених у позові та відповіді на відзив, а тому просив суд позов задовольнити повністю.
Натомість представник відповідача проти позовних вимог заперечив з підстав, що містяться у поданих ним відзиві на позов та запереченнях, відтак просив суд відмовити у задоволенні позову повністю.
Заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши обставини, на які учасники посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, та дослідивши докази, якими вони обґрунтовуються, суд встановив наступне.
30 грудня 2015 року між публічним акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (Продавець) і товариством з обмеженою відповідальністю "Чернівцігаз Збут" (Покупець) укладено договір №16-205-РО на купівлю-продаж природного газу (далі - договір №16-205-РО).
У відповідності до статті 204 Цивільного кодексу України: «Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.»
Сторонами не надано, а у матеріалах справи відсутні докази розірвання або визнання договору №16-205-РО недійсним.
За умовами договору №16-205-РО позивач зобов'язується передати у власність відповідачу у 2016 році природний газ (далі - газ), а відповідач зобов'язується прийняти та оплатити газ на умовах договору (пункт 1.1).
Відповідно до п.1.2 договору №16-205-РО: «Газ, що продається за Договором, використовується Покупцем виключно для подальшої реалізації релігійним організаціям (крім обсягів, що використовуються для провадження їх виробничо-комерційної діяльності)»
Статтею 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до частини 1 статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
З огляду на вищевикладене, дослідивши зміст договору №16-205-РО, суд встановив, що даний договір є укладеним, оскільки між сторонами існувала домовленість, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, досягнуто згоди з усіх істотних умов договору.
Пунктом 11 договору №16-205-РО (у редакції додаткової угоди від 30.04.2016 року №2) передбачено, що він набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін і діє в частині реалізації газу до 30.09.2016 року (включно), а в частині проведення розрахунків за газ - до їх повного здійснення.
Згідно із п.2.1 договору №16-205-РО (у редакції додаткової угоди від 30.04.2016 року №2): «Продавець передає Покупцю з 01 січня 2016 року по 30 вересня 2016 року (включно) газ обсягом до 435,862 тис. куб. м (чотириста тридцять п'ять тисяч вісімсот шістдесят два куб. м), у тому числі по місяцях (тис. куб м): січень 125,467, лютий 92,414, березень 79,726, квітень 79,255, травень 25,000, червень 25,000, липень 3,000, серпень 3,000, вересень 3,000.
У п. 2.1.1 договору №16-205-РО зазначено, що обсяги газу, які планується передати за договором, можуть змінюватися сторонами протягом місяця продажу.
У відповідності до п.3.1 договору №16-205-РО позивач передає відповідачу у загальному потоці газ
- у разі передачі газу власного видобутку - у пунктах приймання-передачі газу від газодобувних підприємств та від підземних сховищ газу (далі - ПСГ) у газотранспортну систему;
- у разі передачі імпортованого газу (за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, ввезений ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на митну територію України) - у пунктах приймання-передачі газу на газовимірювальних станціях, які знаходяться на кордоні України, та в пунктах приймання-передачі газу з ПСГ в газотранспортну систему.
Право власності на газ переходить від позивача до відповідача в пунктах приймання- передачі газу після підписання актів приймання-передачі. Після переходу права власності на газ відповідач несе всі ризики і приймає на себе всю відповідальність, пов'язану з правом власності на газ.
У свою чергу додатковою угодою від 31.03.2016 року №1 до договору №16-205-РО сторони вирішили змінити п.3.1 та викласти його в наступній редакції:
« 3.1. Продавець передає Покупцю газ у загальному потоці газу:
- у разі передачі газу власного видобутку - у пунктах приймання-передачі газу від газодобувних підприємств та від підземних сховищ газу (далі - ПСГ) у газотранспортну систему;
- у разі передачі імпортованого газу (за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, ввезений ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на митну територію України) - у пунктах приймання-передачі газу на газовимірювальних станціях, які знаходяться на кордоні України, та в пунктах приймання-передачі газу з ПСГ в газотранспортну систему.
Право власності на газ переходить від Продавця до Покупця після підписання актів приймання-передачі. Після переходу права власності на газ Покупець несе всі ризики і приймає на себе всю відповідальність, пов'язану з правом власності на газ.»
Зазначена редакція п.3.1 договору поширює свою дію на відносини сторін, що фактично склалися з 01.04.2016 року (п.7 додаткової угоди від 31.03.2016 року №1).
Приймання-передача газу, переданого позивачем відповідачу у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу (п.3.2 договору №16-205-РО).
За приписами п.3.3 договору №16-205-РО не пізніше 10-го числа місяця, наступного за місяцем продажу газу, відповідач зобов'язується надати позивачеві підписані та скріплені печаткою відповідача два примірники акта приймання-передачі газу, у якому зазначаються фактичні обсяги використаного газу, його фактична ціна та вартість. Позивач не пізніше 13-го числа місяця, наступного за місяцем продажу газу, зобов'язується повернути відповідачу один примірник оригіналу акта, підписаного уповноваженим представником та скріпленого печаткою, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акта. Підписані акти є підставою для остаточних розрахунків між сторонами. У разі, якщо відповідач до 15 числа наступного за місяцем поставки газу не надає |позивачу акти приймання-передачі природного газу, обсяги фактичного використання у |звітному місяці газу позивачем документально не оформлюються.
Додатковою угодою від 31.03.2016 року №1 сторони змінили редакцію зазначеного пункту договору №16-205-РО:
«п.3.3 Не пізніше 10-го числа місяця, наступного за місяцем продажу газу, Покупець зобов'язується надати Продавцеві підписані та скріплені печаткою Покупця два примірники акта приймання-передачі газу, у якому зазначаються фактичні обсяги використаного газу, його фактична ціна та вартість. Продавець не пізніше 13-го числа місяця, наступного за місяцем продажу газу, зобов'язується повернути Покупцеві один примірник оригіналу акта, підписаного уповноваженим представником та скріпленого печаткою. У разі не підписання Продавцем акту приймання-передачі газу, Продавець письмово повідомляє Покупця про причини не підписання акта.
У разі, якщо Покупець до 15 числа наступного за місяцем поставки газу не надає Продавцю акти приймання-передачі природного газу, такі дії (бездіяльність) з боку Покупця вважаються односторонньою відмовою Покупця від поставки природного газу за цим договором за відповідний розрахунковий період. При цьому Покупець не має право заперечувати проти не поставки Продавцем природного газу договором за відповідний розрахунковий період.»
Зазначена редакція п.3.3 договору поширює свою дію на відносини сторін, що фактично склалися з 01.04.2016 року (п.7 додаткової угоди від 31.03.2016 року №1).
Відповідно до п.5.1 договору №16-205-РО ціни (граничні роздрібні ціни) на природний газ установлюються Кабінетом Міністрів України і на період до 31.03.2016 становлять 3600,00 грн. за 1000,00 куб. м. природного газу.
У п.5.2 договору №16-205-РО сторони визначили, що Ціна за 1000 куб. м. природного газу без урахування тарифів на транспортування і розподіл природного газу, торгової із спеціальними обов'язками становить 2205,0000 гривень за 1000 куб. м, крім того ПДВ 20%, всього з ПДВ 2646,0000 грн. за 1000 куб. м.
У разі зміни ціни на природний газ та/або зміни тарифів на транспортування та розподіл газу, торгової націнки, вони є обов'язковими для сторін за договором з моменту введення їх в дію, про що сторонами підписується додаткова угода до договору (п.5.3 договору №16-205-РО).
При цьому, підписавши додаткову угоду від 31.03.2016 року №1, сторони погодились з 01.04.2016 року викласти пункти 5.1 та 5.2 у наступній редакції:
« 5.1. Ціни (граничні роздрібні ціни) на природний газ установлюються Кабінетом Міністрів України та на період з 01.04.2016 до 30.04.2016 (включно) ціна становить 3600,00 гривень за 1000 куб. м, в т. ч. ПДВ 20%.
5.2. Ціни за 1000 куб. м. природного газу за цим договором з 01.04.2016 до 30.04.2016 (включно) без урахування податку на додану вартість, тарифів на транспортування і розподіл природного газу, торгової націнки постачальника газу із спеціальними обов'язками становлять:
- 2 205,00 гривень за 1000 куб. м, крім того ПДВ 20%, всього з ПДВ - 2 646,00 гривень.»
Натомість, починаючи з 01.05.2016 року сторони у додатковій угоді від 30.04.2016 року узгодили наступну редакцію пунктів 5.1. та 5.2 договору №16-205-РО:
« 5.1. Ціни (граничні роздрібні ціни) на природний газ установлюються Кабінетом Міністрів України та на період з 01.05.2016 ціна становить 3913,00 гривень за 1000 куб. м, в т. ч. ПДВ 20%.
5.2. Ціни за 1000 куб. м. природного газу за цим договором з 01.05.2016 без урахування податку на додану вартість, тарифів на транспортування і розподіл природного газу, торгової націнки постачальника газу із спеціальними обов'язками становлять: 2 465,8333 гривень за 1000 куб. м, крім того ПДВ 20%, всього з ПДВ - 2 959,00 гривень.»
Загальна сума вартості природного газу за цим договором вартості місячних поставок газу і становить 976 464,88 грн. без ПДВ, крім того ПДВ 20%, всього з ПДВ - 1 171 757,87 грн. (п.5.4 договору №16-205-РО у редакції додаткової угоди від 30.04.2016 року №2).
Як вбачається із матеріалів справи, позивач відповідно до договору №16-205-РО поставив відповідачу газу на загальну суму 1557774,23 грн., що підтверджуються актами приймання-передачі природного газу від 31.01.2016 року на суму 331985,69 грн., від 29.02.2016 року на суму 244527,44 грн., від 31.03.2016 року на суму 210955,00 грн., від 30.04.2016 року на суму 209708,74 грн., від 31.05.2016 року на суму 114137,51 грн., від 30.06.2016 року на суму 283276,91 грн., від 31.07.2016 року на суму 54271,02 грн., від 31.08.2016 року на суму 51223,25 грн., від 30.09.2016 року на суму 57688,67 грн.
Відповідач сплатив позивачу 1557774,23 грн., що підтверджується бухгалтерськими довідками позивача (а. с.30-31).
Таким чином, відповідач повністю сплатив позивачу вартість отриманого газу по договору №16-205-РО, що не заперечується представниками сторін.
Разом з тим, суд встановив, листами від 17.06.2016 року, 22.06.2016 року, 18.07.2016 року, 29.08.2016 року, 14.09.2016 року та 28.10.2016 року відповідач просив зарахувати кошти, які надходили позивачу в якості оплати по договорам купівлі продажу газу для потреб населення в оплату по договору №16-205-РО для потреб релігійних організацій.
На підставі вказаних листів позивач здійснював зарахування коштів, що надійшли від відповідача в якості оплати по договору №16-205-РО, що відображено у бухгалтерській довідці позивача (а. с. 31).
Водночас позивач звернувся до суду за захистом своїх прав, оскільки вважає, що відповідач у порушення пункту 6.1 договору №16-205-РО несвоєчасно здійснював оплату отриманого ним газу, внаслідок чого йому нараховано за зобов'язаннями січня-травня, жовтня 2016 року 87605,06 грн. пені і 6775,28 грн 3% річних, та за зобов'язаннями січня, лютого 2016 року 23707,46 грн. інфляційних втрат.
Пунктом 7.2 договору №16-205-РО встановлено, що у разі невиконання відповідачем умов пункту 6.1 цього договору він зобов'язується сплатити позивачу крім суми заборгованості пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.
Статтею 546 Цивільного кодексу України унормовано, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.
Згідно статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Крім того, у відповідності до ч.2 ст.625 ЦК України: «Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом».
Суд зазначає, що за період, протягом якого позивач просить стягнути заборгованість, діяли дві редакції пунктів 6.1 та 3.3 договору №16-205-РО.
Так, за умовами п.6.1 договору №16-205-РО (у редакції чинній до 01.04.2016 року) оплата планових обсягів газу здійснюється відповідачем виключно грошовими коштами у національній валюті шляхом 100 % поточної оплати протягом місяця поставки. У разі неповної оплати остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється відповідачем до 25-го числа місяця, наступного за місяцем реалізації газу, на підставі підписаного сторонами акта приймання-передачі газу за розрахунковий місяць.
Як вже зазначено вище, п.3.3 договору №16-205-РО (у редакції чинній до 01.04.2016 року) передбачено, що не пізніше 10-го числа місяця, наступного за місяцем продажу газу, відповідач зобов'язується надати позивачеві підписані та скріплені печаткою відповідача два примірники акта приймання-передачі газу, у якому зазначаються фактичні обсяги використаного газу, його фактична ціна та вартість. Позивач не пізніше 13-го числа місяця, наступного за місяцем продажу газу, зобов'язується повернути відповідачу один примірник оригіналу акта, підписаного уповноваженим представником та скріпленого печаткою, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акта. Підписані акти є підставою для остаточних розрахунків між сторонами. У разі, якщо відповідач до 15 числа наступного за місяцем поставки газу не надає позивачу акти приймання-передачі природного газу, обсяги фактичного використання у звітному місяці газу позивачем документально не оформлюються.
Зазначені редакції пунктів 3.3 та 6.1 договору №16-205-РО поширюють свою дію щодо порядку виконання зобов'язань, які виникли між сторонами за період січня-березня 2016 року.
Статтею 174 ГК України передбачено, що однією з підстав виникнення господарських зобов'язань є укладення господарського договору та інших угод. Зі змістом зазначеної норми кореспондуються приписи частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, відповідно до яких підставами виникнення цивільних прав і обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно зі статтею 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до частини 1 статті 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Частиною 1 статті 193 ГК України унормовано, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, які у певних умовах ставляться. Дана норма кореспондується з приписами статті 526 Цивільного кодексу України.
За приписами статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Частиною 1 статті 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно із статтею 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до положень ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу (ч.1 ст.662 ЦК України).
У висновках Верховного Суду України, викладених у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення за II півріччя 2014 року зазначено, що до правовідносин купівлі-продажу не можуть бути застосовані загальні положення ст. 530 ЦК України, оскільки термін виконання зобов'язання, що випливає з таких правовідносин, чітко визначений спеціальною нормою права, а саме: ст. 692 ЦК України, відповідно до якої покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. (постанова Верховного Суду України від 30.09.2014р. у справі №3-121 гс14).
Статтею ст.627 ЦК України передбачено, що: «Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.»
За приписами статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Аналізуючи зміст договору №16-205-РО, суд дійшов висновку, що, встановлюючи порядок розрахунків за фактично переданий газ, а саме до 25 числа місяця, наступного за місяцем поставки газу на підставі підписаного сторонами акту приймання-передачі газу, сторони, таким чином, визначили взаємні права та обов'язки: відповідач зобов'язаний був надати підписані та скріплені печаткою акти приймання - передачі природного газу, а позивач - підписати та повернути зазначені акти, або надати письмову відмову від їх підписання.
Отже, сторони у договорі визначили, що акт приймання-передачі є суттєвим елементом встановлених між ними правовідносин, який має бути підписаний сторонами, і тільки тоді є підставою для остаточного розрахунку за придбаний газ за розрахунковий місяць, а тому договір як джерело матеріального права при вирішенні спору підлягав застосуванню у повному обсязі згідно зі статтями 6, 11 ЦК України.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 08.04.2014р. у справі №911/27/25/13-г (3-7гс14).
Згідно статей 1, 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.
Із матеріалів справи видно, що відповідач належним чином виконав умови п.3.3 договору №16-205-РО та направив позивачу акти приймання-передачі природного газу, оскільки такі останнім підписані та надані суду. У свою чергу відповідач заперечує факт отримання підписаних позивачем та скріплених його печаткою актів приймання-передачі природного газу по договору №16-205-РО.
У підготовчих засіданнях по даній справі суд усно роз'яснював представникам позивача про те, що вони можуть надати суду докази відправлення відповідачу актів приймання-передачі газу, що підтверджується технічним записом судових засідань у режимі відеоконференції. Натомість представники позивача усно заявляли про можливість подання таких доказів та у зв'язку з цим двічі просили суд відкласти розгляд справи у межах підготовчого провадження для долучення таких доказів до відповіді на відзив, оскільки через розгалужену структуру ПАТ «НАК «Нафтогаз України» збирання всіх необхідних документів потребує тривалого часу. Разом з тим, як вбачається із поданої позивачем відповіді на відзив останній не пов'язує факт отримання відповідачем підписаних позивачем та скріплених його печаткою актів приймання-передачі газу, оскільки вважає, що у будь-якому випадку відповідач зобов'язаний був сплатити вартість газу до 25 числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.
За змістом ч.3, 4 ст.13 та ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Крім того, частинами 1, 2 ст. 74 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.
Таким чином, суд констатує, що позивач не надав доказів направлення відповідачу актів приймання-передачі природного газу по договору №16-205-РО за січень-березень 2016 року.
Відповідно до ч.4 ст.512 ЦК України прострочення боржника не настає, якщо зобов'язання не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора.
Згідно з частинами 1, 2, 3 статті 538 ЦК України, виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання. При зустрічному виконанні зобов'язання сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту. У разі невиконання однією із сторін у зобов'язанні свого обов'язку, друга сторона має право зупинити виконання свого обов'язку, відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі.
Положеннями п.1 ст.614 ЦК України унормовано, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом; особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що невиконання відповідачем обов'язку щодо сплати вартості отриманого ним природного газу у строк до 25 числа місяця, наступного за місяцем поставки, зумовлене простроченням позивача свого обов'язку щодо надсилання підписаних ним та скріплених його печатку актів приймання-передачі природного газу у порядку, визначеному п.3.3 договору №16-205-РО.
Зазначені обставини вказують на те, що право вимоги за даний період у позивача не настало також виключають вину відповідача, а тому у задоволенні пені, 3% річних та інфляційних втрат, які нараховувались за зобов'язаннями січня-березня 2016 року слід відмовити.
При цьому, факт оплати відповідачем коштів за отриманий газ не свідчить про настання строку оплати, а є виконанням його зобов'язань у відповідності до п.6.1 договору.
Доводи позивача про те, що пунктом 6.1 договору №16-205-РО чітко встановлено дату остаточного розрахунку - до 25-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу, яка не залежить від оформлення актів приймання-передачі, суд вважає необґрунтованими, оскільки договір слід розглядати при дослідженні всіх його умов в комплексі, та з аналізу яких вбачається, що остаточний розрахунок здійснюється до 25 числа місяця, наступного за місяцем поставки газу на підставі підписаного та повернутого покупцю акту приймання-передачі, доказів чого позивачем надано не було.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Вищого господарського суду від 08.08.2016р. у справі №911/33/16, від 11.08.2016р. у справі №906/12/16, від 22.03.2017 року у справі №922/2812/16 та від 11.12.2017 року у справі №922/30/16.
Відтак, у задоволенні стягнення 78235,82 грн пені, 5969,04 3% річних та 23707,46 грн. інфляційних втрат, які нараховані позивачем за зобов'язаннями січня-березня 2016 року, належить відмовити.
Разом з тим, додатковою угодою від 30.03.2016 року №1, яка поширює свою дію на відносини, що склалася між сторонами з 01.04.2016 року, сторонами викладено наступну редакцію п.6.1 договору №16-205-РО: «Оплата планових обсягів газу здійснюється Покупцем виключно грошовими коштами у національній валюті шляхом 100 % поточної оплати протягом місяця поставки. У разі неповної оплати остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється Покупцем до 25-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем реалізації газу.»
Тобто сторонами виключено з редакції п.6.1 слова «на підставі підписаного сторонами акта приймання-передачі газу за розрахунковий місяць». За таких обставин, сторони визначили, що остаточний розрахунок здійснюється відповідачем безумовно по 25 числа місяця, наступного за місяцем реалізації газу.
Проте відповідач неналежно виконав свої зобов'язання щодо своєчасної оплати за поставлений йому газ, у зв'язку з чим за зобов'язання квітня, травня, жовтня 2016 року позивач нарахував відповідачу 9369,24 грн. пені, 806,25 грн. 3% річних.
Перевіривши зроблений позивачем розрахунок, суд визнає його законним та обґрунтованим, а тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 9369,24 грн. пені, та 806,25 грн. 3% річних.
У свою чергу, суд відхиляє твердження відповідача про те, що він не мав можливості самостійно впливати на розрахунки за природній газ та у світлі зазначеного суд зауважує, що відповідно до п.6.2 договору №16-205-РО:
«Оплата за газ здійснюється з поточного рахунка із спеціальним режимом використання Покупця на поточний рахунок із спеціальним режимом використання Продавця кожного банківського дня розрахункового місяця згідно з нормативами розподілу коштів, затвердженими відповідною постановою НКРЕКП.
За наявності заборгованості за попередні періоди Покупець перераховує кошти з поточного рахунка на поточний рахунок із спеціальним режимом використання Продавця.»
Додатковими угодами редакція вказаного пункту договору №16-205-РО не змінювалась.
У відповідності до статті 1 Порядку розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з постачальником природного газу, на якого покладено спеціальні обов'язки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18 червня 2014 р. № 217 (далі - Порядок): «цей Порядок визначає механізм розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з постачальником природного газу, на якого покладено спеціальні обов'язки.»
Таким чином, вказаним Порядком встановлений конкретний механізм розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки зі спеціальним режимом використання. Зазначений Порядок не стосується договірних зобов'язань сторін в частині порядку та строків розрахунків між сторонами та не впливає на них.
Аналогічної позиції притримується Верховний Суд у постанові від 21.02.2018 року у справі №910/16072/16.
Більше того, суд вважає правомірними твердження позивача про те, що відповідач за умовами абз.2 п.6.1 договору №16-205-РО мав можливість перерахувати оплату за поставлений йому газ з свого поточного рахунку, що не пов'язаний із спеціальним режимом використання.
Суд зазначає, що згідно із ст.42 ГК України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Відтак, твердження відповідача про відсутність можливості впливу на розрахунки за природній газ отриманий по договору №16-205-РО є безпідставними.
Щодо тверджень відповідача про те, що НКРЕКП не було затверджено нормативи розподілу коштів по категоріям «релігійні організації» суд зазначає наступне.
З довідки філії Чернівецького обласного управління ПАТ «Державний ощадний банк України» від 15.06.2015 року №16/19/3026 видно, відповідача відкрито поточні рахунку із спеціальним режимом використання №26038300431446 у гривні (населення), №26036302431446 у гривні (промисловість) та №26037301431446 у гривні (бюджетні установи). Крім того, згідно довідки філії Чернівецького обласного управління ПАТ «Державний ощадний банк України» від 08.12.2015 року №16-19/370 відповідачу поточний рахунок з спеціальним режимом використання №26035303431446.
Судом встановлено, що у спірному періоді НКРЕКП не було затверджено нормативи розподілу коштів за природній газ, що поставляється для споживання релігійним організаціям.
Проте відповідач сам звертався до позивача з заявою про перерахування коштів з рахунку із спеціальним режимом використання, що був призначений для платежів, які надходять від населення. Жодних доказів заперечення позивача проти перерахування коштів з рахунку, призначеного для платежів населення, у рахунок погашення боргу по спірному договору відповідачем надано не було та такі у матеріалах справи відстуні.
У свою чергу на рахунок спеціальним режимом використання відповідача призначеного для отримання платежів за газ від релігійних організацій та з нього позивачу не надходило жодних коштів, що не заперечується сторонами.
Згідно з статтею 617 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.
При цьому у пункті 1 частини першої статті 263 Цивільного кодексу України наведено ознаки непереборної сили та визначено, що непереборна сила - це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія.
У частині другій статті 218 Господарського кодексу України також міститься визначення непереборної сили як надзвичайних і невідворотних обставин.
Отже, непереборною силою є надзвичайна і невідворотна зовнішня подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов'язання, за умови, що остання не могла її передбачити або передбачила, але не могла її відвернути, та ця подія завдала збитків.
Сторони не зверталися до НКРЕКП із заявою, у тому числі позовною, із вимогою про встановлення нормативів розподілу коштів для категорії «релігійні організації», тобто відповідач не вчинив жодних дій для відвернення настання несприятливих наслідків, а тому його твердження у цій частині є необґрунтованими.
Таким чином, суд вирішив, що позов слід задовольнити частково, стягнути з відповідача на користь позивача 9369,24 грн. пені, 806,25 грн. 3% річних. У задоволенні решти позовних вимог слід відмовити з підстав недоведення позивачем факту надсилання відповідачу підписаних ним та скріплених його печаткою актів приймання-передачі природного газу за січень-березень 2016 року, які згідно умов договору №16-205-РО (у редакції чинній до 01.04.2016 року) є підставою для остаточного розрахунку між сторонами.
Судовий збір у порядку статті 129 ГПК України покласти на сторони пропорційно задоволеним позовним вимогам.
Керуючись пунктом 9 частини 1 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України, статтями 2, 4, 5, 20, 129, 194, 196, 219, 222, 231, 232, 233, 236, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Чернівцігаз Збут" (58009, м. Чернівці, вул. Винниченка, 9-А, код ЄДРПОУ 39584988) на користь публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (01001, м. Київ, вул. Б.Хмельницького, 6, код ЄДРПОУ 20077720) 9369,24 грн. пені, 806,25 грн. 3% річних та 152,63 грн. відшкодування судового збору.
3. У решті позову відмовити.
4. З набранням судовим рішення законної сили видати наказ.
Відповідно до ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (ст. 257 ГПК України).
Повне рішення складено та підписано 20 квітня 2018 року.
Суддя І.В. Марущак