ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
18.04.2018Справа № 910/2493/18
Господарський суд міста Києва у складі судді Пукшин Л.Г., за участю секретаря судового засідання Бугаєнко Я.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали господарської справи
За позовом Приватного акціонерного товариства "Лізингова компанія "Укртранслізинг" (01133, м. Київ, вул. Є.Коновальця, буд. 32-Г, офіс 8)
до Публічного акціонерного товариства "Українська Залізниця" (03680, м. Київ, вул. Тверська, буд. 5)
про стягнення 20347,03 грн.
за участю представників
від позивача: Угольков Є.О.
від відповідача: не з'явились
В судовому засіданні 18.04.2018, в порядку ст. 240 ГПК України, було проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Приватне акціонерне товариство "Лізингова компанія "Укртранслізинг" до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця", Регіональна філія "Львівська залізниця" Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" про стягнення 2 317 455 360,00 грн.
Позовні вимоги мотивовані тим, що у зв'язку з розукомплектуванням двох вагонів №95237079 та № 95220315, а саме згідно складеного Акту від 19.12.2017р. загальною формою ГУ-23 засвідчено відсутність деталей, відповідачі зобов'язані відшкодувати збитки у розмірі 2 317 455 360,00 грн.
Ухвалою Господарського суду м. Києва від 06.03.2018 на підставі ст. 174 Господарського процесуального кодексу України залишено позовну заяву ПрАТ "Лізингова компанія "Укртранслізинг" без руху та встановлено строк на усунення недоліків позовної заяви, а саме надати суду письмові обґрунтування щодо солідарного стягнення збитків за заподіяння шкоду та докази на підтвердження такої відповідальності.
14.03.2018 до Господарського суду м. Києва надійшла заява Приватного акціонерного товариства "Лізингова компанія "Укртранслізинг" № УТЛ-127/03/18 від 13.03.18 про усунення недоліків позовної заяви, з якої вбачається, що заявник просить суд:
- змінити процесуальний статус Регіональної філії Львівська залізниця" ПАТ "Українська залізниця" шляхом залучення до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача-1;
- викласти прохальну частину позовної заяви у наступній редакції: "стягнути з ПАТ "Українська залізниця" на користь ПрАТ "Укртранслізинг" збитки у розмірі 20 347,03 грн.";
- розглянути справу № 910/2493/18 у порядку спрощеного позовного провадження.
Ухвалою Господарського суду м. Києва від 06.03.2018 суд прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі та вирішив розглядати її в порядку спрощеного позовного провадження у судовому засіданні 18.04.2018.
Даною ухвалою, суд у відповідності до ст.ст. 165, 166 Господарського процесуального кодексу України встановив відповідачу строк для подання відзиву на позов та заперечень на відповіді на відзив, а позивачу строк для подання відповіді на відзив.
У судове засідання, призначене на 18.04.2018, з'явився представник позивача, який підтримав позовні вимоги та надав пояснення по суті спору.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, клопотань щодо відкладення розгляду справи не направляв, відзиву на позовну заяву не надав, про причини неявки суд не повідомив, хоча про дату та час судового засідання був повідомлений належним чином, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення 0103044532860, з якого вбачається, що ухвалу суду відповідач отримав 22.03.2018.
Згідно з ч. 1, 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.
Відповідно до ч. 2 ст.178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Відповідач у строк, встановлений ч.1 ст. 251 Господарського процесуального кодексу України та ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.03.2018, не подав до суду відзиву на позов, а відтак, не скористався наданими йому процесуальними правами.
Відповідно до ст. 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Згідно з ч. 2 ст. ст. 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання.
Перше судове засідання у справі проводиться не пізніше тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі. За клопотанням сторони суд може відкласти розгляд справи з метою надання додаткового часу для подання відповіді на відзив та (або) заперечення, якщо вони не подані до першого судового засідання з поважних причин. (п. 4 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України).
У судовому засіданні 18.04.2018 судом встановлено, що станом на час (10:20) розгляду справи по суті жодних клопотань щодо відкладення розгляду справи від сторін не надходило.
Крім іншого, суд зазначає, що ст. 202 ГПК України містить виключний перелік підстав відкладення розгляду справи у разі неявки учасника.
Право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").
Таким чином, незважаючи на те, що відповідач не з'явився у судове засідання, справа може бути розглянута за наявними у ній документами у відповідності до вимог ст.75 Господарського процесуального кодексу України, а неявка даного учасника судового спору не перешкоджає вирішенню справи по суті.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив.
13 грудня 2017 року згідно залізничної накладної № 42615138 Публічне акціонерне товариство "Українська залізниця" здійснювало перевезення вагонів №95220315, №95220349, №95220604, №95220729, №95237079, №95237533, №95238721 та №95240883, що належать Приватному акціонерному товариству "Лізингова компанія "Укртранслізинг", зі станції відправлення Чорноморська (для ТІС) Одеської залізниці до станції призначення Хриплин Львівської залізниці.
По прибуттю поїзда №2334 до місця призначення у двох вагонах позивача було виявлено розкомплектування, а саме: у вагоні №95237079 відсутні головна і магістральна частини повітророзподільника, у вагоні №95220311 відсутні головна і магістральна частини повітророзподільника, підвісна трубка повітропроводу, про що свідчить складений Акт загальної форми ГУ-23 від 19.12.2017.
Комерційні акти по даному випадку не складались, оскільки відповідно до інформації з перевізного документа вагони №95237079 та №95220311 були порожні.
З метою подальшого використання вагонів №95237079 та №95220311 у господарській діяльності позивача, останнім було придбано у Товариства з обмеженою відповідальністю "Ретус-ОПТ" головну частину повітророзподільника 270.023-1 у кількості 2 шт. на загальну суму 6 200,00 грн. (без ПДВ) та магістральну частину повітророзподільника 483М.010 к кількості 2 шт. на загальну суму 5 500,00 грн. (без ПДВ).
Загальна вартість придбаних деталей згідно виставленого рахунку-фактури №СФ-0000375 від 20.12.2017, що був оплачений платіжним дорученням № 02559 від 20.12.2017, склала 14 040,00 грн. з ПДВ.
Виконання робіт щодо встановлення придбаних деталей на розкомплектовані вагони було здійснено у Виробничому підрозділі "Експлуатаційне вагонне депо Коломия", що підтверджується складеними калькуляціями, дефектними відомостями, повідомленнями за формою ВУ-36М, повідомленнями за формою ВУ-23М, відомостями щодо плати за подавання, забирання та маневрову роботу №27120288 за 27.12.2017, № 29120289 за 29.12.2017, а також пам'яткою №256 про подавання вагонів та пам'яткою №322 про збирання вагонів.
Відповідно до Акту виконаних робіт №715/12 від 28.12.2017 Виробничим підрозділом "Експлуатаційне вагонне депо Коломия" було виконано роботи на загальну суму 6 307,03 грн. з ПДВ, а саме:
- технічне обслуговування вантажного вагона з відчепленням №95220315 - 1467,53 грн.;
- подавання та збирання вагона №95220315 - 1160,40 грн.;
- технічне обслуговування вантажного вагона з відчепленням №95237079 - 1467,53 грн.;
- подавання та збирання вагона №95237079 - 1160,40 грн.
На підставі виставлено рахунку № 715 від 28.12.2017 ПрАТ "Лізингова компанія "Укртранслізинг" здійснило оплату вартості виконаних робіт на суму 6 307,03 грн., що підтверджується платіжним дорученням №02599 від 28.12.2017.
Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги позивач зазначає, що у зв'язку з незабезпеченням збереженості при перевезенні майна ПрАТ "Лізингова компанія "Укртранслізинг", а саме вагонів №95220315 та №95237079, відповідач зобов'язаний відшкодувати позивачу суму збитків, понесених останнім в результаті заміни розукомплектованих деталей на суму 20 347,03 грн. (14 040,00 грн. - вартість деталей + 6 307,03 грн. - вартість виконаних робіт).
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.
Згідно з ч. 1 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Відповідно до ст. 908 Цивільного кодексу України перевезення вантажу здійснюється за договором перевезення; загальні умови визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.
Статтею 307 Господарського кодексу України передбачено, що умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб'єктів господарювання за цими перевезеннями встановлюються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до п. 2 Статуту залізниць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998 № 457, Статут залізниць України (далі - Статут) визначає обов'язки, права і відповідальність залізниць, а також підприємств, організацій, установ і громадян, які користуються залізничним транспортом. Статутом регламентуються порядок укладання договорів, організація та основні умови перевезення вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти, основні положення експлуатації залізничних під'їзних колій, а також взаємовідносини залізниць з іншими видами транспорту.
Згідно з ст. 5 Статуту нормативні документи, що визначають порядок і умови перевезень, користування засобами залізничного транспорту, безпеки руху, охорони праці, громадського порядку, перетину залізничних колій іншими видами транспорту і комунікаціями, пожежної безпеки, санітарні норми та правила на залізничному транспорті, є обов'язковими для всіх юридичних і фізичних осіб на території України.
Статтею 6 Статуту залізниць України визначено, що накладна - це основний перевізний документ встановленої форми, оформлений відповідно до цього Статуту та Правил перевезення вантажів, і наданий залізниці відправником разом з вантажем. Накладна є обов'язковою двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажу, яка укладається між відправником та залізницею на користь третьої особи-одержувача і супроводжує вантаж до місця призначення.
Як вбачається із матеріалів справи, згідно залізничної накладної № 42615138 від 13.12.2017 відповідачем було здійснено перевезення вагонів позивача, в тому числі № №95220315 та №95237079, зі станції відправлення Чорноморська (для ТІС) Одеської залізниці до станції призначення Хриплин Львівської залізниці.
Згідно з ст. 8 Статуту перевезення вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти залізницями провадиться у вагонах парку залізниць або орендованих у залізниць, а також у власних вагонах, що належать підприємствам, організаціям, установам, громадянам - суб'єктам підприємницької діяльності, в тому числі розташованим за межами України. Вагони, призначені для перевезення вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти, повинні відповідати вимогам Правил технічної експлуатації залізниць України та санітарно-гігієнічним і протиепідемічним нормам і правилам.
За приписами п. 3.4 Правил експлуатації власних вантажних вагонів, затверджених Наказом Міністерства інфраструктури України від 29.01.2015 № 17, власні вантажні вагони, що виходять на колії загального користування, за конструкцією, строком служби, періодом проведення планових видів ремонту і технічним станом повинні відповідати всім вимогам, які встановлюються до вагонів інвентарного парку залізниць, включаючи спеціалізований рухомий склад, та мати відомості про комплектацію вагона.
Відповідно до п. 4.1 вказаних Правил, випуск власних вантажних вагонів на колії загального користування допускається після відповідного огляду їх технічного стану працівниками вагонного господарства, а для перевезення небезпечного вантажу в спеціалізованих вагонах - при пред'явленні відправником вантажу працівникам станцій і вагонного господарства свідоцтва про технічний стан вагона, що гарантує безпеку перевезення цього вантажу. Номер свідоцтва і результати огляду технічного стану вагонів працівник вагонного господарства записує в книзі пред'явлення вагонів вантажного парку до технічного обслуговування (форма ВУ-14).
Прийняття відповідачем до перевезення згідно залізничної накладної вагонів ПрАТ "Лізингова компанія "Укртранслізинг" свідчить про те, що останні перебували у технічно справному стані.
При цьому, як встановлено судом, 19.12.2017 року по прибуттю поїзда №2334 до станції призначення Хриплин Львівської залізниці було виявлено розкомплектування вагону №95237079, у якому були відсутні головна і магістральна частини повітророзподільника, а також вагону №95220311 з відсутністю головної і магістральної частини повітророзподільника та підвісної трубки повітропроводу.
За фактом встановлення відсутності вищезазначених деталей, працівниками Львівської залізниці було складено відповідний Акт загальної форми ГУ-23 від 19.12.2017.
Згідно з пунктами 20, 21 Правил користування вагонами і контейнерами, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 25.02.1999 № 113, пошкодження вантажного вагона - це порушення справного стану вагона або його складових частин унаслідок зовнішніх впливів, що перевищують рівні, установлені ГОСТ 22235-76, а також унесення змін у конструкції вагонів, заварювання дверей, люків, знімання бортів платформ, дверей напіввагонів, знімного устаткування вагонів тощо, свердління (пробивання, пропалювання) отворів для кріплення вантажів у деталях вагонів, а також кріплення до них вантажів за допомогою зварювання без дозволу залізниці.
Ремонт пошкодженого вагона здійснюється на підприємстві, що має право на виконання таких робіт, або на найближчому до місця пошкодження вагоноремонтному підприємстві. Перелік таких підприємств оприлюднюється у товарних конторах станцій обслуговування.
На виконання вищезазначених Правил, у зв'язку з розукомплектуванням вказаних вагонів, їх було відправлено до Виробничого підрозділу "Експлуатаційне вагонне депо Коломия" для проведення ремонтних робіт, про що останнім складено відповідні повідомлення на ремонт та технічне обслуговування вагонів форми ВУ-23М, затвердженої наказом Укрзалізниці від 01.04.2011 р. № 114-Ц, а саме № 2132 та № 2131 від 27.12.2017, повідомлення про приймання вантажний вагонів із ТОв-2(4) форми ВУ-36М № 2425 та № 2426 від 28.12.2017, а також дефектні відомості форми ВУ-22.
Судом встановлено, що для ремонту пошкоджених вагонів Приватним акціонерним товариством "Лізингова компанія "Укртранслізинг" було придбано та надано необхідні деталі на загальну суму 140 40,00 грн., а також здійснено оплату виконаних робіт на суму 6 307,03 грн.
Відповідно до п. 22 Правил користування вагонами і контейнерами, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 25.02.1999 № 113, 22, сума збитків за пошкодження вагона складається з:
витрат на транспортування пошкодженого вагона від місця пошкодження до місця його ремонту в розмірі провізної плати, визначеної відповідно до Збірника тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом України, затвердженого наказом Міністерства транспорту України від 15.11.99 N 551, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 01.12.99 за N 828/4121, з урахуванням коригувальних коефіцієнтів, що діють на момент транспортування;
вартості ремонту пошкодженого вагона з урахуванням вартості втрачених та (або) пошкоджених частин;
витрат на перевантаження вантажу з пошкодженого вагона, якщо його неможливо відремонтувати в навантаженому стані, які визначаються за калькуляцією вартості робіт, що надається разом з розрахунком збитків;
плати за користування вагоном за нормативний час перебування пошкодженого вагона в деповському, капітальному ремонті або технічному обслуговуванні з відчепленням (додаток 9), визначеної за ставками плати за користування вагонами згідно з пунктом 14 цих Правил.
З наявних у матеріалах справи платіжних доручень № 02559 від 20.12.2017 та №02599 від 28.12.2017 вбачається, що позивачем було здійснено витрати на придбання деталей згідно виставленого рахунку-фактури №СФ-0000375 від 20.12.2017 на суму 14 040,00 грн., а також витрати на оплату вартості ремонту вагонів згідно рахунку № 715 від 28.12.2017 на суму 6 307,03 грн.
Отже, загальна сума витрат понесених позивачем на ремонт розукомплектованих вагонів №95220315 та №95237079 склала 20 347,03 грн.
Відповідно до ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.
Стаття 224 Господарського кодексу України зобов'язує учасника господарських відношень, який порушив господарські зобов'язання або встановлені вимоги, які стосуються здійснення господарської діяльності, відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушені. Під збитками розуміються витрати, здійсненні уповноваженою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не отримані їй доходи, які уповноважена сторона отримала б у разі належного виконання зобов'язання або дотримання правил здійснення господарської діяльності іншою стороною.
Вимогами статті 22 Цивільного кодексу України встановлено, що особа, якій завдано збитків у разі порушення його цивільного права, має право на їх відшкодування. При цьому збитки визначаються, як втрата, яку особа отримала у зв'язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила чи повинна зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально отримати при звичайних обставинах, якщо б його право не було порушено (упущена вигода).
Статтею 225 Господарського кодексу України визначений вичерпний перелік складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, зокрема: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково втрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом, вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства.
Проте, позивачу потрібно довести суду факт заподіяння йому збитків, розмір зазначених збитків та докази невиконання зобов'язань та причинно-наслідковий зв'язок між невиконанням зобов'язань та заподіяними збитками.
Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків за порушення договірних зобов'язань та/або відшкодування позадоговірної шкоди потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправна поведінка, збитки, причинний зв'язок між протиправною поведінкою боржника та збитками кредитора, вина боржника.
Відсутність хоча б одного із вище перелічених елементів, утворюючих склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності, оскільки його поведінка не може бути кваліфікована як правопорушення.
Суд зазначає, що саме на позивача покладається обов'язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяними збитками. При цьому, важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдано особі, - наслідком такої протиправної поведінки.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Отже, цивільне законодавство в деліктних зобов'язаннях передбачає презумпцію вини; якщо в процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 02.06.2010 № 6-469св10).
Як зазначено у п. 11 Оглядового листа Вищого господарського суду України "Про деякі питання судової практики застосування Статуту залізниць України, інших норм транспортного законодавства" від 29.11.2007 № 01-8/91, порожні приватні власні вагони, які перевозяться залізницею за повними перевізними документами зі сплатою провізної плати, мають статус "вантажу", і якими залізниця не має права розпоряджатись на свій розсуд, як вона розпоряджається вагонами загального парку залізниць, а зобов'язана доставити ці власні порожні вагони на станцію призначення у цілості та збереженості і видати їх одержувачу, зазначеному в накладній.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Вищого господарського суду України від 23.03.2017 №904/4195/16, від 17.01.2017 № 904/3013/16.
Відповідно до ст. 924 Цивільного кодексу України перевізник відповідає за збереження вантажу, багажу, пошти з моменту прийняття їх до перевезення та до видачі одержувачеві, якщо не доведе, що втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу, багажу, пошти сталися внаслідок обставин, яким перевізник не зміг запобігти та усунення яких від нього не залежало. Перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажу, багажу, пошти у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини.
Статтею ст. 23 Закону України "Про залізничний транспорт" встановлено, що перевізники несуть відповідальність за зберігання вантажу, багажу, вантажобагажу з моменту його прийняття і до видачі одержувачу, а також за дотримання терміну їх доставки в межах, визначених Статутом залізниць України. За незбереження (втрату, нестачу, псування, пошкодження) прийнятого до перевезень вантажу, багажу, вантажобагажу перевізники несуть відповідальність у розмірі фактично заподіяної шкоди, якщо не доведуть, що втрата, нестача, псування, пошкодження виникли з незалежних від них причин.
За приписами п. 110 Статуту, залізниця несе відповідальність за збереження вантажу від часу його прийняття для перевезення і до моменту видачі одержувачу або передачі згідно з Правилами іншому підприємству.
Згідно з п. 2 ст. 126 Статуту за пошкодження залізницею вагонів або контейнерів, що належать підприємствам, залізниця несе матеріальну відповідальність у розмірі фактично заподіяної шкоди.
Приймаючи до уваги вищенаведене, суд дійшов висновку про наявність всіх елементів складу правопорушення, а саме протиправної бездіяльності відповідача, що виявилась у незабезпеченні збереженості належного позивачу майна (вагонів), завданої шкоди - пошкодження складових частин вагонів, та причинного зв'язку між протиправною поведінкою та завданою шкодою. При цьому, відповідачем в свою чергу не доведено суду належними та допустимими доказами, що пошкодження вагонів під час їх перевезення залізницею сталось не з вини відповідача.
Відповідно до вимог ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У відповідності до ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, обєктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний звязок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частинами ч.ч.1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідачем відзиву на позовну заяву, контррозрахунку суми позовних вимог та будь-яких заперечень по суті позовних вимог не надано, доводів позивача у встановленому законом порядку не спростовано.
Відповідно до п. 2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.
Приймаючи до уваги встановлені судом обставини, суд дійшов висновку, що оскільки при перевезенні належних позивачу вагонів №95220315 та №95237079 залізницею не було дотримано вимог щодо їх збереження, внаслідок чого позивачем було понесено витрати на оплату вартості ремонту з урахуванням вартості замінених деталей на загальну суму 20 347,03 грн., покладення відповідальності на відповідача за заподіяні позивачу збитки є правомірним та справедливим, а тому позовні вимоги Приватного акціонерного товариства "Лізингова компанія "Укртранслізинг" про стягнення збитків у розмірі 20 347,03 грн. є обґрунтованими, та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.
Витрати по сплаті судового збору відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.
Керуючись ст. 129, 236-238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Українська Залізниця" (03680, м. Київ, вул. Тверська, буд. 5, ідентифікаційний код 40075815) на користь Приватного акціонерного товариства "Лізингова компанія "Укртранслізинг" (01133, м. Київ, вул. Є. Коновальця, буд. 32-Г, офіс 8, ідентифікаційний код 30674235) збитки у розмірі 20 347 (двадцять тисяч триста сорок сім) грн. 03 коп. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 762 (одна тисяча сімсот шістдесят дві) грн. 00 коп.
3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено 20.04.2018
Суддя Пукшин Л.Г.