вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49600
E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63
18.04.2018м. ДніпроСправа № 904/749/18
Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Петренко Н.Е. за участю секретаря судового засідання Сироти М.О.,
розглянувши справу
за позовом Комунального підприємства "ЖОВТОВОДСЬКИЙ ВОДОКАНАЛ" Дніпропетровської обласної ради, м. Жовті Води Дніпропетровської області
до Державної установи "Жовтоводська виправна колонія (№26)", м. Жовті Води Дніпропетровської області
про стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат за договором подачі води з комунального водопроводу та приймання стічних вод до комунальної каналізації
Представники:
від позивача: ОСОБА_1, довіреність № 149 від 15.01.2018
від відповідача: ОСОБА_2, довіреність № 26/10-18-01 від 02.01.2018
Комунальне підприємство "ЖОВТОВОДСЬКИЙ ВОДОКАНАЛ" Дніпропетровської обласної ради (далі - позивач) звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Державної установи "Жовтоводська виправна колонія (№26)" (далі - відповідач) про стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат за договором подачі води.
Позовні вимоги обгрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за Договором № 10-1/1732/26/6-17-2(к) від 01.02.2017 на подачу води з комунального водопроводу та приймання стічних вод до комунальної каналізації.
Ухвалою суду від 27.02.2018 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи ухвалено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження, судове засідання призначено на 27.03.2018.
27.03.2018 від відповідача надійшов відзив на позов, у якому він вказав, що позов визнає частково, а саме лише в частині нарахованих 3% річних та інфляційних втрат, в частині стягнення пені просив відмовити.
Від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій він зазначив, що пеня була ним нарахована згідно Договору № 10-1/1732/26/6-17-2(к) від 01.02.2017, в п. 6.2.1 якого передбачене покладення на споживача відповідальності за несвоєчасну оплату послуг згідно чинного законодавства. Розрахунок пені здійснено з урахуванням розміру подвійної облікової ставки.
Від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив, у якому він вказав, що нарахування пені не визнає в повному обсязі.
Ухвалою суду від 27.03.2018 в судовому засіданні оголошено перерву до 18.04.2018, зобов'язано сторони надати суду докази проведення оплат відповідачем за Договором №10-1/1732/26/6-17-2(к) від 01.02.2017.
10.04.2018 від позивача надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи копії реєстру платежів з банку.
18.04.2018 від відповідача надійшли копії платіжних доручень щодо здійснення оплат за Договором №10-1/1732/26/6-17-2(к) від 01.02.2017.
18.04.2018 у судовому засіданні повноважний представник позивача підтримав позовні вимоги, просив суд задовольнити їх в повному обсязі.
Повноважний представник відповідача позовні вимоги визнав частково, просив відмовити позивачу в частині стягнення пені.
У судовому засіданні 18.04.2018 проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши доводи повноважних представників сторін, господарський суд, -
В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що 01.02.2017 між позивачем та відповідачем укладено Договір № 10-1/1732/26/6-17-2(к) від 01.02.2017 на подачу води з комунального водопроводу та приймання стічних вод до комунальної каналізації (далі - Договір).
Позивач взяті на себе зобов'язання згідно пункту 1.1. Договору виконував у повному обсязі протягом дії Договору з 01.02.2017 по 31.12.2017.
Відповідач свої зобов'язання відповідно до пунктів 1.2, 4.5.4 Договору в частині своєчасної та у повному обсязі оплати за надані послуги виконував неналежно.
Рахунками та актами наданих послуг № 1036 від 26.01.2017, № 1366 від 31.01.2017, №1419 від 20.02.2017, № 1750 від 27.02.2017, № 1762 від 28.02.2017, № 1803 від 20.03.2017, № 2139 від 31.03.2017, № 2195 від 28.04.2017, № 2935 від 31.05.2017, № 2988 від 30.06.2017, № 3387 від 21.07.2017, № 3794 від 17.08.2017, № 4219 від 25.09.2017, № 4409 від 29.09.2017, № 4634 від 19.10.2017, № 5055 від 21.11.2017, № 5453 від 18.12.2017, актом звіряння взаємних розрахунків між сторонами станом на 01.11.2017 відповідач повідомлявся про нарахування за подачу води з комунального водопроводу та приймання стічних вод до комунальної каналізації.
Вказані рахунки про сплату послуг водопостачання та водовідведення, акти виконаних робіт отримані та підписані відповідачем.
Проте останнім не виконувалися зобов'язання щодо своєчасності оплати за отримані послуги, у зв'язку з чим позивачем нараховано штрафні санкції, а саме: інфляційні втрати за період з 08.02.2017 по 15.12.2017 у розмірі 29 716,66 грн., 3 % річних за період з 08.02.2017 по 14.12.2017 у розмірі 7535,92 грн. та пеня за період з 08.02.2017 по 14.12.2017 у розмірі 65 165,02 грн.
10.11.2017 з метою досудового врегулювання спору позивачем було направлено відповідачу претензію щодо сплати заборгованості та штрафних санцій. Відповідачем було сплачено суму заборгованості у повному обсязі, проте штрафні санкції сплачені не були.
Відповідач скористався своїм правом на судовий захист, надав відзив на позов, у якому вказав, що позовні вимоги визнає частково, а саме лише в частині нарахованих 3% річних у розмірі 7 535,92 грн. та інфляційних втрат в сумі 29 716,66 грн., в частині стягнення пені просив відмовити. При цьому відповідач послався на наступне.
Як зазначив відповідач, відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (ч. 2 ст. 551 Цивільного кодексу України).
Згідно зі ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Таким чином, оскільки у Договорі не було передбачено сплату неустойки у вигляді пені та не зазначено її розмір, відповідач вважає, що пеня нарахована позивачем безпідставно.
Позивачем надано відповідь на відзив, у якій останній вказав, що пеня була ним нарахована згідно Договору № 10-1/1732/26/6-17-2(к) від 01.02.2017, в п. 6.2.1 якого передбачене покладення на споживача відповідальності за несвоєчасну оплату послуг згідно чинного законодавства. Розрахунок пені здійснено з урахуванням розміру подвійної облікової ставки НБУ.
Відповідачем надано заперечення на відповідь на відзив, в якому останній вказав, що визнає позов лише в частині нарахування 3% річних та інфляційних втрат, нарахування пені не визнає в повному обсязі, посилаючись на доводи, викладені ним у відзиві на позов.
Дослідивши наявні матеріали справи, заслухавши пояснення повноважних представників сторін, оцінивши надані докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Як передбачено ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ст. 174 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання виникає, зокрема із господарського договору.
Як передбачено статтею 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
За приписами ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Положеннями ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання.
У відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Господарським судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що між позивачем та відповідачем було укладено Договір № 10-1/1732/26/6-17-2(к) від 01.02.2017 на подачу води з комунального водопроводу та приймання стічних вод до комунальної каналізації (а.с. 8-11).
Відповідно до пункту 3.5. Договору розрахунковий період надання послуг водопостачання та водовідведення встановлюється в один місяць.
Згідно пункту 3.6. Договору, розрахунковий період для обліку і розрахунку спожитих водоресурсів за показниками розрахункових засобів обліку встановлюється з 15 числа місяця до такого ж числа наступного місяця.
Як передбачено пунктом 3.7. Договору, Споживач або його представник зобов'язаний одержувати рахунки за комунальні послуги з водопостачання і водовідведення у Виробника з 17 числа кожного місяця. В разі не отримання рахунка, рахунок вважається отриманим в останній день поточного календарного місяця. Рахунок підлягає оплаті протягом 5-ти банківських днів, рахуючи включно з 1-го числа місяця, наступного за поточним календарним.
Надання позивачем послуг згідно Договору підтверджується рахунками та актами наданих послуг № 1036 від 26.01.2017, № 1366 від 31.01.2017, №1419 від 20.02.2017, № 1750 від 27.02.2017, № 1762 від 28.02.2017, № 1803 від 20.03.2017, № 2139 від 31.03.2017, № 2195 від 28.04.2017, № 2935 від 31.05.2017, № 2988 від 30.06.2017, № 3387 від 21.07.2017, № 3794 від 17.08.2017, № 4219 від 25.09.2017, № 4409 від 29.09.2017, № 4634 від 19.10.2017, № 5055 від 21.11.2017, № 5453 від 18.12.2017 (а.с. 12-28), а також актом звіряння взаємних розрахунків між сторонами станом на 01.11.2017 (а.с. 34). Вказані рахунки та акти були отримані та підписані відповідачем. Однак своєчасна оплата за ними здійснена не була, у зв'язку з чим станом на 01.11.2017 у відповідача перед позивачем утворилася заборгованість у розмірі 562 886,82 грн., яка останнім була сплачена лише у 22.12.2017.
У зв'язку з цим позивач нарахував та просить стягнути з відповідача пеню у розмірі 65 165,02 грн., інфляційні втрати у розмірі 29 716,66 грн., 3 % річних у розмірі 7 535,92 грн.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням інфляційних втрат та трьох відсотків річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть якого полягає в отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Тобто, у разі неналежного виконання боржником грошового зобов'язання виникають нові додаткові зобов'язання, які тягнуть за собою втрати матеріального характеру.
У зв'язку з викладеним суд вважає обгрунтованими вимоги позивача про стягнення інфляційних втрат та 3 % річних.
Щодо вимоги про стягнення пені суд вважає за необхідне відмовити у задоволенні вказаної вимоги, виходячи з наступного.
Як передбачено статтею 61 Цивільного кодексу України, одним із наслідків порушення зобов'язання є сплата неустойки.
Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 551 Цивільного кодексу України, предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно.
Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшеним у договорі.
Відповідно до ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно з ст. 231 Господарського кодексу України, законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.
У разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах:
за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг);
за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.
Законом може бути визначений розмір штрафних санкцій також за інші порушення окремих видів господарських зобов'язань, зазначених у частині другій цієї статті.
У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
У разі недосягнення згоди між сторонами щодо встановлення та розміру штрафних санкцій за порушення зобов'язання спір може бути вирішений в судовому порядку за заявою заінтересованої сторони відповідно до вимог цього Кодексу.
Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Розмір штрафних санкцій, що застосовуються у внутрішньогосподарських відносинах за порушення зобов'язань, визначається відповідним суб'єктом господарювання - господарською організацією.
Таким чином, чинне законодавство поділяє неустойку на законну і договірну. Необхідною умовою виникнення права на неустойку є визначення у законі чи у договорі управненої та зобов'язаної сторони, вид правопорушення за який вона стягується і конкретний її розмір.
Згідно п. 6.2.1. Договору, споживач несе відповідальність за невчасну оплату послуг у терміни, що передбачені п.3.7 Договору, згідно чинного законодавства.
Відповідно до п. 6.2.2. у разі прострочення виконання споживачем грошових зобов'язань сума боргу нараховується згідно чинного законодавства.
Зі змісту позовних вимог позивача вбачається, що ним нарахована пеня за прострочку виконання відповідачем грошового зобов'язання за Договором у відповідності до вимог ст.ст. 230, 231 ГК України, тобто застосовано неустойку.
Проте, як вбачається із Договору сторони не визначили такої штрафної санкції як пеня за неналежне виконання умов Договору та не встановили конкретного розміру (відсотку) пені, яка в силу ч. 3 ст. 549 ЦК України та ч. 4 ст. 231 ГК України підлягає обчисленню саме у відсотках.
Отже, безпосередньо Договір, який і є підставою для застосування договірної неустойки, не містить розміру пені, а лише відсилання на чинне законодавство.
За приписом же ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Окрім цього, якщо у вчиненому сторонами правочині розмір та базу нарахування пені не визначено або вміщено умову (пункт) про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, суму пені може бути стягнуто лише в разі, якщо обов'язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.
Між тим, ст.ст. 230, 231 Господарського кодексу України, на які посилається позивач в обґрунтування стягнення пені, не є такими нормами законодавства, які встановлюють обов'язок та умови сплати пені, тобто є підставою для стягнення неустойки в силу закону, а відтак не може бути застосована у даному випадку.
При цьому, слід, зазначити, що умовами Договору взагалі не встановлено розміру пені за порушення виконання грошового зобов'язання, а ст. 231 Господарського кодексу України, також не встановлює конкретного розміру (відсотку) пені, а лише встановлює порядок його визначення у договорі, виходячи з облікової ставки Національного банку України.
Таким чином, суд вважає вимогу позивача про стягнення пені необгрунтованою та також, що задоволенню не підлягає.
Господарським судом перевірено розрахунок, здійснений позивачем, та визнано його обгрунтованим.
Таким чином, позовні вимоги підлягають задоволенню в частині стягнення інфляційних втрат у розмірі 28 716,66 грн. та 3% річних у розмірі 7535,92 грн.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на сторони пропорційно до задоволених вимог.
Керуючись статтями 2, 73, 74, 76-79, 86, 91, 124, 129, 233, 236-238, 240-241, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд -
Позов Комунального підприємства "ЖОВТОВОДСЬКИЙ ВОДОКАНАЛ" Дніпропетровської обласної ради (код ЄДРПОУ 32182594, 52204, Дніпропетровська область, м. Жовті Води, вул. 8 Березня, 40а) до Державної установи "Жовтоводська виправна колонія (№26)" (код ЄДРПОУ 08562950, 52201, Дніпропетровська область, м. Жовті Води, пров. Дальній, 11) про стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат за договором подачі води з комунального водопроводу та приймання стічних вод до комунальної каналізації - задовольнити частково.
Стягнути з Державної установи "Жовтоводська виправна колонія (№26)" (код ЄДРПОУ 08562950, 52201, Дніпропетровська область, м. Жовті Води, пров. Дальній, 11) на користь Комунального підприємства "ЖОВТОВОДСЬКИЙ ВОДОКАНАЛ" Дніпропетровської обласної ради (код ЄДРПОУ 32182594, 52204, Дніпропетровська область, м. Жовті Води, вул. 8 Березня, 40а) інфляційні втрати у розмірі 28 716,66 (двадцять вісім тисяч сімсот шістнадцять грн. 66 коп.) гривень, 3% річних у розмірі 7 535,92 (сім тисяч п'ятсот тридцять п'ять грн. 92 коп.) гривень та судовий збір у розмірі 640,95 (шістсот сорок грн. 95 коп.) гривень.
В частині стягнення з Державної установи "Жовтоводська виправна колонія (№26)" (код ЄДРПОУ 08562950, 52201, Дніпропетровська область, м. Жовті Води, пров. Дальній, 11) на користь Комунального підприємства "ЖОВТОВОДСЬКИЙ ВОДОКАНАЛ" Дніпропетровської обласної ради (код ЄДРПОУ 32182594, 52204, Дніпропетровська область, м. Жовті Води, вул. 8 Березня, 40а) пені у розмірі 65 156,02 грн. - відмовити повністю.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення набирає законної сили у відповідності до статті 241 Господарського процесуального кодексу України.
Рішення суду може бути оскаржено до Дніпропетровського апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено 19.05.2018.
Суддя ОСОБА_3