Апеляційне провадження № 22-ц/796/3385/2018
19 квітня 2018 року м. Київ
Унікальний номер справи 756/16461/15
Апеляційний суд міста Києва у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Шахової О.В.( суддя-доповідач), Вербової І.М., Поліщук Н.В., за участю секретаря судового засідання Пащенко О.П.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_4,
відповідач - Публічне акціонерне товариство «Універсал Банк»,
третя особа - ОСОБА_5,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_4
на рішення Дніпровського районного суду м. Києва, ухваленого 2 лютого 2018 року під головуванням судді Виниченко Л.М., в приміщенні Дніпровського районного суду м Києва о 10 год. 55 хв.,-
У грудні 2015 року ОСОБА_4 звернулася до суду із позовом до ПАТ «Універсал Банк», третя особа ОСОБА_5 про захист порушеного права споживача, визнання кредитного договору, договору поруки та договору іпотеки недійсним.
Свої вимоги обґрунтовувала тим, що 3 липня 2008 року між нею та ВАТ «Універсал Банк», правонаступником якого є ПАТ «Універсал Банк», було укладено Кредитний договір, відповідно до умов якого банк в порядку та на умовах, визначених договором, взяв на себе зобов'язання надати їй грошові кошти в сумі 17 000,00 доларів США, що еквівалентно 82 441,50 гривень за офіційним курсом гривні до долара США, встановленого Національним банком України на день підписання договору, з оплатою за процентною ставкою у розмірі 14,95% річних строком до 1.07.2028 року.
Вказувала, що 3 липня 2008 року між нею та банком було укладено договір іпотеки житлової нерухомості, розташованої за адресою АДРЕСА_1.
Того ж дня між нею та ОСОБА_5 укладений договір поруки.
Проте, всупереч ЗУ «Про захист прав споживачів» та Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування і сукупну вартість кредиту банк не повідомив її у письмовій формі перед укладанням договору споживчого кредиту про переваги та недоліки пропонованих схем кредитування та орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов'язаних з одержанням кредиту. його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на юридичне оформлення, сплату комісійної винагороди, сплата комісій за розрахунково-касове обслуговування).
Таким чином, сукупна вартість (ціна) договору на момент підписання їй повідомлена не була.
Також вказувала, що їй не надано інформації щодо податкового режиму сплати відсотків та про державні субсидії, на які вона, як споживач, має право, або відомості про те, у кого можливо було одержати відповідну інформацію.
Перед укладенням кредитного договору банк не надав їй пояснення щодо відмінностей між схемою погашення за класичної схемою та ануїтетною схемою.
Також банком не надавався окремий письмовий документ з детальним розписом загальної вартості кредиту для споживача. У наданому розрахунку не вказано повної орієнтовної сукупної вартості кредиту, розрахунок проведений поверхово та для споживача не зрозуміло.
Зазначає, що в момент підписання кредитного договору вона була введена в оману банком щодо істотних умов договору. Банк не попередив її письмово щодо валютних ризиків перед укладанням правочину, натомість включив це попередження в умови договору.
Така умова кредитного договору є позадоговірною перешкодою виконанню її боргових зобов'язань у розумінні імперативного припису ч.1 ст. 524 ЦК України, оскільки вона не може прямо вплинути на існування валютних ризиків, тому ця умова є прикладом агресивної підприємницької практики та нечесної підприємницької діяльності.
Також вказувала на те, що проаналізувавшикредитнийдоговір від 3.07.2008р., договір іпотеки від 3.07.2008 року встановила, що в їх змісті відсутні встановлені законодавством обов'язкові умови, які необхідні для укладання, а саме: не визначена сукупна вартість кредиту; не надана інформація щодо методики оцінки валютних ризиків та їх вплив на абсолютне здорожчання кредиту; не надана детальна інформація щодо бази розрахунку платежів по кредиту, в тому числі щодо суми щомісячних платежів по основній заборгованості та нарахованим процентам; перед укладанням договору не надана інформація щодо існуючих в банку форм кредитування, їх переваг та недоліків; не встановлено, не розкрито та є відсутніми обов'язкові умови щодо основних економічних і правових вимог виконання іпотечного боргу шляхом оприлюднення їх у письмовій формі до укладання такого договору; не встановлено інфляційного застереження та відсутні належні дані і відомості про розрахунки від індексації інфляційних втрат вартості предмету іпотеки та збереження її реальної вартості.
Ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 31.05.2017 цивільну справу за поховом ОСОБА_4 до ПАТ «Укрсоцбанк», третя особа ОСОБА_5 про захист порушеного права споживача, визнання кредитного договору, договору поруки та договору іпотеки недійсним передано на розгляд до Дніпровського районного суду м. Києва.
Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 2 лютого 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.
Не погодившись із вказаним рішенням суду, ОСОБА_4 подала апеляційну скаргу, і
посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просила рішення суду скасувати та ухвалити нове про задоволення позову.
На обґрунтування доводів апеляційної скарги вказувала, зокрема, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини справи, а саме факт ненадання відповідачем інформації про умови кредитування та сукупну вартість кредиту.
Вказувала, що при укладенні договору, їй не була надана інформація щодо методики, яка використовується банком для визначення валютного курсу, строків і комісій, пов'язаних з конвертацією валюти платежу у валюту зобов'язання під час погашення заборгованості за кредитом та процентами за користування ним та не попереджено про валютні ризики, які існують за кредитною операцією в іноземній валюті.
Суд не звернув уваги на те, що всупереч вимогам ЦК України, в оспорюваному кредитному договорі валюта зобов'язання була визначена в доларах США.
Вважала, що хибним є висновок суду першої інстанції щодо того, що позивач не скористався правом відкликання згоди на укладення договору про надання споживчого кредиту, передбаченим ч. 6 ст. 11 ЗУ «Про захист прав споживачів», оскільки відповідно до вказаного Закону таке право відкликання згоди не застосовується до кредитів, забезпечених іпотекою.
Суд першої інстанції не звернув уваги на такі дії банку, які свідчили про ведення нечесної підприємницької діяльності, яка мала на меті введення споживача в оману.
Указом Президента України № 452/2017 від 29.12.2017 «Про ліквідацію апеляційних судів та утворення апеляційних судів в апеляційних округах» ліквідовано апеляційний суд міста Києва та утворено Київський апеляційний суд в апеляційному окрузі, що включає Київську область і місто Київ, з місцезнаходженням у місті Києві.
У відповідності до ч. 6 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті «Голос України» повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду.
Відповідно до п. 3 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах. Такі апеляційні суди у відповідних апеляційних округах мають бути утворені та розпочати здійснювати правосуддя не пізніше трьох років з дня набрання чинності цим Законом.
Пунктом 8 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України (в редакції, яка діє з 15.12.2017) передбачено, що до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.
У зв'язку з цим справа підлягає розгляду Апеляційним судом міста Києва.
Учасники справи повідомлені про час та місце розгляду справи, їх неявка в судове засідання не унеможливлює встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи і відповідно до ч.2 ст. 372 ЦПК та з урахуванням належного повідомлення про час та місце розгляду справи, їх неявка в судове засідання не перешкоджає розгляду справи.
Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість постановленого по справі судового рішення, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу.
При цьому, відповідно до вимог ч.ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України змістправочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним
Відповідно до п.2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" судам необхідно враховувати, що згідно із статями 4, 10 та 203 ЦК зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства. Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1,8 Конституції України). Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.
Згідно ч. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі про: 1) особу та місцезнаходження кредитодавця; 2) кредитні умови, зокрема: а) мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; б) форми його забезпечення; в) наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача; г) тип відсоткової ставки; ґ) суму, на яку кредит може бути виданий; д) орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов'язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); е) строк, на який кредит може бути одержаний; є) варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; ж) можливість дострокового повернення кредиту та його умови; з) необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; и) податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; і) переваги та недоліки пропонованих схем кредитування. У разі ненадання зазначеної інформації суб'єкт господарювання, який повинен її надати, несе відповідальність, встановлену статтями15 і 23 цього Закону.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що 3.07.2008 між ВАТ «Універсал Банк», правонаступником всіх прав та обов'язків якого є ПАТ «Універсал Банк», та ОСОБА_4 було укладено кредитний договір № 010-2008-2261 (на споживчі потреби), за умовами якого ВАТ «Універсал Банк» зобов'язався надати позивачу на умовах цього договору грошові кошти в сумі 17 000,00 доларів США, а остання зобов'язалася прийняти, належним чином використати та повернути кредит, а також сплатити проценти за користування кредитом в розмірі 14,95% річних в порядку, на умовах та в строки, визначені цим договором. При цьому, сторонами було погоджено, що розмір базової процентної ставки може змінюватися згідно умов цього договору. Вказана сума кредиту дорівнює еквіваленту 82 441,50 гривень за курсом НБУ на день укладення цього договору, при цьому сторони обумовили, що такий гривневий еквівалент має визначатися в цьому договорі лише в разі, якщо сума кредиту виражена у іноземній валюті (т. 1, ас.ас.25-30).
В рахунок забезпечення виконання умов кредитного договору № 010-2008-2260 (на споживчі потреби), 3.07.2008 між ВАТ «Універсал Банк» та ОСОБА_5 було укладено договір іпотеки, за умовами якого іпотекодавець ОСОБА_5 передав в іпотеку нерухоме майно, а саме: квартиру № 70 в місті Києві по бульвару Верховної Ради, 25-а та укладено договір поруки № 010-2008-2261-Р від 3.07.2008, між ВАТ «Універсал Банк» та ОСОБА_5, згідно якого поручитель ОСОБА_5 зобов'язався перед кредитором відповідати за невиконання ОСОБА_4 усіх її зобов'язань перед кредитором, що виникли з кредитного договору № 010-2008-2261 від 3.07.2008, укладеного між кредитором та боржником, в повному обсязі як існуючих в теперішній час, так і тих, що можуть виникнути в майбутньому.
Відповідно до пункту 8.5 кредитного договору від 3.07.2008 убачається, що ОСОБА_4 до укладення нею цього договору була ознайомлена в письмовій формі з інформацією про умови кредитування та орієнтовну сукупну вартість кредиту у кредитора, а саме: найменування та місцезнаходження кредитора - юридичної особи та його структурного підрозділу; умови кредитування (зокрема, щодо можливої суми кредиту; строку, на який кредит може бути одержаний; мети, для якої кредит може бути використаний: форми та видів його забезпечення; необхідності здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; наявних форм кредитування з коротким описом відмінностей між ними, у тому числі між зобов'язаннями позичальника; типу процентної ставки (фіксованої, плаваючої тощо); переваг та недоліків пропонованих схем кредитування); орієнтовну сукупну вартість кредиту з урахуванням: процентної ставки за кредитом, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов'язань споживача, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і погашенням кредиту (у тому числі на користь третіх осіб - страховиків, оцінювачів, реєстраторів, нотаріусів тощо), варіантів погашення кредиту, включаючи кількість платежів, їх періодичність та обсяги, можливості та умов дострокового повернення кредиту тощо.
Також ОСОБА_4 своїм підписом засвідчила, що укладаючи кредитний договір вона розуміє наслідки настання валютних ризиків за кредитом в іноземній валюті та їй повідомлена інформація щодо методики визначення курсів і комісій, пов'язаних з конвертацією валюти (п. 8.5 кредитного договору, т. 1, ас. 30).
Аналогічного змісту умову було викладено у п. 9.5. додаткової угоди б/н від 27.11.2009 до спірного кредитного договору № 010-2008-2261 від 03.07.2008, яка була укладена між позивачем та відповідачем (т.1, ас. 105-114).
ОСОБА_4 під підпис ознайомлена з Додатком № 1 до кредитного договору від 03.07.2008, яким визначений Перелік та вартість супутніх послуг, що надаються кредитором та третіми особами і пов'язані з отриманням та обслуговуванням кредиту (т. 1, ас. 31, 32).
Крім того, згідно Додатку № 2 до кредитного договору між сторонами по справі було погоджено Графік платежів, де, зокрема, зазначається сума щомісячних платежів та відсотків, їхні складові, у тому числі розміри платежів за надані супутні послуги банку на користь третіх осіб (т. 1 ас. 100-102, 117-119).
Відмовляючи в задовленні позову, суд першої інстанції виходив з того, що сторонами узгоджено розмір кредиту, грошову одиницю, в якій надано кредит, строку та умов кредитування, що свідчить про наявність волі позивача для укладення договору саме на зазначених умовах.
Апеляційний суд погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства (п. 3 ч. 1 ст. 3 ЦК України).
Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).
Відповідно до ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обовязковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Якщо сторонни досягли домовленості згідно з положеннями статей 207, 640 ЦК України та уклали кредитний договір, у якому передбачили умови його виконання, то ці умови мають виконуватись і свідчать про те, що момент досягнення домовленості настав.
Банк виконав вказані вимоги закону та визначив графік погашення заборгованості по кредиту, визначив сукупну вартість кредиту і реальної процентної ставки на місяць, розписав, які суми позивач зобов'язана буде сплачувати щомісячно на протязі дії кредитного договору.
Позивач була ознайомлена з умовами кредитування, зокрема, щодо можливої суми кредиту, строку, на який кредит може бути одержаний, мети, для якої кредит може бути використаний, форми та видів його забезпечення, тощо, а також із орієнтованою сукупною вартістю кредиту, відомостями щодо процентної ставки, мінімальної щомісячної суми платежу та строку кредитування, про що свідчить підпис ОСОБА_4 на оспорюваному договорі.
Доводи апеляційної скарги про те, що відповідачем була застосована нечесна та агресивна підприємницька діяльність, підлягають відхиленню з огляду на наступне.
Якщо підприємницька практика спонукає або може спонукати споживача дати згоду на здійснення правочину, на який в іншому випадку він не погодився б, така практика вводить в оману стосовно ціни або способу розрахунку ціни чи наявності знижок або інших цінових переваг (ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів»).
Відповідно до положень ч. ч. 1, 6 ст. 19 Закону України "Про захист прав споживачів", забороняється здійснення нечесної підприємницької практики. Нечесна підприємницька практика включає в себе будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною. Правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними.
Таким чином, Законом України "Про захист прав споживачів" закріплена можливість визнання недійсними правочинів, здійснених із використанням нечесної підприємницької діяльності, яка полягає, зокрема, у введенні в оману споживача.
Крім того, пунктом 7 частини 1 статті 21 цього Закону визначено, що права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо ціну продукції визначено неналежним чином.
Разом з тим, позивачем не надано доказів того, що відповідач при укладенні договору застосував нечесну підприємницьку практику.
В свою чергу, відповідачем у повному обсязі було надано інформацію позивачу стосовно умов кредитування, зазначених у договорі. Позивач не мала претензій стосовно умов кредитного договору при його укладенні та засвідчила свою згоду підписом. Отже, дії відповідача не містять ознак нечесної підприємницької практики.
У п. 16 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику застосування судами законодавства при вирішення спорів, що виникають з кредитних правовідносин» від 30.03.2012 р. № 5 визначено, що саме по собі зростання/коливання курсу іноземної валюти не є достатньою підставою для розірвання кредитного договору на підставі статті 652 ЦК, оскільки зазначене стосується обох сторін договору й позичальник при належній завбачливості міг, виходячи з динаміки зміни курсів валют із моменту введення в обіг національної валюти та її девальвації, передбачити в момент укладення договору можливість зміни курсу гривні України до іноземної валюти, а також можливість отримання кредиту в національній валюті.
При цьому суди повинні з'ясувати виконання банками чи іншими фінансовими установами положення статей 11, 18, 21 Закону України «Про захист прав споживачів», а також пункту 3.8 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 25 травня 2007 року № 541/13808 (щодо договорів, укладених після набрання постановою чинності), де передбачено обов'язок банків у разі надання кредиту в іноземній валюті під час укладення кредитного договору попередити споживача, що валютні ризики під час виконання зобов'язань за цим договором несе споживач.
Не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_4 не могла передбачити зміну курсу валют, та те, що ця обставина є істотною, оскільки діючим законодавством не передбачений стабільний курс долару США до національної валюти гривні. Стабільність курсу гривні до іноземних валют законодавчо не закріплена.
Доводи апеляційної скарги про введення ОСОБА_4 в оману під час укладення кредитного договору не підлягають задоволенню з огляду на наступне.
Як роз'яснено п. 14 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 30.03.2012 р. «Про практику застосування судами законодавств при вирішення спорів, що виникають з кредитних правовідносин», при вирішенні спорів про визнання кредитного договору недійсним суди мають враховувати вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема ЦК (статті 215, 1048 - 1052, 1054 - 1055), статті 18 - 19 Закону України «Про захист прав споживачів».
Зокрема, кредитний договір обов'язково має укладатись у письмовій формі (стаття 1055 ЦК); недодержання письмової форми тягне його нікчемність та не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його нікчемністю. При вирішенні справ про визнання кредитного договору недійсним суди повинні враховувати роз'яснення, наведені у постанові Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними».
Суди повинні розмежовувати кредитний договір, який є недійсним у силу закону (нікчемний) або може бути визнаний таким у судовому порядку (оспорюваний) з підстав, встановлених частиною першою статті 215 ЦК, та кредитний договір, який є неукладеним (не відбувся), що не може бути визнаний недійсним, зокрема, у випадку, коли сторони в належній формі не досягли згоди щодо хоча б з однієї його істотної умови або зміст яких неможливо встановити виходячи з норм чинного законодавства (статті536, 638, 1056-1 ЦК).
Відповідно до ст. 230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (ч. 1 ст. 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.
В момент укладення кредитного договору між сторонами позивач не була введена в оману відповідачем щодо істотних умов договору, а тому волевиявлення позивача на укладення кредитного договору у вигляді та розмірах, які фактично встановлені шляхом перевірки, не суперечили її волевиявленню на його укладення саме на таких умовах, оскільки договір, укладений під впливом омани, є оспорюваним правочином і тягар доказування у даній категорії справ щодо доведеності наявності омани на момент вчинення правочину покладається на сторону позивача.
Посилання ОСОБА_4 в апеляційній скарзі на те, що відповідач порушив її права, не надавши повну інформацію щодо укладеного договору є необґрунтованими, оскільки при його укладенні позивач була ознайомлена з його умовами, не заперечувала проти них та проти підписання договору, погодилася на отримання у кредит коштів саме на таких умовах, що визначені договором, волевиявлення сторін на укладання і підписання були вільними, оскільки будь-яких належних доказів протилежного ОСОБА_4 суду не надано.
Згідно ч. 6 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач має право протягом чотирнадцяти календарних днів відкликати свою згоду на укладення договору про надання споживчого кредиту без пояснення причин. Перебіг цього строку розпочинається з моменту передачі споживачеві примірника укладеного договору. Відкликання згоди оформлюється письмовим повідомленням, яке споживач зобов'язаний подати особисто чи через уповноваженого представника або надіслати кредитодавцю до закінчення строку, зазначеного в абзаці першому цієї частини. З відкликанням згоди на укладення договору про надання споживчого кредиту споживач повинен одночасно повернути кредитодавцю кошти або товари, одержані згідно з договором. Споживач також сплачує відсотки за період між моментом одержання коштів та моментом їх повернення за ставкою, встановленою в договорі.
У відповідності до п. 3 ч. 7 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» право відкликання згоди не застосовується щодо споживчих кредитів, наданих на купівлю послуги, виконання якої відбулося до закінчення строку відкликання згоди.
Таким чином, Законом України «Про захист прав споживачів» передбачено право споживача відмовитись в односторонньому порядку від укладеного кредитного договору протягом 14 днів з моменту отримання копії примірника договору, проте реалізація вказаного права споживача і припинення дії кредитного договору можлива при дотриманні споживачем трьох умов, передбачених законом, а саме: подача письмового повідомлення кредитодавцю про відмову від кредитного договору в строки, встановлені законом; одночасного/разом з відкликанням згоди/ повернення виданого кредиту або отриманого товару по договору; сплати нарахованих процентів, які були нараховані банком за весь час користування грошовими коштами.
Проте, позивач правом споживача відмовитись в односторонньому порядку від укладеного кредитного договору протягом чотирнадцяти днів з моменту отримання копії примірника договору не скористалася.
Разом з тим, враховуючи похідний характер договору іпотеки та договору поруки від 3 липня 2008 року, укладеного між відповідачем та ОСОБА_5 від укладеного спірного кредитного договору, у задоволенні вимог позивача щодо визнання недійсним договору іпотеки від 3 липня 2008 року; скасування заборони відчуження нерухомо майна: квартири АДРЕСА_1 та визнання недійсним договору поруки від 3 липня 2008 року суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні в цій частині позовних вимог.
Таким чином, укладаючи договір, сторонни досягли згоди з усіх його істотних умов. Договір укладено у письмовій формі, сторонни мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі.
Розмір та умови надання та повернення грошових коштів, а також сплати процентів, у тому числі черговість погашення заборговності, були визначені за домовленістю сторін у кредитному договорі, що відповідає принципу свободи договору (правова позиція Верховного суду України, висловлена у постанові від 23.12.205 у справі № 6-485цс15).
Зі змісту оспорюваного договору вбачається, що в ньому зазначені всі істотні умови для такого виду договору відповідно до вимог чинного на час виникнення спірних правовідносин законодавства, зокрема частини 4 ст. 11 ЗУ «Про захист прав споживачів».
Жодних належних та допутимих доказів, які б підтвердили, що під час укладення кредитного договору з боку банку існувало свідоме приховання реального розміру відсоткової ставки та сукупної вартості кредитного договору і такими діями відповідача було введено в оману, ОСОБА_4 не надано.
Отже, матеріали справи та встановлені судом першої інстанції обставини, не дають підстави вважати, що дії відповідача при укладенні спірного кредитного договору суперечили волевиявленню ОСОБА_4, а також про наявність умислу з боку банку, який бувспряґмований на введення споживача в оману.
Таким чином, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження, вони були предметом дослідження суду першої інстанції і апеляційний суд погоджується з їх оцінкою та вважає, що доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують і зводяться до переоцінки доказів, що не передбачено ст. 367 ЦПК України.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного та керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд,-
Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 2 лютого 2018 року залишити без змін, а апеляційну скаргу ОСОБА_4 без задоволення.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, касаційна скарга на постанову може бути подана протягом тридцяти днів з дня її підписання безпосередньо до Верховного Суду.
Суддя-доповідач
Судді: