Дата документу Справа №
18 квітня 2018 року
м. Запоріжжя
Єдиний унікальний №316/882/17
Провадження №22-ц/778/1368/18
Апеляційний суд Запорізької області в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Кримської О.М. (суддя-доповідач),
суддів: Дашковської А.В.,Подліянової Г.С.,
за участю секретаря судового засідання Волчанової І.М.
учасники справи:
відповідач - ОСОБА_1,
представник відповідача -ОСОБА_2,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Енергодарського міського суду Запорізької області від 01 грудня 2017 року в складі судді Капустинського М.В. в справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики,
В червні 2017 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики.
В обґрунтування позовних вимог зазначав наступне.
23 грудня 2016 року ОСОБА_1 взяв у нього в борг грошові кошти в розмірі 2000 доларів США. Одержання ним зазначеної суми підтверджується розпискою та укладеним договором позики від 23.12.2016 року. Відповідно до п.3 зазначеного договору відповідач зобов'язався повернути грошові кошти у строк до 23 березня 2017 року.
Пунктом 10 договору позики передбачено, що у разі несвоєчасного повернення грошових коштів, позикодавець має право вимагати, а позичальник зобов'язується сплатити неустойку в розмірі 2% від суми позики, за кожен повний тиждень прострочення виконання зобов'язання.
Станом на поточну дату, відповідачем зобов'язання виконано частково, 17.03.2017 року позивачу були повернуті грошові кошти в розмірі 1000 доларів США, що сторонами не заперечується та підтверджується позивачем.
Так як відповідач ухиляється від виконання свого зобов'язання, просить стягнути з ОСОБА_1 суму залишку боргу та за прострочення зобов'язання в загальному розмірі 32545,04 грн., а також просить суд стягнути суму сплаченого судового збору у розмірі 640,00 грн.
Рішенням Енергодарського міського суду Запорізької області від 01 грудня 2017 року в задоволені позову відмовлено в повному обсязі.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що суд неправомірно прийняв до уваги доводи відповідача про безгрошовість договору позики від 23.12.2016 року та приховування факту відшкодування шкоди, оскільки за своєю суттю договір позики підтверджує його укладення, засвідчує отримання позичальником грошових коштів.
Відзив на апеляційну скаргу до Апеляційного суду Запорізької області не надходив.
Позивач ОСОБА_3, представник позивача - ОСОБА_4 до суду апеляційної інстанції не з'явились, повідомлені про місце та час розгляду справи, причини неявки не повідомили ( а.с.84,85).
Судова колегія, враховуючи положення ст.. 372 ЦПК України, ухвалила розглядати справу за відсутності учасників справи, які не прибули в судове засідання.
Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю - доповідача, пояснення відповідача та його представника, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Рішення суду першої інстанції вмотивовано тим, що відповідач довів факт безгрошовості за договором позики від 23.12.2016 року та приховування факту відшкодування шкоди, а позивач не довів факт передачі ним грошових коштів в сумі 2 000 доларів США відповідачу за договором позики.
Проте, колегія суддів з такими висновками погодитись не може з наступних підстав.
Згідно ч. 1ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до ст.213 ЦПК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин справи, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно зі ст. 214 ЦПК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Зазначеним вимогам рішення суду першої інстанції не відповідає.
Судом встановлено, що згідно розписки від 23 грудня 2016 року ОСОБА_1 отримав у борг від ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, грошові кошти в сумі 2000 доларів США, які зобов'язався повернути до 23 березня 2017 року та зобов'язався скласти договір позики після отримання предмета позика - 2000 доларів США (а.с. 7).
23 грудня 2016 року між ОСОБА_3 (Позикодавець), ІНФОРМАЦІЯ_1, проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2, з другої сторони ОСОБА_1 (Позичальник), ІНФОРМАЦІЯ_3, паспорт СЮ № 419776, виданий Енергодарським МВ УМВС України в Запорізькій області 27 квітня 2016 року, проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_4, перебуваючи при здоровому розумі та ясній пам'яті, діючи добровільно, без будь-якого примусу як фізичного, так і психічного, уклали договір позики (а.с. 8, 51).
Оригінал договору позики наданий позивачем до апеляційної скарги.
Згідно розписки від 22.12.2016 року ОСОБА_1 віддав свій паспорт, серія СЮ № 419776, виданий Енергодарським МВ УМВС України в Запорізькій області 27 квітня 2016 року, у зв'язку з тим, що автомобіль, який належить ОСОБА_3, Опель Кадет при зварювальних роботах з вини ОСОБА_5 згорів та зобов'язується відшкодувати збиток в розмірі 2000 доларів США за можливості протягом трьох місяців (а.с. 52).
Згідно розписки від 22.12.2016 року ОСОБА_3 отримав паспорт ОСОБА_1 в рахунок боргу за згорілий автомобіль та зобов'язується повернути паспорт ОСОБА_5 та документи на автомобіль Опель Кадет після виплати боргу за цей автомобіль в строк до 22.03.2017 року (а.с. 39).
Згідно розписки від 17.03.2017 року ОСОБА_3 в рахунок погашення половини вартості автомобіля Опель Кадет, котрий належить йому на праві власності та який був пошкоджений внаслідок пожежі з вини двох осіб, які його ремонтували отримав від ОСОБА_1 1000 доларів США (а.с. 10, 40).
Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
За своїми ознаками договір позики є реальним, оплатним або диспозитивно безоплатним, одностороннім, строковим або безстроковим.
Договір позики вважається укладеним в момент здійснення дій з передачі предмета договору на основі попередньої домовленості (пункт 2 частини першої статті 1046 ЦК України).
Ця особливість реальних договорів зазначена в частині другій статті 640 ЦК України, за якою якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.
Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, а й передачі грошової суми позичальнику.
Згідно із ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до п.1 Договору позики від 23.12.2016 року, укладеним між ОСОБА_3 та ОСОБА_1, Позикодавець передає у власність позичальникові грошові кошти у сумі 2000 доларів США, а позичальник зобов'язується повернути Позикодавцеві таку ж суму грошових коштів на умовах, визначених цим договором.
Відповідно до п.2 зазначеного договору грошові кошти, які є предметом цього договору, передані Позикодавцем та одержані Позичальником до підписання цього договору.
Відповідно до п.3 зазначеного договору Позичальник зобов'язаний повернути Позикодавцеві позику у строк до 23.03.2017 року.
Відповідно до п. 11 зазначеного договору цей договір вважається укладеним з моменту передання Позикодавцем грошей Позичальникові, факт передання фіксується розпискою, що є невід'ємною частиною договору.
Розписка від 23.12.2016 року, написана власноручно ОСОБА_1, підтверджує факт отримання ОСОБА_1 грошових коштів в розмірі 2000 доларів США від ОСОБА_6 (а.с. 7).
Отже, Договір позики, укладений 23.12.2016 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1, підтверджує не лише факт укладення договору, а й факт передачі грошової суми позичальнику.
Заперечуючи проти позову, відповідач зазначав, що факт часткового повернення грошей за договором позики підтверджується розпискою від 17.03.2017 року, що свідчить про удаваність договору позики.
Удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили ( ч.1 ст. 235 ЦК України).
Відповідно до ст. 1051 ЦК України позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.
Якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Це положення не застосовується до випадків, коли договір був укладений під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або підвпливом тяжкої обставини.
На час вирішення даного спору, вищеназваний договір позики не визнаний в установленому законом порядку недійсним та відповідач не звертався до суду з позовом з підстав, визначених ст.ст. 235, 1051 ЦК України, а також не звертався до правоохоронних органів з приводу неправомірних дій ОСОБА_3
Розписка від 22.12.2016 року, підписана ОСОБА_1 (а.с. 52) та розписки від 22.12.2016 року та 17.03.2017 року, написані ОСОБА_3 (а.с. 39, 40) самі по собі не можуть бути підставою для встановлення безгрошовості договору позики від 23.12.2016 року.
Згідно зі ст. 60 ЦПК України (в редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваного рішення суду) кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.
Аналогічні положення містяться в ч. 1 ст. 81 ЦПК України.
У пункті 13 Договору позики від 23.12.2016 року сторони підтвердили наступні обставини: договір укладається у відповідності до їхньої волі, без будь-якого застосування фізичного чи психічного тиску; у момент укладання цього договори сторони усвідомлювали значення своїх дій та могли керувати ними; розуміють природу цього правочину, свої права та обов'язки за договором; при укладанні договору відсутні будь-який обман чи інше приховування фактів, які б мали істотне значення та були свідомо приховані ними; правочин вчиняється з наміром створення відповідних правових наслідків (не є фіктивним).
Позивач обґрунтовуючи позовні вимоги визнав ту обставину, що відповідачем повернуто частину боргу за договором позики у розмірі 1000 доларів США.
При цьому позивач заперечував той факт, що на підтвердження часткового погашення боргу за договором позики була видана ним розписка від 17.03.2017 року. Зазначена розписка свідчить про отримання ним від відповідача коштів у рахунок відшкодування шкоди за згорілий автомобіль, яку ОСОБА_1 зобов'язався сплатити згідно розписки від 22.12.2016 року ( а.с.52).
Колегія суддів вважає такі заперечення позивача є логічними та підтверджуються фактичними обставинами справи та наданими сторонами доказами.
Так, із змісту розписки від 22.12.2016 року вбачається, що ОСОБА_1 зобов'язався сплатити кошти за пошкоджений автомобіль позивача у розмірі 2000 доларів США . У тексті розписки від 17.03.2017 року мова йде про сплату коштів у розмірі 1000 доларів США у якості відшкодування шкоди за автомобіль, який було знищено ( а.с. 40 ).
Отже, повернення боргу, згідно розписки від 17.03.2017 року було здійснено за зобов'язанням про відшкодування шкоди, а не за зобов'язанням повернення коштів, я кі були отримані відповідачем у якості позики.
Враховуючи викладене, суд першої інстанції у порушення вищевказаних положень закону та вимог ст.ст. 212-214 ЦПК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) у достатньому обсязі не визначився з характером спірних правовідносин та нормою матеріального права, яка підлягає застосуванню, не звернув уваги на вищевказані вимоги закону, дійшов передчасного висновку про безгрошовість договору позики.
Відповідно до ст. 192 ЦК України законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня.
Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
Згідно з ч. ч. 1, 3 ст. 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.
Такий порядок визначено Декретом Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", дія якого не поширюється на правовідносини щодо нарахування та стягнення штрафних санкцій, пені за внутрішніми угодами, укладеними між резидентами України.
Відповідно до Розпорядження № 158.0/0.0.ZPA0 про встановлення курсів купівлі-продажу іноземної валюти за гривню, курс гривні, встановлений НБУ на 07.06.2017 року складає: 1,0 долар США = 26, 246 грн. (а.с. 9).
Таким чином, сума боргу за Договором позики від 23.12.2016 року складає 26 246, 00 грн., (1000 доларів США х 26, 246 грн.), яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.
Пунктом 10 Договору позики від 23.12.2016 року сторони визначили, що у разі якщо Позичальник своєчасно не поверне Позикодавцеві позичені грошові кошти, зазначені в п.1 Договору, Позикодавець має право вимагати, а Позичальник зобов'язується сплатити неустойку у розмірі 2% від суми позики, за кожен повний тиждень прострочення виконання зобов'язання.
Враховуючи, що відповідно до п. 3 Договору позики від 26.12.2016 року Позичальник зобов'язаний повернути Позикодавцеві позику у строк до 23.03.2017 року, строк прострочення виконання зобов'язання з 23.03.2017 року на день звернення з позовною заявою до 20.06.2017 року складає 12 тижнів.
Таким чином, розмір неустойки складає 6 299, 04 грн. (26 246/100%х24%).
Відповідачем не спростовано належними та допустимими доказами наданий позивачем розрахунок, не здійснено свого розрахунку, тому колегія суддів, перевіривши правильність наведеного розрахунку, при вирішення даного спору виходить із розрахунку, який міститься в матеріалах справи.
З мотивів, викладених вище, колегія суддів приходить до висновку, що між сторонами виникли правовідносини, які регулюються ст.ст. 1047, 1049 ЦК України, позивачем на підтвердження існування таких правовідносин надано належні та допустимі письмові докази, тому відповідно до вимог ст. 376 ЦПК рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з прийняттям постанови про задоволення позовних вимог ОСОБА_3
Відповідно ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Отже, з відповідача ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір у розмірі 640 грн., сплачений ОСОБА_3 при поданні позовної заяви, а також судовий збір у розмірі 960 грн., сплачений ОСОБА_3 при поданні апеляційної скарги, разом - 1 600 грн.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 382, 383, 384 ЦПК України, Апеляційний суд Запорізької області,
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.
Рішення Енергодарського міського суду Запорізької області від 01 грудня 2017 року в цій справі скасувати та прийняти постанову наступного змісту:
Позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_5, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь ОСОБА_3 (ІНФОРМАЦІЯ_6, ідентифікаційний номер НОМЕР_2) суму залишку боргу в сумі 26 246, 00 грн. та за прострочення зобов'язання пеню в розмірі 6 299, 04 грн., в загальному розмірі 32 545, 04 грн. (тридцять дві тисячі п'ятсот сорок п'ять грн. 04 коп.)
Стягнути з ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_5, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь ОСОБА_3 (ІНФОРМАЦІЯ_6, ідентифікаційний номер НОМЕР_2) судовий збір в розмірі 1 600 грн. (одна тисяча шістсот грн.).
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 20 квітня 2018 року.
Головуючий О.М. Кримська
Судді: А.В. Дашковська
ОСОБА_7