Провадження № 33/774/465/18 Головуючий у І-й інстанції - Скрипник К.О.
Справа № 204/95/18 Головуючий в ІІ інстанції - Піскун О.П.
17 квітня 2018 року м. Дніпро
Апеляційний суд Дніпропетровської області у складі: судді Піскун О.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, ОСОБА_1 на постанову Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 21 березня 2018 року у справі про адміністративне правопорушення, якою
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2,
визнаний винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП та накладено стягнення у виді штрафу в розмірі шестисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 10 200 гривень, з позбавленням права керування транспортними засобами строком на один рік,
за участю:
захисника ОСОБА_2
Згідно постанови суду першої інстанції, ОСОБА_1 визнаний винуватим та на нього накладено стягнення за те, що він 22 грудня 2017 року о 22:13 год. у м. Дніпро по пр. Металургів, в районі будинку № 47, керував автомобілем НОМЕР_1 з ознаками наркотичного сп'яніння (розширені зіниці очей, сухість в порожнині рота) та на вимогу працівників поліції пройти медичний огляд в установленому порядку водій ОСОБА_1 відмовився в присутності двох свідків, чим порушив п.2.5 ПДР України.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 ставить питання про скасування постанови суду та закриття провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП. В обґрунтування апеляційних вимог, зазначає, що суд першої інстанції істотно порушив вимоги процесуального закону, що проявилось у нездійсненні фіксування судового розгляду технічними засобами. При цьому посилається на положення рішення ЄСПЛ «Надточій проти України», згідно якого на справи про адміністративні правопорушення розповсюджуються гарантії, передбачені для кримінальних справ. Таким чином, посилається на положення ст. ст. 412, 415 КПК і вважає, що незастосування технічних засобів фіксування судового процесу у випадках, якщо воно є обов'язковим, тягне за собою недійсність відповідної процесуальної дії. Зазначає, що судовий розгляд фактично не здійснювався, порушено презумпцію невинуватості, протокол складений з істотними порушеннями інструкції з оформлення таких матеріалів, тому він не може бути доказом у справі. Зауважує, що опис в протоколі порушення не відповідає точному опису адміністративного правопорушення, передбаченому в ч. 1 ст. 130 КУпАП. Вказує, що він не відмовлявся від проведення огляду на місці зупинки транспортного засобу, тому відсутня подія адмінправопорушення і не було необхідності в направленні його до закладу охорони здоров'я.
В судове засідання особа, яка притягається до адміністративної відповідальності - ОСОБА_1 не з'явився, про час і дату апеляційного розгляду повідомлений належним чином, про причини неявки суд не повідомив, заяву про відкладення судового засідання суду не надав.
В судовому засіданні захисник ОСОБА_2 апеляційну скаргу ОСОБА_1 підтримав в повному обсязі, вважав за можливе розглядати справу за відсутності ОСОБА_1, надав письмові та усні пояснення аналогічні доводам скарги та з викладених у ній підстав просив її задовольнити, постанову суду першої інстанції скасувати, а справу закрити.
Суд апеляційної інстанції, вислухавши позицію захисника, співставивши доводи апеляційної скарги з матеріалами справи, перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду, приходить до наступних висновків.
Викладений в постанові суду першої інстанції висновок про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, яке виразилось у відмові ОСОБА_1 від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан наркотичного сп'яніння, відповідає фактичним обставинам справи, є законним і підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, а саме: протоколом про адміністративне правопорушення, складеним уповноваженою особою, після усунення недоліків з дотриманням вимог, передбачених ст. ст. 254 - 256 КУпАП; письмовими пояснення свідків ОСОБА_3 та ОСОБА_4, письмовим поясненням ОСОБА_1, рапортом інспектора УПП від 22.12.2017 року та відеозаписом з нагрудної камери інспектора поліції.
Перевіривши доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 та пояснення захисника про порушенням вимог процесуального закону, апеляційний суд вважає їх безпідставними, з огляду на наступне.
Виправлення в протоколі про адміністративне правопорушення зроблені на виконання постанови суду від 09 січня 2018 року з метою усунення виявлених недоліків та визначення належного суду, до територіальної юрисдикції якого відноситься дана справа.
Також вказана постанова прийнята у відповідності до абз. 4 п. 24 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» від 23.12.2005 N 14 зі змінами та доповненнями, відповідно до якої визнається правильною практику тих суддів, які вмотивованими постановами повертають протоколи про адміністративні правопорушення, складені… без додержання вимог ст. 256 КпАП, відповідному правоохоронному органу для належного оформлення.
Факт перебування ОСОБА_1 під час описаних подій саме на «проспекті» Металургів, а не на «вулиці» не заперечував і сам правопорушник. Крім того, місце вчинення правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП не є обов'язковою кваліфікуючою ознакою даного правопорушення і виправлення в протоколі в цій частині не спростовує вини ОСОБА_1 та не є підставою для закриття провадження.
Враховуючи наведене, висновки суду про належність протоколу про адміністративне правопорушення як доказу є законними та обґрунтованими, а відповідні доводи апеляційної скарги правопорушника є неприйнятними.
Що стосується посилання ОСОБА_1 на практику Європейського суду з прав людини, зокрема у справах «Надточій проти України» та «Гурепка проти України» апеляційний суд вважає безпідставними, у зв'язку з тим, що вказані рішення ЄСПЛ є незастосовними у даній справі.
Так, у рішенні «Гурепка проти України» скарга заявника була визнана прийнятною в частині стверджуваного порушення статті 2 Протоколу N 7 до Конвенції і правовий висновок сформульований відносно права на перегляд судового рішення у справі про адміністративне правопорушення та право на ефективний засіб правового захисту (стаття 13 Конвенції).
В даній справі право ОСОБА_1 на апеляційне оскарження судового рішення стосовно нього було ним використано.
В справі «Надточій проти України» заявник, в частині порушення пункту 1 статті 6 Конвенції, стверджував, що митні органи, а потім суд розглянули справу за його відсутності, без будь-якого підтвердження того, що він отримав повідомлення про судове засідання (апеляційний суд не аналізує дане рішення ЄСПЛ в частині порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, оскільки дана справа не стосується відносин «власності майна»). В цій справі ЄСПЛ сформував висновок в аспекті принципу рівності сторін у справі.
Так в п.п. 27, 28 даного рішення ЄСПЛ вказав «Суд зауважує, що під час розгляду адміністративної справи щодо заявника останній відбував покарання за вироком суду у місцях позбавлення волі та не брав участі в адміністративному провадженні, незважаючи на те, що національні відповідні державні органи знали про становище заявника та місце, де він відбував покарання. У своєму рішенні національний суд зазначив, що заявника було повідомлено про судове засідання, проте документів, які б підтверджували отримання заявником такого повідомлення, немає. Навпаки, як вбачається з матеріалів справи, зокрема з листа Департаменту з питань виконання покарань до Секретаріату Урядового уповноваженого (див. пункт 10 вище), доказів отримання у належний час заявником судових повісток чи повідомлень щодо цього провадження немає. Крім того, попри чітке питання Суду, Уряд не надав інформацію щодо практичної можливості заявника бути присутнім на судових засіданнях, зокрема за його власним клопотанням, з урахуванням того, що заявник відбував покарання за вироком суду за тяжкий злочин.
Також Суд звертає увагу на твердження заявника про те, що він не повинен був нести відповідальність за порушення митних правил, оскільки він знаходився у місцях позбавлення волі та не міг виконати своє зобов'язання щодо вивезення автомобіля. Національні органи влади не проаналізували ці обставини за власною ініціативою та не надали можливості заявнику порушити це питання. Замість цього національні органи перекваліфікували дії заявника на інше правопорушення - втрата майна, яке перебуває під митним контролем. Крім того, із наявних матеріалів справи не вбачається, що національні суди намагались з'ясувати, що сталось із транспортним засобом або, що було б доречним за обставин справи, запитати у заявника, що сталось з автомобілем та про його місцезнаходження. Замість цього суд просто зазначив, що місцезнаходження транспортного засобу невідоме.».
Такі дії державних органів і були підставою для констатації, що у провадженні, яке розглядалось ЄСПЛ, важливі процесуальні гарантії були відсутні та що ці процесуальні недоліки, у світлі обставин тих справ, були достатньо серйозними, щоб піддати сумніву справедливість провадження, чим і було порушено пункт 1 статті 6 Конвенції
В даній справі особа, яка притягається до адміністративної відповідальності була належним чином повідомлена про час та дату судового розгляду, їй надано доступ до матеріалів справи, можливість ознайомлення з ними та приймати участь у судовому розгляді, що підтверджується відповідними розписками, тим самим гарантії, передбачені статтею 6 Конвенції судом першої інстанції дотримано належним чином.
Таким чином, посилання в апеляційній скарзі на вказані рішення ЄСПЛ є формальними, оскільки порушення, які визнанні ЄСПЛ у вказаних рішеннях, відсутні в даній справі, а також про такі порушення не вказує і сам апелянт.
З вказаних підстав ОСОБА_1 хибно пов'язує зазначені рішення ЄСПЛ і з обов'язковою технічною фіксацією судового розгляду справи про адміністративне правопорушення і посилається за аналогією на положення ст. ст. 412, 415 КПК.
В суді першої інстанції, як і в апеляційному суді ОСОБА_1 та його захисник не заявляли клопотання про здійснення технічної фіксації судового розгляду, а в КУпАП відсутні норми, які б зобов'язували здійснювати таку фіксацію.
Що стосується доводів апелянта про неналежне «формулювання обвинувачення», роз'яснення його змісту та викладення опису правопорушення в протоколі, апеляційний суд вважає безпідставними.
В протоколі про адміністративне правопорушення зазначені обставини, які містять ознаки адміністративного правопорушення та які є достатніми для кваліфікації дій ОСОБА_1, а також обставини, при яких воно було вчинено.
Як випливає із відеозапису нагрудної камери інспектора поліції ОСОБА_5, останній в присутності двох свідків неодноразово роз'яснював які ознаки наркотичного сп'яніння наявні у ОСОБА_1 та пропонував пройти огляд на стан наркотичного сп'яніння в медичному закладі, проте ОСОБА_1 відмовився (файл 20171223112344000057 - час з 01:00).
Крім того, як вбачається з відеофіксації події правопорушення, а також письмових пояснень правопорушника, ОСОБА_1 розумів зміст правопорушення та пояснював, що пройде огляд на стан сп'яніння в закладі охорони здоров'я самостійно. Однак, висновку про не перебування в стані наркотичного сп'яніння суду не надав.
Враховуючи наведене, посилання правопорушника на рішення ЄСПЛ щодо порушення права на захист та права бути належним чином повідомленим про зміст обвинувачення, апеляційний суд вважає надуманими.
Доводи про невідсторонення ОСОБА_1 від керування транспортними засобом, не спростовують фактичних обставин правопорушення, доведеність вини та були предметом розгляду в суді першої інстанції, яким суд надав належну оцінку, з якою погоджується і апеляційний суд.
Відповідальність за ч. 1 ст. 130 КУпАП настає в тому числі і за відмову особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Вказані положення повністю кореспондуються з положеннями п. 2.5. Правил дорожнього руху України, згідно з якими водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Відповідно до пункту ІІ Розділу І Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженої спільним наказом МВС та МОН України від 09.11.2015 року № 1452/735 (Далі - Інструкція), огляду на стан сп'яніння підлягають водії транспортних засобів, щодо яких у поліцейського уповноваженого підрозділу Національної поліції України (далі - поліцейський) є підстави вважати, що вони перебувають у стані сп'яніння згідно з ознаками такого стану.
Пунктом 12 Розділу ІІ передбачено, що у разі наявності підстав вважати, що водій транспортного засобу перебуває у стані наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, згідно з ознаками, визначеними в пункті 4 розділу I цієї Інструкції, поліцейський направляє цю особу до найближчого закладу охорони здоров'я.
В пункті 4 розділу I цієї Інструкції передбачені ознаки наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, якими є: наявність однієї чи декількох ознак стану алкогольного сп'яніння (крім запаху алкоголю з порожнини рота); звужені чи дуже розширені зіниці, які не реагують на світло; сповільненість або навпаки підвищена жвавість чи рухливість ходи, мови; почервоніння обличчя або неприродна блідість.
Таким чином, саме інспектор поліції наділений повноваженнями встановлювати ознаки відповідного сп'яніння і приймати рішення, у випадку наявності ознаки наркотичного сп'яніння, про направлення цієї особи до найближчого закладу охорони здоров'я.
Водночас у даній справі ОСОБА_1 відмовився проїхати з працівниками поліції до медичного закладу для проведення огляду на стан сп'яніння і для спростування висновків інспектора поліції, самостійно такий огляд не пройшов.
Як вбачається з протоколу про адміністративне правопорушення в ньому зазначена ознака, передбачена п. 4 розділу I цієї Інструкції, а саме «розширені зіниці ока», тому відповідні доводи апеляційної скарги правопорушника є безпідставними.
Апеляційний суд погоджується з доводами ОСОБА_6 про безпідставне зазначення інспектором поліції в протоколі ознаки сп'яніння - сухість в порожнині рота, як такої, що не передбачена Інструкцією, однак за наявності іншої вказаної в протоколі ознаки наркотичного сп'яніння, така обставина не виключає склад адміністративного правопорушення.
Апеляційним судом не встановлено порушень Порядку направлення водіїв транспортних засобів для проведення огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції і проведення такого огляду, затвердженого постановою КМУ від 17.12.2008 року № 1103, а також Інструкції, затвердженої спільним наказом МВС та МОН України від 09.11.2015 року № 1452/735, допущених під час складання протоколу про адміністративне правопорушення, у зв'язку з чим відповідні доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 є неприйнятні.
При розгляді справи судом порушень ст. ст. 279, 280 КУпАП не допущено, докази перевірені на їх допустимість, належність та достатність відповідно до ст. 252 КУпАП, а всі обставини, що мають значення для вирішення справи, суд з наведенням відповідних мотивів встановив та правильно кваліфікував вчинене правопорушення.
Неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права, які були б підставою для скасування постанови судді та закриття провадження у справі, апеляційним переглядом не встановлено.
Таким чином, враховуючи вищенаведене, суд апеляційної інстанції вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення, а постанову місцевого суду - без змін.
Керуючись ст. 294 Кодексу України про адміністративні правопорушення, суд -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 21 березня 2018 року у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.
Суддя О.П. Піскун