Справа № 213/1811/17 22-ц/774/467/К/18
Іменем України
19 квітня 2018 року м. Кривий Ріг
Справа № 213/1811/17
Апеляційний суд Дніпропетровської області у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого- судді Бондар Я.М.,
суддів - Барильської А.П., Зубакової В.П.,
секретар судового засідання : Євтодій К.С.
сторони справи: : позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Інгулецького районного суду м. Кривого Рогу від 26 жовтня 2017 року, ухваленого суддею Мазуренком В.В. у м. Кривому Розі, повний текст судового рішення складений 30 жовтня 2017 року,
У липні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення компенсації за частку у спільному майні подружжя.
В обґрунтування позову зазначив, що перебував із відповідачем у зареєстрованому шлюбі, який рішенням Інгулецького районного суду м. Кривого Рогу від 13.03.2013 року розірвано. Від шлюбу мають сина - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1. Під час перебування у шлюбі сторонами придбана двокімнатна квартира АДРЕСА_1, яка належить їм на праві приватної спільної часткової власності кожному - по 1/2 частці. Позивач у квартирі не зареєстрований та не проживає. Відповідач одноособово здійснює розпорядження житлом, без згоди позивача вселила до квартири сторонню для нього людину. У зв'язку з тим, що квартира не може бути розділена в натурі - позивач пропонував відповідачу вирішити спір мирним шляхом, проте відповідач на пропозиції не відповіла. Вважає, що відповідачем порушено його право власності. Відповідно до звіту вартість спірної квартири станом на 08.06.2017 року становить 254579 грн. Посилаючись, що спільне користування спільним нерухомим майном, яке не підлягає поділу внатурі є неможливим просив суд стягнути з відповідача грошову компенсацію вартості 1/2 частки квартири в сумі 127289,50 грн, припинивши його право власності на 1/2 частку квартири.
Рішенням Інгулецького районного суду м. Кривого Рогу від 26 жовтня 2017 року ОСОБА_1 відмовлено в задоволенні позовних вимог.
В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1 ставить питання про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, а також невідповідність висновків суду, обставинам справи.
В мотивування апеляційної скарги зазначив, що висновки суду, про скрутне матеріальне становище відповідача ґрунтуються на припущеннях. Суд не врахував, що правовий режим спільної часткової власності має враховувати інтереси всіх власників, його інтереси знехтувані. Оскільки маючи частку в спільній власності він вимушений винаймати житло.
Указом Президента України №452/2017 від 29 грудня 2017 року «Про ліквідацію апеляційних та утворення апеляційних судів в апеляційних округах» ліквідовано Апеляційний суд Дніпропетровської області та утворено Дніпровський апеляційний суд в апеляційному окрузі, що включає Дніпропетровську область, з місцезнаходженням у містах Дніпрі та ОСОБА_4.
За частиною 6 статті 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті "Голос України" повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду.
Пунктом 8 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України (в редакції, яка діє з 15.12.2017) передбачено, що до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.
Таким чином, Апеляційний суд Дніпропетровської області продовжує здійснювати свої повноваження до початку роботи Дніпровського апеляційного суду в апеляційному окрузі, що включає Дніпропетровську область, з місцезнаходженням у містах Дніпрі та ОСОБА_4.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Як встановлено судом та видно з матеріалів справи, сторони перебували у шлюбі, який розірвано рішенням Інгулецького районного суду м. Кривого Рогу від 13.03.2013 року.
На підставі договору купівлі-продажу від 27.10.2005 року, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на праві приватної спільної часткової власності належить квартира за адресою: Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вул. Каткова, 63/23. Частки співвласників є рівними, кожному по 1/2 (а. с. 10- 12, 28, 29, 39).
Позивач ОСОБА_1 23.05.2017 року надіслав відповідачу пропозицію про урегулювання спору з приводу квартири. Запропоновано варіанти її розподілу: відповідач викупить у позивача його частку квартири; сторони здійснять обмін квартири; позивач викупить частку позивача. Згідно зворотного поштового повідомлення, відповідач пропозицію отримала 31.05.2017 року (а. с. 14-19).
Відповідно до звіту про оцінку майна від 08.06.2017 року ринкова вартість спірної квартири, розташованої за адресом: Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вул. Каткова, 63/23 складає 254579 грн (а. с. 20-26).
Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції керувався положеннями ст.364 ЦК України та дійшов висновку, що позивачем не надано доказів, що стягнення коштів з відповідача не призведе до вкрай тяжкого її матеріального становища та стане для неї непомірним тягарем.
Колегія суддів погоджується із такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Стаття 17 Загальної декларації прав людини (1948) проголошує право приватної власності, як основне і невідчужуване право людини.
В ст. 1 Протоколу № 1 (1952) до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 1950), що набрала чинності для України з 11.09.1997 року та є складовою її правової системи відповідно до вимог ст. 9 Конституції України, сформульовані основні принципи здійснення правомочностей власника, як-от: кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном; ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом.
Рівність громадян у своїх правах, забезпечення усім власникам рівних умов здійснення цих прав, в тому числі щодо захисту права спільної часткової власності закріплено приписами ст.ст. 21, 24, 41 Конституції України, ст. ст. 319, 358 ЦК України.
Виходячи із цих положень, правовий режим спільної часткової власності визначається главою 26 ЦК України з урахуванням інтересів усіх її учасників. Володіння, користування та розпорядження частковою власністю здійснюється за згодою всіх співвласників, а за відсутності згоди - спір вирішується судом. Незалежно від розміру часток, співвласники при здійсненні зазначених правомочностей мають рівні права.
Статтею 364 ЦК України врегульовано випадки, коли співвласник майна бажає позбутися належної йому частки в спільному майні шляхом отримання від інших співвласників компенсації вартості належної йому частки та визнання за останнім права власності на все майно.
Так, відповідно до ч.ч. 1-2 ст. 364 ЦК України кожен із співвласників спільної часткової власності має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності. Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою.
Матеріалами справи та позивачем ОСОБА_1 в суді першої інстанції підтверджено, що з даним позовом до суду він звернувся з метою позбутися належної йому частки в спільному сумісному нерухомому майні - ? частки квартири, поділ якої є неможливим, шляхом спонукання відповідача до виплати йому грошової компенсації за його частку.
За встановленими у справі обставинами, суд першої інстанції вірно визначив характер спірних правовідносин й дійшов правильного висновку про їх врегулювання за положеннями ст. 364 ЦК України.
Положеннями ст. 41 Конституції України та ч.5 ст. 319 ЦК України, передбачено, що власник не може використовувати своє право власності на шкоду правам та свободам громадян.
Отже, з урахуванням викладеного, правовий режим власності, в тому числі й спільної часткової, має забезпечувати інтереси всіх її учасників і забороняє обмеження прав одних учасників за рахунок інших.
Таким чином, враховуючи закріплені в п. 6 ст. 3 ЦК України засади справедливості, добросовісності та розумності, що спонукають суд до врахування при вирішенні спору інтересів обох сторін при розгляді справи, предметом якої є спір про стягнення компенсації за частку у спільному майні, суд має встановити наступне: чи дійсно є неможливим виділ належної позивачу частки в натурі або чи не допускається такий виділ згідно із законом; чи користуються спільним майном інші співвласники відповідачі по справі; чи сплачується іншими співвласниками, які володіють та користуються майном, матеріальна компенсація позивачу за таке володіння та користування відповідно до частини третьої статті 358 ЦК України; чи спроможні інші співвласники виплатити позивачу компенсацію в рахунок визнання за ними права власності на спільне майно та чи не становитиме це для них надмірний тягар.
Встановлення цих обставин має на меті з'ясування чи не зловживає позивач своїм правом та чи реалізація цього права не порушить прав іншої особи, яка не має змоги сплатити співвласнику грошову компенсацію вартості його частки.
Стаття 12 ЦПК України передбачає, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.
Розглядаючи справу, суд забезпечив сторонам рівні можливості щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.
В даній справі позивачем заявлено вимогу про стягнення на його користь грошової компенсації за його частку у спільному майні. Отже предметом доказування в даній справі зокрема підлягає спроможність відповідача її сплатити.
Обов'язок доведення заявлених вимог законодавством покладено на сторони. Реалізація принципу змагальності в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційної гарантією (ст. 129 Конституції України).
На суд покладається обов'язок розгляду цивільної справи в межах заявлених сторонами вимог на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
За змістом ст. 57 ЦПК України, в редакції від 18.03.2004 року, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи; ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко - і відеозаписів, висновків експертів.
Позивачем не надано доказів спроможності відповідача за матеріальним становищем сплатити йому компенсацію вартості ? частини спірної квартири, як і не заявлено відповідного клопотання ані в суд першої, ані в суд апеляційної інстанції про неможливість отримання відповідної інформації самостійно.
Посилання позивача в апеляційній скарзі, що суд першої інстанції не сприяв всебічному розгляду справи, не можна визнати обґрунтованими.
Цивільне судочинство ґрунтується на засадах диспозитивності, яка передбачає, що розгляд справи відбувається не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до Цивільного процесуального Кодексу України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбаче6них цим Кодексом випадках.
Виходячи з того, що правовий режим забороняє обмеження прав одних учасників за рахунок інших, колегія суддів вважає, що реалізація позивачем ОСОБА_1 права на отримання грошової компенсації вартості його частки в майні порушить права відповідача ОСОБА_2 оскільки докази того, що вона має можливість сплатити таку компенсацію в матеріалах справи відсутні.
Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду обґрунтоване і підтверджується матеріалами справи, тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-383 ЦПК України апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Інгулецького районного суду м. Кривого Рогу від 26 жовтня 2017 року, залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Повне судове рішення складено 20 квітня 2018 року.
Головуючий:
Судді: