Справа № 2-996/2001 Головуючий у 1 інстанції: Лизун Ю.В.
Провадження № 22-ц/773/398/18 Категорія: 81 Доповідач: Матвійчук Л. В.
20 квітня 2018 року місто Луцьк
Апеляційний суд Волинської області в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді Матвійчук Л.В.,
суддів Русинчука М.М., Осіпука В.В.,
з участю: секретаря - Лимаря Р.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за скаргою боржника ОСОБА_1 на дії та постанову старшого державного виконавця Іваничівського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Волинській області Микитюка Миколи Михайловича за апеляційною скаргою боржника ОСОБА_1 та його представника ОСОБА_3 на ухвалу Нововолинського міського суду Волинської області від 25 січня 2018 року,
25.10.2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеною скаргою, посилаючись на те, що на підставі рішення Нововолинського міського суду Волинської області з нього проводилося стягнення аліментів на користь ОСОБА_4 у розмірі 1/4 частини його заробітку щомісячно на утримання сина ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 до досягнення ним повноліття.
У період його перебування у місцях позбавлення волі Нововолинським управлінням праці та соціального захисту населення стягувачу виплачувалася тимчасова допомога на дитину, розмір якої з вересня 2006 року по 01.03.2007 року та з серпня 2010 року по 31.10.2013 року становить 13 716 грн, які він відшкодував державі. Крім того, 01.10.2013 року він сплатив стягувачу 13 000 грн заборгованості по аліментах, які мали бути зараховані у рахунок майбутніх платежів.
Ухвалою Нововолинського міського суду Волинської області від 23.02.2016 року було визнано неправомірними дії державного виконавця щодо нарахування йому заборгованості по аліментах за період з січня 2009 року по 23.12.2015 року та зобов'язано здійснити розрахунок заборгованості відповідно до вимог законодавства.
03.03.2016 року державний виконавець здійснив новий розрахунок заборгованості по аліментах та визначив, що за аналогічний період її розмір становить 21 618,97 грн.
Вважає дії державного виконавця щодо збільшення розміру заборгованості неправомірними.
Крім того, постановою державного виконавця від 09.03.2016 року накладено арешт на його майно для забезпечення виконання виконавчого листа про стягнення аліментів, але будь-якої суми заборгованості у постанові не зазначено.
Ураховуючи наведене, боржник ОСОБА_1 просив суд визнати неправомірними дії державного виконавця щодо збільшення розміру заборгованості по аліментах за попередній період з січня 2009 року по грудень 2015 року, а також скасувати постанову про арешт майна від 09.03.2016 року.
Ухвалою Нововолинського міського суду Волинської області від 25.01.2018 року скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
Ухвалено визнати дії старшого державного виконавця Іваничівського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Волинській області (далі - Іваничівський РВ ДВС ГТУЮ у Волинській області) Микитюка М.М. щодо здійснення розрахунку заборгованості зі сплати аліментів ОСОБА_1 за виконавчим листом №2-996, виданого 27.08.2001 року Нововолинським міським судом Волинської області, за період з 01.01.2009 року по 23.12.2015 року відповідно до даних про розмір середньої заробітної плати за рік, неправомірними.
Зобов'язано старшого державного виконавця Іваничівського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Волинській області Микитюка М.М. здійснити розрахунок заборгованості ОСОБА_1 за аліментами згідно виконавчого листа №2-996 від 21.08.2001 року, відповідно до даних про розмір середньої заробітної плати, визначеної за кожен місяць нарахування.
Заявлену вимогу про скасування постанови про арешт майна боржника ОСОБА_1 та оголошення заборони на його відчуження, винесену 09.03.2016 року старшим державним виконавцем Іваничівського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Волинській області Микитюком М.М., залишено без розгляду.
В апеляційній скарзі боржник ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_3 просили скасувати оскаржувану ухвалу суду та постановити нову ухвалу, якою задовольнити його скаргу щодо неправомірності дій старшого державного виконавця Іваничівського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Волинській області Микитюка М.М. в частині неправомірного збільшення заборгованості по аліментах за попередній період з січня 2009 року по грудень 2015 року за виконавчим листом №2-996, виданого 27.08.2001 року Нововолинським міським судом, з підстав неповного з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права.
В судове засідання учасники справи (їх представники) не з'явилися. Беручи до уваги вимоги ч. 2 ст. 372 ЦПК України суд вважає за можливе проводити розгляд справи у відсутності сторін та їх представників.
Враховуючи неявку всіх осіб, які беруть участь у справі, їх представників та вимоги ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких мотивів.
Судом першої інстанції встановлено, що на виконанні у Іваничівському РВ ДВС ГТУЮ у Волинській області перебуває виконавчий лист №2-996, виданий Нововолинським міським судом Волинської області 27.08.2001 року, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 аліментів на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, в розмірі 1/4 частини його щомісячного заробітку, з 15.08.2001 року і до повноліття дитини (а.с.97, т.1).
Згідно із розрахунком заборгованості, здійсненим старшим державним виконавцем Микитюком М.М. та затвердженим 03.03.2016 року начальником ВДВС Іваничівського РУЮ Петренком Р.Ю., заборгованість боржника ОСОБА_1 зі сплати аліментів станом на 01.01.2005 відсутня. За період з січня 2009 року по грудень 2015 року боржнику нараховано до сплати аліменти в сумі 40 382,97 грн. За період з січня 2009 року по грудень 2016 року ОСОБА_1 сплатив 18 764 грн. Заборгованість із сплати аліментів станом на 03.03.2016 року становить 21 618,97 грн (а.с.112, т.1).
Судом також встановлено, що у період перебування боржника ОСОБА_1 у місцях позбавлення волі Нововолинське управління праці та соціального захисту населення (далі - УПСЗН) виплачувало стягувачу ОСОБА_4 тимчасову допомогу на дитину, розмір якої за період з вересня 2006 року по 01.03.2007 року та з серпня 2010 року по 31.10.2013 року становив 13 716 грн, які боржник відшкодував державі. Крім того, 01.10.2013 року ОСОБА_1 сплатив стягувачу 13 000 грн заборгованості по аліментах.
Постановою старшого державного виконавця Іваничівського РВ ДВС ГТУЮ у Волинській області Микитюка М.М. від 09.03.2016 року на майно ОСОБА_1 накладено арешт та оголошено заборону на його відчуження (а.с.111, т.1).
Звертаючись до суду з даною скаргою, боржник ОСОБА_1 свої вимоги обґрунтовував тим, що державним виконавцем при здійсненні розрахунку заборгованості по аліментах безпідставно включено у нього періоди, коли ОСОБА_4 отримувала державну соціальну допомогу на дитину, а також не повідомлено його про нарахування заборгованості, строки її погашення, а також необґрунтовано 09.03.2016 року прийнято рішення про арешт його майна.
Частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Діючою на час подання скарги ст. 383 ЦПК України в редакції від 18.03.2004 року та ст. 447 чинного ЦПК України визначено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.
Згідно з ч. ч. 3, 4 ст. 71 Закону України «Про виконавче провадження» розмір аліментів визначається державним виконавцем за місцем виконання рішення у порядку встановленому Сімейним Кодексом України.
Виконавець зобов'язаний обчислювати розмір заборгованості із сплати аліментів щомісяця.
Відповідно до ч. 3 ст. 195 СК України (у редакції станом на час здійснення розрахунку), якщо платник аліментів не працював на час виникнення заборгованості і не працює на час визначення її розміру, вона обчислюється виходячи із середньої заробітної плати працівника для даної місцевості.
Судом при розгляді справи встановлено, що боржник ОСОБА_1 у період з 01.01.2009 року по грудень 2015 року не працював, в тому числі з серпня 2010 року по жовтень 2013 року відбував покарання у місцях позбавлення волі.
Із розрахунку заборгованості по аліментах згідно виконавчого листа №2-996, виданого 27.08.2001 Нововолинським міським судом Волинської області, і пояснень державного виконавця в судовому засіданні суд встановив, що державний виконавець нараховував аліменти відповідно до даних про розмір середньомісячної заробітної плати штатних працівників в Іваничівському районі за відповідний рік, а не за кожен місяць нарахування, що вплинуло на розмір нарахованих боржнику аліментів (а.с.112, 165, т,1).
З огляду на цю обставину, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що зазначені дії старшого державного виконавця Іваничівського РВ ДВС ГТУЮ у Волинській області Микитюка М.М. слід визнати неправомірними, оскільки державним виконавцем розрахунок заборгованості зі сплати аліментів ОСОБА_1 за виконавчим листом №2-996, виданим 27.08.2001 року Нововолинським міським судом Волинської області, за період з 01.01.2009 року по 23.12.2015 року повинен був здійснюватися виходячи із розміру середньої заробітної плати, визначений на кожен місяць нарахування, а не за рік, за який нараховувалася заборгованість.
Крім того, обґрунтованими є висновки суду про залишення без розгляду вимоги боржника ОСОБА_1 про скасування постанови про арешт його майна та оголошення заборони на його відчуження, яка винесена 09.03.2016 року старшим державним виконавцем Іваничівського РВ ДВС ГТУЮ у Волинській області Микитюком М.М.
Статтею 449 ЦПК України передбачено, що скаргу може бути подано до суду: а) у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права або свободи; б) у триденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права, у разі оскарження постанови про відкладення провадження виконавчих дій.
Пропущений з поважних причин строк для подання скарги може бути поновлено судом.
Оскільки постанова про арешт майна боржника ОСОБА_1 та оголошення заборони на його відчуження винесена старшим державним виконавцем державної виконавчої служби Іваничівського управління юстиції Микитюком М.М. 09.03.2016 року, яку як встановлено судом боржник ОСОБА_1 отримав 25.04.2016 року та звернувшись до суду із даною скаргою 25.10.2016 року з пропуском встановленого ст. 449 ЦПК України десятиденного строку на її оскарження, не ставив питання про поновлення вказаного строку із зазначенням поважних причин його пропуску, тому суд з додержанням норм процесуального права залишив дану вимогу боржника без розгляду.
На підставі наведеного, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що постановлена судом першої інстанції ухвала про часткове задоволення скарги ОСОБА_1 відповідає вимогам закону.
Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не перевірив чи з урахуванням вимог Порядку призначення та виплати тимчасової державної допомоги дітям, батьки яких ухиляються від сплати аліментів, не мають можливості утримувати дитину або місце проживання їх невідоме, затвердженого постановою КМУ від 22.02.2006 року №189 (далі - Порядок призначення та виплати тимчасової державної допомоги дітям), державний виконавець нараховував за аналогічний період повний розмір аліментів, а також чи надає законодавець право за один і той же період отримувати як аліменти, так і допомогу у зв'язку із їх несплатою боржником, не заслуговують на увагу з огляду на таке.
Так, Порядок призначення та виплати тимчасової державної допомоги дітям, визначає механізм надання тимчасової державної допомоги дітям, батьки яких ухиляються від сплати аліментів, не мають можливості утримувати дитину або місце проживання (перебування) їх невідоме.
Проте, даним Порядком не передбачено механізму нарахування державним виконавцем аліментів у випадку отримання стягувачем тимчасової державної допомоги дітям.
Порядок виконання рішень судів, що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню передбачений Законом України «Про виконавче провадження». Норми цього закону, які регулюють порядок стягнення аліментів, не передбачають нарахування аліментів чи обчислення розміру заборгованості із сплати аліментів з врахуванням виплати тимчасової державної допомоги дітям.
Частини 8, 10 статті 181 СК України, на яку посилається боржник в апеляційній скарзі, передбачають, якщо місце проживання чи перебування батьків невідоме, або вони ухиляються від сплати аліментів, або не мають можливості утримувати дитину, дитині призначається тимчасова державна допомога з урахуванням матеріального стану сім'ї, у якій виховується дитина. Виплата тимчасової державної допомоги здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Суми наданої дитині тимчасової державної допомоги підлягають стягненню з платника аліментів до Державного бюджету України у судовому порядку.
Зазначеними нормами права не передбачено, що виплати дитині тимчасової державної допомоги мають бути враховані державним виконавцем як щомісячні платежі по сплаті аліментів.
Державний виконавець проводить нарахування розміру аліментів, які підлягають сплаті згідно виконавчого листа, який виданий на підставі рішення суду, відповідно до вимог Закону України «Про виконавче провадження» та СК України.
Отже, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі наведеного, колегія суддів приходить до висновку, що ухвала суду першої інстанції постановлена з додержанням норм матеріального та процесуального права. Підстави для її зміни чи скасування відсутні.
За змістом ч. ч. 4, 5 ст. 268 ЦПК України у разі неявки всіх учасників справи в судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляд справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Керуючись ст. ст. 268, 367, 372, 374, 375, 381-382, 384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу боржника ОСОБА_1 та його представника ОСОБА_3 залишити без задоволення.
Ухвалу Нововолинського міського суду Волинської області від 25 січня 2018 року в даній справі залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий:
Судді: