18 квітня 2018 року м. Ужгород№ 807/165/18
Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Плеханова З.Б.
при секретарі : Цапфел Е.О.
за участю:
представника позивача - ОСОБА_1
відповідача: Ужгородська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Державної фіскальної служби України у Закарпатській області , представник -ОСОБА_2
розглянувши у судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_3 до Ужгородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби України у Закарпатській області про скасування податкового повідомлення - рішення, -
ОСОБА_3 звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Ужгородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби України у Закарпатській області, яким просить суд скасувати податкове повідомлення - рішення №23347-17 від 18.06.2015 року.
1. Позиції сторін.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що за відповідачем станом на дату звернення до суду рахується податковий борг з транспортного податку з фізичних осіб в сумі 25000,00 грн., який виник на підставі прийнятого Ужгородською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Державної фіскальної служби України у Закарпатській області податкового повідомлення-рішення від 18.06.2015 року №23347-17. В даному податковому повідомленні-рішенні відсутнє посилання на нормативно-правовий акт, на підставі якого були визначені і нараховані податкові зобов'язання, зокрема, відсутнє посилання на рішення місцевої ради про встановлення транспортного податку на 2015 рік. Таким чином просить позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, а повідомлення-рішення- скасувати.
Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав з мотивів наведених вище.
30 березня 2018 року на адресу суду надійшов відзив представника відповідача про заперечення щодо позову, де зокрема, зазначає що з 01 січня 2015 року набрала чинності стаття 267 ПКУ « транспортний податок», відповідно до якої введено в дію новий місцевий податок. МВС надали відповідачу відомості щодо наявності у позивача транспортного засобу у володінні - автомобіля POSCHE CAYENNE, реєстраційний номер АО 8777АС, р.в. 2011, дата реєстрації - 08.01.2015 року, об'єм двигуна 4806 см.куб. Враховуючи наведене, необхідними умовами для нарахування транспортного податку є факт реєстрації в Україні легкового автомобіля з об'ємом циліндрів двигуна понад 3000 см.куб. та його використання до 5-ти років. Ставка податку встановлюється з розрахунку на календарний рік у розмірі 25000,00 грн. за кожний легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування відповідно до пп. 267.2.1 п.267.2 цієї статті. Отже відповідачем правомірно було сформовано податкове повідомлення - рішення №23347-17 від 18.06.2015 року, яким визначено позивачу загальну суму податкового зобов'язання за платежем « Транспортний податок з фізичних осіб» код платежу 18011000 у розмірі 25000,00 грн. Відтак просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог.
Щодо правового обгрунтування, то відповідач зазначає, що при співвідношенні норм-принципу, якою є норма пп.4.1.9 п.4. ст.4 ПК та норм ст.267 ПК, які є конкретними нормами слід виходити з того, що норма-принцип є загальною нормою, тоді як конкретна норма- спеціальна норма, яка і підлягає застосуванню для юридичної оцінки обставин у справі.У звзяку з цим транспортний податок, як обовязковий місцевий податок, підлягає сплаті, виходячи з норм ст. 267 ПК, починаючи з 01 січня 2015 року безвідносно до прийнття місцевою радою рішення щодо цього податку в порядку встановленому п.п.12.3.4. ст.12 ПК.
Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення даного адміністративного позову заперечив з підстав наведених у вищевказаному відзиві на даний адміністративний позов.
Повно та всебічно з'ясувавши обставини в даній справі, підтверджені тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, заслухавши пояснення сторін, суд дійшов до наступних висновків.
2. Обставини , встановлені судом.
Судом встановлено, що позивач є власником транспортного засобу, зокрема автомобіля марки POSCHE CAYENNE, реєстраційний номер АО 8777АС, р.в. 2011, дата реєстрації - 08.01.2015 року, об'єм двигуна 4806 см. кубічних, що підтверджується копією Свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу.
Відповідачем, 18 червня 2015 року було прийнято податкове повідомлення-рішення №23347-17, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання по транспортному податку з фізичних осіб в розмірі25000,00 грн. за 2015 рік ( а.с.24).
3. Мотиви суду та норми права, застосовані судом.
Законом України від 28.12.2014 №71-VІІІ "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законів України щодо податкової реформи", норми якого набрали чинності 01.01.2015р., викладено у новій редакції статтю 267 ПК України, якою запроваджено транспортний податок для фізичних осіб.
Відповідно до пп. 267.1.1 п. 267.1 ст. 267 ПК України (в редакції, станом на 2015 рік): платниками транспортного податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні легкові автомобілі, що відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті є об'єктами оподаткування.
Згідно з пп. 267.2.1 п. 267.1 ст. 267 ПК України: об'єктом оподаткування є легкові автомобілі, які використовувалися до 5 років і мають об'єм циліндрів двигуна понад 3000 куб. см.
Базою оподаткування у відповідності до пп. 267.3.1 п. 267.1 ст. 267 ПК України є легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті.
Відповідно до пп. 267.4 ст. 267 ПК України: ставка податку встановлюється з розрахунку на календарний рік у розмірі 25000,00 гривень за кожен легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті.
Відповідно до пп. 267.5.1 п. 267.1 ст. 267 ПК України: базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.
Підпунктом 267.6.1 пункту 267.6 ст. 267 ПК України передбачено, що обчислення суми податку з об'єкта/об'єктів оподаткування фізичних осіб здійснюється контролюючим органом за місцем реєстрації платника податку.
Згідно пп. 267.6.2 п. 267.6 ст. 267 ПК України: податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку та відповідні платіжні реквізити надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його реєстрації до 1 липня року базового податкового (звітного) періоду (року).
Щодо об'єктів оподаткування, придбаних протягом року, податок сплачується фізичною особою-платником починаючи з місяця, в якому виникло право власності на такий об'єкт. Контролюючий орган надсилає податкове повідомлення-рішення новому власнику після отримання інформації про перехід права власності.
Нарахування податку та надсилання (вручення) податкових повідомлень-рішень про сплату податку фізичним особам-нерезидентам здійснюють контролюючі органи за місцем реєстрації об'єктів оподаткування, що перебувають у власності таких нерезидентів.
Тобто, із набранням чинності вказаними положеннями ПК України 01.01.2015 року, власники транспортних засобів, які використовувалися до 5 років та об'ємом більше 3000 куб. см, є платниками транспортного податку.
Разом з тим, надаючи правову оцінку щодо законності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення від 18 червня 2015 року №23347-17 суд зазначає наступне.
Відповідно до п. 8.1.ст. 8 ПК України: в Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори.
Транспортного податку немає у переліку загальнодержавних податків та зборів (стаття 9 ПК України). Окрім цього, згідно з п. 9.4 ст. 9 ПК України: установлення загальнодержавних податків та зборів, не передбачених цим Кодексом, забороняється.
У статті 10 ПК України, якою встановлено перелік місцевих податків, транспортний податок прямо не вказаний. Натомість є податок на майно, (пп. 10.1.1), який складається із 3 (трьох) різних податків, кожен із різними елементами податку, як їх визначено п. 7.1 ст. 7 ПК України.
Так, відповідно до ст. 265 ПК України (у редакції Закону України від 28.12.2014 року N 71-VIII, що діє з 01.01.2015 року), податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку; плати за землю.
Отже, транспортний податок згідно з нормами ПК України є місцевим податком.
Водночас, особливість місцевих податків полягає в тому, що вони за законом не можуть бути встановлені безпосередньо рішенням Верховної Ради України.
Верховна Рада України може встановлювати тільки перелік дозволених до встановлення місцевими радами місцевих податків і дозволених граничних параметрів таких податків, а власне, встановлення місцевих податків, із дотриманням встановлених Верховною Радою критеріїв - є компетенцією відповідних місцевих рад.
Тому, відповідно до ст. 8.3 ПК України (у редакції, чинній на час прийняття оспорюваного податкового повідомлення-рішення): до місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних, міських рад у межах їх повноважень і є обов'язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.
Водночас, відповідно п. 4.4 ст. 4 ПК України: установлення і скасування податків та зборів, а також пільг їх платникам здійснюються відповідно до цього Кодексу Верховною Радою України, а також Верховною Радою Автономної Республіки Крим, сільськими, селищними, міськими радами у межах їх повноважень, визначених Конституцією України та законами України.
Тобто, безпосереднє встановлення місцевих податків (а, отже, і транспортного податку) віднесено ПК України до компетенції відповідних сільських, селищних, міських рад у межах їх повноважень.
Встановлення місцевих податків виключно відповідними рішеннями місцевих рад закріплено також п. 24 ч. 1 ст. 26 Закону "Про місцеве самоврядування в Україні" та ст. 143 Конституції України.
Отже, Верховна Рада не може безпосередньо своїм рішенням запровадити такі податки як місцеві на відповідних територіях.
Так, відповідно до п. 10.3 статті 10 ПК України: місцеві ради в межах повноважень, визначених цим Кодексом, вирішують питання відповідно до вимог цього Кодексу щодо встановлення податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) та встановлення збору за місця для паркування транспортних засобів, туристичного збору.
Згідно з п. 12.3 ст. 12 ПК України: сільські, селищні, міські ради в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.Встановлення місцевих податків та зборів здійснюється у порядку, визначеному цим Кодексом (пп. 12.3.1 п. 12.3 ст. 12 ПК України).
При прийнятті рішення про встановлення місцевих податків та зборів обов'язково визначаються:
- об'єкт оподаткування,
-платник податків і зборів,
-розмір ставки,
-податковий період
та інші обов'язкові елементи, визначені статтею 7 цього Кодексу з дотриманням критеріїв, встановлених розділом XII цього Кодексу для відповідного місцевого податку чи збору (пп. 12.3.2 п. 12.3 ст. 12 ПК України).
Копія прийнятого рішення про встановлення місцевих податків чи зборів надсилається у десятиденний строк з дня оприлюднення до контролюючого органу, в якому перебувають на обліку платники відповідних місцевих податків та зборів (пп. 12.3.3 п. 12.3 ст. 12 ПК України).
При цьому, згідно з п. 12.5 ст. 12 ПК України: офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, яке набирає чинності з урахуванням строків, передбачених пп. 12.3.4 ст. 12 цього Кодексу.
Відповідно до пп. 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 ПК України: рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлених місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.
Таким чином, місцеві ради за ПК України мають обов'язково встановити (відповідним рішенням місцевої ради) транспортний податок і вирішити питання (на власний розсуд), чи запроваджувати податок (і в яких розмірах) на майно, відмінне від земельної ділянки. Таке рішення має бути оприлюдненим до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлених місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.
Як вбачається з матеріалів справи, рішення органу місцевого самоврядування про встановлення та справляння транспортного податку на 2015 рік відсутнє.
Згідно з ст. 3 Бюджетного кодексу України: бюджетний період для всіх бюджетів, що складають бюджетну систему України, становить один календарний рік, який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року.
Отже, 2015 - це плановий період, а 2016 рік - вже бюджетний період.
Тобто, виходячи з наведених вище норм ПК України, нові податки практично не можуть бути визнані обов'язковими до сплати в 2015 році, адже місцеві ради не приймали і не могли прийняти і офіційно оприлюднити до 15 липня 2014 року рішення про встановлення таких податків і зборів.
У той же час, пунктом 12.3.5 п. 12.3 ст. 12 ПК України надалі встановлено, що у разі якщо сільська, селищна або міська рада не прийняла рішення про встановлення відповідних місцевих податків і зборів та акцизного податку в частині реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, що є обов'язковими згідно з нормами цього Кодексу, такі податки до прийняття рішення справляються виходячи з норм цього Кодексу із застосуванням їх мінімальних ставок, а плата за землю справляється із застосуванням ставок, які діяли до 31 грудня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування плати за землю.
Враховуючи значний об'єм законодавчої бази, яка регулює питання встановлення розміру, порядку адміністрування та сплати транспортного податку, зважаючи на суперечність, непослідовність та неузгодженість зазначених вище норм нормативно-правових актів, суд дійшов висновку про наявність неоднозначного (множинного) трактування прав та обов'язків платників податків у спірному випадку.
Основними засадами податкового законодавства є принципи, в яких визначено зміст і спрямованість правового регулювання податкових правовідносин.
Принципи, проголошені у ст. 4 ПК України, повинні застосовуватися як на стадії встановлення податків, їх основних елементів, при внесенні змін до окремих елементів податку так і на стадії застосування норм, якими визначений обов'язок сплати податку.
Так, серед принципів, проголошених у вказаній нормі, є, зокрема, презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу (пп. 4.1.4 п. 4.1 ст. 4 ПК України).
Відповідно до п. 56.21 ст. 56 ПК України: у разі, коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів, або коли норми одного і того ж нормативно-правового акта суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.
У свою чергу, принцип стабільності закріплений у пп. 4.1.9 п. 4.1 ст. 4 ПК України має на меті встановлення незмінних умов оподаткування, елементів податків протягом певного часу.
Тому, відповідно до вказаної норми, зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року
Враховуючи наведені обставини та особливості правового регулювання, суд приходить до висновку, що застосування контролюючим органом положень статті 267 ПК України з метою оподаткування транспортним податком не може мати місце у 2015 році.
В іншому випадку, таке застосування не відповідало б положенням статті 58 Конституції України, відповідно до якої закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
У рішенні Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року N 1-рп/99 акцентується увага на тому, що вищевказана конституційна норма допускає зворотну дію в часі лише нормативно-правових актів, які стосуються скасування чи пом'якшення відповідальності за правопорушення фізичних осіб.
У спірних правовідносинах суд застосовує рішення Європейського суду з прав людини у справах «Серков проти України» (заява N 39766/05), «Щокін проти України» (заяви N 23759/03 та N 37943/06), які відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» підлягають застосуванню судами як джерела права.
Цими рішеннями було встановлено порушення статті 1 (Захист власності) Першого протоколу до Конвенції, оскільки органи державної влади віддали перевагу найменш сприятливому тлумаченню національного законодавства, що призвело до накладення на заявника додаткових зобов'язань зі сплати податку.
Отже, з урахуванням практики Європейського Суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків при існуванні неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов'язків такого платника, а також ролі рішень Європейського Суду з прав людини як джерела права в Україні, суд дійшов висновку про протиправність визначення позивачу податкового зобов'язання з транспортного податку на 2015 рік.
Аналогічна правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду від 31.01.2018 року по справі № К/9901/3494/17 ( 804/8389/16), висновки якої є обовязковими для врахування.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У відповідності до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
З огляду на викладене, виходячи з наданих сторонами доказів та матеріалів справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.
Згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Отже, за рахунок бюджетних асигнувань відповідача слід стягнути на користь позивача судові витрати, а саме: сплачений судовий збір в сумі 705,00 грн. згідно Квитанції №18 від 02.03.2018 року.
Згідно ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У відповідності до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
З огляду на викладене, виходячи з наданих сторонами доказів та матеріалів справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.
Згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Отже, за рахунок бюджетних асигнувань відповідача слід стягнути на користь позивача судові витрати, а саме: сплачений судовий збір в сумі 705,00 грн. згідно Квитанції №18 від 02.03.2018 року.
Керуючись ст.ст.139, 242-246 КАСУ, суд,-
1.Позов ОСОБА_3 до Ужгородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби України у Закарпатській області про скасування податкового повідомлення- рішення - зодовольнити.
2.Податкове повідомлення - рішення Ужгородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби України у Закарпатській області № 23347-17 від 18.06.2015 року - скасувати .
3.Стягнути з Ужгородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби України у Закарпатській області ( 88017, Закарпатська обл., м. Ужгород, вул. Загорська,10-А) на користь ОСОБА_3 витрати зі сплати судового збору в сумі 705,00 грн.. (сімсот п'ять гривень) згідно Квитанції №18 від 02.03.2018 року.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення до Львівського апеляційного адміністративного суду через Закарпатський окружний адміністративний суд.
СуддяОСОБА_4
Повний текст судового рішення складено та підписано 20 квітня 2018 року.