Справа № 761/29701/16-к
Провадження № 1-кп/761/381/2018
07 березня 2018 року Шевченківський районний суд м. Києва у складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
за участі:
секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,
прокурора ОСОБА_3 ,
обвинувачених ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,
захисників ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ,
представника потерпілих ОСОБА_8 ,
представника цивільного
позивача ОСОБА_9 ,
розглянувши у закритому судовому засіданні у залі Шевченківського районного суду м. Києва кримінальне провадження № 120 150 000 000 006 13, у якому
гр. ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 258, ч. 1 ст. 263, ч. 2 ст. 342 КК України;
та
гр. ОСОБА_5 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 258 КК України,
Шевченківським районним судом м. Києва здійснюється судовий розгляд кримінального провадження за обвинуваченням ОСОБА_4 за ч. 3 ст. 258, ч. 1 ст. 263, ч. 2 ст. 342 КК України та ОСОБА_5 за ч. 3 ст. 258 КК України.
Ухвалою суду від 11.01.2018 продовжений строк тримання обвинувачених під вартою по 11.03.2018, однак завершити судовий розгляд цього кримінального провадження до зазначеної дати не є можливим.
У зв'язку з цим судом відповідно до ч. 3 ст. 331 КПК України поставлено на обговорення сторін судового провадження питання доцільності продовження застосованого до обвинувачених запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Прокурор ОСОБА_3 наполягав на необхідності продовження тримання обвинувачених під вартою, оскільки, на переконання державного обвинувача, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 обґрунтовано обвинувачуються у вчиненні інкримінованих їм злочинів, також не зникли ризики їх неправомірної процесуальної поведінки.
Як вважав прокурор, існує ймовірність того, що обвинувачені будуть переховуватися від суду, крім того, можуть вдатися до незаконного тиску на потерпілих та свідків у цьому кримінальному провадженні, прокурор також вбачав ризик вчинення обвинуваченими іншого кримінального правопорушення.
На підтвердження наведених доводів прокурор зазначив, що до вказаної поведінки обвинувачених може спонукати тяжкість покарання, передбаченого законом про кримінальну відповідальність, підтвердженням реальності існування ризику переховування від суду, на думку прокурора, є поведінка обвинувачених після вчинення інкримінованих правопорушень, зокрема, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 намагалися втекти з місця події.
Ймовірність вчинення іншого кримінального правопорушення ґрунтується на даних про особи обвинувачених.
Представник потерпілих ОСОБА_8 покладався на рішення суду, представник цивільного позивача ОСОБА_9 погодився з думкою прокурора, просив продовжити строк тримання обвинувачених під вартою.
Обвинувачені та їх захисники заперечували проти продовження дії вищевказаного запобіжного заходу.
Зокрема, обвинувачений ОСОБА_5 просив суд взяти до уваги, що він не причетний до вчинення інкримінованого йому злочину, він є законослухняним громадянином, весь час вів саме такий спосіб життя.
Обвинувачений ОСОБА_4 зазначив, що ця справа, на його думку, є політично вмотивованою, у сторони обвинувачення відсутні докази його злочинних дій.
Захисники ОСОБА_6 та ОСОБА_7 наполягали на недоведеності прокурором ризиків позапроцесуальної поведінки обвинувачених, у тому числі можливості знищити, спотворити зібрані докази, які перебувають під контролем сторони обвинувачення.
Крім того, захисник ОСОБА_7 просив взяти до уваги, що обвинувачений ОСОБА_4 через свої політичні погляди фактично позбавлений можливості переховуватися у Російській Федерації, Автономній Республіці Крим або ж на тимчасово непідконтрольних територіях Донецької та Луганської областей.
У силу положень ч. 3 ст. 331 КПК питання доцільності продовження дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у випадку здійснення судового провадження судом присяжних вирішується одноособово головуючим.
Заслухавши доводи сторони обвинувачення та сторони захисту, врахувавши позиції представника потерпілих та представника цивільного позивача, надавши оцінку дослідженим доказам у контексті вирішення питання щодо подальшої дії застосованого до обвинувачених запобіжного заходу, головуючий суддя дійшов висновку про таке.
Під час досудового розслідування відповідно до ст. 194 КПК у разі вирішення питання застосування або продовження строку дії запобіжного заходу має бути встановлено, чи є обґрунтованою підозра; чи наявні достатні підстави вважати, що існує хоча б один з передбачених ст. 177 КПК ризиків, на які вказує прокурор; чи може запобігти існуючим ризикам застосування до підозрюваного менш суворого запобіжного заходу.
Частиною 4 статті 110 КПК передбачено, що обвинувальний акт є процесуальним рішенням, яким прокурор висуває обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення і яким завершується досудове розслідування.
Відповідно до ч. 2 ст. 42 КПК обвинуваченим (підсудним) є особа, обвинувальний акт щодо якої переданий до суду.
Як визначено пунктом 13 частини 1 статті 3 КПК, обвинуваченням є висунуте в порядку, передбаченому КПК, твердження про вчинення певною особою злочинного діяння.
Отже, особа, обвинувальний акт щодо якої направлений до суду в порядку ст. 291 КПК є такою, що втратила свій попередній стан підозрюваного, набувши процесуального статусу обвинуваченого.
За таких обставин унеможливлюється надання судом оцінки обґрунтованості підозри, оскільки на стадії судового розгляду має бути встановлено, чи доведена поза розумним сумнівом вина особи, яка притягнута до кримінальної відповідальності.
Отже, вирішення питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою пов'язане з встановленням судом існування лише двох складових - ризиків неправомірної процесуальної поведінки обвинуваченого та можливість запобігти цим ризикам шляхом застосування менш суворого запобіжного заходу.
Практикою Європейського суду з прав людини, яка у силу Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права, сформульовані підстави, за наявності яких допускається безперервне тримання особи під вартою.
До цих підстав віднесені наявність ризику, що обвинувачений не з'явиться до суду; вчинить дії, які перешкоджають правосуддю; скоїть інше кримінальне правопорушення; стане причиною громадських заворушень.
Вказані положення кореспондуються з вимогами національного кримінального процесуального законодавства.
Так, відповідно до ст. 2 Закону України «Про попереднє ув'язнення» метою попереднього ув'язнення є запобігання можливому ухиленню особи, взятої під варту, від органів досудового розслідування та суду, перешкоджанню кримінальному провадженню або зайняття злочинною діяльністю, а також забезпечення виконання вироку.
Згідно з ст. 178 КПК суд під час вирішення питання продовження строку дії запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 КПК, зобов'язаний врахувати вагомість наявних доказів вчинення обвинуваченим кримінального правопорушення; тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому у разі визнання його винуватим у вчиненні інкримінованого правопорушення; вік та стан здоров'я обвинуваченого; міцність соціальних зв'язків обвинуваченого в місці його постійного проживання, у тому числі наявність у нього родини та утриманців; наявність постійного місця роботи або навчання; репутацію обвинуваченого; майновий стан обвинуваченого; наявність у обвинуваченого судимостей; дотримання обвинуваченим умов застосованих раніше запобіжних заходів; наявність повідомлення про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення.
У силу ч. 2 ст. 177 КПК однією з підстав застосування запобіжного заходу є наявність ризиків, які дають підстави суду вважати, що обвинувачений може переховуватися від суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку з речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконного впливати на потерпілого, свідка, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення.
Таким чином, ризик характеризує негативну поведінку обвинуваченого, через прояв якої ставиться під загрозу належне виконання завдань кримінального провадження.
Отже, ризиком у кримінальному провадженні є небажані для провадження наслідки дій обвинуваченого, спрямовані на створення перешкод кримінальному провадженню.
Ризик стає реальним через невизначеність поведінки особи у певній ситуації, яку (поведінку) неможливо достеменно передбачити.
Отже, у контексті кримінального провадження ризиком неправомірної процесуальної поведінки обвинуваченого слід вважати таку поведінку цієї особи, настання якої характеризується високим ступенем ймовірності.
У рішенні «В. проти Швейцарії» (W vs Switzerland, 14379/88, 26.01.1993) ЄСПЛ зазначив, що небезпеку переховування обвинуваченого від суду не можна виміряти тільки залежно від суворості можливого покарання; її слід визначати з врахуванням низки інших факторів, які можуть підтвердити наявність небезпеки переховування від правосуддя, або ж зробить її настільки незначною, що вона не може слугувати виправданням для тримання під вартою. При цьому необхідно враховувати характер обвинуваченого, його моральні якості, його кошти, зв'язки з державою, у якій його переслідували за законом.
Згідно з практикою ЄСПЛ серйозність звинувачень може примусити судові органи помістити обвинуваченого під варту з метою попередження спроб подальших правопорушень. Однак необхідно, щоб цей ризик був очевидним, а захід таким, що відповідає обставинам справи, зокрема, минулому та особі обвинуваченого.
Надаючи оцінку ризику переховування обвинувачених від суду, суддя враховує, що ОСОБА_4 та ОСОБА_5 обвинувачуються у вчиненні особливо тяжкого злочину (ч. 3 ст. 258 КК України), санкція якого передбачає покарання від 10 до 15 років позбавлення волі або довічне позбавлення волі.
Суворість передбаченого законом покарання створює у судді стійке переконання, що наведений чинник є достатньо вагомим аби спонукати обвинувачених, у разі зміни щодо них запобіжного заходу на менш суворий, вдатися до переховування від суду з метою уникнути можливого покарання.
Співставлення загрози засудження обвинувачених до відповідного покарання, у разі доведення прокурором їх вини, з наявністю у цих осіб міцних сімейних зв'язків приводить до висновку, що вказаний фактор не є таким, що суттєво мінімізує цей ризик.
Крім того, обвинувачені користуються активною підтримкою своїх однодумців, у тому числі серед депутатського корпусу, які неодноразово ініціювали передавання обвинувачених під їх особисту поруку. Вказана обставина може значно полегшити переховування обвинувачених як в Україні, так і в інших державах. Неможливість перебування обвинувачених на вказаних захисником ОСОБА_7 територіях не перешкоджає зазначеним діям.
Оцінюючи вірогідність вчинення обвинуваченими ОСОБА_4 та ОСОБА_5 іншого кримінального правопорушення, суд бере до уваги, що відповідно до висунутого обвинувачення ОСОБА_4 та ОСОБА_5 намагалися своїми діями вплинути на народних депутатів України з метою перешкодити розгляду Верховною Радою України законопроекту про внесення змін до Конституції України щодо децентралізації влади, у т.ч. щодо особливостей здійснення місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей, та у такий спосіб привернути увагу громадськості до своїх поглядів.
Оскільки вказане питання не втратило своєї гостроти, реальність такої поведінки обвинувачених є значною, оскільки продовжують існувати чинники, які згідно з обвинувальним актом стали мотивом дій, у яких вони обвинувачуються.
Під час судового розгляду досліджений незначний обсяг доказів сторони обвинувачення, у тому числі не допитані потерпілі та свідки.
Отже, зберігається певний ризик незаконного впливу обвинувачених на потерпілих та свідків у цьому кримінальному провадженні.
За результатами встановлених у судовому засіданні обставин, з урахуванням доводів сторін кримінального провадження, суддя дійшов висновку про наявність факторів, які передбачені ч.1 ст. 194 КПК та дають підстави для продовження строку тримання обвинувачених під вартою.
Враховуючи викладене, керуючись ст. 177, 178, 180, 194, 331 КПК України, головуючий суддя
Продовжити дію застосованого до обвинуваченого ОСОБА_4 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою по 05 травня 2018 року включно.
Продовжити дію застосованого до обвинуваченого ОСОБА_5 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою по 05 травня 2018 року включно.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя ОСОБА_1