Україна
Донецький окружний адміністративний суд
19 квітня 2018 р. Справа№805/2155/18-а
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Смагар С.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (в письмовому провадженні без повідомлення сторін) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (адреса реєстрації: 85400, м. Селидове, вул. Маяковського, 7/12, Донецька область; адреса для листування: 85401, м. Селидове, а/с № 1240, Донецька область, РОНКПП НОМЕР_1)
до Селидовського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (85400, м. Селидове, вул. Героїв праці, 6, Донецька область, код ЄДРПОУ 41247274)
про скасування розпорядження, зобов'язання вчинити певні дії
ОСОБА_1 звернулась до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Селидовського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про скасування розпорядження відповідача № 195780 та зобов'язання відповідача здійснити нарахування та виплату належної пенсії за віком з 1 лютого 2018 року.
28 березня 2018 року суд прийняв до розгляду позовну заяву та відкрив провадження у справі, задовольнив заяву позивача про відстрочення сплати судового збору, відстрочив позивачу сплату судового збору за подання адміністративного позову у розмірі 704 (сімсот чотири) гривні 80 копійок до ухвалення судового рішення, протягом тридцяти днів з дня винесення даної ухвали, задовольнив заяву позивача про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження.
За правилами пункту 2 частини 1 статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Сторони про відкриття провадження у справі були повідомлені судом належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення.
Згідно з нормами частини третьої статті 263 КАС України у справах, визначених частиною першою цієї статті, заявами по суті справи є позов та відзив.
Позивач в обґрунтування позовних вимог зазначає, що вона є пенсіонером та отримує пенсію за віком. В березні 2017 року вона звернулась до відповідача із заявою про виплату пенсії, у зв'язку із зміною місця постійного проживання та реєстрацією в м. Селидове, про що свідчить штамп в паспорті, та зі всіма необхідними документами. До 1 лютого 2018 року пенсію отримувала у повному обсязі, проте в лютому 2018 року пенсія не була перерахована. Позивач зазначає, що відповідач своїми незаконними діями протиправно зупинив та не здійснює виплату пенсії за віком з 1 лютого 2018 року.
В установлений судом строк відповідачем через відділ документообігу та архівної роботи Донецького окружного адміністративного суду були надані заперечення на адміністративний позов позивача, в якому відповідач заперечив проти задоволення заявлених вимог позивача. Свою позицію відповідач вмотивовував тим, що виплата пенсії позивачу була припинена з 1 лютого 2018 року у зв'язку з відсутністю у позивача довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи. Зазначив, що відповідно до паспортних даних позивача, він був зареєстрований у м. Донецьк до березня 2017 року. Тобто, в розумінні Закону України від 20.10.2014 року № 1706 «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» позивач є внутрішньо переміщеною особою незважаючи на зміну місця реєстрації. Крім того, відповідач зазначив, що на даний час рішення комісії про призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеної особи на позивача не надходило, що позбавляє управління можливості та законних підстав для поновлення виплати пенсії, довідка внутрішньо переміщеної особи позивача не надавалась. Зазначає, що порядок та умови отримання пенсій пенсіонерам, які зареєстровані на тимчасово захопленій території України, на території якої органи держаної влади тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження, передбачено Законом України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20 жовтня 2014 року № 1706, Порядок оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 року № 509, Постановою Кабінету Міністрів України «Про здійснення соціальних виплат особам, які переміщуються з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції» від 5 листопада 2014 року № 637, Тимчасовим порядком фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 7 листопада 2014 року № 595.
Суд, розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив.
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, є громадянкою України про що свідчить паспорт громадянина України серії ВК № 147774, виданого Ленінським РВ УМВС України у місті Донецьку 26 травня 2005 року, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1. Позивач є пенсіонером за віком, про що свідчить посвідчення від 10 жовтня 2005 року серії ААА № 092832. Суд зазначає, що позивач з 15 березня 2017 року зареєстрована за місцем проживання за адресою ІНФОРМАЦІЯ_2, про що свідчить відмітка у паспорті позивача.
Судом встановлено та не заперечується сторонами по справі, що позивач перебуває на обліку в Селидовському об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України Донецької області. Суд також зазначає, що факт отримання позивачем пенсії до 1 лютого 2018 року та перебування позивача на обліку у відповідача підтверджується наявними в справі довідками відповідача про знаходження на обліку, а також копіє пенсійної справи, яка була надана відповідачем до суду.
Суд встановив, що відповідачем було винесено розпорядження № 195780, яким було припинено виплату пенсії за віком позивачу з 1 лютого 2018 року на тих підставах, що позивач зареєстрована у паспорті на непідконтрольній українській владі території з 15 березня 2017 року та реєстрація згідно Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 року № 509 відсутня.
26 лютого 2018 року позивач звернувся до відповідача із заявою про надання роз'яснень щодо неотримання виплати пенсії і з якого часу було припинено виплату пенсії, а також на підставі чого була невиплачена та зупинена виплата пенсії. Дана заява була отримана відповідачем 26 лютого 2018 року, про що свідчить дата та підпис представника відповідача на заяві.
27 лютого 2018 року за вихідним № 3032/02 відповідач надав відповідь на заяву позивача від 26 лютого 2018 року, в якій зазначив, що виплата пенсії було припинено з лютого 2018 року, у зв'язку з відсутністю довідки внутрішньо переміщеної особо та для поновлення виплати пенсії позивачу необхідно надати до управління заяву та діючу довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи або відмову у реєстрації внутрішньо переміщеної особи, яка винесена управлінням соціального захисту населення.
Отже, як вбачається зі змісту позовної заяви та відзиву на позов, спірними питанням у справі є правомірність припинення виплати пенсії позивачеві. Надаючи правову оцінку правовідносинам суд виходив з наступного.
Відповідно до положень частини 1 статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у старості.
Згідно з положеннями статті 4 Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, одним з видів загальнообов'язкового державного соціального страхування є пенсійне страхування. При цьому відносини, що виникають за цим видом соціального страхування, регулюються законами, прийнятими відповідно до цих Основ. Разом з цим, положення частини першої статті 27 Основ передбачають, що виплати та надання соціальних послуг, на які має право застрахована особа за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, може бути припинено: якщо виплати призначено на підставі документів, що містять неправдиві відомості, якщо страховий випадок стався внаслідок дії особи, за яку настає кримінальна відповідальність, якщо страховий випадок стався внаслідок умисної дії особи, внаслідок невиконання застрахованою особою своїх обов'язків щодо загальнообов'язкового державного соціального страхування, в інших випадках, передбачених законами.
Отже, Основи законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування вичерпних випадків припинення таких страхових виплат, як пенсія, не передбачають, але встановлюють, що вони можуть бути передбачені іншими законами.
Статус внутрішньо переміщеної особи врегульований Законом України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII (надалі - Закон № 1706-VII).
Згідно з нормами статті 7 Закону № 1706-VII для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав, зокрема, на пенсійне забезпечення здійснюється відповідно до законодавства України. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.
Питання виплати пенсій врегульовані нормами статті 47 Закону № 1058, згідно з якою пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.
Порядок припинення та поновлення виплати пенсії визначений нормами статті 49 Закону № 1058-IV. Так, згідно з положеннями частини першої зазначеною статті виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості, на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, у разі смерті пенсіонера, у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд, в інших випадках, передбачених законом.
Як вже було встановлено судом, позивачем було прийняте розпорядження № 195780 про припинення виплати пенсії позивача з 1 лютого 2018 року, проте, разом з цим, відповідач не вказав, яка з обставин, визначених наведеною нормою Закону, стала підставою для невиплати позивачу пенсії, а послався лише на Порядок № 509, який регулює порядок оформлення та видачі довідки внутрішньо переміщеної особи. Суд зазначає, що Законом № 1058-ІV не передбачено такої підстави припинення виплати пенсії, як відсутність довідки про реєстрацію внутрішньо переміщеної особи. Відповідач у розпорядження № 195780 не послався на Закон та його норму, що передбачає припинення виплати пенсії.
З аналізу норм статті 49 Закону № 1058-IV вбачається, що визначені законодавством підстави припинення виплати пенсії не є вичерпними. Проте, суд зауважує, що зі змісту наведеної норми законодавства вбачається, що «інші випадки» для припинення виплати пенсії повинні також бути передбачені саме законом. Ознакою, яка відрізняє закон від інших нормативно-правових актів, є критерій регулювання найбільш важливих суспільних відносин. Статтею 92 Конституції України визначено коло питань (суспільних відносин), які можуть бути врегульовані виключно законами України, зокрема, права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основні обов'язки громадянина, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення, засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім'ї, охорони дитинства, материнства, батьківства, виховання, освіти, культури і охорони здоров'я, екологічної безпеки. Вища юридична сила закону полягає також у тому, що всі підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі законів та за своїм змістом не повинні суперечити їм. Підпорядкованість таких актів законам закріплена у положеннях Конституції України.
Згідно з частиною 3 статті 113 Конституції України Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України. Таким чином, підзаконні нормативно-правові акти не можуть змінювати в бік звуження права громадян, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили.
Нормами статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.
Доводи відповідача з посиланням як на підставу припинення пенсійних виплат на постанови Кабінету Міністрів України, суд вважає безпідставним, оскільки Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» має вищу юридичну силу.
До того ж, постанови Кабінету Міністрів України від 8 червня 2016 року № 365, від 18 лютого 2016 року №136, від 1 жовтня 2014 року № 509, від 5 листопада 2014 року № 637, на які посилається відповідач, приймалися задля забезпечення реалізації положень Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», яким встановлюються гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб. Позивач дійсно формально підпадає під ознаки, наведенні у статті 1 вказаного Закону, яка визначає поняття внутрішньо переміщеної особи. Втім, отримання цього статусу не є обов'язком, а є правом особи, яка вважає себе переміщеною особою і бажає скористатися відповідними гарантіями.
Позивач змінив місце свого постійного проживання та реєстрації, яке знаходиться на підконтрольній Україні території, і не бажає отримувати статус внутрішньо переміщеної особи, тому його право на отримання пенсії не може ставитись у залежність від наявності у позивача довідки внутрішньо переміщеної особи та виконання вимог нормативно-правових актів, які встановлюють порядок для осіб із таким статусом. Зазначена правова позиція викладена в Постанові Верховного суду від 13.02.2018 року № К/9901/163/17 (№234/11095/17). Суд звертає увагу відповідача на те, що в силу вимог частини 5 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року № 1402-VIII висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Згідно з нормами частини 6 зазначеної статті висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Окрім того, суд зазначає, що у цій справі сам факт існування у позивача права на отримання пенсії не оспорюється сторонами. Суть права позивача є достатньо чіткою і передбачено діючим законодавством. Суд враховує, що в силу положень статті 1 Протоколу №1 до Конвенції, з урахуванням практики Європейського Суду з прав людини вимоги щодо пенсії безперечно підпадають під дію цієї статті і вважаються майном, а майно, яке має особа-це конвенційне поняття права власності, та як абсолютне тлумачення, це те на що особа може розраховувати.
Перша і найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що буд-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Позбавлення власності можливо тільки «на умовах передбачених законом» і повинно переслідувати легітимну мету. Крім того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції, а тому, при будь-якому втручанні державних органів у право на мирне володіння майном повинно бути забезпечено справедливий баланс між загальними інтересами суспільства та обов'язком захисту основоположних прав конкретної особи.
Як вбачається із матеріалів справи відповідачем не надано достатніх та переконливих доказів для законності припинення виплати пенсії позивачу, тому суд вважає таке втручання не виправданим з урахуванням вимог статті 1 Першого протоколу до Конвенції.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з нормами частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до вимог частин 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Нормами частини 2 зазначеної статті встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд, відповідно до положень частини п'ятої статті 77 КАС України, вирішує справу на підставі наявних доказів.
Отже, беручи до уваги всі надані сторонами докази в їх сукупності, з урахуванням наданих судом висновків, суд вважає недоведеною законність розпорядження відповідача № 195780 та припинення виплати пенсії позивачу з 1 лютого 2018 року.
Надаючи правову оцінку обраного позивачем способу захисту, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства» (Chahal v. The United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 5 квітня 2005 року (заява N 38722/02). Таким чином, ефективний засіб правого захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.
Суд зазначає, що відповідно до пункту 3 частини 2 статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій. З позовної заяви вбачається, що позивач просив суд визнати неправомірними дії відповідача щодо призупинення виплати позивачу пенсії, проте, з урахуванням норм статті 243 КАС України, суд визнає дії відповідача протиправними, що не змінює сутності позовних вимог та їх задоволення.
За таких обставин, враховуючи, що наявними матеріалами справи підтверджено припинення виплати пенсії позивачу саме з 1 лютого 2018 року та судом встановлено протиправність розпорядження відповідача № 195780, позов підлягає задоволенню в повному обсязі.
Додатково суд зазначає, що визначити у даному рішенні спосіб його виконання шляхом виплати пенсії на рахунок відкритий у Публічному акціонерному товаристві КБ «ПриватБанк» на ім'я ОСОБА_2 суд не вбачає підстав, оскільки до позову не приєднаний жодний документ та не обґрунтовано, за яких підстав позивач просить визначити саме такий спосіб виконання судового рішення.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 28 березня 2018 року суд відстрочив позивачеві сплату судового збору у розмірі 704 грн. 80 коп. до ухвалення судового рішення.
Нормами частини 2 статті 133 КАС України встановлено, якщо у строк, встановлений судом, судові витрати не будуть оплачені, позовна заява залишається без розгляду або витрати розподіляються між сторонами відповідно до судового рішення у справі, якщо сплату судових витрат розстрочено або відстрочено до ухвалення судового рішення у справі.
Згідно з положеннями частини 1 статті 139 КАС при задоволені позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрат, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Таким чином, судовий збір у розмірі 704 грн. 80 коп. підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись статтями 2-17, 19-20, 42-47, 55-60, 72-77, 90, 94-99, 122, 124-125, 132, 139, 143, 159-165, 168, 171, 173, 192-196, 224, 225-228, 229-230, 241, 243, 245, 246, 250, 255, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов ОСОБА_1 (адреса реєстрації: 85400, м. Селидове, вул. Маяковського, 7/12, Донецька область; адреса для листування: 85401, м. Селидове, а/с № 1240, Донецька область, РОНКПП НОМЕР_1) до Селидовського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (85400, м. Селидове, вул. Героїв праці, 6, Донецька область, код ЄДРПОУ 41247274) про скасування розпорядження, зобов'язання вчинити певні дії задовольнити повністю.
Скасувати розпорядження Селидовського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області № 195780, яким було припинено ОСОБА_1 виплату пенсії за віком з 1 лютого 2018 року.
Зобов'язати Селидовське об'єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області здійснити ОСОБА_1 (РОНКПП НОМЕР_1) нарахування та виплату належної пенсії за віком з 1 лютого 2018 року.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Селидовського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області судовий збір у розмірі 704 (сімсот чотири гривні) 80 копійок на користь спеціального фонду Державного бюджету України (стягувач - Державна судова адміністрація України) за наступними реквізитами: рахунок - 31215256700001, код ЄДРПОУ - 37993783, код банку 820019, отримувач - ГУК у м. Києві/м. Київ/22030106, код класифікації доходів бюджету 22030106.
Рішення ухвалене у нарадчій кімнаті 19 квітня 2018 року. Повне судове рішення складено 19 квітня 2018 року.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Смагар С.В.