Іменем України
17 квітня 2018 р. № 814/1677/17
м. Миколаїв
Миколаївський окружний адміністративний суд у складі судді Біоносенка В.В., розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовомОСОБА_1, АДРЕСА_1, Миколаїв, 54003
до Головного управління Державної фіскальної служби у Миколаївській області, вул. Лягіна, 6, Миколаїв, 54001
провизнання дій неправомірними,
ОСОБА_1 звернулась до адміністративного суду з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Миколаївській області з позовом про визнання протиправними дії Головного управління ДФС при виданні податкової вимоги №277-17 від 06.02.17 та нарахуванні податкового боргу в розмірі 10876,63 гривень та пені 61,22 гривень.
Свої позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтувала тим, що відповідно до договору оренди розмір річної орендної плати за земельну ділянку складає 201,65 гривень. Відповідно до умов договору розмір орендної плати переглядається на вимогу однієї із сторін у разі внесення чинним законодавством змін до мінімального або максимального розміру річної орендної плати у вигляді додаткової угоди (договору про зміни), що буде невід'ємною частиною цього договору. Позивачка зазначила, що договір оренди нею не переукладався, нову ставку орендної плати з неї не узгоджували, натомість вона отримала податкову вимогу про необхідність сплати 10876,63 гривень орендної плати за 2016 рік, що є для неї непомірною платою. що зазначена вимога є незаконною, оскільки не була надіслана в порядку, передбаченому п.58.2 ст.58 ПК України. Відповідно до ч.1 ст.3 Земельного кодексу України земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами. Згідно ч.2 ст.93 Земельного кодексу України земельні ділянки можуть передаватися в оренду громадянам та юридичним особам України, іноземця і особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним об'єднанням і організаціям, а також іноземним державами. За приписами аб.2 ст.16 Закону України «Про оренду землі» укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної власності або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування - орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому Земельним кодексом України, або за результатами аукціону. Відповідно до ст.5 Закону України «Про оренди землі», орендарями земельних ділянок є юридичні або фізичні особи, яким на підставі договору оренди належить право володіння і користування земельною ділянко. Відповідно до пп.288.1 ст.288 Податкового кодексу України підставою для нарахування орендною плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки. Пунктом 288.4 ст.288 Податкового кодексу України визначено, що розмір та умови, внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між Орендодавцем (власником) та Орендарем. Позивач, як орендар, заключив в 2014 році договір оренди землі з орендодавцем, земельна ділянка знаходиться в адміністративних межах міста Миколаєва, де розмір орендної плати становить 0,1% від нормативної грошової оцінки землі. Зміна умов договору оренди землі, а саме збільшення коефіцієнту з 0,1% до 3% від нормативно грошової оцінки земельної ділянки є таким, що суперечить вимогам чинного законодавства, так як положення ст.654 Цивільного кодексу України передбачає, що зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається.
Відповідач позов не визнав, просив в його задоволенні відмовити, надав відзив. Свою позицію відповідач обґрунтував тим, що відповідно до п.288.5.1 п.288.5 ст.28 ПК України розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою 3 відсотків нормативної грошової оцінки. Враховуючи розмір нормативно-грошової оцінки земельної ділянки позивачки, коефіцієнти індексації обраховано суму податку з орендної плати у розмірі 10838,18 гривень за 2016 рік. З цього приводу, ще 30.09.16 було прийнято податкове повідомлення-рішення №1230206-1301 про визначення грошового зобов'язання з орендної плати, які надіслано позивачці. Зазначене податкове повідомлення-рішення не було оскаржене, а за таких обставин сума податкового зобов'язання є узгодженою.
Вислухав представників сторін, дослідив матеріали справи, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 належить на праві власності житловий будинок та споруди за адресою: м. Миколаїв, вул. Рядова, 1.
27.03.14 ОСОБА_1 уклала з Миколаївською міською радою договір оренди землі №10165 площею 915 кв.м., кадастровий номер 4810137200:15:022:0003, за адресою: м. Миколаїв, вул. Рядова, 1, для обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд.
Відповідно до умов договору, нормативно-грошова оцінка земельної ділянки становить 201849 гривень.
Розмір орендної плати становить 0,1% від її нормативної грошової оцінки і складає 201,85 гривень на рік.
01.04.14 набув чинності Закон України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» від 27.03.14 №1166-VII, яким п.п. 288.5.1. викладено у новій редакції, згідно яким розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою 3 відсотків нормативної грошової оцінки.
Враховуючи, що нормативна грошова оцінка земельної ділянки дорівнюю 201849 гривень, коефіцієнт індексації у 2015 році 1,249, коефіцієнт індексації у 2016 році 1433, 3% у такому випадку дорівнює 10838,18 гривень.
30.09.16 ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва ГУ ДФС у Миколаївській області прийнято податкове повідомлення-рішення №12302006-1301, яким визначено ОСОБА_1 податкове зобов'язання з податку - орендна плата за землю за 2016 рік в сумі 10838,18 гривень.
06.02.17 ГУ ДФС у Миколаївській області надіслало на адресу ОСОБА_1 вимогу форми «Ф» №277-17 про сплату податкового боргу в сумі 10876,63 гривень, з яких 10815,41 гривень основного боргу та 61,22 пеня.
Відповідно до п.288.5 ст.285 Податкового кодексу України станом на 01.01.16 розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу: не може бути меншою 3 відсотків нормативної грошової оцінки; не може перевищувати 12 відсотків нормативної грошової оцінки.
Тобто, законодавець визначив нижню граничну межу річної суми платежу по орендній платі за земельні ділянки незалежно від того, чи збігається її розмір із визначеним у договорі.
Відповідно до підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 ПК України платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, установлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.
Таким чином, з набранням чинності ПК України річний розмір орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, який підлягає перерахуванню до бюджету, має відповідати вимогам підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 цього Кодексу (з урахуванням внесених до нього змін Законом України від 27 березня 2014 року №1166-VII) та є підставою для перегляду встановленого розміру орендної плати.
Виходячи із принципу пріоритетності норм ПК України над нормами інших актів у разі їх суперечності, який закріплений у пункті 5.2 статті 5 ПК України, до моменту внесення до такого договору відповідних змін розмір орендної плати в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлений підпунктом 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 цього Кодексу, враховуючи при цьому положення частини першої статті 58 Конституції України, згідно якої дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
При цьому, відповідно до ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права вже була висловлена колегією суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України, зокрема, у постановах від 02.12.14 по справі №21-274а14), від 07.04.15 по справі №21-117а15, від 14.04.15 по справі №21-165а15, від 24.04.15 по справі №131а15, від 14.03.17 по справі №21-2246а16), а також Верховним Судом у постановах від 06.04.18 по адміністративній справі №821/2531/14 (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/73288844), від 24.01.18 по справі №817/206/15 (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/71834541).
Таким чином, відповідач правомірно визначив позивачці розмір орендної плати саме за мінімальним розміром, передбаченим Законом, а не зазначеним у договорі.
У діях відповідача під час складання та направлення податкової вимоги №277-17 від 06.02.17 відсутні ознаки протиправності.
В задоволенні позову відмовити.
На підставі викладеного, керуючись ст. 2, 19, 139, 241, 244, 242 - 246 КАС України, суд, -
1. В задоволенні позову ОСОБА_1 (АДРЕСА_1,Миколаїв,54003 НОМЕР_1) до Головне управління Державної фіскальної служби у Миколаївській області (вул. Лягіна, 6,Миколаїв,54001 39394277) відмовити.
2. Апеляційна скарга на це рішення може бути подана до Одеського апеляційного адміністративного суду через Миколаївський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту рішення.
Суддя В. В. Біоносенко
Повний текст рішення складено 19.04.18