Провадження №2/760/935/18
Справа №760/8139/14-ц
06 квітня 2018 року Солом'янський районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді Усатової І.А.,
за участю секретарів Літвінчук А.В., Ковальської К.О.,
представника позивача Галдецького Я.А.,
представника відповідача ОСОБА_2,
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, в м. Києві цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства "Брокбізнесбанк" до ОСОБА_3 про відшкодування шкоди -
17 квітня 2014 року ПАТ «Брокбізнесбанк» звернулося в суд з позовом до ОСОБА_3 та просив стягнути з останнього на свою користь матеріальну шкоду, завдану внаслідок збереження майна без достатньої правової підстави в сумі 230 225,00 грн.
Свої вимоги позивач обгрунтував тим, що на початку 2009 року уповноваженими особами АТ «БРОКБІЗНЕСБАНК» в ході проведення перевірки діяльності Солонянського відділення банку було встановлено численні порушення чинного законодавства з ознаками кримінально-караних діянь.
За наслідками досудового слідства та судового розгляду 27.12.2012 року Дніпропетровським районним судом Дніпропетровської області відносно підсудних ОСОБА_4, за ст. ст. 364-1 ч.2, 366 ч.2 КК України; ОСОБА_5 за ч.5 ст.7 - ч.2 ст. 364-1, ч.5 ст. 27 - ч.2 ст. 366, ст. ст. 358 ч.2, 358 ч.3 КК України; ОСОБА_6 за ч.5 ст. 27 - ч.2 ст. 366, ч.5 ст. 27 - ч.2 ст. 364-1, ст. ст. 366 ч.1, 358 ч.2, 358 ч.3 КК України, та ОСОБА_3 за ч.5 ст. 27 - ч.2 ст. 366, ч.5 ст. 27 - ч.2 ст. 364-1, ст. ст. 366 ч.1, 358 ч.2, 358 ч.3 КК України винесено постанову про звільнення від кримінальної відповідальності ОСОБА_3 згідно п. «в» ст.1 Закону України «Про амністію» від 12.12.2008 року.
Судом у постанові про звільнення від відповідальності ОСОБА_3 встановлено, що позичальники в кількості 25 осіб, по яким в банку обліковується заборгованість за кредитними договорами, не підписували кредитні договори та не отримували кошти.
Так, судовим рішенням про звільнення від кримінальної відповідальності ОСОБА_3 на підставі акту амністії встановлено, що підсудним заподіяно шкоду (отримано грошові кошти) на загальну суму 230 225,00 грн. внаслідок оформлення на «підставних» фізичних осіб.
Враховуючи наведене та на підставі ст. 1212 ЦК України позивач просив стягнути з ОСОБА_3 заподіяну банку шкоду в розмірі 230 225,00 грн., завдану внаслідок збереження майна без достатньої правової підстави.
Заочним рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 15 вересня 2014 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ «БРОКБІЗНЕСБАНК» матеріальну шкоду заподіяну внаслідок збереження майна без достатньої правової підстави в сумі 230225,00 грн.
Ухвалою Солом'янського районного суду м. Києва від 23.04.2015 заяву ОСОБА_3 про перегляд заочного рішення суду було задоволено та скасовано заочне рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 15 вересня 2014 року, справу призначено до розгляду.
Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 09.07.2015, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 15.10.2015, позов задоволено та стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ «Брокбізнесбанк» 230 225,00 грн. в відшкодування шкоди.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 06.07.2016 задоволено частково касаційну скаргу ОСОБА_3, рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 09.07.2015 та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 15.10.2015 скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.
17 жовтня 2017 року ПАТ «Брокбізнесбанк» подало до суду заяву про уточнення позовних вимог, в якій було змінено підставу заявленого позову. Позивач просив ухвалити рішення, яким стягнути з ОСОБА_3 заподіяну ПАТ «Брокбізнесбанк» шкоду в розмірі 230 225,00 грн. внаслідок вчинення неправомірних дій, посилаючись на ч.1 ст. 1166 ЦК України.
У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити. Пояснив суду, що сторона позивача на підтвердження розміру завданої відповідачем шкоди посилається на письмові докази - постанову в кримінальній справі та заяви позичальників.
Представник відповідача проти задоволення позову заперечував. Пояснив суду, що постанова про закриття кримінального провадження сама по собі не є достатнім доказом вини ОСОБА_3 у завданні майнової шкоди та в ній не встановлено розміру шкоди, вину особи та причинно-наслідковий зв'язок між діями відповідача та завданою шкодою. Крім того, постанова про закриття кримінального провадження стосується чотирьох осіб, а позивач просить стягнути кошти лише з ОСОБА_3 Сторона відповідача вважає, що позивачем не доведено належними доказами склад деліктного зобов'язання, тому в задоволенні позову слід відмовити.
Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши надані докази, суд приходить до наступного.
Судом встановлено, що на початку 2009 року уповноваженими особами АТ «БРОКБІЗНЕСБАНК» в ході проведення перевірки діяльності Солонянського відділення банку було встановлено численні порушення чинного законодавства з ознаками кримінально-караних діянь.
За наслідками досудового слідства та судового розгляду 27.12.2012 року Дніпропетровським районним судом Дніпропетровської області відносно підсудних ОСОБА_4, за ст. ст. 364-1 ч.2, 366 ч.2 КК України; ОСОБА_5 за ч.5 ст.7 - ч.2 ст. 364-1, ч.5 ст. 27 - ч.2 ст. 366, ст. ст. 358 ч.2, 358 ч.3 КК України; ОСОБА_6 за ч.5 ст. 27 - ч.2 ст. 366, ч.5 ст. 27 - ч.2 ст. 364-1, ст. ст. 366 ч.1, 358 ч.2, 358 ч.3 КК України, та ОСОБА_3 за ч.5 ст. 27 - ч.2 ст. 366, ч.5 ст. 27 - ч.2 ст. 364-1, ст. ст. 366 ч.1, 358 ч.2, 358 ч.3 КК України винесено постанову та звільнено від кримінальної відповідальності ОСОБА_3 згідно п. «в» ст.1 Закону України «Про амністію» від 12.12.2008 року.
У постанові про звільнення від відповідальності ОСОБА_3 встановлено, що позичальники в кількості 25 осіб, по яким в банку обліковується заборгованість за кредитними договорами, не підписували кредитні договори та не отримували кошти.
У відповідності до ч.1 ст. 1 Закону України «Про застосування амністії в Україні» амністія є повне або часткове звільнення від відбування покарання певної категорії осіб, визнаних винними у вчиненні злочину, або кримінальні справи стосовно яких розглянуті судами, але вироки стосовно цих осіб не набрали законної сили.
Відповідно до ч. 2 ст. 14 Закону України «Про амністію» амністія не звільняє від обов'язку відшкодувати заподіяну злочином шкоду, який покладено на винну особу вироком або рішенням суду.
Звертаючись в суд з позовом, позивач просив відшкодувати шкоду в порядку ст. 1166 ЦК України.
Згідно з ч. 1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування шкоди, потрібна наявність одночасно усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправної поведінки, шкоди, причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та шкодою, вини.
Вбачається, що позивач має довести зазначені складові для покладення цивільно-правової відповідальності на відповідача у завданні банку шкоди відповідно до норм матеріального та процесуального права.
Так, сторона позивача як на підставу для задоволення позовних вимог посилається на те, що зі змісту постанови Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 27 грудня 2012 року вбачається, що внаслідок злочинних дій ОСОБА_3, а саме: оформлення на підставних осіб, тобто, не укладання ряду кредитних договорів, ПАТ «Брокбізнесбанк» завдано шкоди у розмірі 230 225,00 грн.
Частиною 6 статті 82 ЦПК України передбачено, що вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
Системний аналіз зазначеної норми свідчить про те, що вирок є обов'язковим для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, а ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення є обов'язковими для суду лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
У такому випадку, при розгляді позову, який випливає з кримінальної справи, суд не вправі обговорювати вину відповідача, а може лише вирішувати питання про розмір відшкодування. Постанова (про звільнення від кримінальної відповідальності) щодо визначення розміру відшкодування оцінюється судом згідно з положеннями ст. 89 ЦПК України, тобто у сукупності та взаємозв'язку з іншими доказами.
За таких обставин, позивачу при розгляді цивільної справи, на підтвердження розміру збитків, необхідно подати також й інші докази, крім постанови про звільнення від кримінальної відповідальності.
Вбачається, що надана стороною позивача вищезазначена постанова Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 27 грудня 2012 року
про звільнення від кримінальної відповідальності ОСОБА_3, обвинуваченого в скоєнні злочинів, передбачених ч. 5 ст. 27 - ч. 2 ст. 366, ч. 5 ст. 27 - ч. 2 ст. 364-1, ст. ст. 366 ч. 1, 358 ч. 2, 358 ч. 3 КК України, і припинення по амністії провадження в кримінальній справі на підставі п. «в», п. «є» ст. 1 Закону України «Про амністію» від 12 грудня 2008 року є обов'язковою для суду лише в частині, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
Звільнення за постановою Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 27 грудня 2012 року ОСОБА_3 від кримінальної відповідальності на підставі Закону України «Про амністію» не є реабілітуючою обставиною, а тому в цьому випадку, наявність вини у вчинених ОСОБА_3 діях є встановленою.
Разом з тим, при розгляді цивільної справи постанова про звільнення від кримінальної відповідальності не є обов'язковою в питанні про правові наслідки дій чи бездіяльності ОСОБА_3
Зі змісту вказаної постанови суду вбачається, що внаслідок злочинних дій ОСОБА_3, а саме: сприяння посадовим особам Солонянського відділення банку оформляти фіктивні кредитні договори на підставних позичальників і його злочинними діями банку заподіяно шкоду на загальну суму 230 255 грн.
Разом з тим, в постанові не встановлено наслідки, до яких призвели дії ОСОБА_3, зокрема, не визначено конкретного розміру шкоди, спричиненого банку.
Стосовно ОСОБА_3 постанова не містить даних щодо розміру шкоди, заподіяної відповідачем банку. Постанова містить лише кваліфікацію його дій без визначення розміру шкоди.
Враховуючи наведене, постанова про звільнення від кримінальної відповідальності не є належним доказом на підтвердження розміру заподіяної шкоди.
Посилання представника банку на те, що розмір шкоди підтверджується заявами фізичних осіб також не є належними доказами розміру шкоди, спричиненого ОСОБА_3, оскільки, в заявах лише зазначено про не укладення ними кредитних договорів та неотримання коштів, жодного посилання на те, що ці кошти були отримані ОСОБА_3 заяви не містять.
Відповідно до частин 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно з частинами 1-3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Частиною 1 ст. 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
У ст. 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
За нормами ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 89 ЦПК України).
У якості доказів до позовної заяви позивач додав копію постанови Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 27 грудня 2012 року про звільнення ОСОБА_3 від кримінальної відповідальності за вчинення злочинів, передбачених ч. 5 ст. 27 - ч. 2 ст. 366, ч. 5 ст. 27 - ч. 2 ст. 364-1, ст. ст. 366 ч. 1, 358 ч. 2, 358 ч. 3 КК України на підставі Закону України «Про амністію» та копії заяв фізичних осіб про неукладення ними кредитних договорів та неотримання коштів.
За таких обставин, вимоги про стягнення з ОСОБА_3 заподіяної ПАТ «Брокбізнесбанк» шкоди в розмірі 230 225,00 грн. внаслідок вчинення неправомірних дій на підставі ч. 1 ст. 1166 ЦК України не знайшли свого підтвердження належними доказами, а тому є недоведеними.
З огляду на наведене, в задоволенні позову слід відмовити.
Керуючись статтею 1166 ЦК України, статтями 3, 4, 10, 13, 76-82, 89, 223, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд, -
У задоволенні позову - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Апеляційного суду м. Києва через суд першої інстанції.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя: