Ічнянський районний суд Чернігівської області
Справа №733/404/18
№ 3/733/157/18
Постанова
Іменем України
"17" квітня 2018 р. м. Ічня
Ічнянський районний суд Чернігівської області
в складі: судді - Овчарика В.М.,
за участю прокурора Дятла В.С.,
особи, яка притягується до адміністративної відповідальності -
ОСОБА_1та
секретаря Панахно Л.В.,
розглянувши матеріали, які надійшли від Управління захисту економіки в Чернігівській області Департаменту захисту економіки Національної поліції України, про притягнення до адміністративної відповідальності за вчинення корупційного правопорушення ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та мешканця ІНФОРМАЦІЯ_2, одруженого, ІНФОРМАЦІЯ_3, судді у відставці, інваліда ІІ групи, ІПН: НОМЕР_1,
за ст. 172-6 ч. 1 Кодексу України про адміністративні правопорушення,
установив:
Згідно протоколу, ОСОБА_1, перебуваючи на посаді судді Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області, тобто у відповідності до підпункту «ґ» пункту 1 частини 1 статті 3 Закону України Про запобігання корупції № 1700-VІІ від 14 жовтня 2014 року будучи субєктом відповідальності за правопорушення, пов'язане з корупцією, в порушення вимог ч. 2 ст. 45 Закону України «Про запобігання корупції», під час припинення діяльності, пов'язаної з виконання функцій держави, несвоєчасно, без поважних причин, подав, шляхом заповнення на офіційному веб-сайті Національного агентства з питань запобігання корупції, декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування за період, не охоплений раніше поданими деклараціями, за формою що визначається Національним агентством з питань запобігання корупції, а саме, подав таку декларацію 21 лютого 2017 року, хоча був звільнений 25 січня 2017 року, чим вчинив адміністративне правопорушення, пов»язане з корупцією, відповідальність за яке передбачена ч. 1 ст. 172-6 КУпАП.
У судовому засіданні ОСОБА_1 вину не визнав та пояснив, що умислу в його діях не було, так як він був звільнений 25 січня 2017 року, а тому на той час у нього не було всіх відомостей про його доходи, які він отримав лише 08 чи 09 лютого 2017 року, що унеможливило вчасне подання декларації. Крім того, вважає, що пройшли строки для притягнення його до адміністративної відповідальності, оскільки про фактичне вчинення ним правопорушення Управлінню захисту економіки в Чернігівській області було відомо вже 11 січня 2018 року, що підтверджується довідкою Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області.
Прокурор у судовому засіданні просив притягнути ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1ст. 172-6 КУпАП, оскільки скоєння ним корупційного діяння, передбаченого ч. 2 ст. 45 Закону України «Про запобігання корупції», знайшло своє підтвердження в ході судового розгляду та просив застосувати до нього стягнення у виді 70 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 1 190 грн.
Заслухавши пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, думку прокурора, та дослідивши матеріали справи, суд дійшов такого висновку.
У судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_1 на підставі Указу Президента України від 07.09.1996 року з 16 вересня 1996 року був призначений на посаду судді Прилуцького міського суду.
Указом Президента України від 15.03.2004 року № 382/2004 «Про внесення змін до Мережі та кількісного складу суддів місцевих судів» з 27 березня 2004 року ОСОБА_1 був призначений за переведенням на посаду судді Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області.
Відповідно до наказу № 430/27/17 від 25.01.2017 року Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області ОСОБА_1 за рішенням Вищої ради правосуддя від 24.01.2017 року, у зв'язку з поданням заяви про відставку, був звільнений з посади судді Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області з 25 січня 2017 року.
Статтею 1 Закону України «Про запобігання корупції» (далі Закону) встановлено, що суб'єкти декларування - це особи, зазначені у пункті 1, підпункті "а" пункту 2 частини першої статті 3 цього Закону, інші особи, які зобов'язані подавати декларацію відповідно до цього Закону.
Згідно п.п. «ґ» п. 1 ч. 1 ст. З Закону, суддя є суб'єктом відповідальності за вчинення правопорушення, пов'язаного з корупцією.
Відповідно до п. 7 ч. 7 ст. 56 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (зі змінами та доповненнями), суддя зобов'язаний подавати декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.
Для кваліфікації діяння за ч. 1 ст. 172-6 КУпАП необхідним є встановлення несвоєчасності подання декларації, тобто подання поза строком, визначеним законом.
Диспозиція цієї норми за своїм змістом є бланкетною адміністративно-правовою нормою, тобто нормою, яка лише називає або описує правопорушення, а для повного визначення його ознак відсилає до інших норм. Так, примітка до ст. 172-6 КУпАП, вміщуючи вказівку на суб'єкт цього правопорушення, відсилає правозастосувача до норм спеціального антикорупційного закону, зокрема частин 1 і 2 ст. 45 Закону, в яких, крім іншого, передбачено певну деталізацію відповідних положень нормативно-правових актів, що наповнює норму ч. 1 ст. 172-6 КУпАП більш конкретним змістом для встановлення саме тих ознак, які мають значення для правової кваліфікації зазначеного діяння.
У ч. 1 ст. 45 Закону визначено кінцевий термін (часові межі), коли уповноважені на те особи зобов'язані подати декларацію, зокрема вміщено формулювання «щорічно до 1 квітня». Разом з тим у випадках, передбачених ч. 2 ст. 45 Закону, тобто в разі припинення здійснення діяльності, цей термін не визначено взагалі. Відсутність законодавчо визначеного терміну подання декларації в разі припинення діяльності унеможливлює безумовну констатацію несвоєчасності такого подання.
У своєму рішенні «Щокін проти України» (Заяви № 23759/03 та № 37943/06) від 14 жовтня 2010 року Європейський суд з прав людини зазначив, що в разі, коли норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів допускають неоднозначне або множинне тлумачення прав та обов'язків людини або контролюючих органів, рішення приймається на користь людини.
Вимоги Закону України «Про запобігання корупції», на думку суду, зокрема, в частині обов»язку подавати декларацію особами, які припиняють діяльність, пов'язану з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, подають декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за період, не охоплений раніше поданими деклараціями - не є чіткими та точними, та допускають їхнє неоднозначне тлумачення щодо прав та обов'язків осіб зокрема в частині строку подання декларації, який законодавцем не визначено.
Отже, строк подачі декларації особами, які припиняють діяльність, пов'язану з виконанням функцій держави, законами України не визначений, що не узгоджується зі стандартами Європейського суду з прав людини щодо такої вимоги як «якість закону», який повинен бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні й забезпечувати адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у права заявника.
Крім того, Закон України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» розрізняє терміни «звільнення» (статті 112, 118) та «припинення» (статті 119, 125), а отже, розмежовує їх, передбачаючи різні підстави для настання таких юридичних фактів. Наведені положення цього Закону повністю кореспондують зі ст. 126 Конституції України, яка також розмежовує ці поняття. Аналогічний підхід використано законодавцем щодо припинення повноважень судді Конституційного Суду України та його звільнення (ст. 149-1 Конституції України).
Так, у ч. 7 ст. 126 Конституції України, ст. 119 Закону № 1402 зазначено, що повноваження судді припиняються виключно в разі: 1) досягнення суддею шістдесяти п'яти років; 2) припинення громадянства України або набуття суддею громадянства іншої держави; 3) набрання законної сили рішенням суду про визнання судді безвісно відсутнім або оголошення померлим, визнання недієздатним або обмежено дієздатним; 4) смерті судді; 5) набрання законної сили обвинувальним вироком щодо судді за вчинення ним злочину. Цей перелік є вичерпним.
Також слід зауважити, що виключною підставою для припинення трудових відносин судді з відповідним судом, згідно зі ст. 125 Закону № 1402 є саме припинення повноважень судді (статті 119, 125). Звільнення ж судді з підстав, визначених ч. 6 ст. 126 Конституції України, ст. 112 Закону № 1402, не є підставою для припинення трудових відносин в аспекті зазначених вище норм та спеціального закону.
За таких обставин, беручи до уваги положення ст. 7 КУпАП, згідно з якою «застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом», тобто яка передбачає чітке виконання передбачених законом норм, а отже, забороняє притягнення особи до адміністративної відповідальності за аналогією, і унеможливлює застосування по аналогії норм, що закріплюють склад правопорушень, з огляду на проведений вище аналіз, суд вважає, що суддя Рябота В.І., який звільнений з підстав, визначених ч. 6 ст. 126 Конституції України, не може бути суб'єктом адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 172-6 КУпАП.
Аналогічна правова позиція висловлена також у інформаційному листі Судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
У п. 1 ст. 11 Загальної декларації прав людини, п. 2 ст. 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод, у п. 2 ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, у принципі 36 Зводу принципів захисту всіх осіб, у ст. 62 Конституції України закріплено одне з найважливіших положень демократичної, правової держави презумпцію невинуватості, згідно з якою особа вважається невинуватою у вчиненні правопорушення і не може бути притягнута до відповідальності, доки її вину не буде доведено в законному порядку; ніхто не зобов»язаний доводити свою невинуватість у вчиненні правопорушення; обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях; усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
У своєму рішенні від 10 лютого 1995 року, у справі «Альне де Рібермон проти Франції», Європейський Суд з прав людини зазначив, що сфера застосування принципу презумпції невинуватості є значно ширшою: він обов'язковий не лише для кримінального суду, який вирішує питання про обґрунтованість обвинувачення, а й для всіх інших суспільних відносин.
З огляду на викладене вище, суд дійшов висновку про відсутність у діях ОСОБА_1 складу правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 172-6 КУпАП, тому провадження в справі про притягнення його до адміністратвиної відповідальності за вказаною вище статтею підлягає закриттю.
Керуючись п. 1 ст. 247, п. 3 ст. 284 КУпАП, суд
постановив:
Провадження в справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 172-6 КУпАП закрити за відсутністю складу адміністративного правопорушення.
Постанова може бути оскаржена до Апеляційного суду Чернігівської області через Ічнянський районний суд протягом десяти днів з дня її винесення.
Суддя В.М. Овчарик