Справа №826/10820/16 Головуючий у І інстанції - Бояринцева М.А.
Судді у І інстанції - Васильченко І.П., Вєкуа Н.Г.
Суддя-доповідач - Кучма А.Ю.
11 квітня 2018 року м. Київ
Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:
Головуючого-судді: Кучми А.Ю.
суддів: Аліменка В.О., Безименної Н.В.
за участю секретаря: Тищенко Н.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційні скарги ОСОБА_2, Міністерства внутрішніх справ України на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 01.12.2017 (м. Київ, дата складання повного тексту не зазначається) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Міністерства внутрішніх справ України, Головного управління Національної поліції у місті Києві про визнання протиправними дій, зобов'язати вчинити дії,-
ОСОБА_2 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Міністерства внутрішніх справ України, Головного управління Національної поліції у місті Києві про стягнення з Міністерства внутрішніх справ України середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 09.09.2015 по 09.06.2016 в сумі 116652,76 грн; стягнення з Головного управління Національної поліції у м. Києві середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 14.12.2015 по 15.06.2016 в розмірі 93723,77 грн; стягнення з Міністерства внутрішніх справ України моральної шкоди в розмірі 15000 грн; стягнення з Головного управління Національної поліції у м. Києві моральної шкоди в розмірі 15000 грн.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 01.12.2017 адміністративний позов ОСОБА_2 задоволено частково, стягнуто з Міністерства внутрішніх справ України на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 09.09.2015 по 09.06.2016 року в розмірі 76782,43 грн. В інший частині позову відмовлено.
Не погоджуючись з судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що норми статей 116-117 КЗпП не розповсюджуються на спірні правовідносини, оскільки порядок та умови проходження служби в міліції регламентуються Положенням про проходженням служби особовим складом органів внутрішніх справ. Спеціальним законодавством, яке розповсюджується на спірні правовідносини не передбачено право звільненого працівника міліції на середній заробіток за весь час затримки по день фактичної виплати грошової допомоги при звільненні згідно ст.117 КЗпП.
Крім того, позивач не погоджуючись з судовим рішенням подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції невірно здійснено підрахунок днів затримки з розрахунку, та невірно вирахувано середньоденний заробіток позивача. При цьому судом першої інстанції зроблено помилковий висновок щодо дотримання вимог чинного законодавства щодо виплати позивачу одноразової грошової допомоги 15.06.2016 та відсутності підстав на стягнення моральної шкоди.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що Міністерством внутрішніх справ України порушено термін виплати заробітної плати, а тому Міністерство внутрішніх справ України повинно виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку. При цьому, Головним управлінням Національної поліції у м. Києві порушено термін виплати вихідної допомоги при звільненні, а тому Головне управління Національної поліції у м. Києві повинно виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку.
Відповідачі заперечуються по суті заявлених позовних вимог з огляду на положення Кодексу законів про працю України та зазначивши, що умови оплати праці за трудовим договором та відповідальність за невиконання цих умов, не розповсюджується на правовідносини з грошового забезпечення працівників міліції. Крім того, право на отримання одноразової грошової допомоги при звільненні виникло у поліцейських з 12.03.2016, при цьому вихідна допомога при звільненні виплачується Міністерством внутрішніх справ України.
Розглянувши доводи апеляційних скарг, заслухавши пояснення сторін, перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - без змін.
Згідно з ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судом першої інстанції встановлено, що у період з 09.09.1992 по 14.12.2015 ОСОБА_2 проходив службу в органах внутрішніх справ України, в тому числі з березня 2008 року в Центральному апараті Міністерства внутрішніх справ України на посадах заступника начальника управління розслідування злочинів, скоєних проти життя та здоров'я особи, та начальника управління контролю за розслідуванням злочинів, скоєних проти життя, здоров'я, статевої свободи та статевої недоторканості особи Головного слідчого управління МВС України.
Відповідно до наказу Міністерства внутрішніх справ України від 09.09.2015 № 1894 о/с ОСОБА_2 відряджено для подальшого проходження служби до Головного управління МВС України в м. Києві та наказом Головного управління МВС України в м. Києві від 18.09.2015 № 804 о/с призначено на посаду заступника начальника слідчого управління Головного управління МВС України в м. Києві з 09.09.2015.
Наказом Головного управління МВС України в місті Києві від 18.09.2015 № 804 о/с ОСОБА_2 призначено на посаду заступника начальника слідчого управління.
Згідно наказу Головного управління МВС України в м. Києві від 15.10.2015 № 882 о/с ОСОБА_2 призначено заступником начальника слідчого управління - начальником організаційно-методичного відділу.
Наказом Головного управління Національної поліції у м. Києві від 14.12.2015 № 113 о/с звільнено зі служби в поліції згідно пункту 2 (через хворобу) частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» полковника поліції ОСОБА_2, заступника начальника управління - начальника відділу слідчого управління.
Міністерством внутрішніх справ України заборгованість із заробітної плати за липень-серпень 2015 року в сумі 6240,64 грн виплачено позивачу 06.06.2016, вихідну допомогу в сумі 136000 грн виплачено 15.06.2016.
Позивач, вважаючи, що виплату заборгованості по заробітній платі та вихідної допомоги було проведено із затримкою, звернувся з даним адміністративним позовом до суду.
Будь-якими спеціальними законами, положеннями та інструкціями не передбачено умов та порядку стягнення відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні.
Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні регулюється статтею 117 Кодексу законів про працю.
При розбіжності між загальним і спеціальним нормативно-правовим актом перевага надається спеціальному, якщо він не скасований виданим пізніше загальним актом. Оскільки загальною нормою - Кодексу законів про працю України прямо передбачено відповідальність роботодавця за затримку розрахунку при звільненні, а спеціальним законодавством взагалі це питання не врегульоване, в даному випадку слід застосувати норми Кодексу законів про працю.
Верховний Суд України у постанові від 15.09.2015 (справа № 21-1765а15) прийшов до висновку, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені статтею 116 КЗпП, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, тобто виплати працівникові середнього заробітку за весь час затримки розрахунку по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, а саме: виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати належних працівникові при звільненні сум.
Згідно ст.47 Кодексу законів про працю України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Відповідно до ст.116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, проводиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Згідно ст.117 Кодексу законів про працю України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
З аналізу вищевикладеного вбачається, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, які належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.
Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100, визначено, що середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Як вбачається з матеріалів справи та згідно листа директора Департаменту фінансово-облікової політики Міністерства внутрішніх справ України від 21.12.2016 № 15/4-5059, за період з 01.07.2015 по 28.07.2015 позивачу нараховано та виплачено грошове забезпечення у вересні 2015 року платіжним дорученням від 17.09.2015 № 4519. Грошове забезпечення позивачу за період з 29.07.2015 по 30.08.2015 включно нараховано та виплачено у червні 2016 року платіжним дорученням від 06.06.2016 № 531 на суму 6240,64 грн.
Згідно довідки про доходи № 1439 від 25.12.2015, ОСОБА_2 у вересні 2015 року отримав 5375,74 грн заробітної плати.
Враховуючи, що позивач звільнений з Міністерства внутрішніх справ України 09.09.2015, при обчисленні середньої заробітної плати береться до уваги заробітна плата нарахована позивачу за липень та серпень 2015 року, яка складає 11616,38 грн.
Враховуючи наведене, середньоденний заробіток позивача в період липень-серпень 2015 року складав 283,33 грн.
Таким чином за прострочення сплати заборгованості по заробітній платі за період липень-серпень 2015 року (затримка складає 271 день), стягненню з Міністерства внутрішніх справ України підлягає середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 76782,43 грн.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач неодноразово звертався із скаргами щодо бездіяльності посадових осіб Головного управління Національної поліції у м. Києві щодо нарахування пенсії та виплати одноразової грошової (вихідної) допомоги.
Листом від 30.03.2015 за № С-68/125/30/01-2016 Управління фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку Головного управління Національної поліції у м. Києві повідомило позивача, що питання щодо нарахування та виплати одноразової грошової допомоги при звільненні вирішуватиметься після отримання роз'яснень щодо законності (правомірності) здійснення нарахування та виплати (після 12.03.2016) одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби поліцейським, які звільнені із служби в поліції у період з 07.11.2015 по 27.12.2015 та з 28.12.2015 по 11.03.2016 за станом здоров'я, за віком, у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, за власним бажанням, через сімейні обставини та з інших поважних причин та чи законним буде застосування відносно них норм вищезазначених закону та постанови, що вступили в дію та набрали чинності після їхнього звільнення.
Листом від 12.04.2016 за № 15/2-С-429 Департамент фінансово-облікової політики Міністерства внутрішніх справ України та листом від 13.04.2016 № С-12/48-2016 Сектор з питань пенсійного забезпечення Національної поліції України повідомили позивача про те, що він був звільнений зі служби в поліції відповідно до наказу Головного управління Національної поліції в місті Києві від 14.12.2015 № 113 о/с без зазначення стажу служби для нарахування та виплати одноразової грошової допомоги при звільненні, а тому одноразова грошова допомога при звільненні зі служби в поліції буде нарахована та виплачена після внесення змін до наказу про звільнення.
Відповідно до п. 10 Порядку обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їхніх сімей, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 № 393 військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, поліцейським, особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, Державної інспекції техногенної безпеки, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби, які звільняються із служби за станом здоров'я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Під час виплати одноразової грошової допомоги при звільненні Головне управління Національної поліції в місті Києві керувалося положеннями Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.10.2015 № 850, відповідно до якого встановлено процедуру та строки виплати такої допомоги чи прийняття рішення про відмову такої виплати.
Грошова допомога виплачується в порядку черговості відповідно до дати прийняття МВС рішення про її призначення, але не пізніше двох місяців із дня прийняття зазначеного рішення в межах та за рахунок коштів, передбачених державним бюджетом на утримання МВС.
Суд першої інстанції дійшов до висновку, що враховуючи наведені норми спеціальних нормативно-правових актів, згідно яких МВС після отримання документів в місячний строк приймає рішення про призначення одноразової грошової допомоги, яка в подальшому виплачується не пізніше двох місяців із дня прийняття зазначеного рішення та з огляду на те, що право у працівників Національної поліції на отримання одноразової допомоги при звільненні виникло 12.03.2016, відповідачем дотримано вимоги чинного законодавства щодо виплати позивачу одноразової грошової допомоги 15.06.2016, а тому позовні вимоги в частині стягнення з Головного управління Національної поліції у м. Києві середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 14.12.2015 по 15.06.2016 в розмірі 93723,77 грн є необґрунтованими.
Разом з тим, враховуючи відсутність порушеного права позивача Головним управлінням Національної поліції у м. Києві, позовні вимоги щодо стягнення з Головного управління Національної поліції у м. Києві моральної шкоди в розмірі 15000 грн також не підлягають задоволенню.
Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 23 Цивільного кодексу України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала, у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала, у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала, у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Відповідно до ч. 1 ст. 237-1 Кодексу законів про працю України, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Пленум Верховного Суду України в своїй постанові № 4 від 31.03.1995 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз'яснив, що моральною шкодою є втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Крім того, Верховний Суд України у вищевказаній постанові Пленуму зазначає, що в позовній заяві про відшкодування моральної шкоди повинні бути зазначені обставини того, у чому полягає моральна шкода, якими діями, рішеннями вона завдана та якими доказами вона підтверджена. Факт заподіяння шкоди доводить позивач.
Обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювана та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачу моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Таким чином, обов'язок доказування спричиненої моральної шкоди, її розміру та інших обставин, покладається на особу, що позивається із таким позовом.
Проте, позивачем не надано жодних переконливих доказів на підтвердження причинного зв'язку між бездіяльністю відповідачів та завданням йому моральної шкоди (у вигляді розладів здоров'я внаслідок душевних страждань, психологічних переживань тощо).
Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необґрунтованість позовних вимог позивача в частині відшкодування моральної шкоди та відсутність правових підстав щодо їх задоволення.
Колегія суддів не приймає доводи відповідачів, що норми статей 116-117 КЗпП не розповсюджуються на спірні правовідносини, порядок та умови проходження служби в міліції регламентуються Положенням про проходженням служби особовим складом органів внутрішніх справ, натомість спеціальними законами, положеннями та інструкціями не передбачено умов та порядку стягнення відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні, тобто з позиції відповідачів вбачається, що позивач взагалі не захищений від порушення строку виплати належних йому сум.
При цьому, прострочення сплати заборгованості по заробітній платі за період липень-серпень 2015 року Міністерством внутрішніх справ України не спростована.
На прохання суду надати чіткий розрахунок середньої заробітної плати, яку отримав позивач, відповідачем надано лист Департаменту юридичного забезпечення МВС України №15/4-1262 від 11.04.2018, згідно якого зазначено про відсутність підстав для надання такого розрахунку, що позбавляє суд можливості встановити правильність його проведення, співставлення виплачених сум із сумами заборгованості зазначеними позивачем.
Крім того, колегія суддів не приймає доводів позивача, що судом першої інстанції було невірно взято період липень-серпень 2015 року за основу вираховування середнього заробітку, так як в попередні місяці позивачем отримано значно більше грошових коштів, а саме в період липень-серпень 2015 року, заробітна плата була меншою, оскільки Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100, чітко визначено період, який береться для обчислення середньомісячної заробітної плати.
Колегія суддів зазначає, що ні представниками відповідачів, ні позивачем не було надано довідки про отриману заробітну плату, окрім тих, що містяться в матеріалах справи, які б спростовували правильність здійснення судом першої інстанції розрахунку заборгованості по заробітній платі за період липень-серпень 2015 року.
За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги в частині стягнення з Міністерства внутрішніх справ України на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 09.09.2015 по 09.06.2016 року в розмірі 76782,43 грн є обґрунтованими та підлягають задоволенню, натомість відповідачами не надано доказів щодо відсутності порушення прав позивача.
Апелянтами у своїх апеляційних скаргах не спростовано доводів викладених в рішенні суду першої інстанції, не спростовано доводів позивача щодо наявності заборгованості, не надано належних доказів щодо відсутності підстав для її сплати. При цьому, позивачем у своїй апеляційній скарзі також не наведено належних доводів на підтвердження невірного проведення розрахунку судом першої інстанції чи підстав для задоволення іншої частини позовних вимог.
Керуючись ст. ст. 242, 243, 251, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Апеляційні скарги ОСОБА_2, Міністерства внутрішніх справ України залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 01.12.2017 - без змін.
Постанова набирає законної з моменту її прийняття та може бути оскаржена в порядку та строки, встановлені ст.ст. 328, 329 КАС України.
Повний текст постанови виготовлено 16.04.2018.
Головуючий-суддя: А.Ю. Кучма
Судді: В.О. Аліменко
Н.В. Безименна